Постанова

від 02.12.2019 по справі 334/4557/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 02.12.2019 Справа № 334/4557/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 334/4557/19 Головуючий у 1 інстанції: Баруліна Т.Є.

провадження № 22-ц/807/2727/19 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2019 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Маловічко С.В.

суддів: Гончар М.С.

Полякова О.З.

розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2019 року про направлення матеріалів позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю АЗОВ-СТИЛЬ про визнання права власності, стягнення заборгованості та зобов`язання передати майно до іншого суду за виключною підсудністю,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АЗОВ-СТИЛЬ про визнання права власності, стягнення заборгованості та зобов`язання передати майно.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2019 року справу передано на розгляд до іншого суду згідно з територіальною юрисдикцією.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на її незаконність і необґрунтованість, порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та передати справу до Ленінського районного суду м. Запоріжжя для продовження розгляду.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилається на те, що позовна заява подана з дотриманням вимог ч. 2 ст. 27 ЦПК України за місцезнаходженням відповідача як юридичної особи, а саме, за його юридичною адресою - АДРЕСА_3, що знаходиться в межах територіальної підсудності Ленінського районного суду м. Запоріжжя.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача, який отримав копію апеляційної скарги 26.07.2019р. , не надходив, що не є перешкодою у відповідності до вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України для апеляційного розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст. 369 цього Кодексу.

Згідно із ст. 7 п. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідо-

млення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ст. 369 ч. 2 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції у цій справі входить до переліку ухвал, які розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Встановлено, що суд першої інстанції, направляючи справу за підсудністю до іншого суду, виходив з того, що спір стосується нерухомого майна, яке розташовано за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1.

Проте, колегія суддів повністю погодитись з таким висновком суду першої інстанції не може з наступних підстав.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд, а складовою такого права є, серед іншого, прийняття його заяви до розгляду належним судом.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, але з дотриманням правил підсудності.

Як вбачається, ОСОБА_1 , пред`явивши позов до ТОВ АЗОВ-СТИЛЬ про визнання права власності на заставне рухоме майно, стягнення заборгованості та зобов`язання передати це майно, керувався приписами ч. 2 ст. 27 ЦПК України, тому звернувся до Ленінського районного суду м. Запоріжжя за місцезнаходженням юридичної особи - відповідача.

Однак суд вважав, що спір виник з приводу нерухомого майна, а тому направив матеріали за позовом ОСОБА_1 до суду за місцем розташування цього майна, застосувавши приписи ч. 1 ст. 30 ЦПК України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України, позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Отже, для правильного визначення підсудності справи слід правильно визначити предмет спору, зокрема, у цій справі слід було з`ясувати, який статус має спірне майно: рухомого чи нерухомого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

У відповідності до ч. 2 ст. 181 ЦК України рухомими речами (рухомим майном) є речі (майно), які можна вільно переміщувати у просторі.

Слід констатувати, що вказане визначення нерухомої речі за цивільним кодексом є універсальним. Так, воно містить ознаки нерухомого майна, які повинні бути притаманні тому чи іншому об`єкту при визначенні його належності до нерухомого майна.

Виключними ознаками нерухомої речі є те, що: 1) ці об`єкти розташовані на земельній ділянці та нерозривно пов`язані з землею, тобто вони не можуть існувати без землі; 2) переміщення зазначених об`єктів є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Вказані ознаки є основними і їх розглядати необхідно у сукупності.

Згідно з нормами чинного законодавства, зокрема, за положеннями ст.ст. 182, 331, 334 ЦК, основною умовою для визначення будь-якого об`єкта як нерухомого майна є державна реєстрація прав на нього.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання й підтверд- ження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

При здійсненні державної реєстрації прав власності на нерухоме майно слід ураховувати частину першу статті 186 ЦК України, згідно з якою річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. І приналежність, і головна річ є фізично самостійними речами, але головна річ має самостійне значення, а приналежність - допоміжне і служить найбільш повному і найкращому використанню головної речі. Головна та приналежна речі утворюють одне ціле, яке передбачає їх використання за єдиним призначенням, а тому вони розглядаються як одна річ.

Водночас, державній реєстрації підлягає право власності на головну річ, а витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно має містити інформацію про приналежну річ у розділі опис нерухомого майна .

Основним доводом суду при направленні справи на розгляд іншого суду в порядку виключної підсудності було те, що майно, право власності на яке за собою просить визнати позивач та витребувати це майно у відповідача, перебуває на території баз відпочинку, а тому спір виник з приводу нерухомого майна.

В скарзі позивач наголошує, що заставним майном, про яке йдеться спір, є лише рухоме майно, що знаходиться на території цих баз відпочинку.

З переліку заставного (спірного) майна вбачається, що воно складається із 103 найменувань, а саме: 5 металевих вагонів, 1 вагону-кухні, 12 будиночків для відпочинку, 26 житлових будиночків, 4 літніх будиночків, 1 пересувного будиночку, 3 металевих складів, 1 трансформаторної підстанції, 1 більярдної, 1 кухні, 6 літніх будиночків, 36 будиночків-вагончиків, 3-х п`ятиблокових будинків, 2-х шестиблокових будинків, 1 будинку семи- блокового, 1 підстанції електричної ( а.с. 17-18). Тобто всі ці будови і споруди в дійсності розташовані на базах відпочинку Перлина (рос. Жемчужина ) та Федотова Коса .

Позивач наголошує на тому, що вказане майно є рухомим, оскільки застава цього майна зареєстрована у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Дійсно, в матеріалах справи міститься Витяг про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна за № 50031975 від 28 липня 2016 року відомостей про заставу рухомого майна, перелік якого наведений у р. 1.3 договору застави від 07.07.2016р., укладеного між ТОВ АЗОВ-СТИЛЬ та ОСОБА_1 ( а.с. 20), але адреса місцезнаходження майна зазначена лише щодо майна, що знаходиться на базі відпочинку Перлина (рос. Жемчужина ). Про реєстрацію застави щодо майна, що знаходиться на базі відпочинку Федотова Коса вказаний Витяг відомостей не містить.

Суд вказував, що про статус спірного майна як нерухомого свідчать матеріали справи, але у них знаходиться лише свідоцтво про право власності на базу відпочину Перлина ( Жемчужина ), за 2004 рік, у якому взагалі не зазначене спірне майно. Про право власності на іншу базу відпочинку та її складові будівлі і споруди відомості у матеріалах відсутні.

О тже, суд не усунув цих суперечностей, не перевіривши Державні реєстри нерухомого майна/речових прав, у яких має бути зареєстровано право власності відповідача на вказані бази відпочинку із переліком всіх її складових будівель і споруд, або ж відомостей БТІ, якщо власником в особі ТОВ "АЗОВ-СТИЛЬ не переносилась реєстрація свого права власності до Державного реєстру. Якщо ж такі відомості у зазначених органах будуть відсутні, то перевірку статусу майна слід було б здійснити за балансовою відомістю відповідача - як у ній буде відображене спірне майно.

Таким чином, суд, не перевіривши статус майна, що є предметом спору, передчасно направив справу за виключною підсудністю до Якимівського районного суду Запорізької області. В той час як матеріали справи взагалі не містять документів про права відповідача на вказане майно, а також про статус цього майна.

Сам же по собі Витяг про реєстрації застави рухомого майна, на який посилається позивач, ще не створює преюдицію для того, щоб вважати це майно рухомим, оскільки реєстратор виходив лише із назви договору застави, але дійсного статусу заставного майна не досліджував.

Відповідно до ч. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, оскілки суд припустився неповноти у з`ясуванні статусу спірного майна, що призвело до передчасного висновку про непідсудність справи Ленінському районному суду м. Запоріжжя, колегія скасовує оскаржувану ухвалу та направляє справу до того ж суду першої інстанції для продовження розгляду, яким в даному випадку є повторне вирішення питання щодо правильності обрання підсудності позивачем з урахуванням тих обставин, на яких акцентовано увагу апеляційним судом.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 368, 369, 374, 379, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2019 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Постанова прийнята, складена та підписана 02 грудня 2019 року.

Головуючий: Маловічко С.В.

Судді: Гончар М.С.

Поляков О.З.