Рішення

від 21.10.2019 по справі 910/6063/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.10.2019Справа № 910/6063/19

Суддя Господарського суду міста Києва ДЖАРТИ В. В. , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, Шевченківський район, вулиця Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код 24584661) в особі Відокремленого підрозділу "Складське господарство" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (34400, Рівненська область, місто Вараш; ідентифікаційний код 36217282)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "Енергопроект" (04116, місто Київ, Шевченківський район, вулиця Старокиївська, будинок 26; ідентифікаційний код 36592582)

про стягнення 66 499,59 грн

Без виклику (повідомлення) представників учасникфів справи,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Складське господарство" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "Енергопроект" про стягнення 66 499,59 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем на підставі договору №1116112138 від 04.04.2012 було поставлено неякісну продукцію, зберігання якої позивач був вимушений здійснювати за власні кошти. У зв`язку з викладеним, позивач просить стягнути з відповідача втрати, понесені ним за зберігання відповідної продукції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 910/6063/19, ухвалено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначені строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

07.06.2019 через канцелярію суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "Енергопроект" проти задоволення позову заперечує, посилаючись на відсутність між сторонами договірних відносин зі складського зберігання, а також на відсутність доказів собівартості 1 кв.м. приміщення, виходячи з розміру якої позивач розраховує заявлену до стягнення заборгованість.

24.06.2019 позивачем подано до канцелярії суду відповідь на відзив.

05.07.2019 від відповідача надійшли до канцелярії суду заперечення на відповідь на відзив.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04 квітня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "Енергопроект" (постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атомкомплект" (покупець), укладено Договір поставки № 1116112138 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору, постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у Договорі, поставити запасні частини до основного обладнання виробництва ТОВ "Спецпроект" (Російська Федерація, далі - продукція) для ВП "Рівненська АЕС" ДП НАЕК "Енергоатом", а покупець зобов`язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі, прийняти і оплатити продукцію.

Найменування, одиниці виміру і загальна кількість продукції, належність до СВБ, її номенклатура і ціни, зазначені у специфікаціях, які є невід`ємною частиною Договору (п. 1.2 Договору).

Пунктом 3.1 Договору встановлено, що сума Договору становить 28285224 грн, у тому числі ПДВ 20% - 4808704 грн.

Згідно з п.3.2 Договору ціна на кожну одиницю продукції встановлена в національній валюті України і зазначена в специфікаціях.

При цьому, в ціну продукції включені витрати, пов`язані з виготовленням, проведенням технічної прийомки у відповідності до вимог даного виду продукції, упаковкою, маркуванням і доставкою вантажоодержувачу (п.3.3 Договору).

Відповідно до п. 4.1 Договору покупець сплачує вартість продукції за ціною, зазначеною у специфікаціях, в національній валюті шляхом банківського переказу на поточний рахунок постачальника.

Пунктом 4.2 Договору сторони погодили, що оплата поставленої продукції за Договором здійснюється покупцем протягом 30 робочих днів після підписання акта приймання-передачі поставленої партії продукції.

Розділом V Договору сторони узгодили умови поставки та приймання продукції за якістю та кількістю.

Строк поставки продукції визначений в специфікації № 1 (п.5.1 Договору).

Поставка продукції здійснюється автотранспортом постачальника на умовах DDP - склад Рівненського відділення ВП "Складське господарство" ДП НАЕК "Енергоатом", 34400, м. Кузнецовськ, Рівненська область (далі - вантажоодержувач), згідно з Інкотермс 2000 (п. 5.2 Договору).

Згідно з п. 5.4 Договору датою поставки вважається дата видаткової накладної на продукцію, що підтверджує надходження продукції на склад вантажоодержувача.

Приймання продукції здійснюється покупцем (вантажоодержувачем) на складі вантажоодержувача у відповідності до супровідних документів (п. 5.7 Договору).

За умовами п. 5.10 Договору право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі, який підтверджує виконання постачальником свого зобов`язання щодо поставки продукції.

Згідно з п. 5.11 Договору, у випадку виявлення недостачі продукції або поставки некомплектної, неякісної продукції, постачальник зобов`язаний допоставити відсутню кількість продукції, доукомплектувати або замінити на якісну. Допоставлена продукція повинна відповідати умовам Договору. Затримка до поставки, доукомплектації продукції або заміни неякісної продукції на якісну на строк понад 20 діб, тягне за собою відповідальність постачальника за неналежне виконання зобов`язань за Договором згідно з пунктом 7.3 Договору.

Відповідно до п.5.12 Договору постачальник при відвантаженні продукції надає наступну супровідну документацію: вантажоодержувачу: паспорт заводу - виробника (оригінал), копію сертифікату СТ-1, завірену печаткою постачальника, копії нормативно - технічної документації на виготовлення продукції (креслення), накладну на продукцію в трьох примірниках (оригінал), акт приймання - передачі в трьох примірниках (оригінал) (п.п.5.12.1); покупцю протягом 3-х днів після відвантаження: податкову накладну, накладну на продукцію (оригінал) з відміткою вантажоодержувача, акт приймання - передачі в трьох примірниках (оригінал), підписаний постачальником та вантажоодержувачем (п.п.5.12.2).

Між сторонами підписано специфікацію № 2 (додаток № 2 до Договору), в якій визначено: найменування продукції; технічні характеристики; приналежність до систем, важливих для безпеки (СВБ), клас безпеки; кількість; ціна; умови поставки тощо. Строк поставки - 120 днів від дати укладення Договору.

Згідно з п. 10.1 Договору останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 28.02.2013, а в частині виконання гарантійних зобов`язань постачальника, передбачених Договором, - до закінчення терміну дії гарантії.

На виконання умов Договору та специфікації №2 ТОВ "НВО "Енергопроект" поставило відповідачу продукцію (запасні частини до основного обладнання для ВП Рівненська АЕС ДП НАЕК Енергоатом , а саме кільце (пенал СОДС к.1160.54.30.000 СБ), пенал герметичний ПО 2-2-2 кресл.1152.84.00.000, ТВ 108-11-464-79/ТВ 108-11-464-79), кільце (пенал СОДС к.1160.54.30.000 СБ) на суму 22 706 688 грн, що підтверджується видатковою накладною від 15.01.2014 №44.

Проте, у зв`язку з невідповідністю продукції та не усуненням виявлених недоліків, на підставі СОУ НАЕК 038:2013 кінцевим споживачем продукції - ВП "Рівненська АЕС" був складений Акт на забраковану продукцію №Б1-005/1-2 від 12.04.2017 року, згідно якого поставлену за спірним Договором продукцію визнано остаточним браком і такою, що підлягає поверненню постачальнику. Про вказаний факт відповідач був повідомлений ВП "Рівненська АЕС" листом № 041-2/3661 від 26.04.2017 року.

Таким чином, за умовами укладеного сторонами договору підписання акту приймання-передачі можливо після закінчення проведення вхідного контролю, однак вищезазначеними документами підтверджується те, що поставлена позивачем продукція не пройшла контроль щодо її відповідності, в зв`язку з чим відповідачем не було прийнято продукцію позивача.

Відповідно до п.5.9 договору поставки від 04.04.2012 сторони визначили, що якщо в ході приймання буде встановлено, Продукція що поставляється по своїм технічних характеристикам або технічній супровідній документації не відповідає нормам, правилам і стандартам по ядерній та радіаційній безпеці АЕС, покупець (вантажоодержувач) повертає продукцію постачальнику без будь-яких фінансових наслідків для себе. Статтею 673 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам.

Таким чином, нормами чинного законодавства України передбачено обов`язок покупця прийняти товар та право покупця не приймати товар у разі виявлення невідповідностей товару.

Як зазначалось судом вище, за умовами п.5.9 Договору якщо в ході приймання буде встановлено, що продукція, яка поставляється, за своїми технічними характеристиками або технічній супровідній документації не відповідає нормам, правилам і стандартам ядерної і радіаційної безпеки АЕС, то покупець (вантажоотримувач) повертає продукцію постачальнику без будь-яких фінансових наслідків для себе.

Виходячи із встановлених під час розгляду обставин справи щодо передачі позивачем продукції з істотним порушенням вимог щодо якості товару, суд приходить до висновку, що Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атомкомплект" поставлений позивачем товар не прийняло.

Враховуючи те, що перехід права власності на продукцію до покупця виникає з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі (п.5.10. Договору), а обов`язок оплати встановлено після прийняття товару та підписання акта приймання-передачі поставленої продукції, приймаючи до уваги те, що відповідачем не було підписано акт приймання-передачі продукції, в зв`язку з встановленням її недоліків, суд приходить до висновку, що відповідач не набув права власності на продукцію та не прийняв її. При цьому видаткова накладна №44 від 15.01.14р. не може бути належним доказом на підтвердження прийняття відповідачем продукції від позивача, оскільки умовами Договору передбачено здійснення контролю якості продукції, та після здійснення перевірки прийняття продукції погоджується підписаним сторонами актом приймання-передачі.

Зазначені вище обставини були встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2018 по справі № 910/23297/15, яким відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "Енергопроект" про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Складське господарство" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" 40 211 196,74 грн заборгованості у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань з оплати поставленого товару за договором №1116112138 від 04.04.2012 .

26.05.2017 позивач звертався до відповідача з листом, в якому просив терміново забезпечити вивіз забракованої продукції зі складу №6 Складського господарства ВП Рівненська АЕС за свій рахунок до 10.06.2017, а також повідомив, що на відповідача буде покладено витрати щодо зберігання зерна.

Проте вказаний лист залишився без відповіді.

У подальшому позивач звертався до відповідача з претензіями №12758/51 від 29.12.2017, №7637/51 від 20.06.2018, №15455/51 від 26.11.2018 в яких вимагав забезпечити вивіз забракованої продукції зі складу №6 Складського господарства ВП Рівненська АЕС та відшкодувати витрати, понесені зі зберіганням забракованої продукції.

Оскільки вказані вимога позивача не виконані, грошові кошти в рахунок погашення суми заборгованості на користь позивача не надходили, останній звернувся із даним позовом до суду.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

За приписами частини 2 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

При цьому, згідно зі статтею 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. (частини 1, 2 статті 639 ЦК України).

За змістом частини 1 статті 640 та частини 2 статті 642 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.

Судом встановлено, що між сторонами склались договірні відносини зі зберігання майна.

Відповідно до статті 690 Цивільного кодексу України якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття товару, переданого продавцем, він зобов`язаний забезпечити схоронність цього товару, негайно повідомивши про це продавця. Продавець зобов`язаний забрати (вивезти) товар, не прийнятий покупцем (одержувачем), або розпорядитися ним в розумний строк. Якщо продавець у цей строк не розпорядиться товаром, покупець має право реалізувати товар або повернути його продавцеві. Витрати покупця у зв`язку із зберіганням товару, його реалізацією або поверненням продавцеві підлягають відшкодуванню продавцем. При цьому суми, одержані від реалізації товару, передаються продавцеві за вирахуванням сум, що належать покупцеві. Якщо покупець без достатніх підстав зволікає з прийняттям товару або відмовився його прийняти, продавець має право вимагати від нього прийняти та оплатити товар або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Водночас, за змістом статті 594 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються до зберігання, яке здійснюється на підставі закону, якщо інше не встановлено законом.

За змістом статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Суд вважає за необхідне зазначити, що зберігання товару покупцем, який відмовився від його прийняття на підставі статті 690 Цивільного кодексу України є різновидом зберігання за законом.

Вищенаведене свідчить про помилковість тверджень відповідача щодо відсутності між ним та позивачем будь-яких договірних відносин та зобов`язань зі зберігання майна.

Положеннями статті 947 Цивільного кодексу України закріплено, що витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов`язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач відмовився від товару, поставленого відповідачем за договором №1116112138 від 04.04.2012, проте у відповідності до положень чинного законодавства України забезпечував схоронність даного товару та неодноразово звертався до відповідача з вимогами про його вивезення.

Однак, враховуючи, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "Енергопроект" не було вчинено дій щодо повернення зазначеного товару, позивач поніс витрати у зв`язку зі зберіганням товару.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає про відсутність доказів на підтвердження суми витрат, заявленої до стягнення.

Проте, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили, що розрахунок собівартості витрат по зберіганню майна, який наданий позивачем до позовної заяви, є невірним чи незаконним, крім того відповідачем не надано власного контррозрахунку на спростування заявленої до стягнення суми заборгованості.

Таким чином, внаслідок невиконання обов`язку з оплати понесених позивачем витрат зі зберігання майна, поставленого позивачем за договором поставки №1116112138 від 04.04.2012, за відповідачем обліковується заборгованість спірним договором в сумі 66 499,59 грн.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов`язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії".). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статтею 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного суду по справі №910/13407/17.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З системного аналізу вищевикладеного, приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування викладених у позові обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Складське господарство" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-80, 86, 129, 232-233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. Позов Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Складське господарство" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "Енергопроект" про стягнення 66 499,59 грн витрат по зберіганню продукції - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "Енергопроект" (04116, місто Київ, Шевченківський район, вулиця Старокиївська, будинок 26; ідентифікаційний код 36592582) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, Шевченківський район, вулиця Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код 24584661) в особі Відокремленого підрозділу "Складське господарство" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (34400, Рівненська область, місто Вараш; ідентифікаційний код 36217282) 66 499,59 грн (шістдесят шість тисяч чотириста дев`яносто дев`ять гри 59 копійок) витрат по зберіганню продукції та витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня 00 копійок).

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