Постанова

від 27.11.2019 по справі 826/7400/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий суддя у першій інстанції: Кузьменко В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2019 року Справа № 826/7400/17

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

представника позивача Приходько М.М.,

представника відповідача Павленко С.С.,

розглянувши у відритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційні скарги приватного акціонерного товариства Промзв`язок та Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 серпня 2019 року у справі

за позовом приватного акціонерного товариства Промзв`язок

до Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві

про визнання протиправними та скасування

податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Історія справи.

Приватне акціонерне товариство Промзв`язок (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.03.2017 №№ 0001911401, 0001921401, 0439140305.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 серпня 2019 року адміністративний позов було задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 28.03.2017 № 0439140305.

У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Ухвалюючи зазначене рішення в частині задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірності обчислення спірної суми грошового зобов`язання із земельного податку та необхідності застосування до позивача ставки земельного податку у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Відмовляючи в іншій частині позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено реальності спірних господарських операцій з ТОВ ГЛТУ , ТОВ Акрополь Гарант Плюс , ТОВ Ред Вінд , а саме використання товарів, придбаних у вказаних контрагентів, у господарській діяльності позивача та не підтверджено їх транспортування.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач та відповідач подали апеляційні скарги.

Позивач у своїй скарзі просить скасувати зазначене рішення суду першої інстанції у частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині постанову про задоволення позову, стверджуючи, що товар, придбаний ним у ТОВ ГЛТУ , ТОВ Акрополь Гарант Плюс , ТОВ Ред Вінд , використаний в його господарській діяльності, зокрема при виробництві платіжних терміналів, які постачалися ним іншим контрагентам, що товарність операцій ним підтверджена, але в суді першої інстанції такі обставини залишилися не дослідженими.

Відповідач у своїй апеляції просить скасувати рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині постанову про відмову в позові, наполягаючи на правомірності нарахування позивачу спірного земельного податку та посилаючись на норми податкового законодавства.

З цих та інших підстав апелянти вважають, що оскаржуване рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2019 відкрито апеляційне провадження у справі, установлено строк для подання відзивів на апеляційні скарги та призначено справу до судового розгляду.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому він просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів апелянта та стверджуючи, що ПрАТ Промзв`язок сплачувало земельний податок з урахуванням коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому він просить залишити її без задоволення, наполягає на фіктивності операцій позивача з ТОВ ГЛТУ , ТОВ Акрополь Гарант Плюс , ТОВ Ред Вінд , посилається на інформацію з баз даних АС, на правовідносини контрагентів позивача за ланцюгом постачання, зазначає, що позивачем не було надано сертифікатів якості товару, а також наводить викопіювання з акта перевірки та викладає норми податкового законодавства.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2019 витребувано додаткові докази у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, апеляційна скарга відповідача - залишенню без задоволення, а рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог - скасуванню з наступних підстав.

Обставини справи, установлені судом першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, приватне акціонерне товариство Промзв`язок (далі - ПрАТ Промзв`язок ) є юридичною особою, платником ПДВ та перебуває на податковому обліку в ГУ ДФС у м. Києві.

У 2014-2015 рр. позивач здійснював господарські операції з ТОВ ГЛТУ , ТОВ Акрополь Гарант Плюс , ТОВ Ред Вінд .

ТОВ Акрополь Гарант Плюс виписало на адресу позивача податкову накладну від 06.03.2015 № 1 на загальну суму 215 380,36 грн., у тому числі ПДВ 35 896,73 грн.

Оплата за поставлений товар здійснена у порядку безготівкового розрахунку згідно платіжного доручення від 06.03.2015 № 472.

ТОВ ГЛТУ виписало позивачу рахунок на оплату від 18.06.2014 № 18/06 на поставку моніторів на загальну суму 105 120,00 грн.

Відповідно до видаткової накладної від 18.06.2014 № РН-0000001 позивачу поставлено товар - монітори на загальну суму 105 120,00 грн. Операція відображена в оборотно-сальдовій відомості по рахунку 631.

ТОВ ГЛТУ виписало на адресу позивача податкову накладну від 18.06.2014 № 1 на загальну суму 105 120,00 грн., у тому числі ПДВ 17 520,00 грн.

Оплата за поставлений товар здійснена у порядку безготівкового розрахунку згідно платіжного доручення від 19.06.2014 № 1389.

ТОВ Ред Вінд виписало позивачу рахунки на оплату від 24.03.2015 № 1 на поставку моніторів на загальну суму 121 000,20 грн., від 16 квітня 2015 року №3 на поставку моніторів на загальну суму 133 100,22 грн., від 13 травня 2015 року №4 на поставку сканерів на суму 165 456,00 грн., від 03 червня 2015 року №4 на поставку сканерів на суму 101 112,00 грн., від 15 червня 2015 року №5 на поставку моніторів на суму 140 360,23 грн., від 01 липня 2015 року №7 на поставку сторожових таймерів на суму 120 000,00 грн.

Відповідно до видаткових накладних від 17 квітня 2015 року №2, від 13 травня 2015 року №3, від 05 червня 2015 року №4, від 18 червня 2015 року №5, від 02 липня 2015 року №6 позивачу поставлено товар - монітори, сканери, сторожеві таймери.

Зазначені операції відображені в оборотно-сальдовій відомості по рахунку 631.

ТОВ Ред Вінд виписало на адресу позивача податкові накладні від 24 березня 2015 року №13, від 17 квітня 2015 року №33, від 13 травня 2015 року №3, від 05 червня 2015 №4, від 18 червня 2015 року №28, від 02 липня 2015 року №1 на загальну суму 781 028,43 грн., у тому числі податок на додану вартість 130 171,40 грн.

Оплата за поставлений товар здійснена у порядку безготівкового розрахунку згідно платіжних доручень від 17 квітня 2015 року №874, від 13 травня 2015 року №1070, від 04 червня 2015 року №90, від 17 червня 2015 року №191, від 01 липня 2015 року №266.

Крім того, позивач є власником майнового комплексу за адресою: м. Київ, просп. Московський, 6 та платником земельного податку щодо земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:78:142:0002.

06.09.2016 р. позивачем подано уточнюючу декларацію № 9160332808 за 2016 рік, якою зменшено суму земельного податку на 140 692,67 грн. за серпень та вересень 2016 року у зв`язку з прийняттям КМР рішення від 28.07.2016 № 855/855 Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві .

Відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ПрАТ Промзв`язок з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 30.09.2016, за результатами якої складено акт від 07.03.2017 № 88/26-15-14-01-02/5744797.

У зазначеному акті перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем:

1) пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п.п. 138.1, 138.2, 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на прибуток, який підлягає сплаті до бюджету на суму 189 479,00 грн., у тому числі за 2014 рік на 40 018,00 грн., за 2015 рік на 149 461,00 грн.;

2) п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем суми ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету на 222 995,00 грн., у тому числі за квітень 2014 року на 39 407,00 грн., за червень 2014 року на 17 520,00 грн., за березень 2015 року на 56 064,00 грн., за квітень 2015 року на 22 183,00 грн., за травень 2015 року на 27 567,00 грн., за червень 2015 року на 40 245,00 грн., липень 2015 року на 20 000,00 грн.;

3) п. 274.1 ст. 274 Податкового кодексу України, пп. 5.6 п. 5 Положення Про плату за землю в м. Києві додатку 3 рішення КМР від 23.06.2011 № 242/5629 у редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 № 58/923, що призвело до заниження земельного податку на 140 692,67 грн.

Позивач подав скаргу на акт перевірки. Рішенням відповідача від 24.03.2017 № 6233/10/26-15-14-01-02 висновки, викладені в акті перевірки, залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

На підставі висновків даного акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення рішення від 28.03.2017:

1) № 0001911401, яким ПрАТ Промзв`язок збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 199 484,00 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням на 189 479,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 10 005,00 грн.;

2) № 0001921401, яким ПрАТ Промзв`язок збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на 288 744,00 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням на 222 995,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 55 749,00 грн.;

3) № 0439140305, яким ПрАТ Промзв`язок збільшено суму грошового зобов`язання із земельного податку з юридичних осіб на 175 865,84 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням на 140 692,67 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 35 173,17 грн.

Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Нормативно-правове обґрунтування.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, нормами Податкового кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - ПК України), Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996-XIV).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо ППР №№ 0001911401, 0001921401.

Згідно з пп. 14.1.27, 14.1.36, 14.1.179, 14.1.181 п. 14.1. ст. 14 ПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Податкове зобов`язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У п. 44.1. ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до п.п. 138.1, 138.2, 138.4, 138.6 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України закрпілено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 201.8, 201.10 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

У ч. 1, 2 ст. 9 Закону № 996-XIV закріплено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис , або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що для встановлення правомірності визначення платником податків його податкових зобов`язань з ПДВ та обчислення податку на прибуток належить з`ясувати реальність руху активів і коштів у процесі здійснення господарських операцій, а також господарську мету укладання відповідних договорів та економічний результат їх вчинення.

Обставини справи, установлені судом апеляційної інстанції.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги позивача та усуваючи неповноту з`ясування судом першої інстанції обставин цієї справи, колегія суддів встановила, що видами економічної діяльності позивача за КВЕД, зокрема є виробництво підіймального та вантажно-розвантажувального устатковання (основний); виробництво комп`ютерів і периферійного устатковання; неспеціалізована оптова торгівля.

Між позивачем і ТОВ ГЛТУ , ТОВ Акрополь Гарант Плюс , ТОВ Ред Вінд були вчинені операції з купівлі-продажу товарів (комп`ютерних комплектуючих: моніторів, сканерів, сторожового таймеру), товарність яких підтверджується відповідними видатковими та податковими накладними, рахунками-фактури, рахунками на оплату та картками обліку складських матеріалів позивача. Розрахунки між сторонами відображені у платіжних дорученнях, а також підтверджуються картками рахунку та оборотно-сальдовими відомостями.

У власності позивача наявні вантажні автомобілі марки ГАЗ /т. 3 а.с. 206-207/, якими здійснювалося транспортування зазначених товарів.

Крім того, апеляційний суд встановив, що товари, придбані позивачем у вказаних контрагентів, були використані в його господарській діяльності при виготовленні терміналів для платіжних систем та інших терміналів самообслуговування, які в наступному постачалися на замовлення ПАТ Перший Інвестиційний Банк , КП Київський метрополітен , Німецький культурний центр Гете-Інститут при Посольстві ФРН в Україні, ПАТ Мегабанк , Direct Debit Georgia LTD, Netconstraction Development LLP, зокрема постачалися на експорт, що підтверджується відповідними митними деклараціями та супровідними документами /т. 3 а.с. 3-205/.

Разом з тим, судова колегія приймає до уваги, що ПрАТ Промзв`язок спеціалізується саме на виготовленні вказаного обладнання і у 2014 році було визнано експортером року /т. 1 а.с.25-26/.

Висновки суду апеляційної інстанції щодо ППР №№ 0001911401, 0001921401.

Таким чином, товарність спірних операцій позивача з ТОВ ГЛТУ , ТОВ Акрополь Гарант Плюс , ТОВ Ред Вінд підтверджується відповідними первинними документами, проведені операції відповідають господарській діяльності позивача, мають ділову мету та економічний зміст.

З огляду на це, висновки податкового органу щодо фіктивності таких операцій є необґрунтованими та спростовуються матеріалами цієї справи.

Доводи відповідача про те, що позивачем не було надано сертифікатів якості товарів, придбаних у вказаних контрагентів, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки такі сертифікати не є первинними документами, що підтверджують показники податкової звітності платника, а тому їх відсутність, за даних обставин справи, не є доказом безтоварності відповідних операцій.

Щодо доводів податкового органу з приводу відсутності товарно-транспортних накладних по вищенаведеним операціям колегія суддів зазначає, що це не суперечить умовам вищенаведених договірних зобов`язань сторін, а навпаки вказує на формальний підхід контролюючого органу до з`ясування сутності і змісту підконтрольних операцій, на застосування поверхневого, необ`єктивного та невиваженого підходу під час перевірки, на підставі висновків якої позивачу нараховані спірні зобов`язання.

Крім того, ТТН не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, а призначені для обліку їх руху, а тому обставини, на які посилається відповідач, не є достатньою та необхідною правовою підставою для невизнання реальності господарських операцій з поставки товару.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 р. по справі № 816/166/15-а.

Посилання відповідача на те, що по ланцюгу постачання неможливо встановити походження товарів та всі обставини їх постачання контрагентам позивача від інших осіб, а також, що згідно з кримінальним провадженням № 32014000000000105 ТОВ Акрополь Гарант Плюс і ТОВ Ред Вінд були учасниками конвертаційного центру, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки статтею 61 Конституції України регламентовано принцип індивідуальної відповідальності і жодною нормою чинного законодавства не визначено прямої залежності між правомірністю формування платником податків показників його податкової звітності та діями його контрагента та/або відповідних посадових осіб і для формування показників податкової звітності необхідним є лише встановлення факту здійснення господарської операції та підтвердження її відповідними первинними бухгалтерськими документами.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.03.2018 по справі № 816/809/17, від 13.03.2018 по справі № 814/3520/13-а, а також є сталою у практиці Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні по справі Булвес АД проти Болгарії від 22.01.2009 (2009 рік, заява № 3991/03) Європейським судом зазначено, що платник податків не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Крім того, апеляційний суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладену в п. 50 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України , в якому ЄСПЛ, зокрема зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним

У рішеннях від 09 січня 2007 року у справі Інтерсплав проти України , від 10 березня 2010 року у справі Бізнес Супорт Центр проти Болгарії ЄСПЛ наголосив, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Надаючи оцінку доводам обох сторін, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що …хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід… .

Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини висновки ЄСПЛ є джерелом права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення від 28.03.2017 №№ 0001911401, 0001921401 є протиправними та підлягають скасуванню.

Нормативно-правове обґрунтування щодо ППР № 0439140305 .

Відповідно до пп. 14.1.72, 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України земельний податок - це обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів; землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України встановлено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХІІІ Податкового кодексу України.

Згідно з пп. 269.1.1, 269.1.2 п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.

Підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України передбачено, що об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Статтею 125 ЗК України визначено право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

За правилами пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 10.2 ст. 10 ПК України місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Пунктом 274.1 статті 274 ПК України визначено, що ставка земельного податку за земельні ділянки, оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3-х відсотків від їх нормативної грошової оцінки.

У п. 12.3 ст. 12 ПК України закріплено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Особливості оподаткування платою за землю встановлені статтею 284 Податкового кодексу України, якою передбачено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки рішення щодо ставок земельного податку та наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві (у редакції рішення Київської міської ради від 28 січня 2015 року № 58/923) затверджено Положення про плату за землю в місті Києві, пунктом 5.1 якого встановлено, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено та які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб та у постійному користуванні юридичних осіб державної та комунальної форми власності, коло яких визначено статтею 92 Земельного кодексу України, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у пунктах 5.3-5.6 цього Положення.

Пунктом 5.6 Положення встановлено, що плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (крім комунальної власності), встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі, визначеному пунктом 5.3 цього Положення.

Тобто, за визначенням пункту 5.6 Положення ставка податку у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок встановлюється у випадку, якщо право власності або право оренди на які в установленому законодавством порядку не оформлено.

