Рішення

від 27.11.2019 по справі 910/11727/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.11.2019Справа № 910/11727/19 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю. , при секретарі судового засідання Ваховській К.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КРІОЛІТ-Д" (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ОКЕАНСЬКА, будинок 4)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛІТ-ФУД" (02140, м.Київ, ВУЛИЦЯ ВИШНЯКІВСЬКА, будинок 13А)

про стягнення 1 236 376,95 грн

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "КРІОЛІТ-Д" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛІТ-ФУД" про стягнення 1 236 376,95 грн, з яких: 836 977,00 грн - основний борг, 76 981,94 грн - пеня, 11 903,70 грн - інфляційні, 66 718,99 грн - проценти річних, 243 795,32 грн - штрафна санкція за ухилення від оплати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати товару за Договором поставки № 02/05/19-1 від 02.05.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 910/11727/19, підготовче засідання призначено на 25.09.2019.

20.09.2019 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позов.

В підготовче засідання 25.09.2019 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився.

В підготовчому засіданні представник позивача подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача 796 977,00 грн боргу, 76 981,94 грн пені, 11 903,70 грн інфляційних, 66 718,99 грн процентів річних, 243 795,32 грн штрафної санкції за ухилення від оплати.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив прийняти до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог.

Крім того, у підготовчому засіданні суд розглянув заяву відповідача, викладену у відзиві, про врегулювання спору до судового спору та надання сторонам рекомендацій щодо досудового врегулювання спору, за наслідками чого суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відмовити у її задоволенні як необґрунтованої.

У підготовчому засіданні 25.09.2019 суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити перерву до 21.10.2019.

15.10.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача.

18.10.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі відповідача.

В підготовче засідання 21.10.2019 представники сторін не з`явилися.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/11727/19 до судового розгляду по суті на 06.11.2019.

Судове засідання 06.11.2019 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Трофименко Т.Ю. на лікарняному.

З огляду на вихід судді Трофименко Т.Ю. з лікарняного, ухвалою від 14.11.2019 судове засідання у справі № 910/11727/19 призначено на 27.11.2019.

В судове засідання 27.11.2019 представники сторін не з`явилися, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення позивачу та відомостями з офіційного веб-сайту Укрпошти за наслідками відстеження поштового відправлення за номером 0103052641954, відповідно до яких ухвала суду від 14.11.2019 у справі № 910/11727/19 була отримана відповідачем.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на те, що сторони спору було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання, а їх неявка сторін не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи заяву позивача про розгляд справи за його відсутності, суд уважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні без участі представників сторін.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

02.05.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КРІОЛІТ-Д" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕЛІТ-ФУД" (Покупец) укладено договір поставки № 02/05/19-1 (надалі також - договір), за умовами п. 1.1 якого Постачальник зобов`язується поставити та передати Покупцю у власність Товар, а Покупець зобов`язується прийняти Товар і сплатити за нього Постачальнику певну грошову суму.

За приписами п.п. 2.1, 2.2 договору кількість Товару, що підлягає поставці, визначається відповідно до наданих Покупцем усних Заявок фіксується у відповідних накладних.

Загальна кількість Товару за цим Договором визначається сумою фактичних поставок Товару, здійснені протягом дії цього Договору.

Згідно з п. 5.1 договору підтвердженням факту узгодження сторонами найменування асортименту, кількості, ціни товару є прийняття Покупцем товару за видатковою накладною, виданою Постачальником, яка після її підписання сторонами має юридичну силу Специфікації, в розумінні ст. 266 Господарського Кодексу України.

Відповідно до п.п. 6.1-6.3 договору розрахунки за цим Договором проводяться безготівковою формою шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника, наведений у розділі 11 цього Договору.

Покупець зобов`язаний здійснити оплату кожної замовленої/поставленої партії Товару протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати поставки Товару. Датою поставки Товару є дата отримання Товару Покупцем, що вказується Покупцем на оригіналі видаткової накладної та/або товарно-транспортної накладної. Якщо Покупець не вказав дату отримання Товару на оригіналі видаткової накладної, датою поставки Товару вважається дата виписки видаткової накладної та/або товарно-транспортної накладної Постачальником.

Платежі Покупця за Договором вважаються виконаними в момент зарахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника.

У пунктах 7.2, 7.3, 7,5 договору сторони погодили, що у разі несвоєчасної оплати, не оплати Товару Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійні облікової ставки НБУ, яка діяла на день виконання зобов`язань, обчислену від несплаченої в строк суми за кожний календарний день прострочення.

Покупець за ухилення від оплати кожної партії Товару зобов`язаний сплатити штраф в розмірі 20% від суми, від оплати якої він ухиляється. Ухиленням від оплати кожної партії товару вважається порушення строку оплати партії Товару Покупцем на 10 календарних днів від передбаченого чим договором строку оплати кожної партії товару. При цьому, пеня за прострочення виконання грошових зобов`язань належить до сплати незалежно від оплати зазначеного штрафу.

Покупець, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30% річних від простроченої суми (ст. 625 ЦК України).

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін і діє по 31 грудня 2019 року включно, а в частині зобов`язань за Договором, які є невиконаними на зазначену дату до повного виконання Сторонами цих зобов`язань за Договором. У випадку відсутності заяви Постачальника або Покупця про припинення Договору протягом одного місяця до дати його закінчення він вважається продовженим на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах, що були передбачені Договором. (п. 8.1 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач поставив товар, а відповідач в свою чергу прийняв цей товар, що підтверджується видатковими накладними № D-00006592 від 06.05.2019 на суму 139 920,00 грн, № D-00006475 від 06.05.2019 на суму 309 999,60 грн, № D-000065701 від 08.05.2019 на суму 836 976,00 грн, № D-00009967 від 12.07.2019 на суму 2 001,00 грн, а загалом на суму 1 288 896,00 грн.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що відповідач здійснив лише часткову оплату поставленого товару, внаслідок чого його заборгованість за договором (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) становить 796 977,00 грн. Окрім цієї суми основного боргу позивач, у зв`язку з простроченням відповідача, також просить стягнути з останнього 76 981,94 грн пені, 11 903,70 грн інфляційних, 66 718,99 грн процентів річних, 243 795,32 грн штрафної санкції за ухилення від оплати.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 662 Цивільного кодексу України зазначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач поставив товар, а відповідач в свою чергу прийняв цей товар, що підтверджується видатковими накладними № D-00006592 від 06.05.2019 на суму 139 920,00 грн, № D-00006475 від 06.05.2019 на суму 309 999,60 грн, № D-000065701 від 08.05.2019 на суму 836 976,00 грн, № D-00009967 від 12.07.2019 на суму 2 001,00 грн, а загалом на суму 1 288 896,00 грн. Вказані первинні бухгалтерські документи підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками без заперечень та зауважень.

На підтвердження поставки товару позивачем подано також товарно-транспортні накладні № D-00001818 від 06.05.2019, № D-00001784 від 06.05.2019, № D-00001846 від 08.05.25019.

Однак, за поставлений товар відповідач розрахувався частково у загальному розмірі 491 919,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 2250 від 03.06.2019, № 2285 від 11.06.2019, № 2288 від 12.06.2019, № 2303 від 14.06.2019, № 2333 від 21.06.2019, № 2374 від 03.07.2019, № 2385 від 08.07.2019, № 2473 від 29.07.2019, № 2468 від 26.07.2019, № 2489 від 31.07.2019, № 2503 від 02.08.2019, № 2512 від 06.08.2019, № 2524 від 08.09.2019, № 2527 від 09.08.2019, № 2541 від 13.08.2019, № 2550 від 15.08.2019, № 2419 від 12.07.2019, № 2384 від 08.07.2019, № 2443 від 22.07.2019, № 57 від 11.09.2019, № 2613 від 03.09.2019, № 2595 від 30.08.2019, № 2592 від 29.08.2019, № 2588 від 28.08.2019, № 2570 від 21.08.2019.

Належних та достатніх доказів відповідно до статей 76, 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем решти заборгованості перед позивачем у розмірі 796 977,00 грн до матеріалів справи не подано.

За наведених обставин суд зазначає, що відповідач порушив свої зобов`язання за договором, не здійснив оплату поставленого товару у повному обсязі, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 796 977,00 грн, факт існування якої належним чином доведений та відповідачем не спростований.

Отже, суд доходить висновку, що позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в розмірі 796 977,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення інфляційні у розмірі 11 903,70 грн та 30% річних у розмірі 66 718,99 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. (п.п. 4.1, 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань №14 від 17.12.2013).

У п. 7.5 договору сторони погодили, що покупець, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30% річних від простроченої суми (ст. 625 ЦК України).

Перевіривши розрахунок 30% річних за визначений позивачем період прострочки виконання відповідачем його договірного грошового зобов`язання за кожною поставленою партією товару в порядку п. 6.2 договору, суд зазначає, що позивачем неправильно визначено початок періоду прострочення за кожною накладною, оскільки позивачем не враховано приписи ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, за якою, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Враховуючи приписи ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, період прострочення з оплати партії товару за видатковими накладними № D-00006592 від 06.05.2019 та № D-00006475 від 06.05.2019 розпочався не 05.06.2019, а 06.06.2019, за видатковою накладною № D-000065701 від 08.05.2019 - не 07.06.2019, а 08.06.2019, та за вжитковою накладною № D-00009967 від 12.07.2019 - не 11.08.2019, а 13.08.2019.

Отже, самостійно здійснивши розрахунок 30% річних за правильний період прострочення відповідача, суд зазначає, що позовні вимоги про стягнення 30% річних підлягають частковому задоволенню на загальну суму 65 678,46 грн.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж , і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Як убачається з поданих позивачем розрахунків інфляційних збитків, за прострочення оплати партії поставленого товару за видатковою накладною № D-00006475 від 06.05.2019 на суму 309 999,00 грн за період травень - липень 2019 року позивачем розраховано суму інфляційних збитків у розмірі 1 859,99 грн, та за прострочення оплати партії поставленого товару за видатковою накладною № D-000065701 від 08.05.2019 на суму 836 976,00 грн за період травень - червень 2019 року розраховано суму інфляційних збитків у розмірі 10 043,71 грн, а загалом на суму 11 903,70 грн.

Ураховуючи наведене вище, суд зазначає, що позивачем невірно визначено розмір боргу з урахуванням індексу інфляції та порядок його нарахування, оскільки, з огляду на те, що прострочення відповідача з оплати за вказаними накладними розпочалося 06.06.2019 та 08.06.2019, що становить менше місяця, то неправомірним є нарахування індексу інфляції за травень-червень 2019 року.

Отже, позивачем неправомірно застосовано до відповідача відповідальність у вигляді стягнення інфляційних втрат за прострочення оплати за видатковими накладними № D-00006475 від 06.05.2019 та № D-000065701 від 08.05.2019 за період травень - червень 2019 року.

Водночас, оскільки прострочення грошового зобов`язання з оплати партії товару за видатковою накладною № D-00006475 від 06.05.2019 відповідачем тривало протягом усього липня місяця 2019, то є обґрунтованим застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць з урахуванням часткових оплат.

Ураховуючи те, що на кінець липня 2019 року заборгованість з оплати товару за видатковою накладною № D-00006475 від 06.05.2019 становила 209 976,00 грн, то саме така сума є базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції.

Однак, згідно з повідомленням Державної служби статистики України індекс споживчих цін за липень 2019 становить 99,4 %, тобто має місце дефляція, що унеможливлює стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат за липень 2019 року.

Зважаючи на викладене вище, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 11 903,70 грн задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Крім того, позивач заявив до стягнення з відповідача пеню у розмірі 76 981,94 грн грн та штраф у розмірі 243 795,32 грн.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У пунктах 7.2, 7.3 договору сторони погодили, що у разі несвоєчасної оплати, не оплати Товару Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійні облікової ставки НБУ, яка діяла на день виконання зобов`язань, обчислену від несплаченої в строк суми за кожний календарний день прострочення.

Покупець за ухилення від оплати кожної партії Товару зобов`язаний сплатити штраф в розмірі 20% від суми, від оплати якої він ухиляється. Ухиленням від оплати кожної партії товару вважається порушення строку оплати партії Товару Покупцем на 10 календарних днів від передбаченого чим договором строку оплати кожної партії товару. При цьому, пеня за прострочення виконання грошових зобов`язань належить до сплати незалежно від оплати зазначеного штрафу.

Проте, суд зазначає, що позивачем неправильно здійснено розрахунок пені, оскільки: неправильно визначено початок періоду прострочення оплати кожної партії товар, адже не враховано приписи ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, за якою, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день; не враховано, що день фактичної поставки товару не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені (п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань №14 від 17.12.2013).

Отже, здійснивши самостійно розрахунок пені за прострочення оплати поставленого товару за договором, суд дійшов висновку про задоволення таких вимог частково на суму 75 165,24 грн.

Перевіривши розрахунок заявленої суми штрафу у розмірі 243 795,32 грн, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині відповідають положенням договору та визначені правильно, у зв`язку з чим підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідач обставин свого прострочення у відносинах з позивачем не спростував, доказів вчасного виконання своїх зобов`язань за договором не надав.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень зі сторони відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України Про судовий збір визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Отже, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права на повернення судового збору у розмірі 600,00 грн з Державного бюджету за його клопотанням у зв`язку із зменшенням розміру позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Сягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛІТ-ФУД" (02140, м.Київ, ВУЛИЦЯ ВИШНЯКІВСЬКА, будинок 13А, ідентифікаційний код 37038464) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КРІОЛІТ-Д" (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ОКЕАНСЬКА, будинок 4, ідентифікаційний код 41855218) борг у розмірі 796 977 (сімсот дев`яносто шість тисяч дев`ятсот сімдесят сім) грн 00 коп., 30% річних у розмірі 65 678 (шістдесят п`ять тисяч шістсот сімдесят вісім) грн 46 коп., пеню у розмірі 75 165 (сімдесят п`ять тисяч сто шістдесят п`ять) грн 24 коп., штраф у розмірі 243 795 (двісті сорок три тисяч сімсот дев`яносто п`ять) грн 32 коп. та судовий збір у розмірі 17 724 (сімнадцять тисяч сімсот двадцять чотири) грн 24 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 02.12.2019

Суддя Т. Ю. Трофименко