Рішення

від 27.11.2019 по справі 910/11173/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.11.2019Справа № 910/11173/19 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Воздвиженський

до Товариство з обмеженою відповідальністю Алєф - Груп

про стягнення 68500,00 грн

Суддя Усатенко І.В.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Воздвиженський" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЄФ-ГРУП" про стягнення 68500,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання по наданню послуг, в зв"язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 68500,00 грн сплаченої попередньої оплати.

Ухвалою суду від 27.08.2019 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

04.09.2019 від позивача через канцелярію суду надійшов супровідний лист на виконання ухвали від 27.08.2019 про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 13.09.2019 відкрито провадження у справі № 910/11173/19, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін, надано відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, процесуальні документи були направлені судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: м. Київ, вул..Редутна, буд. 20, кв. 3, м. Київ, 01015.

Станом на дату розгляду справи поштове відправлення № 0103050366387, яким направлено відповідачу ухвалу від 13.09.2019 про відкриття провадження у справі не було вручене під час доставки, про що вказано у довідці форми 20: "неправильно зазначена (відсутня) адреса одержувача".

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 910/11173/19 в Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

Відповідач не скористався своїм правом, забезпеченим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, відзив суду не надав.

Відповідно до положень ст. 165 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Положенням статті 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ст. 181 Господарського кодексу України).

Статтею 638 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 5 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно ч. 1, 3 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

До матеріалів справи долучено платіжні доручення, якими перераховано позивачем відповідачу грошові кошти за хімчистку спецодягу: № 2600501488 від 27.02.2018 на суму 41800,00 грн; № 2600501489 від 28.02.2018 на суму 26700,00 грн. Загальна сума перерахованих коштів становить 68500,00 грн.

Банківською випискою, виданою АТ КБ Приватбанк , за період з 27.02.2018 по 28.02.2018, по рахунку № НОМЕР_1 (НОМЕР_2) (який належить ТОВ Воздвиженський ) підтверджується факт перерахування позивачем грошових коштів відповідачу 27.02.2018 та 28.02.2018 у загальному розмірі 68500,00 грн.

Позивачем надано пояснення, що акти № 27/02 від 27.02.2018, № 28/02 від 28.02.2018, зазначені в призначеннях платежу у платіжних дорученнях № 2600501488 від 27.02.2018; № 2600501489 від 28.02.2018 сторонами не підписувались. Номери та дати актів були повідомлені позивача в телефонному режимі відповідачем для здійснення попередньої оплати.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З долучених до матеріалів справи документів не вбачається, що сторонами було дотримано процедуру укладення договору про надання послуг. Платіжні доручення, долучені до матеріалів справи не є первинними документами, які можуть підтвердити укладення договору між сторонами (досягнення згоди щодо всіх істотних умов правочину) у спрощений спосіб, оскільки, не вбачається, що відповідач звертався до позивача з офертою щодо укладення відповідного договору і, що саме на прийняття відповідної оферти позивачем було оплачено кошти. З поданих документів вбачається, що позивачем вчинено дії по сплаті грошових коштів на суму 68500,00 грн, проте не вбачається, що кошти були сплачені саме на виконання правочину, укладеного між сторонами.

З поданих позивачем документів, вбачається, що кошти були ним сплачені без правової підстави, зокрема без укладення між сторонами відповідного договору.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано суду будь-яких доказів вчинення дій, які б могли підтвердити обставини щодо укладення між сторонами правочину і відповідно наявності правової підстави для перерахування позивачем грошових коштів на рахунок відповідача.

Позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення коштів 29.05.2019 № 043, в якій просив повернути передчасно перераховані кошти. Докази направлення вимоги в матеріалах справи.

25.06.2019 позивачем було направлено відповідачу вимогу про повернення коштів № 048 та № 047, які є однаковими за змістом, відповідно до тексту вимог, позивач просить відповідача повернути грошові кошти сплачені авансом за замовлені послуги ( роботи), які в подальшому не були надані ТОВ Воздвиженський протягом 7 робочих днів з моменту отримання цієї вимоги. Грошові кошти позивач просить перерахувати на розрахунковий рахунок ТОВ Воздвиженський . Докази направлення вимог долучені до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Оскільки, сторонами не надано суду належних, допустимих та вірогідних доказів укладення між сторонами договору про надання послуг, який був би належною підставою для перерахування коштів позивачем на рахунок відповідача, суд вбачає, що кошти згідно платіжних доручень № 2600501488 від 27.02.2018 на суму 41800,00 грн; № 2600501489 від 28.02.2018 на суму 26700,00 грн були перераховані безпідставно та збережені відповідачем без достатньої правової підстави, а тому підлягають поверненню позивачу.

Таким чином, відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано обставини щодо отримання від позивача грошових коштів на загальну суму 68500,00 грн та їх збереження без достатньої правової підстави.

Отже вимоги позивача визнаються судом обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі, у розмірі 68500,00 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідач в спростування, заявлених позивачем обставин не надав жодних доказів щодо повернення коштів у розмірі 68500,00 грн.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України. Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїм вимог або заперечень вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З вищезазначеного вбачається, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного, ст.ст. 74, 76, 77, 123, 129, 237, 238, 239, 240, 241 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Алєф - Груп" (місцезнаходження: 01015, м. Київ, вул. Редутна, буд. 20, кв. 3, код ЄДРПОУ 41780593) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Воздвиженська" (місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, будинок 60 - А, Б, код ЄДРПОУ 32161679) грошові кошти у розмірі 68500 (шістдесят вісім тисяч п`ятсот) грн. 00 коп. та 1921 (одна тисяча дев`ятсот три) грн. 00 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Усатенко І.В.