Постанова

від 22.11.2019 по справі 440/1052/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2019 р.Справа № 440/1052/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Чалого І.С.,

суддів: Жигилія С.П. , Зеленського В.В. ,

за участю секретаря судового засідання Олійник А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2019, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, м. Полтава, повний текст складено 14.06.19 по справі № 440/1052/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельна компанія "Юліс" до Головного управління ДФС у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговельна компанія "Юліс" (надалі - позивач, ТОВ "ТК "Юліс") звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (надалі також відповідач), у якому позивач просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.03.19 №0002951401 в частині збільшення суми грошового зобов`язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 156049,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 39012,00 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2019 позовні вимоги ТОВ "ТК "Юліс"задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Полтавській області від 14 березня 2019 року №0002951401 в частині збільшення ТОВ "ТК "Юліс" суми грошового зобов`язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 156049,00 грн (сто п`ятдесят шість тисяч сорок дев`ять гривень) та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 39012,00 грн (тридцять дев`ять тисяч дванадцять гривень).

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Полтавській області (код ЄДРПОУ 39461639; вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014) на користь ТОВ "ТК "Юліс" (код ЄДРПОУ 24389020; вул. Маршала Бірюзова, 47б, м. Полтава, Полтавська область, 36007) судові витрати у розмірі 3002,10 грн (три тисячі дві гривні десять копійок).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що суд першої інстанції помилково відхилив доводи контролюючого органу про те, що витрати, які загалом становлять 866939,59 грн, мають відноситись до складу собівартості запасів, що придбані за плату згідно пункту 9 П(С)БО 9 та, у подальшому, до вартості реалізованого товару. При цьому, судом не враховано той факт, що підприємством не надано документів (видаткових накладних, актів приймання-передачі), які б підтверджували експлуатацію автомобілів для доставки товару покупцям та факт передачі товару покупцям.

Скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу, позивач зазначив, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2019 ухвалено з дотримання норм матеріального та процесуального права, а доводи викладені в апеляційній скарзі ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені доказами.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ТОВ "ТК "Юліс" у встановленому законом порядку зареєстровано як юридичну особу, код ЄДРПОУ 24389020 (т. 1, а.с. 20, 28-33).

Позивач перебуває на обліку платників податків в ДПІ у м. Полтаві та є платником податку на прибуток приватних підприємств.

Основним видом діяльності позивача за КВЕД-2010 є оптова торгівля іншими товарами господарського призначення (46.49).

Співробітниками Головного управління ДФС у Полтавській області у період з 26.12.18 по 7.02.19 проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "ТК "Юліс" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1.01.2015 по 30.09.2018.

За результатами перевірки складено акт від 14.02.2019 №183/16-31-14-01-10/24389020 (надалі - Акт перевірки), у якому, окрім іншого, вказано на порушення платником податків вимог підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України, наслідком чого визначено заниження позивачем податку на прибуток у розмірі 599452,00 грн (т. 1, а.с. 40-94). Відповідні порушення, на думку контролюючого органу, з-поміж іншого полягали у тому, що платник податків безпідставно відніс до складу витрат на збут витрати у розмірі 866939,59 грн зі списання паливно-мастильних матеріалів (бензин, дизпаливо) на заправку автомобілів, які мали формувати собівартість при реалізації товарів (т. 1, а.с. 47-51).

Заперечення платника податків від 28.02.2019 вих. №62 на Акт перевірки залишені без задоволення, про що позивача повідомлено листом від 11.03.2019 вих.№9958/10/16-31-14-01-10 (т. 1, а.с. 188-197, 198-200).

На підставі вказаного вище Акта перевірки відповідач 14.03.2019 сформував податкове повідомлення-рішення № 0002951401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств загалом у розмірі 200139,00 грн, з них: 160111,00 грн - основний платіж, 40028,00 грн - штрафні (фінансові) санкції (т. 1, а.с. 201, 202).

Не погодившись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням в частині збільшення суми грошового зобов`язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 156049,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 39012,00 грн, позивач оскаржив його до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач у спірний період правомірно відніс до витрат на збут витрати ТОВ "ТК "Юліс", понесені у зв`язку з орендою двох автомобілів і придбанням паливно-мастильних матеріалів (бензину, дизпалива) у загальному розмірі 866939,59 грн, а тому визнав безпідставними доводи контролюючого органу про завищення позивачем витрат на зазначену суму та заниження податку на прибуток у розмірі 156049,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (пункт 1.1 статті 1 Податкового кодексу України - тут та надалі у редакції, чинній на момент виникнення та реалізації спірних відносин).

У відповідності до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В силу положень статті 4 названого Закону, бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються, зокрема, на принципі нарахування - доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" (надалі - П(С)БО-16), затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 №318, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.01.00 за №27/4248.

Пунктами 10, 11 П(С)БО-16 передбачено, що собівартість реалізованих товарів визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 "Запаси".

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

Відповідно до пункту 9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 "Запаси" (надалі - П(С)БО-9), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.99 №246, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2.11.99 за №751/4044, первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка, зокрема, включає транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів).

При цьому, пунктом 4 П(С)БО-9 визначено, що запаси - активи, які: утримуються для подальшого продажу (розподілу, передачі) за умов звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством/установою.

У свою чергу, згідно з пунктом 17 П(С)БО-16 витрати, пов`язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

А відповідно до пункту 19 П(С)БО-16, витрати на збут включають витрати, пов`язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема: витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів); витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів (філій, представництв) підприємства.

Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, що затверджена наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 №291 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 21.12.99 за №893/4186 (надалі - Інструкція №291), визначено, що рахунок 90 "Собівартість реалізації" призначено для узагальнення інформації про собівартість реалізованої готової продукції, товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

За дебетом рахунку 90 "Собівартість реалізації" відображається виробнича собівартість реалізованої готової продукції, робіт, послуг; фактична собівартість реалізованих товарів (без торгових націнок), страхові виплати відповідно до договорів страхування, за кредитом - списання в порядку закриття дебетових оборотів на рахунок 79 "Фінансові результати". За дебетом цього рахунку підприємства, які здійснюють діяльність з випуску та проведення лотерей на території України, відображають створення (формування) забезпечення призового фонду (резерву виплат) і резерву, що покриває суму джек-поту, не забезпечену сплатою участі у лотереї.

Адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати не включаються до складу виробничої собівартості готової та реалізованої продукції, а тому інформація про такі витрати узагальнюється на рахунках обліку витрат звітного періоду - 92 "Адміністративні витрати", 93 "Витрати на збут", 94 "Інші витрати операційної діяльності".

Так, на рахунку 93 "Витрати на збут" ведеться облік витрат, пов`язаних із збутом (реалізацією, продажем) продукції, товарів, робіт і послуг.

За дебетом рахунку відображається сума визнаних витрат на збут, за кредитом - списання на рахунок 79 "Фінансові результати".

До витрат на збут, зокрема, належать витрати пакувальних матеріалів, транспортування продукції, товарів за умовами договору, витрати на маркетинг та рекламу, витрати на оплату праці й комісійні продавцям, торговим агентам, працівникам відділу збуту, амортизація, ремонт та утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, що використовуються для забезпечення збуту продукції, товарів, робіт і послуг.

Відповідно до пункту 6 розділу 2 Методичних рекомендацій з формування складу витрат та порядку їх планування в торговельній діяльності, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 22.05.02 №145, поточні витрати підприємств торгівлі за видами діяльності класифікуються за такими групами: витрати операційної діяльності; витрати фінансової діяльності; інші витрати звичайної діяльності; надзвичайні витрати. Витрати операційної діяльності поділяють на: витрати, які включають до собівартості реалізованих товарів та/або продукції власного виробництва (далі - продукції); адміністративні витрати; витрати на збут; інші операційні витрати.

За змістом пункту 23 розділу 3 Методичних рекомендацій витрати на збут включають витрати на оренду основних засобів, інших необоротних матеріальних активів і нематеріальних активів, що забезпечують збут товарів (продукції). До цих витрат відносять: 1) плату за операційну оренду окремих об`єктів основних засобів, пов`язаних зі збутом товарів (продукції); 2) плату за операційну оренду окремих об`єктів інших необоротних матеріальних активів, пов`язаних зі збутом товарів (продукції); 3) плату за операційну оренду окремих об`єктів нематеріальних активів, пов`язаних зі збутом товарів (продукції).

Також до витрат на збут включаються витрати на транспортування, зокрема, вартість пально-мастильних матеріалів та інших матеріалів і предметів для належної експлуатації транспортних засобів.

Спір у даній справі стосується правомірності визначення позивачем об`єкта оподаткування податком на прибуток приватних підприємств в частині формування витрат підприємства.

Як установив суд першої інстанції та не заперечується учасниками справи, ТОВ "ТК "Юліс" займається торгівлею канцелярським приладдям у мережі роздрібних магазинів м. Полтава, а також здійснює доставку товарів клієнтам у межах міста Полтава. У ході ведення звичайної господарської діяльності підприємство використовує два орендовані автомобілі з метою доставки канцтоварів між виробничими підрозділами (складами, роздрібними магазинами), а також покупцям.

Витрати з транспортування товарів (оренда автомобілів, списання паливно-мастильних матеріалів (бензин, дизпаливо) за період з січня 2016 року по вересень 2018 року загалом у розмірі 866939,59 грн платник податків відобразив по рахунку 93 "Витрати на збут", що, думку контролюючого органу, є помилковим, адже такі витрати підприємство мало включити до собівартості запасів, що придбані за плату.

Колегія суддів зазначає, що витрати, понесені на транспортування активів, що придбаваються, і транспортні витрати, понесені при реалізації продукції (товарів), мають абсолютно різний характер. А тому порядок відображення транспортних витрат в обліку замовника-покупця і в обліку замовника-продавця має відмінності в частині віднесення таких витрат на транспортування на рахунки обліку витрат звітного періоду або на рахунки собівартості реалізації.

Виходячи з поняття "запаси", визначеного у пункті 4 П(С)БО-9, такими є активи (товари) до моменту їх відпуску у торгівельну мережу з метою реалізації. В силу приписів пункту 9 П(С)БО-9 витрати на транспортування відповідних активів є первісною вартістю запасів, що за своєю суттю означає віднесення до собівартості запасів транспортно-заготівельних витрат, пов`язаних виключно з набуттям активу, а не його кінцевою реалізацією.

Позивач у спірних відносинах сформував витрати у зв`язку з доставкою товарів (активів) з метою їх реалізації кінцевому споживачу. Отже, відповідні витрати пов`язані не з набуттям активів, а з їх вибуттям, оскільки стосувались збуту готової продукції.

Так, до матеріалів справи залучені копії розпоряджень директора ТОВ "ТК "Юліс" від 1.01.16 №№ 010116-м, від 1.01.17 №№ 010117-м, від 1.01.18 №№ 010118-м, якими визначено порядок доставки товарів у межах м. Полтава (т. 1, а.с. 203-205), що підтверджує саме факт збуту, а не придбання товарів.

Таким чином твердження контролюючого органу про помилковість включення до складу витрат на збут списання паливно-мастильних матеріалів не відповідає дійсності, оскільки вищезазначені паливно-мастильні матеріали використані виключно в межах господарської діяльності для доставки товару покупцям (торгівельним точкам/роздрібним магазинам) позивача орендованими транспортними засобами, про що свідчать і акти на списання паливно-мастильних матеріалів, і шляхові листи автомобілів, які були надані в ході проведення перевірки, що не заперечується сторонами та зазначено безпосередньо в акті перевірки.

За вищевикладених обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що позивач у спірний період правомірно відніс до витрат на збут витрати ТОВ "ТК "Юліс", понесені у зв`язку з орендою двох автомобілів, а також придбанням паливно-мастильних матеріалів (бензину, дизпалива) у загальному розмірі 866939,59 грн, оскільки такі витрати стосувалися збуту готової канцелярської продукції, в тому числі між складами підрозділів (роздрібних магазинів) підприємства.

Відповідачем, як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду справи, не доведено правомірність прийнятого податкового повідомлення - рішення в частині, що оскаржується позивачем.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову ТОВ "ТК "Юліс" у повному обсязі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши справу, дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Апеляційний суд відхиляє решту доводів апелянта, які наведені у поданій апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають, а, відтак, не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскарженого судового рішення.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2019 по справі № 440/1052/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя І.С. Чалий Судді С.П. Жигилій В.В. Зеленський Повний текст постанови складено 27.11.2019.