Рішення

від 27.11.2019 по справі 903/826/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 листопада 2019 р. Справа № 903/826/19

Господарський суд Волинської області у складі судді Якушевої І.О., за участю секретаря судового засідання Хомич О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу №903/826/19

за позовом першого заступника керівника Володимир-Волинської місцевої прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Новосілківської сільської ради, Турійського району, Волинської області

до Фізичної особи-підприємця Войчука Валерія Володимировича, с. Комарів, Турійського району, Волинської області

про зобов`язання звільнити нежитлове приміщення,

за участю представників:

від позивача: н/з,

від відповідача: н/з,

В судовому засіданні взяла участь прокурор відділу прокуратури Волинської області Климюк Н.В. (службове посвідчення №036264 від 12.11.2015),

в с т а н о в и в:

21.10.2019 перший заступник керівника Володимир-Волинської місцевої прокуратури Волинської області звернувся в інтересах держави в особі Новосілківської сільської ради, Турійського району, Волинської області з позовною заявою від 08.10.2019 до господарського суду Волинської області, в якій просить зобов`язати Фізичну особу-підприємця Войчука Валерія Володимировича звільнити нежитлове приміщення площею 22 кв.м. яке знаходиться за адресою: вул. Й.Н. Белиха, 49-а в с. Комарів, Турійського району, Волинської області, що знаходиться на балансі Новосілківської сільської ради, Турійського району, Волинської області.

На обґрунтування позовних вимог перший заступник керівника Володимир-Волинської місцевої прокуратури Волинської області посилається на те, що при укладенні 09.07.2019 договору оренди нерухомого майна між Новосілківською сільською радою Турійського району Волинської області та Фізичною особою-підприємцем Войчуком Валерієм Володимировичем було порушено приписи ч. 2 ст. 793 Цивільного кодексу України, Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки не було посвідчено нотаріально договір №1 оренди нерухомого майна, яке є власністю територіальної громади, від 09.07.2015 року, майно передано в користування без проведення його оцінки.

Ухвалою від 25.10.2019 суд постановив відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначити на 13.11.2019, встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України до 11.11.2019 року.

12.11.2019 на офіційну електронну адресу Господарського суду Волинської області надійшла заява позивача, не засвідчена відповідним ключем електронного цифрового підпису (ЕПЦ), про проведення судового розгляду за відсутності представника позивача. Також позивач повідомив, що позов підтримує та просить задовольнити позовні вимоги.

12.11.2019 на офіційну електронну адресу Господарського суду Волинської області надійшла заява відповідача, не засвідчена відповідним ключем електронного цифрового підпису (ЕПЦ), в якій відповідач повідомив про те, що позов визнає повністю, просить розглядати справу за його відсутності.

Суд звернув увагу позивача та відповідача на те, що відповідно до п. 1.5.5 Інструкції з діловодства в господарських судах України обробці та реєстрації не підлягають електронні документи, у яких відсутній підпис, за яким можливо ідентифікувати відправника.

А тому такі документи не приймаються судом до розгляду.

Відповідно до ст.6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" з метою дотримання судом вимог розділу 1.5 Інструкції з діловодства в господарських судах України на офіційну електронну адресу суду мають надсилатися електронні листи, підписані електронним цифровим підписом (ЕЦП).

В судовому засіданні 13.11.2019 прокурор повідомила про те, що має місце факт визнання позову відповідачем, повідомила, що позивач та відповідач вказані заяви надіслали до суду по пошті, також звернулася до суду з клопотанням про оголошення перерви з метою підготовки уточнень до позовної заяви.

Суд задовольнив клопотання прокурора, оголосивши в судовому засіданні перерву до 13.11.2019 до 16:30 год.

Після оголошеної перерви прокурор подала заяву № 05-1152 вих19 від 13.11.2019, в якій просила п. 2 прохальної частини позову розглядати в наступній редакції: "Зобов`язати Фізичну особу-підприємця Войчука Валерія Володимировича звільнити та повернути нежитлове приміщення площею 22 кв.м. яке знаходиться за адресою: вул. Й.Н. Белиха, 49а в с. Комарів Турійського району Волинської області, що знаходиться на балансі Новосілківської сільської ради Турійського району Волинської області.

Фактично заявою № 05-1152 вих19 від 13.11.2019 прокурор сформулював позовні вимоги у відповідності до ст. 1212 Цивільного кодексу України, на яку прокурор посилається як на підставу позову, не змінивши при цьому ні підстав, ні предмету позову.

Оскільки прокурор поданою заявою привів у відповідність до вимог законодавства прохальну частину позовної заяви, а тому заява була прийнята судом до розгляду.

14.11.2019 та 25.11.2019 від позивача надійшла заява № 520 від 05.11.2019 та № 531 від 19.11.2019 відповідно, в якій позивач просить справу розглядати за відсутності представника позивача; повідомляє, що позов підтримує повністю та просить його задовольнити.

14.11.2019 та 25.11.2019 відповідач надіслав до суду заяву від 01.11.2019 та 19.11.2019 відповідно, в якій просить справу розглядати за його відсутності; повідомляє, що позов визнає повністю та просить його задовольнити.

Оскільки визнання позову відповідачем не суперечить вимогам законодавства, не порушує прав та інтересів інших осіб, заяву підписано Фізичною особою-підприємцем Войчуком В.В., визнання позову відповідачем судом прийнято.

В судове засідання 27.11.2019 представники сторін не з`явилися. Факт належного повідомлення сторін про судовий розгляд підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № 4301038024803, № 4301038024790.

Прокурор в судовому засіданні 27.11.2019 позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити повністю, зобов`язати Фізичну особу-підприємця Войчука Валерія Володимировича звільнити та повернути Новосілківській сільській раді Турійського району, Волинської області нежитлове приміщення площею 22 кв.м. яке знаходиться за адресою: вул. Й.Н. Белиха, 49а в с. Комарів Турійського району Волинської області.

Враховуючи визнання позову відповідачем, дослідивши письмові докази по справі, суд на підставі ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого провадження ухвалює рішення про задоволення позову повністю з огляду на таке.

09.07.2015 між Новосілківською сільською радою Турійського району як орендодавцем та Фізичною особою-підприємцем Войчуком Валерієм Володимировичем як орендарем було укладено договір №1 оренди нерухомого майна, яке є власністю територіальної громади (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне володіння і користування частину приміщення площею 22,0 м.кв. за адресою: вул. ім. Й.Н. Бєлиха, 49-а с. Комарів, Турійського району, Волинської області, сільський клуб, терміном на 49 років.

Згідно із п.1.2 договору майно здається в оренду з метою здійснення підприємницької діяльності.

Передача майна- частини приміщення здійснюється за актом приймання-передачі, в якому зазначається стан майна, що передається в оренду та інші відомості за узгодженням сторін.

Відповідно до п.п. 3.1., 3.2. договору орендна плата за перший місяць оренди становить 100 грн. Орендар сплачує орендну плату щомісячно до 25-го числа наступного за звітним, шляхом внесення коштів в касу сільської ради.

Згідно з поясненнями прокурора, акт прийому - передачі майна Новосілківською сільською радою з ФОП Войчуком В.В. при укладенні договору 09.07.2015 не укладався, фактично майно перебуває в користуванні ФОП Войчука В.В. на підставі акту, що був складений у 2007 році, при укладанні попереднього договору оренди.

Відносини, пов`язані з передачею в оренду майна підприємств, заснованих на майні, що перебуває у комунальній власності, регулюються Законом України Про оренду державного та комунального майна .

Згідно з ч. 2 ст. 2 Законом України Про оренду державного та комунального майна державну політику у сфері оренди здійснюють зокрема органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.

Частиною 1 ст. 143 Конституції України передбачено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Частиною 5 ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно із ст.ст. 793, 794 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Згідно з п. 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України).

За змістом частини третьої статті 207 ГК України господарське зобов`язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).

У зв`язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п`ята, сьома статті 180 ГК України тощо).

Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність (якщо інше прямо не передбачено законом, як-от частиною другою статті 15 Закону України "Про оренду землі").

При цьому позовна вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає передбаченим законом способам захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів, і тому в задоволенні відповідної вимоги має бути відмовлено; в такому разі можуть заявлятися вимоги, передбачені главою 83 ЦК України.

Спірний договір оренди, відповідно до пункту 1.1 договору, укладено на строк 49 років.

Відповідно до вимоги ч. 2 ст. 793 Цивільного кодексу України договір оренди нерухомого майна від 09.07.2015, яке є власністю територіальної громади, підлягав нотаріальному посвідченню.

Договір оренди нерухомого майна №1 від 09.07.2015, яке є власністю територіальної громади, не було нотаріально посвідчено.

Відповідно до вимоги ст. 794 Цивільного кодексу України право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Доказів, які б свідчили про державну реєстрацію права користування майном, не подано.

За інформацією Новосілківської сільської ради, Турійського району, Волинської області від 13.08.2019 за №468 оцінка об`єкту, що переданий в оренду, не проводилась.

Таким чином, враховуючи відсутність нотаріального посвідчення договору та державної реєстрації права користування майном, він є неукладеним, а Фізична особа-підприємець Войчук В.В. користується нерухомим майном комунальної власності без достатніх правових підстав.

За змістом ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно із ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Враховуючи викладене, майно використовується відповідачем без достатньої правової підстави, а тому вимога прокурора про зобов`язання Фізичної особи-підприємця Войчука В.В. звільнити та повернути Новосілківській сільській раді Турійського району, Волинської області нежитлове приміщення площею 22 кв.м. яке знаходиться за адресою: вул. Й.Н. Белиха, 49-а в с. Комарів Турійського району Волинської області є обгрунтованою та підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За приписами ст. 24 Закону України "Про прокуратуру" право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

За змістом ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Крім цього, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №З-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. З мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Отже, правовідносини, які виникають внаслідок розпорядження комунальним майном становлять суспільний інтерес.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі Трегубенко проти України від 02.11.2004 категорично ствердив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес .

Відповідно до ст.23 Закону України Про прокуратуру прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

У першому випадку передбачається наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, у другому - відсутність такого органу. При цьому, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. Тобто, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд пере-вірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Така правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №4/166 Б , від 20.09.2018 у справі №924/1237/17.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином - виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Правова позиція щодо можливості прокурора виступати в судових спорах позивачем лише у виключних випадках також відображена в постановах Верховного Суду від 01.08.2018 № 918/95/17, від 20.09.2018 №924/1237/17.

Обґрунтовуючи позов, Володимир-Волинська місцева прокуратура посилається на те, що Новосілківська сільська рада неналежним чином здійснює повноваження щодо контролю за законністю використання комунального майна, тривалий час не вживає заходів позовного характеру, направлених на забезпечення правомірного використання об`єкта нерухомого майна, що призводить до систематичного ненадходження до бюджету грошових коштів, та, як наслідок, завдання економічних збитків державі.

Обґрунтовуючи представницькі функції, прокурор зазначив про пасивність поведінки позивача який, маючи відповідні повноваження для захисту державних інтересів, тривалий час всупереч вимог закону не звертається за їх захистом.

Як зазначає перший заступник керівника Володимир-Волинської місцевої прокуратури в позовній заяві, заходи щодо звернення до суду про повернення нежитлового приміщення сільською радою не вживались, оскільки у неї відсутні кошти на сплату судового збору.

Звернення прокурора з позовом до суду зумовлене порушенням інтересів держави в особі Новосілківської сільської ради, Турійського району, до компетенції якої віднесено розпорядження комунальною власністю, що перебуває в оренді відповідача, та спрямоване на захист інтересів держави у сфері комунальної власності, а саме: на задоволення суспільної потреби у встановленні законності при вирішенні суспільно значимого питання правомірності використання нерухомого майна, що належить до власності територіальної громади, яке здійснюється з порушенням вимог чинного законодавства.

Відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

За таких обставин перший заступник керівника Володимир-Волинської місцевої прокуратури належним чином обгрунтував звернення з позовом до суду в інтересах держави в особі Новосілківської сільської ради.

Згідно із ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Звертаючись з позовною заявою до суду, Прокуратура Волинської області сплатила 1 921 грн. судового збору, що підтверджується платіжним дорученням № 1670 від 18.09.2019.

Оскільки відповідач визнав позов до початку розгляду судом справи по суті, Прокуратурі Волинської області (43000, м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) слід повернути з Державного бюджету України 1 921 грн. судового збору (50 відсотків від суми судового збору, сплаченого при поданні позову).

Відповідно до ст. 129 ГПК України решта суми судового збору, сплаченого позивачем, у зв`язку із задоволенням позову покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 11, 220, 509, 626, 640, 793, 794, 1212, 1213 Цивільного кодексу України, ст. 179, 180, 193, 207 Господарського кодексу України, ст.ст. 129, 130, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов`язати Фізичну особу-підприємця Войчука Валерія Володимировича звільнити та повернути Новосілківській сільській раді, Турійського району, Волинської області нежитлове приміщення площею 22 кв.м., яке знаходиться за адресою: вул. Й.Н. Белиха, 49-а в с. Комарів Турійського району Волинської області, що знаходиться на балансі Новосілківської сільської ради, Турійського району, Волинської області.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Войчука Валерія Володимировича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Прокуратури Волинської області (43000, м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) 960 грн. 50 коп. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

4. Казначейству України повернути Прокуратурі Волинської області (43000, м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову платіжним дорученням № 1670 від 18.09.2019 в сумі 960 грн. 50 коп. (оригінал платіжного доручення № 1670 від 18.09.2019 знаходиться в матеріалах справи № 903/826/19).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повне рішення складено: 29.11.2019.

Суддя І. О. Якушева