ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 Вн. № 7/4148
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
21 січня 2010 року 13:15 № 2а-4148/09/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Арсірія Р.О. , суддів Кочана В.М. Келеберди В.І. при секретарі судового засідання Поліщук О.А. вирішив адміністративну справу
за позовом Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю "Єнерго-Центр-Н" Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесел" провизнання договору недійсним №27/08/04 від 27.08.04р. та стягнення коштів отриманих за договором у розмірі 90026379,00грн. Представники:
від позивачаЛуганець І. І., представник за довіреністю; від відповідача 1 від відповідача 2 Не прибув; Ткаченко П. В., представник за довіреністю Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання договору від 27.08.04 № недійсним та стягнення з відповідача-1 в доход держави все одержане за цим договором.
Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний договір не відповідає вимогам закону та суперечить інтересам держави та суспільства.
Відповідач-2 проти позову заперечував, посилаючись на те, що зроблений позивачем висновок не ґрунтується на фактичних обставинах справи, а також не надано доказів наявності в діях відповідачів умислу щодо настання наслідків, завідомо суперечних інтересам держави та суспільства.
Справа передана на новий розгляд відповідно до Ухвали Вищого адміністративного суду України, в якій звертається увага на необхідність з`ясування спрямованості дій відповідачів на безпідставне одержання коштів із державного бюджету, відповідності заповненій ВМД № 100120000/4/74119 від 25.09.2004 вимогам Інструкції „Про порядок заповнення вантажної митої декларації", затвердженої наказом ДМС України від 09.07.1997 № 307, правової природи коштів, перерахованих ТОВ „Атлантіс М" на рахунок ТОВ „Телесел" , реального характеру угод, зокрема договору оренди складського приміщення та договору відповідального зберігання, укладеного ТОВ „Видавничий дім „Переяслав" та ТОВ „Енерго-Центр-Н".
Під час розгляду справи відповідач-2 надав документи, що свідчать про ліквідацію відповідача-1 у зв`язку з банкрутством (копія ухвали Господарського суду Миколаївської області від 12.12.2006 № 14/290/06) -Рішенням суду, зокрема визначено: ліквідувати Товариство з обмеженою відповідальністю "Энерго-Центр-Н", м. Миколаїв, пр. Леніна, 67, код ЄДРПОУ 31882973, зареєстроване Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради від 09.02.2004 р. свідоцтво Серія АОО №709538.
Ухвалу для виконання - виключення з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, згідно ст. 32 ч. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" надіслати Головному управлінню статистики у Миколаївській області, та Державному реєстратору Миколаївського міськвиконкому.
За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, пояснень їхніх представників, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:
Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами по справі, що відповідачами був укладений договір купівлі-продажу № 27/08/04 від 27.08.2004 (спірний договір) та виконаний у повному обсязі.
Позивач по справі, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилався на те, що оскільки відповідач-2 за місцезнаходженням, вказаним в установчих документах не знаходився, чим порушив ст. 93 Цивільного кодексу України та ст.4 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", а фактичної поставки товару за спірним договором не здійснював, то тим самим мало місце порушення системи оподаткування, а спірна угода є удаваною, оскільки приховувала договір надання безповоротної фінансової допомоги.
Таким чином, заявлені позовні вимоги одночасно обґрунтовані доводами про фіктивність та нікчемність спірного договору.
Відповідно до ст.234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Аналізуючи заявлені позивачем доводи щодо нікчемності правочину та враховуючи приписи суду касаційної інстанції, суд зазначає наступне.
Умови визнання правочину недійсним визначені у ст.215 Цивільного кодексу України. Так, підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно зі ст..203 цього Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач-1 передав відповідачу-2 товар, що був об`єктом спірного договору у кількості 142 300 шт. на загальну суму 90 026 379,60 грн., в т.ч. ПДВ -15 004 396,60 грн.
Вказаний товар був переданий на відповідальне зберігання відповідачу-1 за Актом прийому-передачі товару №02 від 31.08.04 та специфікації № 02 від 27.08.04 та знаходився в орендованому відповідачем-1 приміщенні відповідно до договору оренди складського приміщення без права викупу № 071/04/04 та договору відповідального зберігання № 072/04/04 від 07.04.04, укладеного з ТОВ „Видавничий дім „Переряслав".
Ці договори в судовому порядку недійсними не визнавались, не є предметом розгляду у даній справі, а їх правомірність та реальність не може впливати на товарність чи безтоварність спірного договору та його дійсність.
Відповідно до п.6.1 спірного договору розрахунки за поставлений товар здійснюються покупцем протягом 90 днів з моменту постачання товару.
Оскільки відпвідачем-1 вказана умова виконана не була, поставлений йому товар було повернуто відповідачу-2. Тому доводи позивача про те, що спірний договір приховує в собі догові про надання безповоротної фінансової допомоги є безпідставними, оскільки коштів за поставлений відповідачу-2 товар відповідач-1 не отримував. , що змусило його укласти договір комісії від 03.08.2004 № 20/08/03 з ТОВ „Атлантіс М"
Решту товару отриманого відповідачем-2 за спірним договором, останній реалізував на підставі договору комісії від 30.08.04 № 30/08/03 та Контракту С18 від 21.09.04, укладених відповідно з ТОВ „Атлантіс М" та останнім з U.S. workforce association LLC.
Зазначений товар в кількості 142 300 шт. було реалізовано за митний кордон України за 14 158 850 доларів США, що в еквіваленті складало 75 158 007,57 грн.
Митне оформлення та вивезення за межі України вказаного товару мало місце 25.09.04.
Зазначені обставини, на які посилається позивач у якості доводів фіктивності спірного договору спростовуються рішеннями Господарського суду міста Києва від 29.11.06 у справі № 32/112-А, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.07 у справі № 32/112-А та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.11.07 № К8553/07, висновком судово-бухгалтерської експертизи від 14.09.06, від 05.06.06 у справі № 32/111-А, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.06 у праві № 32/111-А.
За таких обставин підстави перевіряти правильність оформлення ВМД № 100120000/4/74119 від 25.09.2004 та реальність договору оренди складського приміщення відсутні, оскільки це не стосується предмету доказування -дійсності спірного правочину.
Крім того, суд звертає увагу, що позивач по справі не надав доказів притягнення до юридичної відповідальності відповідача-2 чи його контрагента за порушення митних правил.
Що стосується доводів позивача про нікчемність правочину, які полягають в тому, що у відповідачів був намір на штучне створення податкового кредиту, то останні також спростовані вищевказаними судовими рішеннями.
Суд звертає також увагу, що оскільки підставами для визнання правочину недійсним позивач визначив як норми, які регулюють недійсність оспорюваного правочину, так і нікчемного (визнання якого недійсним у судовому порядку не вимагається), то у суду відсутні правові підстави для закриття провадження по справі в цій частині, відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.157 Кодексу адміністративного судочинства України.
Одночасно з приводу необхідності закриття провадження по справі в частині позовних вимог, заявлених до відповідача-1, то суд зазначає, що підстави для закриття провадження по справі визначені у ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, у разі ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.
На підтвердження цієї обставини відповідач-2 надав копію ухвали Господарського суду Миколаївської області від 12.12.2006 № 14/290/06. Разом з тим, зазначене судове рішення стосувалося виключно ліквідаційної процедури (ст.24 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"), однак доказів завершення цієї стадії процедури банкрутства власне ліквідацією відповідача-1 на підставі відповідної ухвали господарського суду (ст.32 цього ж Закону) відповідачем-2 суду не надано. За таких обставин, оскільки ліквідаційна процедура може бити завершена як ліквідацією суб`єкта господарювання, так і його можливістю продовжувати господарську діяльність. Як свідчить довідка з ЄДРЮО ФОП АГ № 770298 станом на 15.01.2010 р. 22.12.2006 проведена реєстраційна дія: Державна реєстрація припинення особи у зв`язку з визнанням її банкрутом.
Оскільки ліквідаційна процедура не закінчена а підприємство не виключено з державного реєстру, то суд вважає підприємство не ліквідованим.
Щодо вимоги про застосування наслідків недійсного правочину, передбачених ст. 208 Господарського кодексу України, то суд зазначає наступне.
Вказані в цій статті наслідки є за своєю правовою природою адміністративно-господарськими санкціями, як формою господарсько-правової відповідальності, порядок та строки застосування яких визначено у ст.250 Господарського кодексу України.
Оскільки позивачем не доведено наявності підстав для застосування господарської відповідальності (ст. ст.216, 218 Господарського кодексу України), то відсутні підстави застосування таких санкцій. Більш того, спірний правочин був укладений 27.08.04, а позивач звернувся з вимогою про застосування адміністративно-господарських санкцій 14.04.2006, тобто поза межами передбаченими ст. 250 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Позивач по справі обов`язок щодо доказування не виконав.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 71, 94, 97, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
ПОСТАНОВИВ:
У позові Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуючий суддя Арсірій Р.О.
Судді Кочан В.М.
Келеберда В.І.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови -22.01.2010р.
Суд | Окружний адміністративний суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 21.01.2010 |
Оприлюднено | 03.12.2019 |
Номер документу | 86030183 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Окружний адміністративний суд міста Києва
Арсірій Р.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні