Рішення

від 20.11.2019 по справі 911/1452/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20.11.2019р. Справа №911/1452/19

за позовом: Державного підприємства Жулянський машинобудівний завод Візар (08132, Київська область, м.Вишневе, вул.Ломоносова, 1, код ЄДРПОУ 14311175)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Донтворі (87500, Донецька область, м.Маріуполь, просп.Будівельників, 141А, код ЄДРПОУ 40301450)

про стягнення 6532140 грн

Суддя: Паляниця Ю.О.

Секретар судового засідання: Клименко Ю.О.

У засіданні брали участь:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Державне підприємство Жулянський машинобудівний завод Візар , м.Вишневе звернувся до господарського суду Київської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Інновейшен , с.Чубинське про стягнення суми заборгованості у розмірі 6532140 грн, в тому числі: неповернутої передоплати в сумі 280180 грн, штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов`язань в сумі 6251960 грн.

Виходячи зі змісту позовної заяви, заявлені до стягнення штрафні санкції є пенею у розмірі 6195124 грн та штрафом в сумі 56836 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що між учасниками спору було укладено договір поставки №14/1/18 від 14.03.2018р., внаслідок чого Державне підприємство Жулянський машинобудівний завод Візар сплатило на користь відповідача в якості попередньої оплати грошові кошти в сумі 288180 грн за постачання товару, фактичне передання якого відповідач не здійснив, що стало підставою для нарахування неустойки згідно з положеннями п.7.3 вказаного договору (в редакції додатку №3 від 26.12.2018р.).

Ухвалою господарського суду Київської області від 13.06.2019р. вказану позовну заяву з додатками направлено за підсудністю до господарського суду Донецької області.

На підставі ухвали господарського суду Донецької області від 15.07.2019р. позовну заяву Державного підприємства Жулянський машинобудівний завод Візар залишено без руху з огляду на приписи ч.1 ст.174 Господарського процесуального кодексу України та постановлено позивачу протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви. Крім того, у відповідності до резолютивної частини вказаного процесуального документа Державному підприємству Жулянський машинобудівний завод Візар запропоновано надати письмові пояснення щодо підтримання позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю Донтворі (м.Маріуполь), виходячи з того, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю Гранд Інновейшен (с.Чубинське, код 40301450) змінило своє найменування та місцезнаходження.

31.07.2019р. до суду надійшов лист №194-1674 від 29.07.2019р. Державного підприємства Жулянський машинобудівний завод Візар , згідно з яким заявником усунуто недоліки та на виконання вимог ухвали суду від 15.07.2019р. про залишення позову без руху надано докази відправлення копії позовної заяви і доданих до неї документів відповідачу за адресою: 87500, Донецька область, м.Маріуполь, проспект Будівельників, буд.141А.

Водночас, позивачем підтримано позовні вимоги у повному обсязі до Товариства з обмеженою відповідальністю Донтворі , яке зареєстроване за адресою: 87500, Донецька область, м.Маріуполь, проспект Будівельників, буд.141А.

На підставі ухвали господарського суду Донецької області від 05.08.2019р. за вказаним позовом відкрито провадження у справі №911/1452/19, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Відповідач відзиву у встановлений судом строк не надав, будь-яких пояснень по суті спору не представив. Одночасно, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю Донтворі було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи з урахуванням наступних обставин.

Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала від 05.08.2019р. про відкриття провадження по справі, ухвали суду від 20.08.2019р., 11.09.2019р., 17.09.2019р., 30.10.2019р. направлені судом рекомендованими листами з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 87500, Донецька область, м.Маріуполь, просп.Будівельників, 141А.

Однак, конверти із вказаними процесуальними документами були повернуті до суду відділенням поштового зв`язку з відмітками за закінченням встановленого строку зберігання .

Згідно з п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення.

Відтак, за висновками суду, не з`явлення відповідача до поштового відділення у день надходження поштової кореспонденції суду свідчить про відмову відповідача отримати копії процесуальних документів за адресою свого місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, і вважається днем вручення відповідачу відповідних ухвал суду згідно з п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 03.03.2018р. Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі №911/1163/17.

