ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"25" листопада 2019 р. Справа№ 910/2534/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Кропивної Л.В.
Руденко М.А.
при секретарі судового засідання Бовсуновській Ю.В.,
за участю представників:
від позивача - Бикова О.П., адвокат, ордер №1013779 від 25.11.2019;
від відповідачів - представники не прибули,
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Кімет-Плюс на рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/2534/19 (суддя Балац С.В., повний текст складено - 29.07.2019) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ДБК-Партнер до товариства з обмеженою відповідальністю Кімет-Плюс та товариства з обмеженою відповідальністю Фіткрал про визнання договору недійсним
ВСТАНОВИВ наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю ДБК-Партнер звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Кімет-Плюс та товариства з обмеженою відповідальністю Фіткрал про визнання договору недійсним.
Позовні вимоги мотивовані тим, що укладений між відповідачами договір про відступлення права вимоги №14-12/В від 19.12.2018 підлягає визнанню судом недійсним, оскільки за вказаним договором здійснено відступлення права вимоги за зобов`язанням, яке є повністю припиненим.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/2534/19 позов задоволено повністю; визнано недійсним договір №14-12/В про відступлення права вимоги від 19.12.2018; стягнуто солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю Кімет-Плюс та товариства з обмеженою відповідальністю Фіткрал на користь товариства з обмеженою відповідальністю ДБК-Партнер витрати по сплаті судового збору в сумі 1 921,00 грн.
Так, суд дійшов висновку, що у зв`язку з недодержанням вимог п. 8.8 договору №11 від 24.03.2015 та положень ст. 514, ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України, договір про відступлення права вимоги №14-12/В від 19.12.2018 є недійсним з моменту його укладення.
Не погодившись з прийнятим рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю Кімет-Плюс звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у даній справі та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Апелянт не погоджуючись з позицією суду першої інстанції, у своїх доводах посилається на те, що умови договору №11 від 24.03.2015 не містять застереження про обов`язок сторін отримувати згоду іншої сторони на заміну кредитора у зобов`язанні. На переконання скаржника, заміна кредитора у зобов`язанні за договором №11 від 24.03.2015 відбулася з дотриманням порядку, передбаченого ст. 516 ЦК України на підставі укладеного між відповідачами договору №14-12/В від 19.12.2018, у зв`язку із чим відсутні підстави для визнання договору про відступлення права вимоги недійсним.
У судовому засіданні представник позивача проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Разом з тим, відповідачі правом на участь своїх представників у даному судовому засіданні не скористалися, хоча про дату, час та місце судового засідання відкладеного на 25.11.2019 повідомлялися належним чином; копія ухвали про відкладення розгляду справи направлялась за адресою їх офіційного місцезнаходження.
Так, згідно даних офіційного сайту АТ Укрпошта 14.11.2019 поштове відправлення надіслане відповідачу 1 за трек-номером 0411629212655, не вручене під час доставки, із зазначенням - інші причини, і станом на 16.11.2019 відправлення знаходиться у точці видачі/доставки.
Крім того, згідно даних офіційного сайту АТ Укрпошта 15.11.2019 поштове відправлення надіслане відповідачу 2 за трек-номером 0411629212663, не було вручене зазначеному адресату, з посиланням на інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення.
При цьому, судом також направлялась копія ухвали про відкладення розгляду справи на 25.11.2019 представнику відповідача 1 - адвокату Лєвєнтову О.В., яким було подано апеляційну скаргу на оскаржуване рішення суду від 17.07.2019.
За інформацією офіційного сайту АТ Укрпошта , поштове відправлення за трек-номером 0411629212671 не було вручене зазначеному адресату, з посиланням на інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення.
Колегія суддів зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт не отримання адресатами кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належними адресами та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням сторонами, вказує на суб`єктивну поведінку цих осіб щодо отримання кореспонденції, яка надходила на їх адресу.
Також колегія суддів, вважає за необхідне зазначити, що відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення Єдиного державного реєстру судових рішень регулюються Законом України Про доступ до судових рішень статтями 2, 4 якого встановлено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Причому, згідно з ст. 11 цього Закону, не пізніше 01.06.2006 року забезпечено постійне внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень електронних копій судових рішень Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, апеляційних та місцевих адміністративних судів, апеляційних та місцевих господарських судів, апеляційних загальних судів, а внесення судових рішень місцевих загальних судів - не пізніше 1 січня 2007 року.
Відповідачі не були позбавлені об`єктивної можливості дізнатися про рух даної справи, користуючись засобами поштового зв`язку, відкритим безоплатним цілодобовим доступом до Єдиного державного реєстру судових рішень тощо, однак наданими процесуальними правами не скористались.
При цьому, будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутнім у даному судовому засіданні від відповідачів до суду не надійшло.
Слід зазначити, що явка представників учасників справи не визнавалася обов`язковою, певних пояснень суд не витребував.
За наведених обставин, з урахуванням того, що неявка представників відповідачів в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, остання розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 19.12.2018 між товариством з обмеженою відповідальністю Кімет-Плюс (первісний кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю Фіткрал (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги №14-12/В
За умовами п. 1 договору первісний кредитор відступив у повному обсязі новому кредитору, а новий кредитор набув у повному обсязі право вимоги до товариства з обмеженою відповідальністю ДБК-Партнер (боржник) у розмірі 716 092,01 грн., належне первісному кредитору на підставі наказу Господарського суду міста Києва від 04.12.2018 по справі №910/9064/18.
Відповідно до п. 2 договору новий кредитор за цим договором набуває право вимагати від боржника реального та належного виконання обов`язку по сплаті грошових коштів в розмірі 716 092,01 грн. згідно наказу Господарського суду міста Києва від 04.12.2018 у справі за №910/9064/18.
Додатковою угодою №1, укладеною між товариством з обмеженою відповідальністю Кімет-Плюс (первісний кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю Фіткрал (новий кредитор) 20.12.2019 було внесено зміни до договору про відступлення права вимоги №14-12/В від 19.12.2019 та викладено п. 1 та п. 2 договору у наступній редакції:
1. В порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає у повному обсязі новому кредитору, а новий кредитор набуває у повному обсязі право вимоги до товариства з обмеженою відповідальністю ДБК-Партнер (боржник) зі сплати компенсації орендної плати у розмірі 716 092,01 грн., належне первісному кредитору на підставі договору №11 від 24.03.2015.
2. За цим договором новий кредитор набуває право вимагати від боржника реального та належного виконання обов`язку по сплаті грошових коштів в розмірі 716 092,01 грн. у якості компенсації орендної плати згідно договору №11 від 24.03.2015. .
В свою чергу, договір №11 від 24.03.2015, на який міститься посилання у договорі про відступлення права вимоги, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю ДБК-Партнер та товариством з обмеженою відповідальністю Кімет-Плюс , був предметом розгляду у справі №910/9064/18.
Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 22.10.2018 по справі №910/9064/18 ухваленого за первісним позовом товариства з обмеженою відповідальністю ДБК-Партнер до товариства з обмеженою відповідальністю Кімет-Плюс вирішено розірвати договір №11 від 24.03.2015 та стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Кімет-Плюс на користь товариства з обмеженою відповідальністю ДБК-Партнер 7 000 000,00 грн. та 94.258,62 грн. судового збору; зустрічний позов товариства з обмеженою відповідальністю Кімет-Плюс до товариства з обмеженою відповідальністю ДБК-Партнер про стягнення 716 092,01 грн. - задовольнити повністю.
На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2018 про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю ДБК-Партнер на користь товариства з обмеженою відповідальністю Кімет-Плюс 716 092,01 грн., 04.12.2018 було видано відповідний наказ.
Разом з тим, позивачем 18.12.2018 було направлено на адресу відповідача-1 заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог (в порядку ст. 601 Цивільного кодексу України), згідно з якою товариство з обмеженою відповідальністю ДБК-Партнер зазначає про зарахування зустрічних однорідних вимог за вищевказаним рішенням Господарського суду міста Києва від 22.10.2018 у справі №910/9064/18, а саме, зобов`язання товариства з обмеженою відповідальністю ДБК-Партнер в розмірі 716 092,01 грн. припиняються в повному обсязі, а зобов`язання товариства з обмеженою відповідальністю Кімет-Плюс перед товариством з обмеженою відповідальністю ДБК-Партнер зменшуються на вказану суму - 716 092,01 грн.
Як зазначає позивач, 22.12.2018 ТОВ ДБК-Партнер на виконання наказу Господарського суду м. Києва від 04.12.2018 у справі №910/9064/18 в межах виконавчого провадження №57953305 здійснило перерахування всієї суми боргу на рахунок приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лисенка Сергія Олексійовича.
У зв`язку зі сплатою боржником боргу в повному обсязі, а відтак, враховуючи фактичне виконання ТОВ ДБК-Партнер рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2018 за наказом від 04.12.2018 у справі №910/9064/18, приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Лисенком С.О. 28.12.2018 було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №57953305.
Обґрунтовуючи підстави для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, позивач вказує, що оскільки рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/9064/18 щодо стягнення з ТОВ ДБК-Партнер на користь ТОВ Кімет-Плюс 716 092,01 грн. виконано в повному обсязі, у зв`язку з чим, було винесено відповідну постанову про закінчення виконавчого провадження, а отже, на його переконання зобов`язання припинилося виконанням, проведеним належним чином, що виключає можливість договірного правонаступництва, а тому договір №14-12/В про відступлення права вимоги від 19.12.2018 є недійсним з моменту його укладення. Крім того, позивач зазначає, що заміна стягувача на стадії виконавчого провадження шляхом укладення цивільно-правового договору без заміни кредитора у зобов`язанні чинним законодавством не передбачена.
Колегія суддів погоджується з позицією місцевого суду щодо задоволення позову, з огляду на наступне.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Положення ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно ст. 203 ЦК України:
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Необхідно, з урахуванням приписів статті 215 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України, розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 Цивільного кодексу України, частина друга статті 207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 Цивільного кодексу України, частина перша статті 207 Господарського кодексу України).
За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак, це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним (п. 2.5.2 Постанови №11 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними ).
Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З`ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1 Постанови №11 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Предметом розгляду у даній справі є вимоги щодо правомірності договору про відступлення права вимоги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно положень ст. 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням (ст. 516 Цивільного кодексу України).
Разом з тим, за умовами п. 8.8 договору №11 від 24.03.2015 жодна із сторін не має права передавати свої зобов`язання за цим договором третім особам без згоди іншої сторони цього договору.
З викладеного вбачається, що для відступлення права вимоги за договором №11 від 24.03.2015 необхідною умовою є згода на це ТОВ ДБК-Партнер .
Утім, як стверджує позивач, жодної згоди на передачу права вимоги від ТОВ Кімет-Плюс до ТОВ Фіткрал ним не надавалося.
Отже, товариством з обмеженою відповідальністю Кімет-Плюс було відступлено право вимоги за зобов`язанням по договору №11 від 24.03.2015 товариству з обмеженою відповідальністю Фіткрал без згоди товариства з обмеженою відповідальністю ДБК-Партнер , отримання якої чітко передбачено пунктом 8.8 вказаного договору.
Відступлення права вимоги за зобов`язанням по договору №11 від 24.03.2015 без згоди товариства з обмеженою відповідальністю ДБК-Партнер суперечить положенням ст. 514, ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України та п. 8.8 договору №11 від 24.03.2015, що є підставою для визнання договору про відступлення права вимоги №14-12/В від 19.12.2018, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю Кімет-Плюс та товариством з обмеженою відповідальністю ДБК-Партнер , недійсним з моменту укладення.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю ДБК-Партнер .
Однак, апелянт посилаючись на помилковість висновку місцевого суду, вважає, що зміст пункту 8.8 договору стосується встановлення заборони на заміну боржника у зобов`язанні без згоди іншої сторони договору, а не заборону на заміну кредитора у вказаному зобов`язанні без згоди боржника.
Стосовно наведеного колегія суддів зазначає наступне.
У відповідності до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Статтею 510 ЦК України передбачено, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Водночас у п. 8.8 договору №11 від 24.03.2015 не конкретизовано, яка саме зі сторін (кредитор чи боржник) не має права передавати свої зобов`язання за цим договором третім особам без згоди іншої сторони цього договору.
В даному випадку, ТОВ Кімет-Плюс , як сторона зобов`язання, уклала договір про передачу права вимоги третій особі, без згоди іншої сторони - ТОВ ДБК-Партнер .
Відтак, твердження ТОВ Кімет-Плюс , що пунктом 8.8 договору встановлено заборону на заміну боржника у зобов`язанні без згоди іншої сторони договору №11 від 24.03.2015, а не заборону на заміну кредитора у вказаному зобов`язанні без згоди боржника є необґрунтованими та безпідставними.
Також, колегією суддів відхиляються доводи скаржника про те, що ТОВ Кімет-Плюс не передавало ТОВ Фіткрал свої зобов`язання за договором №11 від 24.03.2015, а відбулась передача права вимоги зі сплати компенсації орендної плати, належного ТОВ Кімет-Плюс на підставі договору №11 від 24.03.2015, оскільки вказана вимога за своїм змістом безпосередньо стосується виконання позивачем на користь відповідача 1 зобов`язання, що виникло на підставі договору №11 від 24.03.2015, а отже, зазначення у договорі про передачу вимоги зі сплати компенсації орендної плати не змінює суть цієї вимоги, яка випливає із зобов`язальних відносин сторін за договором від 24.03.2015.
Крім того, судом враховуються доводи позивача про виконання ним рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/9064/18 в частині стягнення з ТОВ ДБК-Партнер на користь ТОВ Кімет-Плюс 716 092,01 грн., у зв`язку з чим, було винесено відповідну постанову про закінчення виконавчого провадження, а також доводи стосовно направлення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, однак, вказані обставини не приймаються судом в якості підстави для визнання договору про відступлення права вимоги недійсним, оскільки першочерговою підставою його недійсності є недодержання вимог п. 8.8 договору №11 від 24.03.2015 та положень ст. 514, ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується із задоволенням позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю ДБК-Партнер про визнання недійсним договору №14-12/В про відступлення права вимоги від 19.12.2018, а наведені доводи за апеляційною скаргою підлягають залишенню без задоволення, у зв`язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на першого відповідача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Кімет-Плюс залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/2534/19 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено: 02.12.2019 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді Л.В. Кропивна
М.А. Руденко
Суд | Північний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 25.11.2019 |
Оприлюднено | 04.12.2019 |
Номер документу | 86036991 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Північний апеляційний господарський суд
Пономаренко Є.Ю.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні