Ухвала

від 28.11.2019 по справі 1.380.2019.002913

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

28 листопада 2019 року

Київ

справа № 1.380.2019.002913

адміністративне провадження № К/9901/31985/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Гімона М.М.,

суддів: Білоуса О.В., Гусака М.Б.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.10.2019 у справі №1.380.2019.002913 за позовом Приватного підприємства Галкомсервіс до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу ,

ВСТАНОВИВ:

19.11.2019 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Львівській області на постанову суду апеляційної інстанції у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, предметом спору у якій було скасування наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки, призначеної з підстав, визначених підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України.

При вирішенні питання щодо можливості відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого.

Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом (частина третя статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Відповідно до пункту 10 частини шостої статті 12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд першої інстанції врахувавши вимоги статей 12, 257, 262 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на обставини, встановлені судовими рішеннями, характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників свідчать про те, що ця справа дійсно є незначної складності, а ознаки необхідності розгляду цієї справи виключно за правилами загального позовного провадження, визначені частиною четвертою статті 12 КАС України, відсутні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що вищезгадану касаційну скаргу подано на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Скаржником подано клопотання про передачу справи на розгляд судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів, яке вмотивоване тим, що у цій категорії справ Верховним Судом у постановах від 31.07.2018 (справа №813/1573/17) і від 08.08.2019 (справа №802/92/15-а) висловлено дві різні правові позиції щодо застосування положень 73.3 статті 73 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Проте такі посилання є безпідставними, оскільки у постанові від 31.07.2018 (справа №813/1573/17) Верховний Суд, скасовуючи судові рішення і відмовляючи у задоволенні позову про скасування наказу, виходив з того, що запит містив вказівку на фактичну і правову підставу для його направлення, а також обставини, встановлені на підставі податкової інформації, отриманої і відпрацьованої відповідно до статей 72, 73, 74 ПК України. Запит містив опис інформації, що запитується та орієнтовний перелік документів, що її підтверджують. З цих підстав Суд дійшов висновку, що на Товариство покладався обов`язок щодо надання відповідної інформації. Посилання позивача на окремі дефекти запиту не впливають на обов`язок позивача надати всю необхідну інформацію за запитом, оскільки відсутність або неповнота посилань на конкретні джерела отримання податкової інформації не повинні розглядатися як підстава для визнання запиту таким, що не відповідає вимогам пункту 73.3 статті 73 ПК України, та, як наслідок, бути підставою для визнання наказу про проведення податкової перевірки протиправним.

У постанові від 08.08.2019 (справа №802/92/15-а) Верховний Суд, скасовуючи судові рішення і задовольняючи позов про скасування наказу, виходив з того, що запит контролюючого органу із вимогою про надання позивачем інформації та її документального підтвердження, окрім загального посилання на норми права, не містить зазначення будь-якої податкової інформації, яка свідчила б про порушення з боку позивача вимог валютного, податкового та іншого не врегульованого ПК України законодавства. До того ж, наявності таких обставин відповідачем - суб`єктом владних повноважень, на якого положеннями частини другої статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду справи у судах попередніх інстанцій) покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, у ході судового розгляду також не доведено. Водночас позивачем на запит податкового органу надано пояснення та їх документальні підтвердження.

Отже, зазначені судові рішення ухвалені у справах, обставини виникнення спору у яких відрізняються, а тому відсутні підстави вважати, що Верховним Судом у цих постановах висловлено дві різні правові позиції щодо застосування положень 73.3 статті 73 ПК України.

За встановлених у цій справі обставин, запит контролюючого органу із вимогою про надання Приватного підприємства Галкомсервіс інформації та її документального підтвердження, окрім загального посилання на норми права, не містить зазначення будь-якої податкової інформації, яка свідчила б про порушення з боку позивача вимог валютного, податкового та іншого не врегульованого ПК України законодавства.

У касаційній скарзі відповідач зазначає, що у запиті було зазначено норми права, на підставі яких його було направлено, а також перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати. Підставою для направлення запиту було зазначено "сукупність інформації і даних (фактів), що свідчать про можливі порушення позивачем податкового законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючий орган".

Проте такі доводи не спростовують висновок суду, що у запиті не було зазначено безпосередньо обставин, встановлених на підставі податкової інформації, які б свідчили про порушення з боку позивача вимог валютного, податкового та іншого не врегульованого ПК України законодавства.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що судове рішення апеляційної інстанції не відповідає висновкам Верховного Суду.

Інші обґрунтовані посилання на існування обставин передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України у касаційній скарзі відсутні та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги. Доводи касаційної скарги, фактично, зводяться до переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 12, 257, 328, 333, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Львівській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.10.2019 у справі №1.380.2019.002913 .

Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

О.В. Білоус

М.Б. Гусак ,

Судді Верховного Суду