У цьому випадку судом також враховано, що згідно з ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись, з ухвалами суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Окрім того, судом вчинялись дії, направлені на встановлення телефонного зв`язку з відповідачем, про що свідчить телефонограма №512 від 30.10.2019р., а також надсилалась ухвала суду від 30.10.2019р. за адресою місцезнаходження відповідача, яка зазначена у договорі №14/1/18 від 14.03.2018р.

Приймаючи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку про належне повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю Донтворі про розгляд справи.

Ухвалою суду від 30.10.2019р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.11.2019р.

Сторони у судове засідання 20.11.2019р. з розгляду справи по суті не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.

Разом з тим, норми ст.43 зазначеного нормативно-правового акту зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Як визначено у ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки (п.2 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 216 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду оголосити перерву або відкласти розгляд справи по суті. При цьому, це є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи суть спору, загальну тривалість розгляду справи, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а відсутність у судовому засіданні представників сторін не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення позивача, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписом ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Як свідчать матеріали справи, 14.03.2018р. між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) було підписано договір поставки №14/1/18.

За приписами п.п.1.1, 1.2 укладеного сторонами правочину постачальник зобов`язаний передати у власність, а покупець прийняти та оплатити на умовах викладених у даному договорі, товар асортимент (металопрокат), кількість та ціна якого вказані у специфікаціях, які є невід`ємними частинами даного договору. Сторони підтверджують, що володіють достатньою інформацією про товар (технічною характеристикою, хімічним складом та іншими параметрами), що є предметом даного договору.

Договір вступає в дію з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2018р., але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх обов`язків (п.10.1 договору №14/1/18 від 14.03.2018р.).

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.ч.1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України).

За змістом ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України).

За змістом п.п.6.1, 6.2 договору поставки №14/1/18 від 14.03.2018р. постачальник зобов`язаний передати покупцю товар погоджений сторонами у порядку та на умовах, передбачених даним договором, а покупець зобов`язаний прийняти товар на умовах вказаних у даному договорі.

Ціна на товар встановлюється за домовленістю між постачальником та покупцем, з урахуванням ПДВ і вказується у рахунках та специфікаціях. Загальна сума договору визначається на підставі сплачених рахунків. Ціна фіксується на строк дії рахунку, який в ньому вказується, та є незмінною після оплати/передплати покупцем. Розрахунок по даному договору здійснюється у національній валюті України (гривні) у безготівковій грошовій формі (п.п.3.1 - 3.4 вказаного договору поставки).

Як встановлено, постачальником та покупцем за договором №14/1/18 від 14.03.2018р. було підписано специфікацію №2, у якій сторони узгодили постачання товару, а саме: кругу 280 ст.45 ДСТУ 2590-88 ГОСТ 1050-88 у кількості 10 т на загальну суму 242520 грн з ПДВ; кругу 310 ст.45 ГОСТ 2590-88 ДСТУ 1050-88 у кількості 13 т на загальну суму 333840 грн з ПДВ.

Загальна сума поставки по специфікації становить 576360 грн з ПДВ; покупець здійснює передоплату у розмірі 50% від повної вартості товару (відповідно до рахунку-фактури та/або специфікації) протягом 3-х банківських днів з дати виставлення рахунку не пізніше 28.12.2018р.; кінцевий розрахунок сплачується на користь постачальника протягом 5-ти банківських днів з моменту відвантаження товару покупцю, що підтверджується накладною (п.п.1 - 3 специфікації №2 до договору №14/1/18 від 14.03.2018р.).

Як свідчать матеріали справи, Товариством з обмеженою відповідальністю Донтворі був виставлений рахунок №206 від 26.12.2018р. на оплату товару, а саме круг 280 ст.45 у кількості 10 т та круг 310 ст.45 у кількості 13 т на загальну суму 576360 грн з ПДВ.

02.01.2019р. Державне підприємство Жулянський машинобудівний завод Візар перерахувало на користь відповідача грошові кошти у розмірі 288180 грн в якості попередньої оплати за договором поставки №14/1/18 від 14.03.2018р. та специфікацією №2 від 14.03.2018р.

Як вказує позивач, відповідач встановлений договором обов`язок щодо поставки товару у передбачений укладеним сторонами правочином строк не виконав, внаслідок чого Державним підприємством Жулянський машинобудівний завод Візар заявлено вимоги, зокрема, про стягнення суми неповернутої передоплати у розмірі 280180 грн.

Згідно із вимогами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписами ст.526 вказаного нормативно-правового акту зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 цього кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами ст.663 вказаного нормативно-правового акту продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.693 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову. Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням ч.2 ст.124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні №15-рп/2002 від 09.07.2002р. у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Таку саму позицію наведено в постанові від 28.11.2013р. Верховного Суду України по справі №3-127гс11.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№2, 4, 7 та 11 до Конвенції №475/97-ВР від 17.07.1997р. ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи №№2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії від 23.10.1991р., Федоренко проти України від 01.06.2006р. зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття майно , а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як наявне майно , так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого права власності .

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту правомірних (законних) очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на законне очікування , що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах Брумареску проти Румунії , Пономарьов проти України , Агрокомплекс проти України ).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018р. у справі №910/5444/17 та від 05.07.2018р. у справі №904/8972/17.

Відповідно до п.1 специфікації №2 до договору №14/1/18 від 14.03.2018р. погоджено умови поставки: DDP - склад покупця (вул.Ломоносова, 1, м.Вишневе, Київська область); термін поставки товару протягом 20-ти робочих днів з моменту отримання передоплати за товар згідно підписаної специфікації, але не пізніше 18.01.2019р.

Відтак, з урахуванням того, що попередня оплата продукції була здійснена позивачем 02.01.2019р., приймаючи до уваги приписи п.3 специфікації №2, строк виконання зобов`язання з поставки товару настав.

За поясненнями позивача, які відповідачем в порядку норм ст.ст.13, 74 Господарського процесуального кодексу України не спростовані, всупереч умовам укладеного договору і положенням ст.ст.526, 662, 663, 693 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, Товариство з обмеженою відповідальністю Донтворі поставку товару у відповідності до здійсненої попередньої оплати не виконало.

Як свідчать матеріали справи, Державним підприємством Жулянський машинобудівний завод Візар було скеровано на адресу відповідача претензію №144-721 від 29.03.2019р. із вимогами про повернення передплати в розмірі 288180 грн у термін до 05.04.2019р. та сплати штрафу у розмірі 10% від суми недопоставленого товару у розмірі 57636 грн.

У відповідь за зазначене звернення, відповідач повідомив покупця про неможливість повернення передплати у зв`язку із тяжким фінансовим становищем підприємства та просив розглянути графік розстрочення (погашення) виконання зазначеного обов`язку (лист №18/0319 від 03.04.2019р. Товариства з обмеженою відповідальністю Донтворі ).

За змістом претензії №194-822 від 10.04.2019р. Державного підприємства Жулянський машинобудівний завод Візар останній вдруге запропонував відповідачу повернути в строк до 19.04.2019р. перераховану на його користь передплату та нарахував неустойку (пеню та штраф) у відповідності до п.7.3 договору №14/1/18 від 14.03.2018р. у загальній сумі 4437972 грн.

У листі-повідомленні №5/0419 від 18.04.2019р. відповідач повідомив про неможливість провести розрахунки з покупцем та залишив вимоги позивача без задоволення.

Водночас, як свідчать представлені позивачем до матеріалів справи платіжні доручення №376 від 18.04.2019р., №377 від 25.04.2019р., №403 від 31.05.2019р., на виконання зазначених вище звернень покупця Товариством з обмеженою відповідальністю Донтворі були перераховані грошові кошти у загальній сумі 9000 грн в якості повернення попередньої оплати за договором №14/1/18 від 14.03.2018р.

В той же час, належних та допустимих доказів в розумінні норм ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України, які б засвідчували факт повернення Державному підприємству Жулянський машинобудівний завод Візар суми попередньої оплати у повному обсязі або належного виконання зобов`язань з поставки товару за договором №14/1/18 від 14.03.2018р., відповідачем під час розгляду справи не представлено.

Таким чином, з огляду на те, що покупцем було перераховано на користь постачальника в якості попередньої оплати за договором №14/1/18 від 14.03.2018р. грошові кошти в сумі 288180 грн, а постачальником повернуто на вимогу покупця попередню оплату у загальному розмірі 9000 грн, суд дійшов висновку, що вимоги Державного підприємства Жулянський машинобудівний завод Візар до Товариства з обмеженою відповідальністю Донтворі про стягнення неповернутої передоплати в сумі 280180 грн підлягають частковому задоволенню, а саме на суму 279180 грн (288180 грн - 9000 грн).

За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст.611 зазначеного нормативно-правового акту у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В силу норм ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст. 551 Цивільного кодексу України).

Частинами 2, 3 ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Відповідно до п.7.3 договору №14/1/18 від 14.03.2018р. (в редакції додатку №3 від 26.12.2018р. Додаткова угода №1 ) у випадку порушення постачальником строків постачання товару, останній зобов`язаний сплатити пеню у розмірі 10% за кожен день прострочення від вартості непоставленого товару. У випадку прострочення поставки товару понад 30 календарних днів постачальник сплачує штраф у розмірі 10% від вартості непоставленого товару.

Відтак, позивачем заявлено до стягнення 6195124 грн пені за період з 24.01.2019р. до 06.05.2019р. (109 днів), а також 56836 грн штрафу.

Дослідивши розрахунок пені, здійснений позивачем, з огляду на те, що позивачем допущено помилку при визначенні кількості днів прострочення (зазначено 109 днів прострочення, тоді як період з 24.01.2019р. по 06.05.2019р. становить 103 дні), суд дійшов висновку, що сума пені за простроченим зобов`язанням відповідача з постачання товару за договором №14/1/18 від 14.03.2018р. (в межах визначеного позивачем періоду та бази для нарахування неустойки) становить 5854108 грн.

Розрахунок штрафу є арифметично вірним.

Відносно заявленої до стягнення суми пені суд зазначає про наступне:

Згідно із ч.1 ст.233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора , суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За приписами ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що зменшення розміру неустойки це право суду, при якому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість.

Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів ст.86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За висновками суду, заявлена до стягнення неустойка у вигляді пені не відповідає загальним засадам цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, як складових елементів загального конституційного принципу верховенства права, принципу співмірності заявлених вимог в порівнянні з узгодженою сторонами сумою поставки.

Одночасно, господарським судом враховано, що заявником не представлено до матеріалів справи жодних доказів понесення останнім реальних збитків внаслідок прострочення постачальника.

Наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013р. №7-рп/2013).

Таким чином, враховуючи наведене вище, з огляду на те, що неустойка - це фінансова санкція, спрямована, перш за все, на спонукання сторони, винної у порушенні зобов`язання до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення, господарський суд вважає за необхідне зменшити розмір заявленої до стягнення пені до 100000 грн, що є адекватної мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язання за вказаним договором поставки та з урахуванням справедливого балансу між інтересами кредитора і боржника.

Згідно із ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 97982,10 грн підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам. Одночасно, судовий збір в частині зменшеного розміру пені покладається на відповідача, оскільки таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а пов`язано із застосуванням судом свого права на таке зменшення, передбаченого нормами діючого законодавства.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.86, 129, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Зменшити розмір стягуваної суми пені до 100000 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Донтворі (87500, Донецька область, м.Маріуполь, просп.Будівельників, 141А, код ЄДРПОУ 40301450) на користь Державного підприємства Жулянський машинобудівний завод Візар (08132, Київська область, м.Вишневе, вул.Ломоносова, 1, код ЄДРПОУ 14311175) неповернуту передоплату в сумі 279180 грн, пеню - 100000 грн, штраф - 56836 грн, а також судовий збір у розмірі 92851,86 грн.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Вступну та резолютивну частини рішення складено та підписано 20.11.2019р.

Повний текст рішення складено та підписано 02.12.2019р.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.О.Паляниця