Рішення

від 20.11.2019 по справі 921/53/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.11.2019Справа № 921/53/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Чинчин О.В., за участю секретаря судового засідання Бігми Я.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЛВЕНД (50081, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Фабрична, буд. 3/23; ідентифікаційний код: 41859610)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Квартал 5 (69035, Запорізька обл., м. Запоріжжя, пр.. Маяковського, буд. 11; ідентифікаційний код: 38926278)

про стягнення 172372,95 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з`явились;

від відповідача: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

30.01.2019 до Господарського суду Тернопільської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю ЛВЕНД з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю Квартал 5 про стягнення 172372,95 грн., з яких 167792,00 грн основного боргу, 1392,00 грн 3% річних та 3188,05 грн інфляційних втрат.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки №2 від 12.01.2018 не у повному обсязі здійснив оплату за поставлений позивачем товар, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 167792,00 грн. Крім того, у зв`язку з простроченням виконання відповідачем обов`язку з оплати товару, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1392,90 грн за період з 30.09.2018 по 08.01.2019, а також інфляційні втрати у розмірі 3188,05 грн за вересень 2018 року.

Крім того, разом з позовною заявою позивачем було подано заяву про забезпечення позову, яку ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 04.02.2019 було повернуто позивачу.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 04.02.2019 матеріали справи №921/53/19 направлено за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2019 матеріали справи №921/53/19 направлено за підсудністю до Господарського суду Запорізької області.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 05.08.2019 матеріали справи №921/53/19 направлено за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2019 справу №921/53/19 прийнято до провадження суддею Чинчин О.В., підготовче засідання призначено на 09.10.2019.

У підготовчому засіданні 09.10.2019 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 23.10.2019.

У підготовчому засіданні 23.10.2019 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 20.11.2019.

Представник позивача у судове засідання 20.11.2019 не з`явився, про призначене судове засідання повідомлявся належним чином за адресою, вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (50081, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Фабрична, буд. 3/23), що підтверджується інформацією з офіційного сайту ПАТ Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень, з якої вбачається, що ухвала суду від 23.10.2019 станом на 31.10.2019 знаходиться у точці видачі/доставки.

Представник відповідача у судове засідання 20.11.2019 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про призначене судове засідання повідомлявся за адресою, яка була вказана Господарським судом Запорізької області в ухвалі від 05.08.2019 (вказаною ухвалою суду матеріали справи №921/53/19 були передані за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва) - 03038, м. Київ, вул. Лінійна, буд. 17, що підтверджується довідкою відділення поштового зв`язку про повернення поштового відправлення у зв`язку з вибуттям адресата та поштовим конвертом, в якому ухвала суду надсилалася відповідачу.

При цьому, отримавши матеріали справи №921/53/19, Господарський суд міста Києва здійснив запит до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та відповідно до отриманого витягу встановив, що станом на 05.09.2019 адресою місцезнаходження відповідача є: 03038, м. Київ, вул. Лінійна, буд. 17.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованого судом станом на 13.11.2019, адресою місцезнаходження відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Квартал 5 є: 69035, Запорізька обл., м. Запоріжжя, пр. Маяковського, буд. 11.

З огляду на те, що відповідачем не було повідомлено суд про зміну свого місцезнаходження, відповідач вважається належним чином повідомлений про розгляд Господарським судом міста Києва справи №921/53/19.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву у визначений судом у відповідності до господарського процесуального закону строк не скористався.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

12.01.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю ЛВЕНД (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Квартал 5 (покупець) укладено Договір поставки №2, відповідно до умов якого постачальник поставляє та передає у власність покупцю інгредієнти для апарату з приготування кави (в подальшому - продукція) на умовах, зазначених у цьому договорі, а покупець сплачує вартість продукції та зобов`язується реалізовувати її у відповідності з рекомендаціями постачальника.

Відповідно до п. 1.2 Договору поставки №2 від 12.01.2018 предметом поставки є товари усього асортименту постачальника, перераховані у специфікації, на день подачі заявки покупцем.

Згідно з п. 1.3 Договору поставки №2 від 12.01.2018 поставка продукції здійснюється на підставі накладних, де вказується асортимент, штрих-код, кількість, ціна продукції, що поставляється, у відповідності до замовлення покупця.

Відповідно до п. 2.1 Договору поставки №2 від 12.01.2018 поставка продукції здійснюється на умовах самовивозу його покупцем зі складу постачальника, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Саперно-Слобідська, буд. 57.

Згідно з п. 3.1 Договору поставки №2 від 12.01.2018 ціна одиниці товару визначається згідно з Специфікацією постачальника, що є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п. 3.5 Договору поставки №2 від 12.01.2018 датою поставки товару є дата підписання покупцем видаткової накладної про прийом товару.

Ціна договору визначається як сукупна вартість продукції, поставленої постачальником покупцю за цим договором (п. 4.1 Договору поставки №2 від 12.01.2018).

Відповідно до п. 6.1 Договору поставки №2 від 12.01.2018 договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2018. Даний договір вважається автоматично пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах при відсутності письмового повідомлення про його припинення, направленого однією стороною іншій. Таке письмове повідомлення направляється другій стороні не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії цього договору.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказав на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки №2 від 12.01.2018 не у повному обсязі здійснив оплату за поставлений позивачем товар, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 167792,00 грн. Крім того, у зв`язку з простроченням виконання відповідачем обов`язку з оплати товару, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1392,90 грн за період з 30.09.2018 по 08.01.2019, а також інфляційні втрати у розмірі 3188,05 грн за вересень 2018 року.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами Договору поставки №2 від 12.01.2018, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору поставки №2 від 12.01.2018 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 378000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №1 від 06.02.2018 на суму 324000,00 грн та видатковою накладною №9 від 02.08.2018 на суму 54000,00 грн, а також Актом звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2018 (вказані документи підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб позивача і відповідача).

При цьому, позивачем також долучено до позовної заяви копію видаткової накладної №29 від 09 .02.2018 на суму 324000,00 грн, яка підписана представниками сторін та скріплена відбитками печаток позивача і відповідача, та містить інформацію про поставку відповідачу товару, аналогічному тому, який вказаний у видатковій накладній №1 від 06. 02.2018 на суму 324000,00 грн (щодо найменування, кількості, ціни та загальної вартості).

Надаючи оцінку поданим позивачем доказам та встановлюючи фактичні обставини справи щодо дати поставки позивачем відповідачу товару - кавового набору у кількості 60000 шт, загальною вартістю 324000,00 грн (06.02.2018 чи 09.02.2018), суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, стосовно того, що акт звірки розрахунків може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин…за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Як вбачається з Акту звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2018 (підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб позивача і відповідача), в ньому міститься інформація про поставку позивачем відповідачу товару від 06.02.2018, та відсутня інформація про поставку будь-якого товару 09.02.2018.

За таких обставин, оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що товар - кавовий набір у кількості 60000 шт, загальною вартістю 324000,00 грн, було поставлено відповідачу 06.02.2018, що підтверджується видатковою накладною №1 від 06.02.2018 на суму 324000,00 грн та Актом звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2018.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 4.2 Договору поставки №2 від 12.01.2018 розрахунок за продукцію покупець здійснює по факту його реалізації. При цьому платежі здійснюються з 25 по 27 число кожного поточного місяця, виходячи з вартості продукції, реалізованої за період з 25 числа минулого місяця по 25 число поточного місяця, на підставі звітів про залишки та реалізацію продукції за вказаний період, наданих уповноваженою особою покупця. Перший платіж здійснюється не раніше ніж через 5 робочих дій, що настають за днем надання постачальником покупцеві належним чином засвідченої копії витягу реєстрації постачальника платником ПДВ.

Як вбачається зі Специфікації №1 до Договору поставки №2 від 12.01.2018, товаром є: 1) капсула кави, 2) стакан, 3) розмішувач та 4) цукор стік. Сторони домовились, що облік реалізації товару ведеться за кількістю реалізованих монодоз кави; одна монодоза кави включає в себе по одній одиниці кожного найменування в специфікації; одиниця товару вважається реалізованою в разі порушення цілісності упаковки гофрокартону кожної одиниці упаковки.

Суд зазначає, що враховуючи особливість товару, який поставляється за Договором поставки №2 від 12.01.2018, беручи дату його поставки відповідачу (06.02.2018 та 02.08.2018) у суду відсутні підстави вважати, що станом на дату розгляду справи у суді, вказаний товар не є реалізованим.

При цьому, відповідачем не надано суду будь-яких доказів нереалізації ним товару, отриманого від позивача на підставі видаткової накладної №1 від 06.02.2018 на суму 324000,00 грн та видаткової накладної №9 від 02.08.2018 на суму 54000,00 грн.

Більш того, суд зазначає, що умова договору про оплату товару після його реалізації по суті не містить конкретно визначеного строку здійснення оплати.

Відповідно до ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно зі ст. 252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до ч. 1 ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Таким чином, умова укладеного між сторонами договору щодо обов`язку відповідача здійснити оплату після реалізації товару не містить вказівку на подію, яка має неминуче настати, конкретну календарну дату, або чітко визначений період у часі.

Так само, реалізація товару не може розглядатись як подія, з якою пов`язано початок перебігу строку виникнення зобов`язання, оскільки подія є об`єктивним явищем, що не залежить від волі учасників правовідносин.

Крім того, відповідно до ст. 212 Цивільного кодексу України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина), та у зв`язку з чим на думку відповідача сторони досягли згоди щодо строку оплати за договором.

Суд зазначає, що хоча умови чинного цивільного законодавства передбачають право сторін, не відходячи від обов`язкових вимог актів цивільного законодавства, в іншій частині погодити умови договору на власний розсуд, проте умови договору, згідно з якими обов`язок відповідача щодо оплати товару залежить від факту реалізації товару споживачам, не свідчить про досягнення між сторонами згоди про строк оплати товару, оскільки вказані умови договору не вказують на подію, яка має неминуче настати.

Вказівка у договорі про оплату товару відповідачем після його реалізації не є відкладальною обставиною в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України, оскільки відкладальною є та обставина, щодо якої невідомо, настане вона чи ні, та, яка обумовлює настання чи зміну і прав і обов`язків, при чому для обох сторін правочину , тобто сторони можуть визначити на стадії укладення договору обставину, у випадку настання якої виникне зобов`язання між сторонами, тобто права і обов`язки у обох сторін.

Крім того, умова договору про оплату товару після його реалізації суперечить вимогам розумності, добросовісності та справедливості, оскільки поставлений позивачем товар взагалі може бути нереалізований, а відповідно і неоплачений.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що умова договору про оплату товару після його реалізації не є строком виконання зобов`язання.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був оплатити товар, поставлений позивачем за видатковою накладною №1 від 06.02.2018 на суму 324000,00 грн, у строк до 06.02.2018 включно, та за видатковою накладною №9 від 02.08.2018 на суму 54000,00 грн, у строк до 02.08.2018 включно.

Доказів здійснення оплати товару, поставленого позивачем за вказаними видатковими накладними, відповідачем суду не надано.

Втім, у позовній заяві позивач вказав на те, що станом на 03.09.2018 заборгованість відповідача становила 207792,00 грн та 03.09.2018 він сплатив позивачу грошові кошти у розмірі 40000,00 грн.

Вказані обставини не були спростовані відповідачем під час розгляду справи.

При цьому, як вбачається з Акту звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2018 (підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб позивача і відповідача), 05.03.2018 відповідачем були сплачені грошові кошти у сумі 14526,00 грн, 15.03.2018 - 35474,00 грн., 14.05.2018 - 30000,00 грн, 05.06.2018 - 49054,60 грн., 03.07.2018 - 41153,40 грн., 03.09.2018 - 40000,00 грн.

Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами, які не були спростовані відповідачем, підтверджується факт поставки позивачем товару за Договором поставки №2 від 12.01.2018 на загальну суму 378000,00 грн, та здійснення відповідачем оплати на суму 210208,00 грн.

Отже, оскільки позивач поставив товар на суму 378000,00 грн, тоді як відповідач здійснив оплату на суму 210208,00 грн, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 167792,00 грн.

Доказів сплати грошових коштів у сумі 167792,00 грн станом на лату розгляд справи у суді відповідачем суду не надано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність та розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю Квартал 5 за Договором поставки №2 від 12.01.2018 у сумі 167792,00 грн. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ЛВЕНД в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Квартал 5 суми основного боргу у розмірі 167792,00 грн. є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1392,90 грн. за період з 30.09.2018 по 08.01.2019.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ЛВЕНД в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Квартал 5 3% річних у розмірі 1392,90 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 3188,05 грн за вересень 2018 року.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу , що існувала наостанній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць , поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ЛВЕНД в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Квартал 5 інфляційних втрат у розмірі 3188,05 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

При цьому, як встановлено судом, станом на дату розгляду справи у суді адресою місцезнаходження відповідача (Товариства з обмеженою відповідальністю Квартал 5 ) є: 69035, Запорізька обл., м. Запоріжжя, пр. Маяковського, буд. 11 (відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань).

Втім, зважаючи на те, що станом на дату звернення позивача з даним позовом до Господарського суду Тернопільської області адресою місцезнаходження відповідача була: 04119, м. Київ, вул. Сім`ї Хохлових, буд. 12, офіс 17 та беручи до уваги, що ухвалою Господарського суду Запорізької області від 05.08.2019 матеріали справи №921/53/19 направлено за підсудністю до Господарського суду міста Києва, а спори між судами щодо підсудності не допускаються (ч. 6 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України), суд дійшов висновку, що дана справа підсудна Господарському суду міста Києва.

Судовий збір покладається на відповідача у зв`язку з задоволенням позову у повному обсязі (на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю ЛВЕНД до Товариства з обмеженою відповідальністю Квартал 5 про стягнення 172372,95 грн задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Квартал 5 (69035, Запорізька обл., м. Запоріжжя, пр.. Маяковського, буд. 11; ідентифікаційний код: 38926278) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЛВЕНД (50081, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Фабрична, буд. 3/23; ідентифікаційний код: 41859610) суму основного боргу у розмірі 167792 (сто шістдесят сім тисяч сімсот дев`яносто дві) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 1392 (одна тисяча триста дев`яносто дві) грн 90 коп., інфляційні втрати у розмірі 3188 (три тисячі сто вісімдесят вісім) грн 05 коп. та судовий збір у розмірі 2585 (дві тисячі п`ятсот вісімдесят п`ять) грн 59 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 27 листопада 2019 року.

Суддя О.В. Чинчин