Рішення

від 19.11.2019 по справі 201/10137/19

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/10137/19

Провадження № 2/201/3183/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

19 листопада 2019 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Федоріщева С.С,

при секретарі - Разумняк К.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Акація Компані про зобов`язання сплатити грошові кошти,-

ВСТАНОВИВ:

В вересні 2019 року Позивач звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Акація Компані про захист прав споживача шляхом зобов`язання Відповідача сплатити Позивачу грошову суму у розмірі 163 500 (сто шістдесят три тисячі п`ятсот) гривень 00 коп в рахунок погашення зобов`язання, яке виникло 20 лютого 2017 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач в своїй заяві посилалася на те, що 20 лютого 2017 року між нею та Відповідачем було укладено договір про те, що Відповідач прийняв в Позивача золоті вироби на суму 163 500 (сто шістдесят три тисячі п`ятсот) грн 00 коп. під реалізацію з умовами повернення Позивачу вказаної грошової суми після реалізації товару, проте не пізніше ніж через рік. На підтвердження цього було видану Накладну з переліком товарів та сумами за кожний товар. Товар в Позивача приймала особисто директор Товариства з обмеженою відповідальністю Акація компані ОСОБА_2 , яка і поставила свій підпис на накладній в графі прийняв . Проте гроші з реалізованих виробів Позивачу не повернули, на всі усні звернення особисто до ОСОБА_2 , Позивач отримувала відповідь, що треба ще почекати, грошей немає так як вироби не продалися. Письмові претензії, які Позивач надсилала за адресою магазину Акація були проігноровані. На лист, який Позивач надіслала одному з засновників ТОВ Акація компані Деобальту, Позивач отримала відповідь, копію якої залучено в якості додатку.

Оскільки обов`язки, які виникли у Відповідача по відношенню до Позивача невиконані і гуртуються на обмеженні Позивача у реалізації свого права власності на передане відповідачу майно, Позивач має право на звернення до суду з даними вимогами.

Від позивача до суду надійшла заява про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала у повному обсязі, не заперечувала проти заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі Креуз проти Польщі (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі Пономарьов проти України (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі Пономарьова проти України зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі Фрідлендер проти Франції ).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Дослідивши та оцінивши надані докази, у їх сукупності з увагою на їх належність, допустимість та достатність, проаналізувавши доводи, які викладені в позовній заяві і співставивши їх з матеріалами справи, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що 20 лютого 2017 року згідно накладної, складеної представником ТОВ Акація компані Позивач передав, а Відповідач прийняв золоті вироби на суму 163 500 (сто шістдесят три тисячі п`ятсот) грн 00 коп. під реалізацію з умовами повернення Позивачу вказаної грошової суми після реалізації товару, проте не пізніше ніж через рік. На підтвердження цього було видану Накладну з переліком товарів та грошовими сумами за кожний товар. Товар був прийнятий директором Товариства з обмеженою відповідальністю Акація компані ОСОБА_2 , про що свідчить підпис на накладній. Грошові кошти з реалізованих виробів Позивачу повернуті не були, спроби Позивача вирішити питання мирним досудовим шляхом до результату не призвели.

Таким чином, право власності Позивача з вільного користування, розпорядження та володіння своїм майном - дорогоцінними виробами, які були передані Відповідачу порушено.

Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 5 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Враховуючи вимоги статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 1050 ЦК України з урахуванням ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України, Позивач повинна довести факт надання Відповідачу виробів на суму, яка вказана в позовній заяві.

Позивач надала до суду накладну, з якої вбачається, що Позивач вироби передала саме на суму 163 500 (сто шістдесят три тисячі п`ятсот) грн 00 коп., а Відповідач прийняв їх, згідно вказаної суми і кількості, що вбачається з підпису представника Відповідача на накладній. Так як Відповідач не надав до суду доказів, які б це спростували, суд приходить до висновку, що подані докази підтверджують позовні вимоги Позивача.

Крім того, з поданих доказів вбачається, що діями Відповідача було порушено право власності Позивача на предмет, який вказаний у накладній.

Відповідно статтям 13, 41 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути здійснене лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Відповідно частини першою статті 316 Цивільного кодексу України (ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 цього Кодексу визначено зміст права власності, який полягає у тому, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його невизнання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Ст.16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 321 ЦК України передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановленим законом.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне у позивача право власності.

При розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 Про судове рішення у цивільній справі зазначено, що в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі . Також, відповідно до змісту ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України. Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свої власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі Девелопментс ЛТД проти Ірландії зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі Голден проти Сполученого королівства ) та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі Кантоні проти Франції , заява № 17862/91,§ 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі Вєренцов проти України , заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі S. W.проти Сполученого Королівства , заява № 20166/92, § 36).

Також, зі змісту рішення Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі Суханов та Ільченко проти України право заявників на отримання надбавки до пенсії, встановлене національним законодавством, має вважатися таким, що передбачає майнове право і становить майно у значенні положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Таким чином, Європейський суд з прав людини, неотримання коштів, на які має право людина, розглядає як порушення права власності на майно згідно з ст.1 Захист власності Протоколу № 1 до Конвенції.

Аналізуючи встановлені в судовому засіданні фактичні обставини в контексті наведених вище норм цивільного законодавства, суд приходить до висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Акація компані про стягнення з Відповідача грошової суми.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, з огляду на те, що позовні вимоги позивача задоволено в повному обсязі, з урахуванням ухвали суду від 15.07.2019 р. про відстрочення позивачу сплату судового збору, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1635 грн.

На підставі вищесказаного та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-81,89, 141, 263-265, 280 ЦПК України,-

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Акація Компані про зобов`язання сплатити грошові кошти - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Акація компані (ЄДРПОУ 34410548, юридична адреса: 49038, м. Дніпро, вул. Пастера, буд. 2) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову суму у розмірі 163 500 (сто шістдесят три тисячі п`ятсот) гривень 00 коп. в рахунок погашення зобов`язання, яке виникло 20 лютого 2017 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Акація компані (ЄДРПОУ 34410548, юридична адреса: 49038, м. Дніпро, вул. Пастера, буд. 2) на користь держави судовий збір в розмірі 1635 гривень (одна тисяча шістсот тридцять п`ять грн.).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя С.С. Федоріщев