Рішення

від 08.11.2019 по справі 280/4369/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08 листопада 2019 року Справа № 280/4369/19 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Татаринова Д.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 )

до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146)

про визнання протиправною та скасування вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

06 вересня 2019 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15 серпня 2019 року № Ф-251-23.

Ухвалою судді від 09 вересня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та призначено судове засідання на 26 вересня 2019 року.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що відповідно до частини 4 статті 25 Закон №2464-VІ орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату, вважаю, що суми, які були включені до Вимоги від 16 листопада 2018 року та вже були предметом розгляду судом, не є недоїмкою. Крім того, у разі якщо рішення суду в адміністративній справі № 280/627/19 не набере законної сили, включення тих самих сум до Вимоги від 15 серпня 2019 року потягне за собою подвійне їх стягнення з позивача. Позивач вказує, що він з 02 листопада 2015 року по 08 січня 2019 року постійно працював на посаді заступника генерального директора ТОВ ТБ ТРУДОВИК , ідентифікаційний код юридичної особи 39226852, з 09 січня 2019 року до теперішнього часу працює на посаді директора ТОВ Будкомплектація ЛТД , ідентифікаційний код юридичної особи 42668842, де отримує заробітну плату. Таким чином єдиний внеску сплачується саме товариством. Вказує, що будь-якої іншої діяльності протягом 2018-2019 років він не здійснював, інших доходів, крім заробітної плати у вказаних Товариствах, не мав.

В позовній заяві просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти адміністративного позову заперечив з підстав, викладених у письмовому відзиві (вх.№39655 від 24 вересня 2019 року), відповідно до якого зазначено, що з 15 жовтня 2008 року по теперішній час ОСОБА_1 перебуває на обліку у ГУ ДФС у Запорізькій області, Олександрівське управління у м. Запоріжжі, Олександрівська ДПІ (Олександрівський район), як діюча фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування. У 2016 році ОСОБА_1 надав як фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (Таблиця 1 додатка 5) за №1603455881 від 03 лютого 2016 року за 2015 рік на суму 5293,88 грн. Згідно з абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону№2464, строк сплати єдиного внеску для фізичних осіб - підприємців на загальній системі оподаткування за 2015 рік, до 10 лютого наступного року, тобто 09 лютого 2016 року. Вказує, що 09 лютого 2016 року автоматично нараховано єдиний внесок в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 згідно самостійно наданого платником Звіту за 2015 рік № 1603455881 від 03 лютого 2016 року у сумі 5293,88 грн. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464, у редакції чинній до 01 січня 2017 року, у випадку відсутності доходу (прибутку) від підприємницької діяльності можливо було не нараховувати та не сплачувати єдиний внесок, та звітувати з 0 . Законом № 1774 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України внесено зміни до Закону №2464, які набули чинності з 01 січня 2017 року, зокрема у першому реченні абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7 слова має право самостійно замінено словом зобов`язаний . Таким чином, з 01 січня 2017 року, фізичні особи - підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування зобов`язані нараховувати та сплачувати єдиний внесок незалежно від того, отримували вони дохід (прибуток) чи ні. У випадку, якщо фізична особа - підприємець не отримувала дохід (прибуток) від підприємницької діяльності, вона повинна нараховувати та сплачувати єдиний внесок у розмірі 22 відсотки від мінімальної заробітної плати. Згідно з абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону№2464, строк сплати єдиного внеску для фізичних осіб - підприємців на загальній системі оподаткування за 2017 рік, до 10 лютого наступного року, тобто 09 лютого 2018 року. Виходячи з наведеного вище, 09 лютого 2018 року автоматично нараховано єдиний внесок в інтегрованій картці платника єдиного внеску фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 у сумі 8448,00 грн. (мінімальна заробітна плата 2017 року 3200 х 22 відсотки = 704 грн. в місяць) як приватному підприємцю на загальній системі оподаткування відповідно програмного забезпечення розробленого на підставі чинного законодавства. Таким чином, сума боргу зазначена у вимозі №Ф-251 -23 від 15 серпня 2019 року про сплату боргу (недоїмки) на суму 44775,05 грн. складається з: нарахування за 2015 рік у сумі 5293,88 грн. (згідно самостійно наданого звіту) + штрафна санкція за результатами документальної перевірки у сумі 15696,09 грн. + нарахування за 2017 рік у сумі 8448,00 грн. + нарахування за 2018 рік у сумі 9828,72 грн. + нарахування за 2 квартали 2019 року у сумі 5508,36 грн.

Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи суд встановив наступні обставини.

Податковим органом 15 серпня 2019 року сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-251-23 на суму 29078,96 грн.

На погоджуючись з вимогою № Ф-251-23 позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Розглядаючи справу дослідивши доводи позивача та вивчивши відзив відповідача, суд зазначає про таке.

Спірні правовідносини врегульовані виключно приписами Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі по тексу Закон України 2464).

Приписами пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України 2464 встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, зазначені платники податків мають обов`язок сплачувати внесок у розмірі, який встановлено законом, незалежно від отримання доходу (прибутку).

До переліку цих платників податків не відносяться фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування.

Приписами пункту 3 частини 1 статті 7 Закону встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Закон не містить застереження для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, стосовно сплати внеску незалежно від отримання доходу.

Внесок нараховується виключно на визначену самостійно суму доходу і обмежений мінімумом і максимумом.

Отже, у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не здійснює підприємницьку діяльність, не виникає обов`язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі.

Судом встановлено, що в період, за який нараховано внесок від здійснення підприємницької діяльності, позивач не займалася останньою, оскільки перебував у трудових відносинах з ТОВ ТБ ТРУДОВИК та ТОВ Будкомплектація ЛТД , котрі сплачували внесок з заробітної плати позивача.

Управління не надало докази, які б спростовували цей факт.

Такі докази могли б бути отримані під час проведення перевірки.

Приписами частин 2 та 3 статті 9 Закону встановлено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів , бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Отже, Управління мало право нарахувати внесок, прийнявши вимогу про його сплату, на підставі: акту перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону нараховується внесок.

Проаналізувавши пояснення відповідача, суд зробив висновок про відсутність цих підстав.

Так, позивач не подавав звітність, Управління чи інший державний орган не проводив перевірку стосовно позивача, не випробовувались та не надавались до відповідача бухгалтерські та інші документи.

Відомості з інтегрованої картки платника внеску та з Реєстру не входять до переліку інших документів , оскільки не підтверджують суми виплат (доходу).

Такі відомості є підставою призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, котре становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Дотримання такого стандарту зобов`язує припис пункту 9 частини 2 статті 2 КАС України.

А із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Таким чином, в розумінні Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №2464-VI від 08 липня 2010 року позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї регулярно нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що зареєстрована як фізична особа - підприємець.

Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес`АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття суспільний інтерес має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі Колишній король Греції та інші проти Греції ). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить суспільний інтерес (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі Трегубенко проти України ).

Критерій пропорційності передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного , публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду , за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

Отже, з огляду на практику ЄСПЛ оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 15 серпня 2019 року № Ф-251-23 не відповідає критерію пропорційності , адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем.

За сукупністю наведених обставин, суд приходить до висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 15 серпня 2019 року № Ф-251-23, не відповідає встановленим у частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріями правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, порушує права та законні інтереси позивача, які підлягають до судового захисту шляхом скасування відповідного рішення суб`єкта владних повноважень. Відповідно до цього позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 77, 132, 139, 143, 243-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15 серпня 2019 року № Ф-251-23

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146) судові витрати, у вигляді судового збору у сумі 768,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 08 листопада 2019 року.

Суддя Д.В. Татаринов