Рішення

від 20.11.2019 по справі 910/12073/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.11.2019Справа № 910/12073/19

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Бородині В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комодор"

(вул. Сімферопольська, буд. 13а, кім. 214, м. Київ, 02096)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса"

(вул. Велика Васильківська, буд. 45, м. Київ, 03150)

про стягнення 2 272 758,72 грн.

За участі представників учасників справи згідно протоколу

ВСТАНОВИВ:

04.09.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Комодор" (далі - позивач) подало до Господарського суду міста Києва позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" (далі - відповідач) про стягнення 2 272 758,72 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Дієса" не виконало взяте на себе зобов`язання за Договором оренди №010715 від 01.07.2015 з оплати орендних платежів, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 2 272 758 грн. 72 коп.

Ухвалою Господарського суду м. Києва № 910/12073/19 від 09.09.2019 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Комодор" залишено без руху.

13.09.2019 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Комодор "надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 09.09.2019.

Ухвалою суду від 16.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 17.10.2019.

В судове засідання, призначене на 17.10.2019, з`явилися представники сторін, надали пояснення щодо наявності заяв та клопотань.

Представником відповідача підтримано подане клопотання про витребування доказів із позивача.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. Норма статті 81 Господарського процесуального кодексу України передбачає саме витребування тих доказів, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Наразі, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів для вставлення обставин, що входять до предмету доказування за позовом.

Суд заслухавши доводи представників сторін стосовно заявленого клопотання про витребування, протокольною ухвалою в задоволенні клопотання про витребування доказів із позивача відмовив та оголосив перерву в підготовчому засіданні до 30.10.2019.

21.10.2019 представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" подано заперечення на позовну заяву, а також клопотання про залучення ПП "БУДПОСТАЧ" в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

25.10.2019 від представника відповідача до суду було подано клопотання про зобов`язання позивача надати відповіді на запитання відповідача.

29.10.2019 від представника позивача до суду подано заперечення проти клопотання про залучення третьої особи.

30.10.2019 в судове засідання з`явилися представники позивача та відповідача, надали пояснення по суті заявлених клопотань.

Суд розглянувши клопотання відповідача про залучення третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, зазначає наступне.

Відповідно до частини першої та другої статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Оскільки відповідачем не доведено, яким чином рішення у даній справі може вплинути на права та обов`язки ПП БУДПОСТАЧ , протокольною ухвалою суду від 30.10.2019 судом відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про залучення третьої особи, а також відмовлено в задоволенні клопотання про зобов`язання позивача надати відповіді на питання відповідача у порядку статті 90 ГПК України, оголошено перерву у підготовчому засіданні до 11.11.2019.

30.10.2019 після судового засідання у справі через загальний відділ діловодства суду представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" було подано заяву про відвід судді Лиськова М.О. від розгляду справи № 910/12073/19.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 01.11.2019 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" про відвід судді Лиськова М.О. у справі №910/12073/19 відмовлено.

07.11.2019 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від позивача надійшла заява про закриття провадження у справі відповідно до якого відповідач просив суд закрити провадження у справі № 910/12073/19 на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, у зв`язку з відсутністю предмету спору та про застосування заходів процесуального примусу до позивача.

Суд розглянувши клопотання відповідача про застосування заходів процесуального примусу відмовив в його задоволенні з огляду на наступне

Відповідно до ч. 1 ст. 135 Господарського процесуального кодексу України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: 1) невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; 2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; 3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин; 4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк; 5) порушення заборон, встановлених частиною десятою статті 188 цього Кодексу.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 42, ч.ч. 2, 4 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України подання заяв по суті справи, до яких віднесено відзив на позовну заяву, є правом учасників справи.

Зважаючи на викладене, суд не вбачає підстав для застосування заходів процесуального примусу, зокрема попередження до позивача за зловживання процесуальними правами.

Протокольною ухвалою суду від 11.11.2019 судом ухвалено задовольнити клопотання відповідача про долучення доказів до матеріалів справи та відмовити в задоволенні клопотання про закриття провадження.

В судове засідання, призначене на 20.11.2019 з`явилися представники позивача та відповідача. Представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд про їх задоволення. Представник відповідача заперечив щодо задоволення позову та просив суд відмовити в його задоволенні.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 20.11.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Між ТОВ Комодор та ТОВ Дієса 01.07.2015 року був укладений Договір оренди №010715 (надалі - Договір оренди № 010715) відповідно до п. А.1. якого, ТОВ Комодор (як Орендодавець) зобов`язувався передати в оренду Відповідачу (як Орендарю), а Відповідач зобов`язувався прийняти в оренду та сплачувати орендні платежі за приміщення та площі в блоках D , Е та F Логістичного комплексу Комодор, що знаходиться за адресою: Київська обл., Макарівський р-н, с. Калинівка, вул. Київська, 49-ж, площа яких в сукупності становила 33 498,6 квадратних метрів, також місця для паркування транспорту (надалі - Об`єкт оренди ).

Відповідно до п. А.8. Договору оренди № 010715, Сторони домовились, що початковий строк використання Об`єкту оренди Орендарем починається з Дати початку оренди, що строк визначається згідно з п. А.9. цього Договору та закінчується 31 жовтня 2016 року (надалі початковий строк ). Згідно п. А.9. Договору оренди № 010715, Датою початку строку оренди є дата підписання Позивачем та Відповідачем Акту приймання - передачі Об`єкту. На виконання вимог зазначених вище пунктів Договору оренди № 010715, Позивачем та Відповідачем було підписано Акт приймання - передачі Об`єкту оренди від 01.07.2015, що є невід`ємною частиною Договору оренди № 010715 (Додаток 2 до Договору оренди № 010715 від 01.07.2015). Таким чином, Об`єкт оренди за Договором оренди №010715 було передано Позивачем Відповідачу, та відповідно, строк оренди розпочався 01.07.2015 року.

Надалі, між Позивачем та Відповідачем було укладено Додаткову угоду №2 від 30.06.2016 року до Договору оренди № 010715 (надалі - Додаткова угода №2 ), відповідно до якої строк оренди Об`єкту оренди продовжено до 31.10.2017 року.

Крім того, згідно п. 4 зазначеної додаткової угоди від 30.06.2016 року Сторони домовилися про право Позивача вимагати дострокове повернення блоку F Логістичного комплексу Комодор площею 8 578 квадратних метрів з оренди за Договором оренди №010715. 30.09.2017 року блок F Логістичного комплексу Комодор площею 8 578 квадратних метрів був повернутий Відповідачем Позивачу відповідно до Акту повернення блоку F від 30.09.2017 року. В результаті, Об`єктом оренди Договору оренди 010715 залишилися приміщення та площі в блоках D та Е загальною площею в сукупності 24 902,6 квадратних метрів, а також місця для паркування транспорту.

Після закінчення початкового строку оренди, Листом від 04.12.2017 року, Відповідач повідомив Позивача, що, відповідно до ч. 4 ст. 284 ГК України, ст. 764 ЦК України вважає Договір № 010715 від 01.07.2015 року продовженим на такий самий строк та на таких самих умовах. В обґрунтування цього Відповідач зазначив, що він продовжує орендувати об`єкт оренди та сплачувати всі необхідні платежі. Таким чином, судом встановлено, що листом від 04.12.2017 року строк договору було фактично подовжено на строк його дії (а саме на 854 дні після 31.10.2017 року), тобто - Договір оренди вважається подовженим до 03.03.2020 року.

За твердженням позивача, не зважаючи на зазначене вище, Відповідач відмовляється сплачувати оренду плату за Договором оренди починаючи з травня 2018 року, аргументуючи свою відмову тим, що відносини оренди були припинені ним достроково в односторонньому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що чинність та продовження дії (строку оренди) за Договором оренди № 010715 підтверджується, зокрема, рішенням суду у справі №910/11633/18.

Зазначене рішення було прийняте в спорі між Позивачем та Відповідачем щодо іншого договору оренди, але стосовно того ж самого об`єкту нерухомості. А саме, 19.01.2017 між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір оренди № 190117 (надалі - Договір оренди № 190117 ) щодо того ж Об`єкту оренди який мав замінити Договір оренди № 010715 починаючи з 01.11.2017 року. В подальшому між Позивачем та Відповідачем виник спір, щодо припинення орендних правовідносин за Договором оренди № 010715 та початку орендних правовідносин за Договором оренди № 190117.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.11.2018 року по справі №910/11633/18, яке набрало законної сили, було встановлено, що правовідносини сторін за новим Договором оренди № 190117 не розпочалися, а правовідносини Сторін за Договором №010715 не закінчилися, тобто Договір № 010715 залишається чинним.

Відповідно до ч. 4. ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Таким чином, факти, встановлені Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.11.2018 року по справі №910/11633/18, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді даної справи.

Таким чином, предметом даного позову є вимога про стягнення заборгованості Орендаря по платі за користування Об`єктом оренди за травень 2018 року відповідно до пункту А. 15.1. Договору.

Відповідно до положень пункту А. 15. Договору оренди № 010715 Орендар зобов`язаний сплачувати орендні платежі, які складаються з:

плати за користування Об`єктом оренди, що включає плату за користування приміщеннями та площами, визначеними положеннями вказаного Договору; комунальних витрат, пов`язаних із користуванням Об`єктом оренди (витрати за електроенергію, воду, газ та каналізацію);

вартості послуг, що надаються Орендодавцем Орендарю згідно пунктів А.5 та А.23.1 зазначеного Договору.

З урахуванням Листа Відповідача від 04.12.2017 року вих. № 1185, відповідно до якого Відповідач вважає Договір № 010715 від 01.07.2015 року продовженим на такий самий строк та на таких самих умовах, а також п. 4. Додаткової угоди №4 від 19.01.2017 р. до Договору № 010715 від 01.07.2015 року, яким в новій редакції пункту А. 18. Договору № 010715 від 01.07.2015 року визначено розмір плати за користування Об`єктом оренди з урахуванням повернення блоку F Логістичного комплексу Комодор, місячна плата за користування Об`єктом оренди за травень 2018 року становить 2 272 758,72 гривень, включаючи ПДВ.

Відповідно до пункту А.24 Договору, орендна плата сплачується Орендарем наперед, щомісячно на підставі рахунків, що виставляються Орендодавцем, протягом 3-х (трьох) банківських днів з дати отримання Орендарем відповідного рахунку.

На виконання зазначених вище умов Договору, Орендодавцем на адресу Орендаря було направлено (поштою цінним листом з описом вкладення) рахунок-фактуру №СФ-0000120 від 24 липня 2019 року за оренду приміщень блоків Е та D за травень 2018 року на суму - 2 272 758,72 гривень (два мільйони двісті сімдесят дві тисячі сімсот п`ятдесят вісім гривень 72 копійки). За інформацією із сайту ПАТ Укрпошта , Орендар отримав вказаний рахунок 29 липня 2019 року. Таким чином, граничний строк оплати орендної плати за травень 2018 закінчився 1 серпня 2019 року.

Станом на дату подачі позовної заяви до суду, за твердженням позивача, орендар прострочив оплату зазначеного вище рахунку, внаслідок чого сума заборгованості за травень 2018 року зі сплати плати за користування Об`єктом оренди становить 2 272 758,72 гривень.

Відповідно до пункту В.4. Договору оренди № 010715, незабезпечення Орендарем зайнятості Об`єкту оренди та присутності на Об`єкті оренди протягом строку користування Об`єктом оренди відповідно до цього Договору, не звільняє його від обов`язку по сплаті Орендної плати, Вартості послуг, а також Комунальних витрат, якщо такі були ним спожиті.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору №010715 оренди нерухомого майна від 01.07.2015, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором оренди.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Так, згідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У відповідності до ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.

У відповідності до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Частинами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідача заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що через недотримання Позивачем порядку повернення об`єкту оренди за Договором оренди № 010715, яке мало відбутися 31.10.2017 року, Відповідач продовжив користуватися Об`єктом оренди до моменту належного складання відповідного Акту сторонами. . Як стверджує Відповідач, під час проведення переговорів сторонами було досягнуто згоди про припинення Орендних відносин за Договором з 30 квітня 2018 року. В зазначену дату Відповідач самостійно оформив Акт повернення об`єкту оренду, посилаючись на нез`явлення представників Позивача для підписання такого Акту. Відповідач вважає, що діяв у межах передбачених Договором № 010715 та цивільним законодавством України, а Договір № 010715 вважає таким, що припинив свою дію з 30 квітня 2018 року.

Однак, вказане спростовується доводами Позивача та матеріалами справи.

Суд зауважує, що твердження Відповідача про досягнення домовленостей між Позивачем та Відповідачем про припинення орендних відносин 30.04.2018 року за Договором № 010715 є неспроможним, оскільки Відповідач не підтверджує таке своє твердження жодним доказом.

Суд зауважує, що Відповідач оформив Акт повернення Об`єкту оренди в односторонньому порядку 30 квітня 2018 року, тобто лише через півроку після закінчення погодженого в Договорі строку оренди (31.10.2017 року). В період з 31.10.2017 року по 30.04.2018 року між сторонами існували орендні відносини, і жодна зі сторін цей факт під час розгляду справи не заперечувала.

За твердженням позивача, станом на 31.10.2017 року обидві Сторони мали намір продовжити орендні відносини, але між сторонами виник спір щодо підстав, на яких такі орендні правовідносини повинні продовжуватися.

Посилання Відповідача на Лист Позивача № 27.11/17 від 27.11.2017р., в якому Позивач заперечував проти продовження Договору № 010715, зроблене без пояснень підстав таких заперечень. Зазначені заперечення стосуються інших правовідносин сторін, а саме: за укладеним між ними Договором оренди № 190117, недійсність яких встановлена рішенням суду по справі № 910/11633/18.

Відповідно до ч. 1. ст. 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Варто зазначити, що жодним з наявних в матеріалах справи листів Позивач не заперечував проти користування Відповідачем Об`єктом оренди. Навпаки, волевиявлення Позивача було спрямоване на продовження користування Об`єктом оренди саме Відповідачем. Спір між сторонами виник виключно щодо підстави (договору) на якій гуртується таке користування.

Твердження Відповідача про те, що ним Акт повернення Об`єкту оренди був оформлений в односторонньому порядку і Договір оренди, відповідно, був розірваний (припинений) на підставі пункту 45.2. Договору оренди не відповідає підставам розірвання Договору оренди, наведеними Відповідачем в його листі від 08.02.2018 року. В ньому Відповідач послався одночасно на декілька підстав: на положення ч. 2 ст. 793 ЦК України. Відповідач зазначив, що відповідно до положень загаданої статті, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню, тому, граничним терміном дії Договору оренди № 010715 є 30.06.2018 року; об`єкт оренди не відповідає заявленим в договорах оренди вимогам; на положення ст. 651, 652 ЦК України, та ст. 188 ГК України.

Проте, судом встановлено, що перелічені Відповідачем обставини, жодними доказами не підтверджуються та суперечать реальним обставинам. Крім того, посилаючись на положення статті 188 ГК України, Відповідач підтверджує, що за відсутності досягнутої згоди сторін щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк Відповідач мав передати спір щодо припинення (розірвання) договору на вирішення суду.

Однак, з матеріалів справи судом встановлено, а сторонами не спростовано, що обґрунтовуючи в листі від 08.02.2018 року необхідність застосування ч. 2 статті 793 ЦК України, Відповідач вчергове зазначив, що Договір оренди № 010715 був поновлений на той самий строк та на тих же умовах відповідно до ст. 764 ЦК України.

Також судом встановлено, що в листі від 08.02.2018 року Відповідач повідомив Позивача саме про дострокове припинення орендних відносин з 30.04.2018 року. , тобто про розірвання Договору до закінчення строку, на який його було укладено. В Договорі оренди № 010715 в пунктах А.35. - А.42., які об`єднані в окремий розділ Дострокове припинення Договору з обґрунтованих підстав , сторони погодили підстави для дострокового припинення Договору оренди як за ініціативою Орендодавця так і Орендаря.

Відповідно до пункту А. 39. Нижчезазначені підстави визначені Сторонами як істотні та обґрунтовані та такі, у разі виникнення яких Орендар вправі застосувати до Орендодавця оперативно-господарські санкції за Договором у формі дострокового припинення даного Договору шляхом направлення Орендодавцю письмового повідомлення не пізніше ніж за 1 (один) місяць до дати припинення:

А.39.1. Орендодавець передав в оренду Об`єкт оренди, якість якого не відповідає чи стала не відповідати з причин, незалежних від Орендаря, умовам, визначеним даним Договором або призначенню Об`єкта оренди, що унеможливлює належне використання Об`єкта оренди;

А.39.2. Орендодавець не виконує обов`язку щодо капітального ремонту Об`єкту оренди.

В своєму листі від 08.02.2018 року Відповідач повідомив, що об`єкт оренди не відповідає заявленим в договорах оренди вимогам. В той же час, Відповідач не надав Позивачу та не надав Суду докази такої невідповідності. Навпаки, експертним висновком № В-353 від 03.05.2018 року, який доданий Відповідачем до Відзиву, він підтверджує, що станом на момент складання висновку Об`єкт оренди є придатним для цільового використання та що до його стану немає жодних зауважень.

Отже, з вищенаведеного можна зробити висновок, що у відповідача були відсутні підстави для дострокового припинення Договору оренди.

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо доказової необґрунтованості заперечень відповідача проти позовних вимог та необхідності задоволення позову.

Всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 ГПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Проте, всупереч обов`язку з доказування, відповідачем належних та допустимих у розумінні ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів виконання своїх обов`язків за договором оренди нежитлового приміщення від 01.07.2015 в частині оплати за користування Об`єктом оренди за травень 2018 року у сумі 2 272 758,72 гривень до суду надано не було.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги чинного законодавства, враховуючи те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, та належних і допустимих у розумінні ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів виконання в повному своїх обов`язків за договором оренди нежитлового приміщення від 01.07.2015 в частині оплати за користування Об`єктом оренди за травень 2018 року у сумі 2 272 758,72 гривень не надав, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних Товариства з обмеженою відповідальністю "Комодор" до Товариства з обмеженою відповідальністю Дієса в частині стягнення суми заборгованості зі сплати орендної плати за травень 2018 року за Договором оренди № 010715 від 01.07.2015 у розмірі 2 272 758,72 гривень.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати, які складаються зі сплаченої позивачем суми судового збору, відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарський процесуальний кодекс України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Комодор" задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Дієса (вул. Велика Васильківська, буд. 45, м. Київ, 03150; код ЄДРПОУ 36483471) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Комодор (вул. Сімферопольська, буд. 13а, кім. 214, м. Київ, 02096; код ЄДРПОУ 32069917) заборгованість зі сплати орендної плати за травень 2018 року за Договором оренди № 010715 від 01.07.2015 у розмірі 2 272 758,72 гривень (два мільйони двісті сімдесят дві тисячі сімсот п`ятдесят вісім гривень 72 копійки) та 34 091,38 гривень (тридцять чотири тисячі дев`яносто одну гривню тридцять вісім копійок) судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання та підписання повного тексту рішення 02.12.2019

Суддя М.О. Лиськов