Пунктом 286.2 статті 286 ПК України визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Висновки суду апеляційної інстанції щодо ППР № 0439140305.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що платником земельного податку, зокрема, є юридична особа - власник земельної ділянки або землекористувач. При цьому, обов`язок зі сплати вказаного податку виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Разом з тим, якщо юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на земельній ділянці, то до неї переходить право користування земельною ділянкою, на якій така будівля розміщена, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що й у попереднього землекористувача.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги відповідача, колегія суддів звертає увагу на те, що ГУ ДФС у м. Києві, на яке покладено обов`язок доказування, не надано доказів на підтвердження передання позивачу в оренду земельних ділянок або земельних ділянок пропорційно до площ наданих в оренду окремих будівель, споруд або їх частин, що на них розташовані, крім випадків передачі в оренду будівель, споруд (їх частин) комунальної власності для здійснення статутної діяльності підприємств, установ та організацій, які утримуються за рахунок коштів державного бюджету або бюджету міста Києва, комунальних некомерційних підприємств по галузі Охорона здоров`я , які утримуються за рахунок коштів бюджету міста Києва та, як наслідок, правомірності застосування до нього положень підпункту 5.3.4 рішення Київської міської ради від 28 липня 2016 року №855/855.

Тобто, відповідачем не доведено правомірності обчислення спірної суми грошового зобов`язання із земельного податку та необхідності застосування до позивача ставки земельного податку у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а не 1 %, як було визначено позивачем у спірний період.

Доводи апелянта - відповідача щодо правомірності нарахування позивачу спірного земельного податку та його посилання у скарзі на норми податкового законодавства не підтверджують правомірності прийняття ним оскаржуваного позивачем у цій справі ППР № 0439140305.

Разом з тим, апеляційний суд відзначає, що постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб`єкта владних повноважень (ч.2 ст.77 КАС України).

У свою чергу податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (ст. 4 ПК України).

Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов`язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з`ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов`язань, та правомірність прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 р. у справі № 817/149/17, від 29.03.2018 р. у справі № 813/2758/16 та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов`язковим для колегії суддів при вирішенні даної справи.

Судова колегія також враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 23.07.2002 р. у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції , відповідно до яких адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, має саме податкове управління.

Крім того, надаючи оцінку доводам обох сторін, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що …хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід… .

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо визнання протиправним та скасування ППР від 28.03.2017 0439140305 і задоволення таких позовних вимог та вважає, що в цій частині рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і відповідно до ст. 316 КАС України підлягає залишенню без змін.

Водночас, відмовляючи задоволенні решти позовних вимог щодо ППР від 28.03.2017 №№ 0001911401, 0001921401, суд першої інстанції неповно встановив обставини цієї справи та порушив норми матеріального і процесуального права, тому в цій частині рішення суду відповідно до ст. 317 КАС України підлягає скасуванню, а такі позовні вимоги - задоволенню.

Таким чином, апеляційна скарга приватного акціонерного товариства Промзв`язок підлягає задоволенню, апеляційна скарга Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві - залишенню без задоволення, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 серпня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог - скасуванню, адміністративний позов в цій частині вимог - задоволенню. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судова колегія встановила, що відповідно до платіжного доручення від 07.06.2017 № 30 позивачем за подання адміністративного позову в цій справі було сплачено судовий збір у розмірі 9811,41 грн. /Т.1 а.с.3/, а за подання апеляційної скарги - 14717,11 грн. (платіжне доручення від 29.08.2019 р. № 8) /Т.2 а.с.167/.

Суд першої інстанції пропорційно до задоволених позовних вимог стягнув на користь позивача за рахунок відповідача судовий збір у розмірі 2637,97 грн.

У відповідності до ставок судового збору, визначених у Законі України Про судовий збір , судовий збір за подання апеляційної скарги позивача у цій справі складає 10760,16 грн. Решта надмірно сплачена.

Отже, на користь ПрАТ Промзв`язок за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у м. Києві підлягають стягненню судові витрати в розмірі 17933,60 грн.

Керуючись ст.ст. 139, 242-244, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства Промзв`язок - задовольнити.

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 серпня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог - скасувати та ухвалити постанову, якою такі позовні вимоги - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.03.2017 №№ 0001911401, 0001921401.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 серпня 2019 року - залишити без змін.

Стягнути на користь приватного акціонерного товариства Промзв`язок (код ЄДРПОУ 05744797) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві судові витрати в розмірі 17933,60 (сімнадцять тисяч дев`ятсот тридцять три гривні та шістдесят копійок) грн. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлено 29 листопада 2019 року.

Головуючий суддя

Судді: