Постанова

від 28.11.2019 по справі 904/2726/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2019 року м.Дніпро Справа № 904/2726/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач)

суддів: Дарміна М.О., Антоніка С.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2019 , ухвалене суддею Петренко І.В., повний текст якого складений 13.08.2019, у справі №904/2726/19

за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", м. Київ

до відповідача-1: Приватного підприємства "НПП-Донікс", м. Дніпро

відповідача-2: ОСОБА_1 , м. Дніпро

про стягнення заборгованості у розмірі 16 509,18 грн.

ВСТАНОВИВ:

У червні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" м. Київ (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Приватного підприємства "НПП-Донікс" (Відповідач-1) та ОСОБА_1 (Відповідач-2) про стягнення заборгованості у розмірі 16 509,18 грн., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 9 956,34 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 3037,96 грн., пеня за несвоєчасність виконання зобов"язань за договором у розмірі 3 514,88 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем-1 своїх зобов`язань за кредитним договором по своєчасному поверненню суми отриманого кредиту та своєчасній сплаті нарахованих за користування кредитними коштами відсотків у встановлені договором строки та невиконанням відповідачем-2 своїх договірних зобов"язань за договором поруки.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2019 у справі №904/2726/19 позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з Приватного підприємства "НПП-Донікс" та з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" заборгованість за кредитом у розмірі 9956,34 грн.

Стягнуто з Приватного підприємства "НПП-Донікс" на користь Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" витрати по сплаті судового збору в сумі 579,25 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" витрати по сплаті судового збору в сумі 579,25 грн.

В решті позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду в частині відмови у стягненні 3037,96 грн відсотків за кредитом, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, яке полягало в грубому порушенні норм цивільного законодавства, що регулює кредитні зобов"язання, зокрема, ст.49 Закону України "Про банки та банківську діяльність" та ст.1048 ЦК України, просить рішення суду від 13.08.2019 скасувати в частині незадоволених вимог щодо стягнення 3037,96 грн відсотків та задовольнити вимоги банку в цій частині.

При цьому в апеляційній скарзі скаржник зазначає, що, суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, допустивши грубе порушення норм цивільного права.

Зокрема, статтею 1054 ЦК України унормовано, що за кредитним договором банк або інша кредитна організація (кредитор) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Відповідно до ст. 49 Закону "Про банки і банківську діяльність" надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків.

Отже, кредитний договір є двостороннім та оплатним, де оплатою за користування кредиту є сплата відсотків.

За приписами ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Позовними вимогами в цій справі є повернення наданих кредитних коштів та відсотків за їх користування, отже, встановивши обставини надання банком відповідачу-1 кредиту, місцевий господарський суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків за кредитом.

Також зазначає, що суд в оскаржуваному рішенні не тільки призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, а ще й наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та у цілому порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Суд ігнорує, що важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів. Зокрема, відмовляючи у стягненні відсотків по кредиту, суд допускає грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною фінансовою інституцією, наносить фінансову шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти у банку на банківських депозитах, які надаються іншим споживачам послуг в кредит під певні відсотки.

Вказує, що сплата боржником процентів кредитору передбачається ст. 169 Кодексу європейського договірного права - акта міжнародної приватно-правової уніфікації, одного з основних європейських кодексів цивільного права.

Відповідач-1 - Приватне підприємство "НПП-Донікс" відзив на апеляційну скаргу не надало, правом, передбаченим ст.263 ГПК України, не скористалось.

Відповідач-2 - ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу не надав, правом, передбаченим ст.263 ГПК України, не скористався.

Про надання часу для направлення відзиву відповідачі повідомлялись належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленням про вручення Відповідачу-1 та відповідачу-2 поштового відправлення із штриховими ідентифікаторами № 4900076073320 та №4900076073339, направленими на адресу відповідачів (зазначену у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань) та повернутими органами зв`язку з посиланням "за закінченням встановленого строку зберігання".

За визначенням п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За загальними вимогами п. 91 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2009 № 270 (далі Правила), поштові відправлення, поштові перекази доставляються оператором поштового зв`язку адресатам на поштову адресу або видаються/виплачуються в об`єкті поштового зв`язку. Рекомендовані поштові відправлення підлягають доставки до дому (п. 92. Правил). Вручення рекомендованих листів з позначкою "Судова повістка" в об`єкті поштового зв`язку не передбачено (п. 102 Правил).

У разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин, рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причини невручення (п. 116 Правил).

Здійснення зберігання рекомендованих листів із позначкою "Судова повістка", які не вручені під час доставки до дому із причин відсутності адресата, Правилами не передбачено, а отже, повернення такого повідомлення із зазначенням причини невручення "закінчення встановленого строку зберігання", суперечить вимогам Правил, та фактично відповідає причині повернення "у зв`язку з відсутністю адресата".

Аналізуючи зазначені вище положення Правил надання послуг поштового зв`язку, слід дійти висновку, що повернення судового рішення із проставленням у поштовому повідомленні відмітки про закінчення строку зберігання поштового відправлення, є підтвердженням відсутності особи адресата за адресою, а отже, день проставлення такої відмітки в поштовому повідомленні, слід вважати днем вручення судового рішення в порядку п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України.

В даному випадку, судом дотримано основних засад господарського судочинства, забезпечена рівність учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, забезпечено право на апеляційний перегляд рішення суду. Сторони мали рівну можливість подати письмові заяви по суті справи, зокрема, позовну заяву, відзив на позов, заперечення на відзив, пояснення та клопотання, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу.

В свою чергу, саме Відповідачі не забезпечили участі представників (будь-яких, як в порядку самопредставництва, так і представника зі статусом адвоката). Отже, вказані обставини є суто суб`єктивними, які залежали виключно від волевиявлення Відповідачів, тому не можуть бути визнані поважними.

Суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.06.18 у справі № 904/9904/17: у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S. A. v. Spain) від 07.07.1989).

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Беручи до уваги строки розгляду апеляційної скарги, а також те, що за приписами ст.263 відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду в апеляційному порядку, відповідачі належним чином повідомлялись про відкриття апеляційного провадження та надання строку для направлення відзивів, заяв, клопотань, а наявні у справі докази дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути апеляційну скаргу без заперечень відповідачів.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.09.2019 (суддя - доповідач Іванов О.Г.) апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2019 залишено без руху у зв`язку з несплатою судового збору у розмірі 2881,50 грн. за оскарження рішення суду. Апелянту наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги відповідно до ч. 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.

26.09.2019 від скаржника до суду надійшло клопотання про усунення недоліків, до якого додано платіжне доручення № PROM3BD4ZH від 23.09.2019 про сплату 2881,50 грн.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.09.2019 (колегія суддів у складі: головуючий Іванов О.Г. (доповідач), Дармін М.О., Антонік С.Г.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2019 у справі № 904/2726/19; з урахуванням ціни спору справу вирішено розглядати в письмовому провадженні, без повідомлення (виклику) сторін; сторонам наданий строк для подання відзиву, заяв, клопотань.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

21.11.2014 Приватним підприємством "НПП-Донікс" підписано заяву про відкриття поточного рахунку.

Згідно заяви відповідач-1 через систему інтернет-клієнт-банкінг приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг" (далі по тексту - Умови), Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://рrіvаtbank.uа, які разом складають Договір банківського обслуговування №б/н від 21.11.2014 (далі по тексту - договір) та взяв на себе зобов`язання виконувати умови договору.

У відповідності до умов договору відповідачу-1 позивачем встановлено кредитний ліміт, на поточний рахунок № НОМЕР_1 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв`язку банку (позивача) і клієнта (в даному випадку відповідача-1) (системи клієнт-банк, Інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших), що визначено і врегульовано "Умовами та правилами надання банківських послуг".

Пунктом 3.18.1.16 Умов передбачено, що при укладанні договорів і угод, чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання клієнта (відповідача у справі) до "Умов і правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/Інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі), банк і клієнт допускають використання підписів клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.

Пунктом 3.18.1.1 Умов передбачено, що кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення обігових коштів та здійснення поточних платежів клієнта, в межах, кредитного ліміту. Про розмір ліміту банк повідомляє клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку Банка та Клієнта.

Відповідно до п. 3.18.1.3 Умов, кредит надається в обмін на зобов`язання клієнта щодо його повернення, сплаті процентів та винагороди.

Згідно п. 3.18.1.8 Умов, проведення платежів клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту, проводиться банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання клієнта до "Умов і правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/Інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі - "Угода").

Пункт 3.18.1.6 Умов зазначає, що ліміт може бути змінений банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами банку. Підписавши Угоду, клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна ліміту проводиться банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, Інтернет клієнт банк, смс - повідомлення або інших).

За умовами п. 3.18.6.1 Умов обслуговування кредитного ліміту на поточному рахунку клієнта набирає чинності з моменту надання клієнтом розрахункових документів на використання ліміту у межах зазначених сум, та діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за цим Договором.

Згідно п. 3.18.4 Умов, за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня клієнт виплачує проценти, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом (диференційована процентна ставка). Порядок розрахунку відсотків:

за період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнулення дебетового сальдо в одну з дат до 25 -го числа місяця (далі - період, в який дебетове сальдо підлягає обнулінню), розрахунок відсотків здійснюється за процентною ставкою у розмірі, 0 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості (п. 3.18.4.1.1. Умов).

При необнуленні дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнулінню, протягом 90 днів з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулінню, клієнт сплачує банку за користування кредитом відсотки у розмірі 24 % річних, починаючи з останньої дати, на яку дебетове сальдо підлягало обнулінню (п. 3.18.4.1.2 Умов).

У разі непогашення кредиту впродовж 90 днів з дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнулінню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнулінню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов`язання клієнта з погашення заборгованості вважаються порушеними. При порушенні Клієнтом будь-якого з грошових зобов`язань Клієнт сплачує Банку відсотки за користуванням кредитом у розмірі 48 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості (п. 3.18.4.1.3. Умов).

Під "непогашенням кредиту" мається на увазі невиникнення на поточному рахунку з нульового дебетового сальдо при закритті банківського дня (п. 3.18.4.1.4 Умов).

Розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється в дату сплати.

Пунктом 3.18.4.4 Умов визначено розмір винагороди за використання ліміту, яку позичальник сплачує Банку 1-го числа кожного місяця.

При несплаті винагороди, відсотків у відповідні їм дати сплати, вони вважаються простроченими.

Відповідно до п. 3.18.2.3.4 Умов банк має право при порушенні Клієнтом будь-якого із зобов`язань, передбаченого "Умовами, змінити умови кредитування - вимагати від Клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за кредитом в повному обсязі.

Відповідно до 3.18.5.1 Умов при порушенні клієнтом будь-якого із зобов`язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених Умовами п.п. 3.18.2.2.2, 3.18.4.1, 3.18.4.2, 3.18.4.3, термінів повернення кредиту, передбачених п.п. 3.18.1.8., 3.18.2.2.3, 3.18.2.3.4, винагороди, передбаченого п.п. 3.18.2.2, 3.18.4.4, 3.18.4.5, 3.18.1.4.6 клієнт сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. А в разі реалізації банком права на встановлення іншого строку повернення кредиту, клієнт сплачує банку пеню у розмірі, зазначеному в п. 3.18.4.1.3. від суми заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється у гривні.

Пунктом 3.18.6.1. Умов зазначено, що обслуговування кредитного Ліміту на поточному рахунку клієнта здійснюється з моменту подачі клієнтом до банку заяви на приєднання до "Умов та Правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / Інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовою або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі) та / або з моменту надання клієнтом розрахункових документів на використання коштів у рамках кредитної Ліміту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих засобів до повного виконання зобов`язань сторонами.

Згідно документів долучених до матеріалів справи, прийняті на себе зобов`язання банк (позивач у справі) виконав в повному обсязі, надав відповідачу-1 кредитний ліміт у розмірі 10000,00 грн., що підтверджується виписками по рахунку, відкритому відповідачу-1 (а. с. 33).

Позивач, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за договором обслуговування кредитних лімітів на поточному рахунку нарахував відповідачу-1, станом на 22.05.2019, заборгованість у загальній сумі 16 509,18 грн., яка складається з наступного:

- 9956,34 грн. заборгованості за кредитом;

- 3037,96 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом;

- 3514,88 грн. пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Крім того, в забезпечення належного виконання зобов`язань відповідача-1 за договором б/н від 21.11.2014, 30.11.2015 між позивачем (кредитором) та ОСОБА_1 (поручителем, відповідачем-2) укладено договір поруки № POR1448871052832 (далі - договір поруки), предметом якого є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання Підприємством відповідача (боржника) зобов`язань за угодами приєднання до:

1.1.1. розділу 3.2.1. "Кредитний ліміт" Умов та правил надання банківських послуг, далі Угода 1 , по сплаті:

а) процентної ставки за користування кредитом:

- за період користування кредитом згідно п. 3.2.1.4.1.2 Угоди 1 - 33 % річних;

- за період користування кредитом згідно з п. 3.2.1.4.1.3. Угоди 1 - 66% річних;

б) комісійної винагороди згідно п. 3.2.1.1.17 Угоди - в розмірі 3% від суми перерахувань;

в) винагороди за використання ліміту відповідно до 3.2.1.4.4. Угоди - 1-го числа кожного місяця у розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць;

г) кредиту в розмірі 10000,00 грн.

За правилами п. 1.2. договором поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за Угодою 1 та Угодою 2 в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

Сторони взаємно домовились, що порука за цим договором припиняється через 15 років після укладення цього договору. У випадку виконання боржником та/або поручителем всіх зобов`язань за Угодою 1 і/або Угодою 2 цей Договір припиняє свою дію (п. 4.1. договору поруки).

23.01.2019 листом №41120DNES014 позивач звернувся до відповідачів з претензію про наявність заборгованості, яка відповідачами залишена без розгляду (а.с. 43-46).

Невиконання відповідачами умов договору, неповернення відповідачами кредитних коштів і стала підставою звернення позивача з позовом до Господарського суду Дніпропетровської області.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд дійшов висновку, що неповернення відповідачами наданих позивачем кредитних коштів є порушенням зобов"язань, тому в частині основного зобов"язання в розмірі 9956,34 грн позовні вимоги задовольнив. При цьому, суд взяв до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 13.03.2018 по справі №904/2542/15-ц, відповідно до якої у випадку об`єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов`язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов`язання, та визнав обґрунтованим звернення позивача до відповідача-1 - ПП "НПП-Донікс" та відповідача-2 - ОСОБА_1 (фізичної особи), як поручителя, де сторонами основного зобов"язання є юридичні особи.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення відсотків в розмірі 3037,96 грн та 3514,88 грн пені, місцевий господарський суд виходив із того, що в анкеті-заяві відсутні домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами і їх розмір, а також відповідальність у вигляді пені за порушення зобов"язань, в той же час, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма договору приєднання, що встановлена до укладеного із відповідачем-1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Не погодившись з вказаним рішенням лише в частині стягнення відсотків за користування кредитом в розмірі 3037,96 грн., позивач подав апеляційну скаргу, тому в даному випадку суд апеляційної інстанції за приписами ч.1 ст.269 ГПК України перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог стосовно стягнення відсотків за користування кредитом з наступних мотивів.

Як правильно встановив суд першої інстанції за своєю правовою природою правовідносини сторін за кредитним договором охоплюються §§ 1,2 глави 71 ЦК України.

Згідно з частиною 1 ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Статтями 525, 526 ЦК України регламентовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частинами 1, 2 ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором;розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За частиною 2 ст.1048 ЦК України договір позики вважається безпроцентним, якщо: 1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п`ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов`язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; 2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позовних вимог є стягнення заборгованості в розмірі 16 509,18 грн., яка складається з суми заборгованості за кредитом у розмірі 9956,34 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 3037,96 грн., пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у розмірі 3514,88 грн.

Як правильно зазначив суд першої інстанції з посиланням на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 по справі № 342/180/17, сторони не обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді пені за порушення термінів виконання договірних зобов`язань; Умови та Правила надання банківських послуги також не можливо визнати договором приєднання, оскільки вони неодноразово змінювались самим банком, тому неможливо встановити, до яких саме умов приєднався відповідач-1.

Колегія суддів зауважує, що, договір поруки, підписаний між позивачем та відповідачем-2, в якому зазначені відсоткові ставки також не може бути прийнятий судом як належний та допустимий доказ визначення між сторонами відсоткової ставки за кредитом, оскільки, по-перше, вказаний договір підписаний відповідачем-2 та не підписаний відповідачем-1, по-друге, з даного договору поруки неможливо визначити, за яку угоду, підписану відповідачем-1, поручився відповідач-2, через наявність в даному договорі посилань на "угоду 1" та "угоду 2", в той час, як в матеріалах справи міститься заява на приєднання до умов і правил надання банківських послуг від 20.11.2014 без будь-якого номеру.

Також вищезазначена постанова Великої Палати Верховного Суду містила висновок про те, що вимоги про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов"язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивачем не заявлялись, отже, помилковим було стягнення цих сум в межах справи № 342/180/17 судами першої та апеляційної інстанцій.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що однією із основних засад і завдань господарського судочинства є диспозитивність.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає диспозитивність господарського судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Таким чином, з урахуванням наведених норм чинного законодавства, висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 03.07.2019 по справі №342/180/17, колегія суддів констатує, що дійшовши висновку, що між сторонами не обумовлена у письмовому вигляді ціна договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді пені за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, тобто встановлена відстуність договірної домовленості між сторонами в цій частині, в той час, як предметом і підставою позовних вимог позивачем зазначене стягнення основної заборгованості, відсотків, пені саме за договором, суд не мав права самостійно задовольнити позовні вимоги в частині стягнення відсотків, як таких, що встановлені законом, зокрема ст.1048 ГПК України, на рівні однієї облікової ставки НБУ, з огляду на те, що з такої підстави позовна вимога по стягненню відсотків позивачем не заявлялась у позові.

При цьому колегія суддів наголошує, що стягнення відсотків з підстав встановлених актом законодавства, зокрема статтею 1048 ЦК України, позивачем заявлено лише на стадії подання апеляційної скарги; така вимога не була предметом розгляду суду першої інстанції, отже, не приймається й судом апеляційної інстанції в силу приписів ч.5 ст.269 ГПК України.

В той же час, слід зауважити, що заявляючи, як позовну вимогу, стягнення відсотків з підстав встановлених законом, зокрема ст.1048 ЦК України, на стадії апеляційного перегляду рішення, позивач тим не менше, їх розмір визначив, не як на рівні однієї облікової ставки НБУ, а згідно договору, відсутність якого в частині визначення відсотків та пені встановлено судом першої інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, прийняв законне та обґрунтоване рішення, тому у відповідності до ст. 276 ГПК України в задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Оскільки загальна ціна позову становить 16 509,18 грн., тобто не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України дана справа відноситься до категорії малозначних справ, у зв`язку з чим відповідно до ст. 287 ГПК України судові рішення у даній справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", м. Київ на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2019 у справі №904/2726/19 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2019 у справі №904/2726/19 - залишити без змін.

Судові витрати Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", м. Київ за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду лише у випадках, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 28.11.2019.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя М.О. Дармін

Суддя С.Г. Антонік