Рішення

від 27.11.2019 по справі 908/2774/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 18/171/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.11.2019 справа № 908/2774/19

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом комунального підприємства «Автогосподарство» Запорізької обласної ради (69057, м. Запоріжжя, вул. Сєдова, 12-А)

до відповідача публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14)

про стягнення 45738,79 грн.

господарський суд Запорізької області у складі судді Носівець В.В.

при секретарі судового засідання Непомнящій Н.П.

учасники справи:

від позивача: Медвідь С.Д., довіреність № 3 від 11.11.2019

від відповідача: Марковський І.О., довіреність № 13 від 01.01.2019

Комунальне підприємства «Автогосподарство» Запорізької обласної ради звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом (без номера та дати) про стягнення з публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» 45738,79 грн., які складаються з 43577,64 грн. основного боргу за договором про постачання електричної енергії № 1266 від 29.03.2018, 978,00 грн. 3% річних та 1183,15 грн. інфляційних втрат.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.10.2019 справу № 908/2774/19 передано на розгляд судді Носівець В.В. (після зміни прізвища - Левкут В.В.)

Ухвалою від 28.10.2019, після усунення позивачем обставин, які зумовили залишення позову без руху, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі № 908/2774/19 справі присвоєно номер провадження 18/171/19, розгляд справи призначено на 27.11.2019.

В судовому засіданні 27.11.2019 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що господарські відносини сторін врегульовані договором про постачання електричної енергії № 1266 від 29.03.2018, за умовами якого відповідач продає електричну енергію позивачу для забезпечення потреб електроустановок позивача з приєднаною потужністю, зазначеною в додатку № 1 «Обсяги постачання електричної енергії споживачу» , а позивач оплачує відповідачу вартість використаної (купленої) електричної енергії. На виконання умов договору позивач здійснив попередню оплату електроенергії, що буде використана в січні 2019 року, на суму 48860,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 3844 від 01.01.2019. Згідно узгодженого сторонами акта звірки взаємних розрахунків станом на 28.08.2019 переплата за договором становить 43577,64 грн. У зв`язку з запровадженням нового ринку електричної енергії, відповідно до положень Закону України "Про ринок електричної енергії" з 01 січня 2019 року відповідач припинив господарську діяльність з постачання електричної енергії за регульованим тарифом і не має можливості виконати свої зобов`язання за договором № 1266 від 29.03.2018. Враховуючи викладене, відповідач повинен повернути позивачу 43577,64 грн. переплати за електричну енергію, обсяги якої не були спожиті, та сплатити 3% річних та інфляційних втрат за неповернення коштів. Посилаючись на приписи ст.ст. ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 625, 626, 628, 714, 1212 ЦК України, ст.ст. 175, 193, 232 ГК України, позивач просив позов задовольнити.

У відзиві на позов відповідач зазначив, що з 01.01.2019 ПАТ «Запоріжжяобленерго» не є електропостачальником та не може згідно вимог закону здійснювати діяльність з постачання електричної енергії. У зв`язку із цим, станом на 01.01.2019 виникла кредиторська заборгованість ПАТ «Запоріжжяобленерго» перед споживачами електричної енергії (юридичними та фізичними особами), що здійснювали відповідачу (як постачальнику) попередню оплату за електричну енергію в розмірі більшому за обсяги спожитої електричної енергії, в т.ч. і перед позивачем. Відповідач зазначив, що відповідно до Закону України «Про електроенергетику» грошові кошти споживачів зараховувались на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, які були відкриті відповідачем в ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Запорізьке обласне управління ПАТ «Державний ощадний банк України» згідно з договором банківського рахунку №1338156-170221-095949 від 21.02.2017. За умовами вказаного договору банківського рахунку банк зобов`язаний виконувати платіжне доручення ПАТ «Запоріжжяобленерго» на повернення коштів, які були зараховані на рахунки підприємства, але йому не належать. Відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті від 21.01.2004 № 22 неналежний отримувач - це особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або неправомірно переказана сума коштів. Тобто, після 01.01.2019 ПАТ «Запоріжжяобленерго» є неналежним отримувачем грошових коштів, що були перераховані споживачами відповідачу (як постачальнику електроенергії) на поточні рахунки із спеціальним режимом використання. ПАТ «Запоріжжяобленерго» зверталося до банка з вимогами повернення коштів, які надходили від споживачів на поточні рахунки із спеціальним режимом використання відповідача і являлись попередньою оплатою за електричну енергію. Однак, ПАТ «Державний ощадний банк України» безпідставно повертає без виконання платіжні доручення відповідача, які спрямовані на повернення коштів споживачам. Також відповідач зазначив про намір укласти з позивачем мирову угоду, проект якої направлено на адресу позивача, та розглянути всі пропозиції з цього приводу. Просив надати додатковий час для проведення переговорів. Щодо нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних втрат відповідач заперечив та зазначив, що обов`язок повернення попередньої оплати не можна розцінювати як грошове зобов`язання в розумінні ст. 625 ЦК України. З урахуванням викладеного, заявлені позовні вимоги відповідач вважає безпідставними та просить суд в задоволенні позову відмовити. У випадку задоволення позовних вимог, відповідач просив надати йому розстрочку виконання судового рішення строком на шість місяців.

Представник позивача проти наміру укладення мирової угоди та надання відповідачу розстрочки виконання судового рішення заперечив, вказав, що підприємство є комунальним, фінансується за рахунок грошових коштів обласної ради та перебуває у скрутному фінансовому становищі.

Клопотання відповідача про надання додаткового часу для проведення переговорів з приводу укладення мирової угоди суд залишив без задоволення, оскільки позивач наміру на укладення мирової угоди не підтвердив. Крім того, з моменту прострочення відповідачем обов`язку щодо привернення суми переплати у відповідача було достатньо часу для врегулювання цього питання. Також суд звертає увагу, що сторони не позбавлені права укласти мирову угоду на стадії виконання судового рішення.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Публічним акціонерним товариством «Запоріжжяобленерго» (постачальник електричної енергії, відповідач у справі) та товариством з обмеженою відповідальністю комунального підприємства «Автогосподарство» Запорізької обласної ради (споживач, позивач у справі) 29.03.2018 укладено договір про постачання електричної енергії № 1266 (надалі - Договір), відповідно до умов якого постачальник електричної енергії продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю, зазначеною у додатку № 1 «Обсяги постачання електричної енергії споживачу» , а споживач оплачує постачальнику електричної енергії вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Точки продажу електричної енергії визначаються додатком № 2 «Точки продажу електричної енергії споживачу» (розділ 1 Договору).

Згідно з п. 4.4 Договору розрахунки за активну електроенергію здійснюються згідно додатка № 4 «Порядок розрахунків за активну електричну енергію» з урахуванням умов додатка № 7 «Порядок визначення вартості мінімального обсягу електричної енергії в точці обліку» . Розрахунки за послуги з компенсації перетікання реактивної енергії обумовлюються додатком № 6 «Порядок розрахунків за надання послуг з перетікання реактивної електроенергії» .

Пунктом 14.1 Договору встановлено, що цей договір набирає чинності з дня його підписання та скріплення печатками сторін і укладається до 31 грудня 2018 включно, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Відповідно до п. 6 додатка № 4 до договору за підсумками розрахункового періоду постачальник електричної енергії виписує споживачу рахунок або платіжну-вимогу доручення для остаточного розрахунку. Сума платежу при остаточному розрахунку визначається, виходячи з тарифів на активну електроенергію та фактичного обсягу спожитої електричної енергії, згідно даних наданого споживачем «Акта про спожиту протягом розрахункового періоду активну електричну енергію» з урахуванням сум платежів, що надійшли від споживача.

З матеріалів справи вбачається, що згідно умов договору про постачання електричної енергії № 1266 від 29.03.2018 позивачем платіжним дорученням № 3844 від 28.12.2018 сплачено 48860,00 грн. суми попередньої оплати за електроенергію, що буде використана у січні 2019 року.

Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 13.11.2018 прийнято постанову № 1415 «Про видачу ПАТ «Запоріжжяобленерго» ліцензії з розподілу електричної енергії та анулювання ліцензії з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами і постачання електричної енергії за регульованим тарифом» .

Відповідно до п. 1 вказаної постанови, НКРЕКП видано ПАТ «Запоріжжяобленерго» (код ЄДРПОУ 00130926) ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії у межах місць провадження господарської діяльності, а саме: на території Запорізької області в межах розташування системи розподілу електричної енергії, що перебуває у власності ПАТ «Запоріжжяобленерго» , та електричних мереж інших власників, які приєднані до мереж ліцензіата (з якими укладені відповідні договори згідно з законодавством).

У пункті 2 постанови НКРЕКП вказано: анулювати ПАТ «Запоріжжяобленерго» (код ЄДРПОУ 00130926) з 01 січня 2019 року ліцензію на право провадження господарської діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами, видану відповідно до постанови Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 04 вересня 1996 року № 73, та ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, видану відповідно до постанови Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 04 вересня 1996 року № 74, на підставі пункту 13 розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ринок електричної енергії» .

Таким чином, з 01.01.2019 ПАТ «Запоріжжяобленерго» не є електропостачальником та не може згідно вимог закону здійснювати діяльність з постачання електричної енергії.

Листом за вих. № 37 від 01.02.2019 позивач звернувся до відповідача з заявою щодо повернення 43577,64 грн. переплати за договором про постачання електричної енергії №1266 від 29.03.2018. Лист позивача залишено відповідачем без відповіді та задоволення.

Також, листом за вих. № 38 від 01.02.2019 позивач повідомив відповідача про можливість зареєструвати розрахунок коригування на суму 43577,64 грн. в програмі М.Е.DOC, згідно акта звірки.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Господарські взаємовідносини сторін врегульовано договором про постачання електричної енергії № 1266 від 29.03.2018.

Згідно з ч. 1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частинами 6 та 7 статті 276 ГК України закріплено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Закон України «Про ринок електричної енергії» , який набрав чинності 11.06.2017, визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.

У відповідності до ст.ст. 8, 45 вказаного Закону господарська діяльність з виробництва, передачі, розподілу електричної енергії, постачання електричної енергії споживачу, трейдерська діяльність, здійснення функцій оператора ринку та гарантованого покупця провадиться на ринку електричної енергії за умови отримання відповідної ліцензії.

З 01.01.2019 ПАТ «Запоріжжяобленерго» розпочало провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії на території Запорізької області на підставі ліцензії з розподілу електричної енергії, що видана згідно постанови НКРЕКП від 13.11.2018 № 1415. Ліцензія позивача на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом з цього ж часу анульована.

Таким чином, з 01.01.2019 ПАТ «Запоріжжяобленерго» не є енергопостачальником та не може згідно вимог закону здійснювати діяльність з постачання електричної енергії.

Вищевикладене свідчить, що ПАТ «Запоріжжяобленерго» не має можливості виконати свої зобов`язання за договором про постачання електричної енергії № 1266 від 29.03.2018 по постачанню у січні 2019 попередньо оплаченої позивачем електричної енергії.

Наведені вище фактичні обставини справи свідчать, що станом на 01.01.2019 у ПАТ «Запоріжжяобленерго» виникла кредиторська заборгованість перед позивачем у справі як споживачем електричної енергії в розмірі 43577,64 грн. попередньої оплати за електричну енергію, обсяги якої не були спожиті.

Відповідно до ч. 1 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (ч. 2 ст. 714 ЦК України).

За приписами ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом.

В акті звірки взаємних розрахунків за електричну енергію згідно договору № 1266 від 29.03.2018 сторони підтвердили наявність суми переплати станом на 28.03.2019 в розмірі 43577,64 грн.

Підписання акта звірки свідчить про визнання відповідачем заборгованості (аналогічний висновок міститься у Постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №187/789/17).

Умовами п. 6.1.22 Правил роздрібного ринку електричної енергії передбачено, що якщо споживачем здійснена переплата за прогнозними даними споживання, попередній електропостачальник повинен протягом 5 робочих днів повернути споживачу надлишок коштів. Зазначені платежі мають бути здійснені сторонами протягом 10 робочих днів після зміни електропостачальника.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача листом вих. № 37 від 01.02.2019 із вимогою повернути вказану суму переплати на розрахунковий рахунок позивача. Вимогу отримано відповідачем 07.02.2019, про що свідчить відмітка про реєстрацію вхідної кореспонденції вх. № 2636 від 07.02.2019 на даному листі.

Відповідач належних та допустимих доказів повернення позивачу 43577,64 грн. попередньої оплати за електричну енергію, обсяги якої не були спожиті, суду не надав.

В судовому засіданні представник відповідача не заперечив того факту, що станом на 01.01.2019 у ПАТ «Запоріжжяобленерго» виникла кредиторська заборгованість перед споживачами електричної енергії (в тому числі і перед позивачем у даній справі) по попередній оплаті за електричну енергію в розмірі більшому за обсяги спожитої електричної енергії.

Правові підстави для утримання відповідачем попередньої оплати відсутні. Праву покупця вимагати повернення суми попередньої оплати кореспондує обов`язок продавця повернути попередню оплату.

Доводи відповідача стосовно того, що неповернення позивачу попередньої оплати в розмірі 43577,64 грн. є наслідком протиправних дій ПАТ «Державний ощадний банк України» судом відхиляються як необґрунтовані, оскільки взаємовідносини відповідача з ПАТ «Державний ощадний банк України» по розпорядженню коштами на поточних рахунках зі спеціальним режимом використання не є підставами, які звільняють його від обов`язку повернення відповідачу суми попередньої оплати за електричну енергію, обсяги якої не були спожиті.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з ПАТ «Запоріжжяобленерго» суми 43577,64 грн. попередньої оплати за електричну енергію, обсяги якої не були спожиті, є такою, що ґрунтується на законі, та заявлена до стягнення правомірно.

За порушення грошового зобов`язання з повернення коштів передоплати позивач нарахував відповідачу 978,00 грн. 3% річних та 1183,15 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд зазначає, що термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.

Також слід врахувати, що згідно висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15, стаття 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань.

З урахуванням зазначеного, у разі прострочення виконання зобов`язання щодо повернення коштів переплати за договором, нараховуються 3% річних та інфляційні втрати від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» , суд визнав його невірним.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивачем розрахунок 3% річних здійснено за період з 01.01.2019 по 01.10.2019, проте, як свідчить відмітка про реєстрацію вхідної кореспонденції вх. № 2636 від 07.02.2019, лист позивача вих. № 37 від 01.02.2019 із вимогою повернути суму переплати отримано відповідачем 07.02.2019. Отже, обов`язок повернути грошові кошти виник у відповідача після закінчення семиденного строку з дня отримання вимоги - 15.02.2019.

Судом встановлено, що за період з 15.02.2019 по 01.10.2019 сума 3% річних складає 820,21 грн., в решті (157,79 грн.) суд відмовляє.

При перевірці розрахунку позивача за вимогою про стягнення втрат від інфляції суд виходив з наступного:

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, в якому зазначено, що при застосуванні індексу інфляції потрібно мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно необхідно вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи Законодавство , врахувавши дату початку порушення грошового зобов`язання (15.02.2019) та встановлений позивачем період нарахування по 01.10.2019, суд встановив, що сума втрат від інфляції за загальний період березень - вересень 2019 року складає 828,17 грн., тому вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат задовольняється судом частково в наведеній сумі, в решті заявлених вимог про стягнення 354,98 грн. інфляційних втрат слід відмовити, як заявлених необґрунтовано.

Стосовно заперечень відповідача проти стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов`язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 Цивільного кодексу України) або на відсутність вини (статті 614, 617 Цивільного кодексу України чи стаття 218 Господарського кодексу України).

Оскільки мало місце прострочення з боку відповідача щодо повернення переплати в сумі 43577,64 грн., наявні підстави для нарахування на суму переплати 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Відповідач позовні вимоги не спростував, доказів, які могли б свідчити про виконання ним обов`язку щодо повернення позивачу переплачених за договором коштів не надав.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: в частині стягнення з відповідача 43577,64 грн. переплати за договором, 820,21 грн. 3% річних та 828,17 грн. інфляційних втрат. В решті заявлених вимог (157,79 грн. 3% річних та 354,98 грн. інфляційних втрат) суд відмовляє в позові через необґрунтованість.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру визнаних судом обґрунтованими позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми 1899,46 грн. судового збору.

Відповідач у відзиві на позов просив суд надати розстрочку виконання рішення суду на шість місяців зі сплатою щомісячно рівними частинами. Вказана заява мотивована відповідачем наступними обставинами:

- відповідач знаходиться у вкрай тяжкому фінансовому стані, та не має можливості виконати рішення суду в даній справі, у зв`язку з відсутністю на поточних рахунках грошових коштів, значної багатомільйонної заборгованості з податкового боргу, а тому є об`єктивні підстави для розстрочки виконання рішення суду;

- у ПАТ "Запоріжжяобленерго" відсутні кошти для фінансування першочергових та обов`язкових витрат товариства, а також відсутні кошти для виконання рішення у справі єдиним платежем;

- станом на 25.09.2019 у відповідача наявний податковий борг, який становить 956,0 млн. грн.;

- станом на 01.09.2019 ПАТ «Запоріжжяобленерго» має кредиторську заборгованість за роботи, послуги, товарно-матеріальні цінності у розмірі 138,88 млн. грн.;

- станом на 01.07.2019 дебіторська заборгованість становить 1693,8 млн. грн. - споживачів за електроенергію, відпущену до 01.01.2019;

- станом на 31.08.2019 загальний розмір заборгованості відповідача перед ДП "Енергоринок" становить 412,4 млн. грн.;

- у зв`язку з тяжким фінансовим станом споживачів-юридичних осіб ПАТ «Запоріжжяобленерго» змушене укладати договори про реструктуризацію заборгованості;

- незастосування ч. 1 ст. 239 ГПК України щодо використання судом права надання розстрочки виконання рішення суду призведе до погіршення тяжкого фінансового стану відповідача, оскільки позивачем буде здійснюватися примусове виконання рішення суду, що призведе до накладення додаткових арештів на рахунки відповідача, стягнення з відповідача суми виконавчого збору, та наслідок загрози банкрутства у функціонуванні об`єднаної енергетичної системи України.

Розглянувши дане клопотання ПАТ «Запоріжжяобленерго» , проаналізувавши матеріали та обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 239 ГПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Положенням ч. 3 ст. 331 ГПК України передбачено, зокрема, що підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч.ч. 4, 5 ст. 331 ГПК України).

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, а тому оцінка доказів, що підтверджують зазначені обставини повинна бути здійснена судом за правилами ст. 86 ГПК України.

Проаналізувавши доводи відповідача викладені у відзиві щодо розстрочення виконання судового рішення по справі та надані в обґрунтування вказаного клопотання докази, з`ясувавши правову позицію позивача щодо вказаного клопотання (заперечив повністю), суд дійшов висновку, що відповідач не довів наявність у нього виняткового випадку, тобто, обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, як підстави для розстрочення виконання судового рішення по цій справі.

При цьому, судом враховано, що позивач і відповідач є суб`єктами господарювання, які несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та однакові ризики. А тому, довготривале невиконання відповідачем зобов`язань з повернення переплати за Договором має негативний вплив на діяльність підприємства позивача. Крім того, позивач є комунальним підприємством та фінансується за рахунок коштів обласної ради, які перераховані відповідачу майже рік тому.

До того ж, кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб`єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір.

Разом з тим, відповідач не обґрунтував, яким чином він планує здійснювати щомісячні платежі у випадку розстрочення суми боргу за судовим рішенням у даній справі рівними частинами на шість місяців, з огляду на те, що його рахунки арештовані та, як вказує сам відповідач, він не може впливати, ані на перерахування коштів та їх обсяг, ані на встановлення алгоритму, що фактично залежить від прийнятих рішень НКРЕКП.

З підстав викладених вище, суд не вбачає підстав для надання відповідачу розстрочки виконання рішення у даній справі.

Суд вважає за необхідне роз`яснити відповідачу, що він не позбавлений права при наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, звернутися до господарського суду з заявою про відстрочення або розстрочення рішення на стадії виконання із наданням належних доказів у підтвердження відповідної заяви (клопотання), в порядку ст. 331 ГПК України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 46, 74, 76-80, 129, 233, 236-242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14; ідентифікаційний код 00130926) на користь комунального підприємства «Автогосподарство» Запорізької обласної ради (69057, м. Запоріжжя, вул. Сєдова, 12-А), ідентифікаційний код 33570414) 43577,64 грн. (сорок три тисячі п`ятсот сімдесят сім грн. 64 коп.) переплати за договором про постачання електричної енергії № 1266 від 29.03.2018, 820,21 грн. (вісімсот двадцять грн. 21 коп.) 3% річних, 828,17 грн. (вісімсот двадцять вісім грн. 17 коп.) інфляційних втрат та 1899,46 грн. (одну тисячу вісімсот дев`яносто дев`ять грн. 46 коп.) судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частини позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 02.12.2019.

Суддя В.В. Носівець