Рішення

від 20.11.2019 по справі 910/11006/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.11.2019Справа № 910/11006/19

Суддя Господарського суду міста Києва ДЖАРТИ В. В. , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд" (02090, місто Київ, Дніпровський район, вулиця Бутлерова, будинок 1, ідентифікаційний код 40720198)

до Приватного підприємства "Медіа Ліфтінг Компані" (01133, місто Київ, Печерський район, вулиця Генерала Алмазова, будинок 18/7, ідентифікаційний код 32780226)

про стягнення 291 905,00 грн

Без виклику (повідомлення) представників учасників справи,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У серпні 2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Медіа Ліфтінг Компані" про стягнення 291 905,00 грн, з яких 200 188,00 грн становлять безпідставно набуті кошти та 91 717,00 грн - проценти за користування чужими грошовими коштами. Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 4 378,57 грн судового збору та інші судові витрати пов`язані з розглядом справи відповідно до розрахунків та доказів.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки, укладеним у спрощений спосіб на підставі рахунків-фактур № 120С від 31.01.2017 та № 133С від 13.02.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 910/11006/19, ухвалено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначені строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами частини 4 статті 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 19.08.2019 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також адреси місцезнаходження, що наявні в матеріалах справи.

Проте, поштові конверти з ухвалою Господарського суду міста Києва було повернуто до суду з відмітками відділення поштового зв`язку "за закінчення встановленого терміну зберігання" та "інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання" від 24.09.2019, 26.09.2019 та 29.09.2019 відповідно. При цьому, як вбачається з офіційного сайту Публічного акціонерного товариства "Укрпошта", вказана поштова кореспонденція не була вручена одержувачу під час доставки.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами часини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частиною 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливості ознайомитись, з ухвалою від 19.08.2019 про відкриття провадження у справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2019, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Приписами статті 248 ГПК передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

За приписами частини 4 та 5 статті 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд" (замовник) та Приватним підприємством "Медіа Ліфтінг Компані" (виконавець) було укладено договір №17-11-16 від 17.11.2016 про сервісне обслуговування підйомного обладнання, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання з сервісного обслуговування та ремонту підйомного обладнання різних конструкцій та модифікацій на об`єктах замовника згідно з додатком №1, яких є невід`ємною частиною цього договору.

Сервісне обслуговування ліфтового обладнання передбачає здійснення виконавцем з дати підписання цього договору, всіх видів регламентних робіт місячних та квартальних ремонтів відповідно до технологічного процесу (додаток №2 до договору), а також здійснення аварійного обслуговування, спрямованого на усунення аварійних ситуацій і несправностей, в тому числі роботи з евакуації пасажирів з кабіни ліфта та роботи із запуску ліфта при всіх непланових зупинках (пункт 1.1. договору).

За змістом пункту 3.2. договору виконавець зобов`язаний надати замовнику акт здачі-приймання виконаних робіт та рахунок до 10 числа місяця, наступного за місяцем, у якому виконувались роботи, вказані у цьому акті. Замовник зобов`язаний оплатити вартість виконаних робіт, вказаних в підписаному ним акті здачі-прийняття виконаних робіт протягом 5 календарних днів з моменту підписання сторонами цього акту здачі-приймання виконаних робіт.

Договір набирає чинності з дати його укладення (підписання) сторонами та діє до 31.12.2017, але в будь-якому випадку до моменту повного та належного виконання сторонами усіх своїх зобов`язань за цим договором. Якщо жодна із сторін, не пізніше ніж за два тижні до закінчення строку дії договору, письмово не повідомить іншу сторону про небажання продовжувати дію цього договору на новий строк, дія цього договору вважається продовженою на кожний наступний календарний рік На таких умовах автоматичне продовження строку дії цього договору відбувається щороку без обмеження кількості таких пролонгацій (пункту 8.1. договору).

Вказаний договір №17-11-16 від 17.11.2016 про сервісне обслуговування підйомного обладнання, а також додатки 1, 2, 3, 4, 5 до нього підписані позивачем та відповідачем, а також скріплені печатками сторін без будь-яких зауважень та заперечень.

Надалі Приватним підприємством "Медіа Ліфтінг Компані" було виставлено позивачу рахунки на оплату №120С від 31.01.2017 на суму 87 342,00 грн та №133С від 13.02.2017 на суму 112 846,00 грн щодо оплати деталей та обладнання, а саме підйомного столу гідравлічного G2000-1.6-0.4-2.0-1.45 та підйомного столу гідравлічного G2000-1.6-0.4-2.0-1.5.

Зазначені рахунки були оплачені позивачем згідно платіжних доручень №3777177 від 07.03.2017 на суму 87 342,00 грн та №3799212 від 21.03.2017 на суму 112 846,00 грн, що в загальному розмірі складає 200 188,00 грн.

Враховуючи наведені обставини, позивач стверджує, що внаслідок виставлення відповідачем рахунку та вчинення позивачем дій з його оплати, між сторонами було укладено договір поставки у спрощений спосіб.

При цьому, суд зазначає, що частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

За змістом частини 1 статті 640 та частини 2 статті 642 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Згідно статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Оскільки відповідачем не було поставлено товар, вказаний у рахунках №120С від 31.01.2017 та №133С від 13.02.2017, які були сплачені позивачем, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд" звернулось до Приватного підприємства "Медіа Ліфтінг Компані" з вимогою №ЦР10/14-2800 від 11.05.2018 повернути попередньо оплачені та безпідставно набути відповідачем грошові кошти.

Враховуючи невиконання відповідачем зазначеної вимог, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 200 188,00 грн безпідставно набутих коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, а також 91 717,00 грн процентів за користування чужими грошовими коштами.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 631 Цивільного кодексу України та частиною 7 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 202 Господарського кодексу України такою підставою є виконання, проведене належним чином.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскільки відповідачем не виконав зобов`язання з поставки товару, попередньо оплаченого позивачем, відповідач повинен повернути позивачу сплачені грошові кошти як безпідставно набуті кошти в розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні ; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України.

Таким чином, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов.

Як стверджує позивач між сторонами було укладено в спрощений спосіб договір поставки шляхом виставлення відповідачем рахунків №120С від 31.01.2017 на суму 87 342,00 грн та №133С від 13.02.2017 на суму 112 846,00 грн, а також їх оплатою позивачем.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина 2 статті 693 ЦК України).

Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 1212 статті 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави, чого в цьому спорі не відбулося.

З матеріалів справи вбачається, що 14.05.2019 позивач звернувся до відповідача із вимогою №ЦР10/14-2800 від 11.05.2018, в якій висловив свою відмову від договорів поставки, оформлених рахунками-фактури № 120С від 31.01.2017, № 133С від 13.02.2017 та № 204С від 27.03.2017. Вказані обставини в межах даної справи відповідачем не спростовані.

Вказане вище свідчить про наявність правових підстав у позивача вимагати у відповідача повернення сплачених грошових коштів, оскільки правова підстава їх отримання (договори поставки, укладені в спрощений спосіб) відпали.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статті 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення на користь позивача з відповідача 200 188,00 грн за рахунками №120С від 31.01.2017 та №133С від 13.02.2017 на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Щодо вимог про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 91 717,00 грн суд зазначає наступне.

Сторони також мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). При цьому відповідно до частини другої статті 628 ЦК до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Тому, зокрема, якщо одна сторона має сплатити іншій певну суму грошових коштів, але сторони досягли згоди про відстрочення сплати такої суми, то розмір процентів, що підлягає сплаті боржником за період, на який надана відстрочка, визначається за правилами статті 1048 ЦК.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки законодавством встановлені наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, то підстави для застосування аналогії закону відсутні.

Отже, правове обґрунтування позивача про необхідність застосовувати до спірних відносин положення частини 1 статті 1048 ЦК за аналогією закону, аби визначити розмір процентів, є помилковими, бо, по-перше, у цій справі йдеться про неправомірну поведінку боржника (в той час як частина 1 статті 1048 ЦК застосовується у випадку правомірної поведінки), а по-друге, правовідносини, що виникли на підставі договору, укладеного в спрощений спосіб, регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України щодо договору поставки, а не договору позики. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17..

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються три проценти річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 91 717,00 грн, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 73-74, 76-80, 86, 129, 232-233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд" до Приватного підприємства "Медіа Ліфтінг Компані" про стягнення 291 905,00 грн, з яких 200 188,00 грн становлять безпідставно набуті кошти та 91 717,00 грн - проценти за користування чужими грошовими коштами - задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Медіа Ліфтінг Компані" (01133, місто Київ, Печерський район, вулиця Генерала Алмазова, будинок 18/7, ідентифікаційний код 32780226) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд" (02090, місто Київ, Дніпровський район, вулиця Бутлерова, будинок 1, ідентифікаційний код 40720198) 200 188,00 грн (двісті тисяч сто вісімдесят вісім гривень 00 копійок) безпідставно отриманих грошових коштів та 3002,82 грн (три тисячі дві гривні 82 копійки) судового збору.

3. У іншій частині в позові відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