Рішення

від 29.11.2019 по справі 910/13553/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.11.2019Справа № 910/13553/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Бондарчук В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження

позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Inter Cars Ukraine , м. Хмельницький

до Товариства з обмеженою відповідальністю Вінес , м. Київ

про стягнення 15 630,54 грн,

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Inter Cars Ukraine звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Вінес про стягнення 15 630,54 грн, у тому числі: 12 225,06 грн - основного боргу, 1 029,91 грн - 15% річних, 2 167,68 грн - пені, 207,89 грн - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань в частині оплати за поставлений товар відповідно до договору поставки № U38839 від 07.12.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, при цьому, був належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі.

Приписами статті 248 ГПК передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Приймаючи до уваги наведене вище, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

07.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю Inter Cars Ukraine (далі - постачальник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Вінес (далі - покупець/відповідач) укладено договір поставки № U38839, відповідно до якого постачальник зобов`язався передати покупцю у встановлений строк замовлені ним запасні частини до автомобілів, автохімію, масла, супутні товари для автотранспорту тощо окремими партіями, а покупець зобов`язався прийняти товар для здійснення підприємницької діяльності та оплачувати його.

Відповідно до п. 2.1., 2.2. договору договір набуває чинності з дня його належного підписання сторонами та діє по 31.12.2018 року. Якщо жодна із сторін за три тижні до цього терміну письмово не підтвердить намір припинити договір, то строк договору продовжується на тих самих умовах по 31 грудня кожного наступного року. Якщо на момент припинення або розірвання договору стороною не виконане будь-яке зобов`язання - договір продовжує діяти до моменту виконання такою стороною всіх зобов`язань і законних вимог та проведення остаточних розрахунків.

Згідно з п. 4.1. договору ціна одиниці виміру товару, що вказана в реєстрі цін постачальника, є ринковою. Вартість товару вказується в гривнях у рахунку на оплату або видатковій накладній та відповідає рівню звичайних цін.

Пунктом 5.1. договору встановлено, що покупець у будь-який визначений законодавством спосіб оплачує повну ціну товару на вказаних у рахунку/накладній умовах - або: 5.1.1. попередньої оплати - відповідно до рахунка постачальника, при цьому перебіг строку поставки починається з наступного після надходження суми передплати на банківський рахунок постачальника дня; 5.1.2. товарного кредиту з відстроченням платежу - протягом 21 календарних днів після приймання такої партії від постачальника. У разі збільшення курсу євро на міжбанківському валютному ринку України понад 2% за день постачальник може в односторонньому порядку скоротити строк відстрочення платежу або скасувати цей строк, про що негайно повідомляє покупця через карту покупця.

Відповідно до п. 10.6. договору покупець у разі несвоєчасної оплати поставленого товару за вимогою постачальника сплачує за весь час прострочення: суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, пеню від простроченої суми у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у цей період, а також проценти (ч. 5 ст. 694 ЦК України) на прострочену суму в розмірі 15% річних.

На виконання умов вказаного договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 16 995,13 грн., що підтверджується видатковими накладними № UAUD3_190003926 та № UAUD3_190003923 від 05.02.2019.

Проте, відповідач в порушення умов договору за поставлений товар розрахувався частково в сумі 4 770,07 грн, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість в сумі 12 225,06 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. (ч. 2 ст. 509 ЦК України)

За приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Так, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положення частини 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки № U38839 від 07.12.2018, відповідно до якого позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 16 995,13 грн., що підтверджується видатковими накладними, копії яких містяться в матеріалах справи. Проте, в порушення умов вказаного договору, відповідач за поставлений товар розрахувався частково в сумі 4 770,07 грн., у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість в сумі 12 225,06 грн., що підтверджується матеріалами справи, на підтвердження зворотного ТзОВ Вінес будь-яких доказів суду не надано.

Статтею 530 ЦК України вставлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Так, пунктом 5.1. договору встановлено, що покупець у будь-який визначений законодавством спосіб оплачує повну ціну товару на вказаних у рахунку/накладній умовах - або: 5.1.1. попередньої оплати - відповідно до рахунка постачальника, при цьому перебіг строку поставки починається з наступного після надходження суми передплати на банківський рахунок постачальника дня; 5.1.2. товарного кредиту з відстроченням платежу - протягом 21 календарних днів після приймання такої партії від постачальника. У разі збільшення курсу євро на міжбанківському валютному ринку України понад 2% за день постачальник може в односторонньому порядку скоротити строк відстрочення платежу або скасувати цей строк, про що негайно повідомляє покупця через карту покупця.

Судом встановлено, що в порушення умов вказаного договору відповідач оплату за поставлений товар не здійснив.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до вимог ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати поставленого товару у повному обсязі та не спростував заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що ТзОВ Вінес було порушено умови договору поставки та положення ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, що має наслідком задоволення вимог позивача про стягнення заборгованості у розмірі 12 225,06 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача індекс інфляції за весь час прострочення платежу в розмірі 207,89 грн., пеню в сумі 2 167,68 грн. та 15% річних у розмірі 1 029,91 грн, передбаченими п. 10.6. договору.

Так, пунктом 10.6. договору передбачено, що покупець у разі несвоєчасної оплати поставленого товару за вимогою постачальника сплачує за весь час прострочення: суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, пеню від простроченої суми у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у цей період, а також проценти (ч. 5 ст. 694 ЦК України) на прострочену суму в розмірі 15% річних.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 692 ЦК України, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Частиною 5 ст. 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений обов`язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що договором передбачено відповідальність ТзОВ Вінес за неналежне виконання зобов`язання щодо своєчасної оплати поставленого товару у вигляді сплати 15% від простроченої суми, а також інфляційних втрат та пені.

Отже, враховуючи викладене, судом перевірено наданий позивачем розрахунок 15% за користування чужими грошовими коштами та встановлено, що нарахування відповідають вимогам законодавства та договору, а також перевірено нарахування індексу інфляції та пені, та встановлено, що позивачем допущено помилки у визначенні розміру пені та втрат від інфляції, проте, заявлена сума інфляційних втрат та пені за прострочення виконання зобов`язання підлягає задоволенню, оскільки їх розмір не перевищує суму, обчислену судом.

Відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Inter Cars Ukraine задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Вінес (01042, місто Київ, вулиця Івана Кудрі, буд. 5; ідентифікаційний код 33249366) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Inter Cars Ukraine (29009, місто Хмельницький, вулиця Толстого, будинок 1/1; ідентифікаційний код 30865632) заборгованість у сумі 12 225 (дванадцять тисяч двісті двадцять п`ять) грн 06 коп., пеню у розмірі 2 167 (дві тисячі сто шістдесят сім) грн 68 коп., інфляційні втрати в сумі 207 (двісті сім) грн 89 коп., 15% річних в розмірі 1 029 (одна тисяча двадцять дев`ять) грн 91 та 1 921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) грн. 00 коп. судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів в порядку, передбаченому ст.ст. 253-259, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Суддя В.В. Бондарчук