ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"15" листопада 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2009/19
За позовом: Державного підприємства "КАНОН" (вул.Армійська, 18, м.Одеса, 65063; код ЄДРПОУ 34376633)
за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерства оборони України (03168, м.Київ, просп.Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022)
до відповідача: Приватного підприємства Фірми "АСОЛЬ" (вул. 25-ї Чапаївської дивізії, 3/3, 17 поверх, м.Одеса, 65101; код ЄДРПОУ 20937967)
про визнання недійсним договору
Суддя Рога Н.В.
Секретар с/з Ісак Д.П.
Представники:
Від позивача: Чепелєв О.І. - на підставі довіреності №1 від 27.02.2019р.;
Від третьої особи: Дубчак Д.В. - на підставі довіреності №220527/д від 03.12.2018р.; Єрмаков А.В.- на підставі довіреності №220/528/д від 03.12.2018р.; Дідух С.П. - на підставі довіреності № 220/526/Д від 03.12.2018р.
Від відповідача: Хоменко Я.І. - на підставі довіреності від 20.11.2018р.
В засіданні брали участь:
Від позивача: Чепелєв О.І. - на підставі довіреності №1 від 27.02.2019р.;
Від третьої особи: Дідух С.П. - на підставі довіреності № 220/526/Д від 03.12.2018р.
Від відповідача: Хоменко Я.І. - на підставі довіреності від 20.11.2018р.
Суть спору: Позивач - Державне підприємство (далі-ДП) "КАНОН", звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства Фірми (далі-ППФ) "АСОЛЬ" про визнання недійсним Договору №7 фінансової допомоги (безвідсоткової) від 30.07.2018р., укладеного між Приватним підприємством фірмою "АСОЛЬ" та Державним підприємством "КАНОН".
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.07.2019р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №916/2009/19, залучено до участі у справі у якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерство оборони України та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.08.2019р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів. Протокольною ухвалою від 25.09.2019р. відкладено підготовче засідання на 15.10.2019р.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.10.2019р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 31 жовтня 2018 р. У судовому засіданні 31.10.2019р. по розгляду справи по суті оголошувалась перерва до 14.11.2018р.
Представник позивача в судовому засіданні щодо розгляду справи по суті позовні вимоги підтримує, наполягає на задоволенні позову з підстав, викладених у позовній заяві.
Третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерство оборони України повністю підтримує позицію позивача у справі згідно письмових пояснень, що надійшли до суду 08.08.2019р.
Відповідач проти позову заперечує з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.
Позивач у справі зазначив, що відповідно до наказу Міністерства оборони України від 01.12.2015 року №661 Про ліквідацію Державного підприємства КАНОН припинено юридичну особу - Державне підприємство КАНОН , ідентифікаційний код 34376633, шляхом її ліквідації.
Згідно із наказом Міністерства оборони України від 04.09.2018 року №451 Про внесення змін до наказу Міністерства оборони України від 01.12.2015 року №661 головою ліквідаційної комісії призначено першого заступника директора Державного підприємства Південьвійськбуд Стефієнка Сергія Васильовича (ІПН НОМЕР_1 ).
Відповідно до даних Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 28.11.2018 року ДП КАНОН перебуває у процесі припинення шляхом ліквідації.
Як вказує позивач, під час здійснення своїх повноважень ліквідаційною комісією йому стало відомо, що між ППФ АСОЛЬ та ДП КАНОН укладено Договір №7 фінансової допомоги (безвідсоткової) від 30.07.2018 року, згідно п. 1.1. якого ППФ АСОЛЬ передає ДП КАНОН безвідсоткову зворотню фінансову допомогу у сумі 240 000 грн, а ДП КАНОН зобов`язується повернути зазначену суму в обумовлений строк.
Відповідно до п.2.2. Договору повернення зазначеної в даному Договорі суми фінансової допомоги може відбуватися по частинам в строк до 17.09.2018р.
Позивач зазначив, що з реєстру документів по рахунку № НОМЕР_2 вбачається, що кошти за вказаним договором надані ППФ АСОЛЬ по частинам: 01.08.2018р. у сумі 120 000 грн.; 07.08.2018р. у сумі 10 000 грн., 21.08.2018 р. у сумі 20 000 грн., 04.09.2018р. у сумі 50 000 грн., 05.09.2018 р. у сумі 40 000 грн.
На думку позивача, укладений між сторонами Договір №7 фінансової допомоги (безвідсоткової) від 30.07.2018 р. є договором позики, адже, згідно з п.п. 14.1.257 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання коштів або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч. 1 ст. 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Разом з тим, позивач вказує, що згідно преамбули Статуту ДП КАНОН , затвердженого наказом Міністра оборони України від 05.08.2005р. №478, підприємство утворене рішенням Органу управління майном - Міністерством оборони України на основі державної власності, діє як державне унітарне комерційне підприємство та входить до сфери управління Міністерства оборони України.
Відповідно до п. 4.2. Статуту майно підприємства є державною власністю й закріплюється за ним на праві господарського відання. Підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, учиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству України та цьому Статуту, з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою Органу управління майном.
Згідно із ч. 4 ст. 67 Господарського кодексу України державні підприємства, у тому числі господарські товариства (крім банків), у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв), здійснюють залучення внутрішніх довгострокових (більше одного року) та зовнішніх кредитів (позик), надають гарантії або є поручителями за такими зобов`язаннями за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику, здійснюють залучення внутрішніх короткострокових (до одного року) кредитів (позик), надають гарантії або є поручителями за такими зобов`язаннями - за погодженням з органом виконавчої влади, який здійснює функції управління державною власністю. Порядок таких погоджень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абз. 2 п. 2 Порядку погодження залучення державними підприємствами, у тому числі господарськими товариствами (крім банків), у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв) належать державі, кредитів (позик), надання гарантій або поруки за такими зобов`язаннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2011 р. №809, залучення підприємством кредиту (позики), надання гарантій або поруки за таким зобов`язанням погоджується органом виконавчої влади, який здійснює функції управління державною власністю - щодо внутрішніх короткострокових кредитів (позик).
Але, як стверджує позивач, ДП КАНОН із заявою про отримання погодження Міністерства оборони України щодо отримання позики при укладенні вказаного Договору не зверталося, відповідна згода Органом управління майном не надавалася, процедура, передбачена Порядком не виконувалася. Також, позивач зазначив, що згідно листа Концерну Військессетменеджмент від 27.08.2019р. (вих.№05/03-10) Концерн не може підтвердити отримання заяви ДП КАНОН від 09.01.2018р. №9. Згідно листа Концерну Військессетменеджмент від 07.10.2019р. (вих.№05/03-11 ) в документах Концерну відсутні дозволи (погодження) на укладання у період з лютого 2018р. по грудень 2018р. договорів фінансової допомоги (безвідсоткової) з ППФ АСОЛЬ .
Позивач зазначив, що згідно із ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Приписами статті 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства.
Відповідно до п. 3.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними від 29.05.2013р. №11 необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.
Також, позивач зазначив, що обізнаність директора ДП КАНОН про наявність наказу Міністерства оборони України від 01.12.2015 р. №661 Про ліквідацію Державного підприємства КАНОН , яким, у тому числі, призначено ліквідаційну комісію, свідчить про те, що, укладаючи оспорюваний договір, штучно було утворено борг ДП КАНОН перед ППФ АСОЛЬ , що суперечить інтересам держави, оскільки власником ДП КАНОН є саме держава.
Відповідно до ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Згідно із абзацами 6, 7 п. 3.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними від 29.05.2013 р. №11 припис абз. 1 ч.3 ст. 92 Цивільного кодексу України зобов`язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов`язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абз.2 ч.3 ст. 92 Цивільного кодексу України).
Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють.
Таким чином, на думку позивача, оскільки обмеження повноважень директора ДП КАНОН щодо укладення оспорюваного договору були встановлені саме законом, тому директор ДП КАНОН і ППФ АСОЛЬ повинні були знати про наявність існуючих обмежень.
З урахуванням всього зазначеного, позивач вважає, що наявні правові підстави для визнання недійсним Договору №7 фінансової допомоги (безвідсоткової) від 30.07.2018р., укладеного між ППФ "АСОЛЬ" та ДП "КАНОН".
Третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору- Міністерство оборони України повністю підтримує позицію позивача у справі та зазначає, що згідно із ч. 4 ст. 67 Господарського кодексу України державні підприємства, у тому числі господарські товариства (крім банків), у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв), здійснюють залучення внутрішніх довгострокових (більше одного року) та зовнішніх кредитів (позик), надають гарантії або є поручителями за такими зобов`язаннями за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику, здійснюють залучення внутрішніх короткострокових (до одного року) кредитів (позик), надають гарантії або є поручителями за такими зобов`язаннями - за погодженням з органом виконавчої влади, який здійснює функції управління державною власністю. Порядок таких погоджень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Як зазначає третя особа, у Міністерстві оборони України, як органі управління державною власністю, не погоджувався Договір фінансової допомоги (безвідсоткової) № 7 від 30.07.2018р. Відтак, зазначений Договір, на думку Міністерства оборони України, укладений ППФ "АСОЛЬ" та ДП "КАНОН" з порушенням законодавства, без надання на те згоди органом управління.
Крім того, третя особа зазначила, що Міністерству оборони України взагалі невідомо з якою метою укладалася зазначена угода та на які цілі спрямовувалися отримані від ППФ "АСОЛЬ" кошти у сумі 240 000 грн.
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що дійсно між ним та ДП "КАНОН" було укладено ряд договорів фінансової допомоги (безвідсоткової) (всього 8), за якими ППФ "АСОЛЬ" зобов`язувалось передати ДП "КАНОН" безвідсоткові зворотні фінансові допомоги, а ДП "КАНОН" повернути суму фінансової допомоги в зазначений у договорах строк. ППФ "АСОЛЬ" було виконано свої зобов`язання у повній мірі, що підтверджується банківською випискою, та що не заперечується позивачем по справі. Втім, ДП "КАНОН" не здійснило повернення отриманої фінансової допомоги вчасно та ППФ "АСОЛЬ" було змушено звернутись до суду з позовом про стягнення заборгованості за договорами фінансової допомоги (безвідсоткової). Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.03.2019р. у справі №916/2456/18, яке набрало законної сили, позов ППФ "АСОЛЬ" задоволено та стягнуто з ДП "КАНОН" грошові кошти у розмірі 874 140 грн., до складу яких входить 240 000 грн фінансової допомоги, наданої за Договором фінансової допомоги (безвідсоткової) №7 від 30.07.2018р.
Відповідач також зазначив, що ДП "КАНОН" 28.11.2018 р. (в процесі розгляду судом справи № 916/2456/18) розпочато процедуру ліквідації . При цьому, було відмовлено ППФ "АСОЛЬ" у включені його до списку кредиторів підприємства. Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.07.2019р. у справі №916/622/19 позов ППФ АСОЛЬ задоволено повністю. Зобов`язано ДП КАНОН в особікомісії з ліквідації включити ППФ АСОЛЬ до переліку кредиторів ДП КАНОН з кредитною заборгованістю в розмірі 874 140 грн., що утворилась в період 30.03.2018р. по 11.03.2019р.
За таких обставин, відповідач вважає, що з метою невиконання судових рішень, що набрали законної сили, ДП "КАНОН" звернулось до суду позовом про визнання недійсним Договору фінансової допомоги (безвідсоткової) №7 від 30.07.2018р.
Відповідач вважає, що позов ДП "КАНОН" є необґрунтованим, незаконним та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Договори фінансової допомоги (безвідсоткової) №1,3,4,5,6,7,8,9 укладались за згодою Міністерства оборони України. Так, директор ДП "КАНОН" звертався до директора Концерну Військессетменеджмент Міністерства оборони України ОСОБА_1 А ОСОБА_2 із заявою на погодження отримання фінансової допомоги, що підтверджується заявою від 09.01.2018р. за вих.№9 . Додатком до цієї заяви був проект договору, інші документи, та у заяві містилася мета використання фінансової допомоги - з метою виконання ДП "КАНОН" обов`язків, покладених Міністерством оборони України особі Головного управління майна та ресурсів, по оформленню правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, що перебувають на балансі ДП "КАНОН", а також з метою формування Інформаційної бази земельних ділянок державних підприємств для проведення інвентаризації та оформлення майна, виготовлення землевпорядної документації та оформлення правовстановлюючих документів на майно ДП "КАНОН" .
Відповідно до відповіді на зазначену заяву щодо погодження отримання фінансової допомоги т.в.о. генерального директора Концерну Військессетменеджмент Міністерства оборони України Шпарука А.С. (лист № 05/02-27 від 11.01.2018 р.) надано згоду на укладання ДП "КАНОН" договорів фінансової допомоги (безвідсоткової) з ППФ "АСОЛЬ" . Право на укладення договорів надано на період з лютого 2018 року по грудень 2018 року.
Відповідач також зауважує, що Міністерство оборони України, як безпосередній орган управління ДП "КАНОН", включило ДП "КАНОН" до складу Концерну Військессетменеджмент . Адже, 01 лютого 2017р. Наказом Міністерства оборони України №65 затверджено Статут Концерну Військессетменеджмент , згідно п. 1.1 якого Концерн Військессетменеджмент є державним господарським об`єднанням, заснованим на державній власності у формі концерну. Концерн належить до сфери управління Міністерства оборони України. За п.1.6 Статуту Учасниками Концерну є суб`єкти господарювання, зазначені у Додатку до Статуту (зокрема, в п. 46 Додатку до Статуту зазначено Державне підприємство КАНОН ). Також, відповідно до п. 6.3 Статуту Учасники Концерну зобов`язані додержуватись положень Статуту Концерну, відповідних внутрішніх положень та регламентів Концерну і виконувати рішення органів управління Концерну. За приписами п.7.2. Статуту до Повноважень Правління Концерну належить надання згоди на залучення Учасниками Концерну внутрішніх довгострокових (більше одного року зовнішніх кредитів (позик), внутрішніх короткострокових (до одного року ) кредитів (позик), надання гарантії або поруки за такими кредитами (позиками). Рішення правління з питань, віднесених статутом до його компетенції, вводяться в дію наказами (іншими розпорядчими документами ) Генерального директора Концерну.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру керівником (тимчасово виконуючий обов`язки) Концерну Військессетменеджмент є ОСОБА_3 .
Таким чином, відповідач вважає, що ДП "КАНОН", виконуючи вимоги Статуту Концерну Військессетменеджмент , отримувало згоду саме від Концерну (створеного Міністерством оборони України) на залучення Учасником Концерну ДП "КАНОН" безвідсоткової поворотної фінансової допомоги від ППФ "АСОЛЬ" . Така згода підписана уповноваженою особою - т.в.о. Генерального директора Концерну Військессетменеджмент Шпаруком А.С., а отже, підстав для визнання Договору недійсним немає.
Відповідач також зауважив, що посилання Концерну Військессетменеджмент у своїх листах від 27.08.2019р. (вих.№05/03-10) та від 07.10.2019р. (вих.№05/03-11 ) відсутність інформації щодо отримання заяви ДП КАНОН від 09.01.2018р. №9, із посиланням на електронний документообіг з 2017 по 2018 роки (зі слів працівників), а також на відсутність інформації щодо надання дозволу (погодження) на укладання у період з лютого 2018р. по грудень 2018р. договорів фінансової допомоги (безвідсоткової) з ППФ АСОЛЬ , є безпідставними, адже, згідно Звіту про результати аудиту ефективності управління об`єктами державної власності та державним майном, закріпленим за державними підприємствами Міністерства оборони України, та використання ними коштів, отриманих на виконання замовлень Міністерства оборони України, затвердженого рішенням Рахункової палати №4-1 від 26.02.2019р., в Концерні Військессетменеджмент не створено відповідних умов для правильного ведення бухгалтерського обліку, …, не затверджено правил документообігу і технології обробки облікової інформації тощо .
Розглянув матеріали справи, заслухав пояснення представників сторін, судом встановлено, що 30.07.2018р. між ППФ АСОЛЬ , від імені якої діяв директор Херсонський Б.М ОСОБА_4 та ДП КАНОН , від імені якого діяв т.в.о. директора Карпов В.П., укладено Договір №7 фінансової допомоги (безвідсоткової), згідно п. 1.1. якого ППФ АСОЛЬ передає ДП КАНОН безвідсоткову зворотню фінансову допомогу у сумі 240 000 грн, а ДП КАНОН зобов`язується повернути зазначену суму в обумовлений строк.
Відповідно до п.2.2. Договору повернення зазначеної в даному Договорі суми фінансової допомоги може відбуватися по частинам в строк до 17.09.2018р.
За приписами ст. ст. 627, 628 Цивільного України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Сторони у справі не заперечують, що Договір №7 фінансової допомоги (безвідсоткової) від 30.07.2018р. є договором позики.
Позивач у справі у якості підстави визнання недійсним Договору посилається на укладення його без погодження відповідного органу управління майном - Міністерства оборони України, що суперечить чинному законодавству.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до роз`яснень в п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України N 11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені ст.ст.215,216 Цивільного кодексу України, ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п`ятої ст. 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Отже, чинним законодавством визначено, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України).
Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
При цьому зміст правочину відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Тобто, виходячи з наведених приписів позивач, звертаючись із даним позовом до суду з вимогою про визнання недійсним договору зобов`язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.
Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Оскільки в силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується, відповідно обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Частиною 2 статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За матеріалами справи, наказом Міністра оборони України від 05.08.2005 року №478 Про створення Державного підприємства КАНОН та затвердження його статуту затверджено Статут ДП КАНОН . Згідно статуту вказане підприємство утворене рішенням органу управління майном - Міністерством оборони України на основі державної власності, діє як державне унітарне комерційне підприємство та входить до сфери управління Міністерства оборони України.
Позивач, посилаючись на положення ч. 4 ст. 67 Господарського кодексу України, стверджує, що укладений Договір №7 фінансової допомоги (безвідсоткової) від 30.07.2018р. Міністерством оборони України, як органом управління майном, не погоджувався.
Відповідно до ч. 4 ст. 67 Господарського кодексу України державні підприємства, у тому числі господарські товариства (крім банків), у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв), здійснюють залучення внутрішніх довгострокових (більше одного року) та зовнішніх кредитів (позик), надають гарантії або є поручителями за такими зобов`язаннями за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику, здійснюють залучення внутрішніх короткострокових (до одного року) кредитів (позик), надають гарантії або є поручителями за такими зобов`язаннями - за погодженням з органом виконавчої влади, який здійснює функції управління державною власністю. Порядок таких погоджень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1 Порядку погодження залучення державними підприємствами, у тому числі господарськими товариствами (крім банків), у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків акцій (часток) належать державі, кредитів (позик), надання гарантій або поруки за такими зобов`язаннями, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2011 р. № 809, цей Порядок визначає процедуру погодження залучення державними підприємствами, у тому числі господарськими товариствами (крім банків), у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків акцій (часток) належать державі, кредитів (позик) шляхом укладення кредитного договору, договору позики або випуску облігацій підприємства, у результаті якого виникають зобов`язання щодо повернення коштів, та надання гарантій або поруки за такими зобов`язаннями.
Згідно п. 2 вказаного Порядку залучення підприємством кредиту (позики), надання гарантій або поруки за таким зобов`язанням погоджується: Мінфіном - щодо внутрішніх довгострокових (більше одного року) та зовнішніх кредитів (позик); органом виконавчої влади, який здійснює функції з управління державною власністю, або Мінекономрозвитку, якщо функції управління державною власністю здійснює Кабінет Міністрів України (далі - уповноважений орган), - щодо внутрішніх короткострокових (до одного року) кредитів (позик).
Відтак, вказаними положеннями законодавства передбачено погодження органу виконавчої влади, який здійснює функції управління державною власністю щодо залучення внутрішніх короткострокових (до одного року) кредитів (позик) державними підприємствами, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв).
За матеріалами справи, наказом Міністерства оборони України №65 від 01.02.2017р. «Про затвердження Статуту «Військессетменеджмент» у новій редакції затверджено Статут «Військессетменеджмент» , відповідно до п. 1.1 якого Концерн є державним господарським об`єднанням, заснованим на державній власності у формі концерну. Концерн належить до сфери управління Міністерства оборони України . Концерн здійснює свою діяльність на основі та відповідно до законодавства України і Статуту Концерну, який затверджується Уповноваженим органом управління.
Згідно п. 1.6 Статуту Концерну «Військессетменеджмент» учасниками Концерну є суб`єкти господарювання, зазначені у додатку до Статуту. Відповідно до п. 46 Додатку до Статуту Концерну «Військессетменеджмент» до учасників Концерну «Військессетменеджмент» входить ДП «КАНОН .
В п.1.9 Статуту Концерну «Військессетменеджмент» визначено, що цей Статут визначає організаційно-господарські права та обов`язки учасників Концерну в процесі провадження ними господарської діяльності.
За умовами п. 6.3 Статуту Концерну «Військессетменеджмент» учасники Концерну зобов`язані, зокрема, додержуватися положень Статуту Концерну, відповідних внутрішніх положень та регламентів Концерну і виконувати рішення органів управління Концерну.
Приписами п. 7.2 Статуту Концерну «Військессетменеджмент» визначено, що Правління є колегіальним органом управління Концерну, який створюється з метою визначення основних напрямів діяльності Концерну, координації діяльності Учасників. До повноважень Правління належить, зокрема, надання згоди на залучення Учасниками Концерну внутрішніх довгострокових (більше одного року), зовнішніх кредитів (позик), внутрішніх короткострокових (до одного року) кредитів (позик), надання гарантії або поруки за такими кредитами (позиками).
Таким чином, суд доходить висновку, що уповноваженою особою на надання згоди на укладення та залучення учасником внутрішніх короткострокових (до одного року) кредитів (позик) був саме Концерн «Військессетменеджмент» , а тому ДП «КАНОН» отримало згоду від уповноваженої особи - т.в.о. генерального директора Концерну «Військессетменеджмент» Шпарука А.С.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 09.01.2018 р. директор ДП «КАНОН» Карпов В.П. звернувся до директора Концерну «Військессетменеджмент» Міністерства оборони України Шпарука А.С. із заявою за вих. №09 на погодження отримання фінансової допомоги із проханням надати дозвіл на укладення щомісяця однакових за змістом договорів фінансової допомоги (безвідсоткової) протягом 2018 року, обсяг фінансової допомоги (безвідсоткової) не перевищуватиме 200 тис. грн. на місяць. Необхідність залучення коштів обумовлена метою виконання покладених на ДП «КАНОН» обов`язків та покладених Міністерством оборони України в особі Головного управління майна та ресурсів по оформленню правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, що перебувають на балансі ДП «КАНОН» , а також метою формування інформаційної бази земельних ділянок державних підприємств для проведення інвентаризації та оформлення майна, виготовлення землевпорядної документації та оформлення правовстановлюючих документів на майно ДП «КАНОН» . При цьому заявник додав, що договір передбачає право ДП ««КАНОН» на дострокове виконання зобов`язання та не містить посилань на право дострокової вимоги з боку кредитора чи неконкурентний спосіб переходу права власності на майно.
Листом від 11.01.2018 р. за вих. № 05/02-27 щодо погодження договорів фінансової допомоги безвідсоткової тво генерального директора Концерну «Військессетменеджмент» А.С.Шпарук надав згоду директору ДП «КАНОН» на укладання ДП КАНОН в особі Карпова В.П. договорів фінансової допомоги (безвідсоткової) з ПППФ АСОЛЬ відповідно до наданого проекту, а також вказав, що договір не забезпечується іпотекою, заставою та не тягне за собою відчуження державного майна; право укладання договорів надано на період з лютого 2018 року по грудень 2018 року та у разі зміни істотних умов договору повідомити Концерн «Військессетменеджмент» Міністерства оборони України.
Таким чином, вказаним листом №05/02-27 від 11.01.2018 року Концерн «Військессетменеджмент» надав ДП «КАНОН» погодження на укладення договорів фінансової допомоги (безвідсоткової) в особі ОСОБА_5 , що спростовує доводи позивача про відсутність такого погодження відповідного органу управління майном.
Крім того, згідно роз`яснень, наведених в абз. 6 п. 3.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» , припис абз.1 ч.3 ст. 92 Цивільного кодексу України зобов`язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов`язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).
Але, в п. 8.6 Договору сторони погодили, що, укладаючи цей договір ДП КАНОН свідчить, що, зокрема, не приховує обставин, які мають істотне значення для цього договору та умови договору зрозумілі та відповідають реальній домовленості сторін.
При цьому, у п. 3.4 вказаної Постанови роз`яснено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (ст. 241 Цивільного кодексу України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з`ясовувати пов`язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Таким чином, відповідно до наведених роз`яснень, схвалений юридичною особою правочин не можна визнати недійсним.
Так, як вбачається з реєстру документів по рахунку № НОМЕР_2 , ППФ АСОЛЬ на виконання умов вказаного Договору частинами перерахувало ДП «КАНОН» суму фінансової допомоги в розмірі 240 000 грн., що підтверджується банківською випискою ПАТ «МТБ Банк» по клієнту - ДП «КАНОН» , а саме: 01.08.2018р. у сумі 120 000 грн.; 07.08.2018р. у сумі 10 000 грн., 21.08.2018 р. у сумі 20 000 грн., 04.09.2018 р. у сумі 50 000 грн., 05.09.2018 р. у сумі 40 000 грн.
Зазначену фінансову допомогу було прийнято ДП КАНОН , та використано з метою, зазначеною у заяві від 09.01.2018р. за вих.№9 - з метою виконання ДП "КАНОН" обов`язків, покладених Міністерством оборони України особі Головного управління майна та ресурсів, по оформленню правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, що перебувають на балансі ДП "КАНОН", а також з метою формування Інформаційної бази земельних ділянок державних підприємств для проведення інвентаризації та оформлення майна, виготовлення землевпорядної документації та оформлення правовстановлюючих документів на майно ДП "КАНОН" .
Матеріали справи містять докази вчинення ДП КАНОН дій щодо оформлення правовстановлюючих документів на об`єкти державної власності на вимогу Концерну «Військессетменеджмент» .
До того ж позивач не надав до матеріалів справи будь-яких письмових доказів, які б підтверджували той факт, що спірний договір №7 фінансової допомоги (безвідсоткової) від 30.07.2018 р. суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.
Враховуючи матеріали справи, судом не встановлено наявності підстав для визнання недійсним Договору №7 фінансової допомоги (безвідсоткової) від 30.07.2018р., укладеного між ППФ "АСОЛЬ" та ДП "КАНОН".
Згідно зі ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням наявних у справі матеріалів, на думку суду, відсутні підстави для задоволення позову Державного підприємства "КАНОН" до Приватного підприємства Фірми "АСОЛЬ" про визнання недійсним Договору №7 фінансової допомоги (безвідсоткової) від 30.07.2018р., укладеного між Приватним підприємством фірмою "АСОЛЬ" та Державним підприємством "КАНОН".
Судові втрати по сплаті судового збору покласти на позивача згідно ст. ст. 123, 129 ГПК України.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд -
ВИРІШИВ:
1. У задоволенні позову Державного підприємства "КАНОН" до Приватного підприємства Фірми "АСОЛЬ" про визнання недійсним Договору №7 фінансової допомоги (безвідсоткової) від 30.07.2018р., укладеного між Приватним підприємством фірмою "АСОЛЬ" та Державним підприємством "КАНОН" - відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного господарського суду через господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).
Повне рішення складено 25 листопада 2019 р.
Суддя Н.В. Рога
Суд | Господарський суд Одеської області |
Дата ухвалення рішення | 15.11.2019 |
Оприлюднено | 28.11.2019 |
Номер документу | 85933280 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Одеської області
Рога Н. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні