Рішення

від 11.11.2019 по справі 925/836/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2019 року м. Черкаси справа № 925/836/19

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Спаських Н.М., із секретарем судового засідання Буднік А.М., за участі представників сторін:

від позивача: Тихенко Л.М - заступник директора; Забродський В.В. - адвокат за ордером;

від відповідача: Насонова Л.В., Кича Д.О. - адвокати за ордером;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіксінвест" (м. Черкаси) до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вільшанка" (Черкаська область, Городищенський район, смт. Вільшана) про стягнення 1 902 656,90 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 1 902 656,90 грн., з яких 8 566,69 грн. нарахувань у зв`язку зі зміною курсу долара США до гривні, 117 971,19 грн. пені, 140 174,84 грн. як 30% річних, 61 286,92 грн. інфляційних втрат та 1 574 657,31 грн. штрафу на підставі договору товарного кредиту № ПП-17/04 від 01.03.2017, договору №ТОВ/ПП-1 про відступлення права вимоги від 23.11.2018.

Справа розглядається за правилами загального позовного провадження.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримує та просить суд їх задовольнити повністю.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує через їх необґрунтованість, позов заявлено позивачем в інтересах іншої особи, договір про відступлення права вимоги вважає неукладеним, про що надав суду відзив на позов (а.с. 68-72), а також просить суд застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення штрафу та пені (а.с. 72,108).

Суд приєднав до справи для їх оцінки всі подані сторонами у справу документи на всіх стадіях розгляду справи керуючись ст. 2 ГПК України для забезпечення справедливого вирішення спору, і суд зобов`язаний керуватися, зокрема, цим завданням, що превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

В судовому засіданні 11.11.2019 в порядку ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У відповідності до ст. 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень

З`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в їх сукупності, суд вважає, що в позові слід відмовити повністю, виходячи з такого:

Частиною 2 ст.11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, в тому числі, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

01.03.2017 між приватним підприємством "Піраміда - Агро" (далі - Продавець) та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Вільшанка" (далі-Покупець) було укладено договір товарного кредиту № ПП-17/04 (а.с. 25-27), у відповідності до якого Продавець зобов`язався передати Покупцю у власність товар, відповідно до специфікацій, що є невід`ємною частиною цього Договору, а Покупець зобов`язався прийняти і оплатити такий товар, виходячи з умов цього Договору ( п. 1.1. договору).

Загальна сума Договору є сума усіх поставок по специфікаціях, де вказана гривнева вартість товару та її грошовий еквівалент в іноземній валюті ( п. 2.3 договору).

Згідно п. 3.1., 3.2. договору визначено, що покупець сплачує кошти продавцю за цим договором в розмірі та в строки, передбачені специфікацією на кожну окрему поставку. Ціна товару розрахована по курсу продажу відповідної іноземної валюти визначеної в специфікації на дату її підписання.

У п. 3.4. договору сторони домовились, що у випадку зміни курсу до гривні у бік збільшення, перерахунок вартості поставленої продукції здійснюється Продавцем в односторонньому порядку і є обов`язковим для виконання Покупцем, Покупець має оплатити різницю вартості Товару, що виникла після проведення індексації (далі - заборгованість по індексації), протягом 2-х банківських днів з моменту отримання рахунку по індексації вартості товару від Продавця, який виставляється сучасними засобами зв`язку - факсограма та електронна пошта.

Курс продажу долара США/Євро до гривні на міжбанківському валютному ринку підтверджується даними веб-сайту, адреса якого міститься у п. 3.3. договору.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін (п. 9.2 договору).

Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 9.2 Договору, та закінчується 31 грудня 2017 року, але в будь-якому випадку до повного виконання своїх зобов`язань по Договору обома Сторонами ( п. 9.3. договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір) (ч. 2 ст. 628 ЦК України). Договір поставки товарів на умовах товарного кредиту відповідає вказаній статті Закону.

Відповідно до ст. 629 ЦК, України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до вимог статті 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Статтею 193 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України). Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Між ПП "Піраміда-Агро" та СТОВ "Вільшанка" були підписані специфікації, як додатки до договору товарного кредиту № ПП-17/04 від 01.03.2017:

- № 1 від 15.03.2017( а.с. 30) на загальну суму 327 159,36 грн., в грошовому еквіваленті станом на 15.03.2017 становить 12 144,00 $ доларів США, строк поставки до 20.03.2017, оплата за товар здійснюється згідно домовленості на умовах:

до 15.03.2017 - 30 % від суми , що складає 98 147,81 грн. , що в грошовому еквіваленті становить 3 643,20 $ доларів США;

до 15.04.2017 - 30 % від суми , що складає 98 147,81 грн., що в грошовому еквіваленті становить 3 643,20 $ доларів США;

до 16.05.2017 - 40 % від суми , що складає 130 863,74 грн., що в грошовому еквіваленті становить 4 857,60 $ доларів США;

- № 2 від 11.04.2017 ( а.с. 32) на загальну суму 156 943,81 грн., в грошовому еквіваленті станом на 11.04.2017 становить 5 830,00 $ доларів США, строк поставки до 16.04.2017, оплата за товар здійснюється згідно домовленості на умовах:

до 15.03.2017 - 30 % від суми , що складає 47 083,14 грн. , що в грошовому еквіваленті становить 1 749,00 $ доларів США;

до 15.04.2017 - 30 % від суми, що складає 47 083,14 грн., що в грошовому еквіваленті становить 1 749,00 $ доларів США;

до 16.05.2017 - 40 % від суми , що складає 62 777,53 грн., що в грошовому еквіваленті становить 2 332,00 $ доларів США;

- № 2/1 від 11.04.2017 (а.с. 34) на загальну суму 29 612,04 грн., в грошовому еквіваленті станом на 11.04.2017 становить 1 100,00 $ доларів США, строк поставки до 16.05.2017, оплата за товар здійснюється згідно домовленості на умовах:

до 15.03.2017 - 30 % від суми, що складає 8 883,61 грн., що в грошовому еквіваленті становить 330,00 $ доларів США;

до 15.04.2017 - 30 % від суми, що складає що складає 8 883,61 грн., що в грошовому еквіваленті становить 330,00 $ доларів США;

до 16.05.2017 - 40 % від суми , що складає 11 844,82 грн., що в грошовому еквіваленті становить 440,00 $ доларів США;

- № 3 від 12.05.2017 (а.с. 36) на загальну суму 809 870,88 грн., в грошовому еквіваленті станом на 12.05.2017 становить 30 630,52 $ доларів США, строк поставки до 12.05.2017, оплата за товар здійснюється згідно домовленості на умовах:

до 15.03.2017 - 30 % від суми, що складає 242 961,26 грн., що в грошовому еквіваленті становить 9 189,16 $ доларів США;

до 15.04.2017 - 30 % від суми, що складає що складає 242 961,26 грн., що в грошовому еквіваленті становить 9 189,16 $ доларів США;

до 16.05.2017 - 40 % від суми , що складає 323 948,36 грн., що в грошовому еквіваленті становить 12 252,20 $ доларів США;

- № 5 від 25.05.2017 (а.с. 38) на загальну суму 144 990,00 грн., строк поставки до 01.06.2017, оплата за товар здійснюється:

до 17.05.2017 - 50 % від суми, що складає 72 495,00 грн. ;

до 17.06.2017 - 50 % від суми, що складає 72 495,00 грн.;

- № 6 від 09.10.2017 (а.с. 41) на загальну суму 102 451,20 грн., строк поставки 09.10.2017, Продавець сплачує Покупцю 100% від суми, що складає 102 451,20 грн. до 09.10.2017.

Кожна специфікація містить зафіксований обома сторонами курс гривні до долара США станом на день підписання специфікації.

За твердженням позивача, на виконання умов договору товарного кредиту № ПП-17/04 від 01.03.2017 відповідачу згідно специфікацій було поставлено товар на загальну суму 1 574 657,33 грн., що підтверджується видатковими накладними:

- № 11 від 20.03.2017 на суму 327 159,36 грн. (а.с. 29) - поставка товару за специфікацією № 1 від 15.03.2017;

- № 211 від 16.04.2017 на суму 156 943,81 грн. (а.с. 31) - поставка товару за специфікацією № 2 від 11.04.2017;

- № 250 від 16.05.2017 на суму 29 612,04 грн. (а.с. 33) - поставка товару за специфікацією № 2/1 від 11.04.2017;

- № 225 від 12.05.2017 на суму 809 870,88 грн. (а.с. 35) - поставка товару за специфікацією № 3 від 12.05.2017;

- № 262 від 01.06.2017 на суму 144 990,00 грн. (а.с. 37) - поставка товару за специфікацією № 5 від 25.05.2017;

- № 341 від 09.10.2017 на суму 102 451,20 грн. (а.с. 39) - поставка товару за специфікацією № 6 від 09.10.2017.

Відповідач свої зобов`язання за Договором по оплаті вартості поставленого товару виконав наступним чином:

- по оплаті товару зазначеного в специфікації №1 від 15.03.2017 ( рахунок на оплату № 15 від 15.03.2017) - 26.10.2017, що підтверджується платіжним дорученням 10088 від 26.10.2017 на загальну суму 783 206,12 грн. (а.с. 77);

- по оплаті товару зазначеного в специфікаціях № № 2, 2/1 від 11.04.2017 (рахунок на оплату № 46 від 11.04.2017) - до 26.10.2017, що підтверджується платіжним дорученням 10088 від 26.10.2017 на загальну суму 783 206,12 грн. (а.с. 77);

- по оплаті товару зазначеного в специфікації № 3 від 12.05.2017 (рахунок на оплату № 101 від 12.05.2017) - в частині суми 544 000,00 грн. 15.06.2017, в частині суми 269 500,92 грн. 26.10.2017, що підтверджується платіжним дорученням 10088 від 26.10.2017 на загальну суму 783 206,12 грн. (а.с. 77) та № 9451 від 15.06.2017 на загальну суму 544 000,00 грн. (а.с. 76);

- по оплаті товару зазначеного в специфікації №5 від 25.05.2017 ( рахунок на оплату № 119 від 25.05.2017) - 15.06.2017, що підтверджується платіжним дорученням 9450 від 15.06.2017 на загальну суму 145 000,00 грн. (а.с. 75);

- по оплаті товару зазначеного в специфікації №6 від 09.10.2017 ( рахунок на оплату № 193 від 09.10.2017) - 10.11.2017, що підтверджується платіжним дорученням 10192 від 10.11.2017 на загальну суму 102451,20грн. (а.с. 78).

Позивач доводить, що по кожній специфікації відповідач прострочив оплату товару згідно умов розстрочок платежів, викладених у специфікаціях (а.с. 5-7), однак визнає, що повний розрахунок за товар відповідачем було проведено станом на 10.11.2017.

Про відсутність заборгованості за товар на цю дату свідчить також і підписаний акт звірки розрахунків між ПП "Піраміда -Агро" та СТОВ "Вільшанка" за період 2017 року (а.с. 42).

Як зазначає відповідач, до дня закінчення дії договору товарного кредиту № ПП-17/04 від 01.03.2017 продавцем ПП "Піраміда-Агро" не виставлявся та не направлявся відповідачу рахунок індексації вартості товару через збільшення курсу долара США до гривні, який би відповідач зобов`язаний був оплатити згідно вимог п. 3.4. договору протягом 2х банківських днів.

Строк дії цього договору скінчився 31.12.2017, автоматичній пролонгації договір не підлягає, його сторони не укладали додаткових угод про продовження строку дії договору на виконання п. 9.5 та 9.6. договору.

Позивач вказує, що 23.11.2018 між приватним підприємством "Піраміда-Агро" (далі - Первісний кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "Піраміда-Агро" (далі - Новий кредитор) правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "Авіксінвест" (у зв`язку зі зміною 29.05.2019 найменування з ТОВ "Піраміда - Агро" на ТОВ "Авіксінвест") було укладено договір № ТОВ/ПП-1 ( а.с. 46) про відступлення права вимоги, у відповідності до якого Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває всі права вимоги, належні на момент набрання чинності даним Договором Первісному кредиторові за Договором товарного кредиту № ПП-17/04 від 01.03.2017, укладеного між Первісним кредитором та СТОВ "Вільшанка" (п. 1.1. договору про відступлення права вимоги).

Суд відхиляє заперечення відповідача, що позивач є неналежним правонаступником ТОВ "Піраміда-Агро" що відбулося лише за наслідками зміни назви товариства, виходячи з такого:

Дійсно, за змістом ст. 104 ЦК України, ст. 52 ГПК України правонаступництво прав та обов`язків за юридичною особою пов`язується із реорганізацією (злиття, приєднання, поділу, перетворення) юридичної особи, за наслідками чого майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

В даному випадку ТОВ "Піраміда-Агро" змінило назву на "Авіксінвест", ідентифікаційний код в обох товариств один і той же. Запис про зміну найменування товариства внесено до ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 29.05.2019 за № 10261050005012458 (а.с. 182).

На доказ цього позивач у справу із клопотанням від 08.11.2019 подав копії документів із власної реєстраційної справи із заявою про державну реєстрацію зміни найменування юридичної особи та копію статуту в новій редакції від 2019 року, до якого в п. 1.1. внесено інформацію, що ТОВ "Авіксінвест" є правонаступником ТОВ "Піраміда-Агро" з одним і тим же ідентифікаційним кодом обох товариств (а.с. 230-280).

Відомості в ЄДР про зміну назви позивача є загальнодоступними, вважаються достовірними якщо підлягають внесенню до ЄДР і занесені туди, а тому суд не погоджується із відповідачем, що і ці відомості позивач зобов`язаний був надати суду разом із позовом і на інших стадіях процесу прийняттю судом вони не підлягають.

Суд вважає, що за наслідками зміни назви у товариств не видозмінюються і не припиняються ті права та обов`язки у відносинах, учасниками яких ці товариства були до настання таких змін.

Тому суд відхиляє заперечення відповідача про те, що позивач є неналежним кредитором саме з підстав недоведеності правонаступництва за ТОВ "Піраміда-Агро".

У відповідності до п. 3.1. договору про відступлення права вимоги всі права та вимоги за Основним договором переходять до нового кредитора з моменту набрання чинності даним Договором.

Даний договір є одночасно актом приймання - передачі всіх прав та вимог за Основним договором (п. 3.2. договору про відступлення права вимоги) .

Первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за недійсність переданих йому прав вимоги, але не відповідає за невиконання Боржником його зобов`язань за Основним договором (п. 3.3. договору про відступлення права вимоги).

28.11.2018 первісним кредитором приватним підприємством "Піраміда-Агро" направлено відповідачу повідомлення про відступлення прав вимог № 89/18 від 28.11.2018 ( а.с. 47). Дане повідомлення було вручено відповідачу 29.11.2018 ( а.с. 48).

06.12.2018 Новим кредитором - ТОВ "Піраміда- Агро" на адресу відповідача направлено вимогу № 57/18 від 06.12.2018 ( а.с. 49) в якій просить оплатити заборгованість в сумі 800 396,79 грн. на підставі договору товарного кредиту № ПП-17/04 від 01.03.2017.

Не домігшись сплати коштів у добровільному порядку, Позивач, як правонаступник ТОВ "Піраміда- Агро" просить суд на підставі п.п. 3.3, 6.2.1, 6.2.2, 6.4, 6.5, 6.6 договору товарного кредиту № ПП-17/04 від 01.03.2017 примусово стягнути з відповідача ці кошти у вигляді 8 566,69 грн. нарахувань у зв`язку зі зміною курсу долара США до гривні, 117 971,19 грн. пені, 140 174,84 грн. 30% річних, 61 286,92 грн. інфляційних втрат та збільшеної суми штрафу до стягнення 1 574 657,31 грн. за наслідками прострочення розрахунків.

Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Суд погоджується із доводами представників відповідача, що 31.12.2017 року по договору товарного кредиту № ПП-17/04 від 01.03.2017 всі права для продавця (ПП "Піраміда-Агро") встановити нові зобов`язання для відповідача на умовах цього договору припинилися 31.12.2017 через припинення дії цього договору.

Пункт 3.4. вказаного договору складено так, що саме продавець в односторонньому порядку здійснює перерахунок вартості поставленої продукції, якщо змінився курс долара США до гривні у бік збільшення за даними міжбанківського валютного ринку України. Цей перерахунок (лише в такому випадку) є обов`язковим для відповідача і відповідач повинен оплатити рахунок продавця по індексації вартості товару протягом 2х банківських днів.

Оскільки можливість виникнення даного зобов`язання погоджено сторонами у договорі товарного кредиту № ПП-17/04 від 01.03.2017, його виникнення залежить виключно від волевиявлення і активних дій продавця, який сам повинен провести індексацію вартості товару, скласти рахунок і забезпечити його надсилання відповідачу, то ці свої права продавець може реалізувати лише в межах строку дії самого договору.

Пункт 3.4. договору товарного кредиту не покладає обов`язок на відповідача самостійно розрахувати індексацію вартості товару через зміну валютного курсу та сплатити її продавцю.

За доводами відповідача, що не було спростовано наявними доказами у справі, до закінчення 31.12.2017 строку дії договору товарного кредиту первісний кредитор ПП "Піраміда-Агро" не направляв відповідачу ніякого рахунку з розміром проіндексованої вартості товару за наслідками зміни курсу долара США до гривні.

Такий рахунок (як первісний) направив 18.07.2019 відповідачу лише позивач по справі (рахунок на оплату № 9 від 18.07.2019) - а.с. 60-62.

Ст.509 ЦК України вказує на те, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, серед яких є правочини. На момент виникнення зобов`язання з правочину такі правочини безумовно повинні бути чинними.

Суд не погоджується із доводами позивача, що навіть після закінчення строку дії договору кредитор по договору в будь-який час має право провести донарахування індексації вартості товару через зміну валютного курсу, так само як він має право нарахувати пеню, 3% річних чи інфляційні за прострочене зобов`язання і після закінчення строку дії договору.

В даному випадку позивач допускає помилку -- пеня, 3% річних чи інфляційні за прострочення розрахунків правомірно нараховуються і після закінчення строку дії договору у випадку, якщо зобов`язання по оплаті товару виникло і прострочилося в межах періоду чинності договору.

В даному ж випадку в межах строку дії договору товарного кредиту (до 31.12.2017) у відповідача не виник обов`язок оплатити індексацію вартості товару, бо продавець не скористався своїм виключним правом провести цю індексацію та виставити рахунок на її оплату відповідачу.

Без вчинення таких дій з боку продавця у покупця не виникає обов`язок сплати цих коштів, оскільки за умовами договору товарного кредиту від 01.03.2017 не передбачено самостійного обов`язку покупця розрахувати і сплатити курсову різницю вартості товару у певні строки.

Якщо продавець вчиняє такі дії по донарахуванню курсової різниці вже поза межами кінцевого строку дії договору із покупцем, то таку дію продавець вчиняє на підставі нечинного правочину (тобто за відсутності належної правової підстави) і тому не має права вимагати виконання відповідачем цього зобов`язання.

Отже відповідач міг бути зобов`язаним сплатити продавцю за договором товарного кредиту індексацію вартості товару лише у випадку, якби це зобов`язання за наслідками вжиття чітко передбачених п. 3.4. заходів продавцем ПП "Піраміда-Агро" виникло для відповідача в межах строку дії договору товарного кредиту, як правової підстави такого обов`язку.

Позивач не надав суду доказів того, що продавець (ПП "Піраміда-Агро") за договором товарного кредиту № ПП-17/04 від 01.03.2017 та в межах строку його дії направив відповідачу рахунок на сплату проіндексованої через зміну курсової різниці вартості товару.

Представники позивача визнали, що таких дій продавець не вчиняв і вимогу про сплату 8 566,69 грн. суми нарахувань в зв`язку зі зміною курсу долара США до гривні відповідачу направив лише позивач після укладення договору про відступлення права вимоги.

Отже для відповідача у відносинах із продавцем ПП "Піраміда-Агро" не виникло зобов`язання сплатити курсову різницю вартості товару.

У п. 9.4. договору товарного кредиту вказано, що закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Це вказує на розуміння сторонами договору тих доводів, на які спирається суд -- зобов`язання за договором повинно виникнути в межах договору і бути простроченим в межах договору, тоді воно є чинним аж до повного виконання, навіть і поза межами строку дії договору.

Позивач нарахував відповідачу до сплати 117 971,19 грн. пені за прострочення розрахунків з оплати товару за специфікаціями до договору товарного кредиту від 01.03. 2017 за період з 16.03.2017 по 10.11.2017 (а.с. 18-21).

В частині цих вимог відповідач у відзиві на позов просить застосувати строк позовної давності (а.с. 69) і вказує на таке:

Відповідно до приписів статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 вищезазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи було порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Спеціальна позовна давність становить один рік (п.1 ч.2 ст.258 ЦК України) в т.ч. для стягнення неустойки (штраф, пеня). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Всі періоди прострочення оплати товару згідно умов кожної із специфікацій до договору товарного кредиту позивачем вказані у таблиці позовної заяви (а.с. 5-7) та відповідачем не заперечуються.

Відповідач обґрунтовано вказує, що продавець ПП "Піраміда-Агро" взнало про прострочення відповідачем оплати товару по кожній специфікації у ці ж строки, які вказані в таблиці з позовної заяви, тобто, починаючи з 16.03.2017 до 10.10.2017.

У відповідності до ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Отже і для позивача, як нового кредитора у зобов`язанні за договором товарного кредиту від 01.03.2017, течуть ті ж строки позовної давності, що і для продавця ПП "Піраміда-Агро".

До суду позивач звернувся із позовом 10.07.2019 року, тобто із пропуском річного скороченого терміну строку позовної давності для стягнення пені.

Щодо нарахованого штрафу в сумі 1574657,31 грн. теж слід застосувати вже вказані норми про скорчений річний строк позовної давності, виходячи з такого:

Штраф позивачем нараховано у відповідності до п. 6.4. договору товарного кредиту, яким передбачено, що за порушення умов даного договору або невиконання його умов, як-то порушення строків виконання зобов`язання, тощо, покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 30% від вартості товарів, по яких допущено прострочення виконання.

Натомість у розрахунках до позову позивач провів нарахування штрафу у розмірі 100% від прострочених сум боргу (а.с. 23-24), що однак відповідає п. 6.9. договору, яким визначено, що за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 100% від суми неоплаченої поставки.

Суд вже обґрунтував на прикладі пені, що право нарахування неустойки у нового та старого кредитора рахується з моменту прострочення зобов`язання, тобто у даному випадку починаючи з 16.03.2017 до 10.10.2017 по кожній специфікації.

Строк позовної давності в один рік для стягнення штрафу позивачем також пропущено з вже проаналізованих судом правових підстав.

Між сторонами немає спору з приводу можливості одночасного стягнення штрафу та пені за порушення одного і того ж господарського зобов`язання, оскільки це не суперечить ст. 61 Конституції України, ст. 549 ЦК та ст. 230 ГК України, як застосування окремих та самостійних видів юридичної відповідальності. В межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкції.

Такі правові висновки, зокрема, викладені у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 справа № 917/194/18, від 17.05.2019 справа № 910/6146/16, на які посилається позивач.

Суд відхиляє доводи позивача про те, що сторонами договору товарного кредиту від 01.03.2017 у п. 6.5. договору товарного кредиту було домовлено про збільшення строків позовної давності і позов заявлено без пропуску цього строку.

Цим пунктом визначено, що відповідно до ст. 259 ЦК України (про право збільшення позовної давності за домовленістю сторін) , сторони домовилися про те, що стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним договором.

При цьому суд виходить з того, що у відповідності до ст. 256, 260 ЦК України Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Згідно правил ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Отже для збільшення строку позовної давності сторони повинні домовитися про його новий кінцевий строк, який визначається лише роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Тому строк позовної давності не може бути збільшений із формулюванням "до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним договором", як вказано у п. 6.5. договору товарного кредиту.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок 30% річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України позивачем проведено з урахуванням п. 6.2.2. договору товарного кредиту, яким передбачено, що за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує продавцю суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30% річних від простроченої суми.

Зі специфікацій до договору товарного кредиту вбачається, що вартість кожної окремої поставки визначалася у гривнях по курсу долара США до гривні станом на дату підписання конкретної специфікації.

Оплата товару за договором товарного кредиту від 01.03.2017 відповідачем також проводилася у гривнях.

Суд погоджується із запереченнями відповідача у відзиві на позов про те, що позивач не доказав правомірність нарахування, зокрема, 30% річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України за прострочення сплати відповідачем коштів за тими специфікаціями, які передбачали зобов`язання часткової оплати товару ще до дати підписання самої специфікації.

Так, зі специфікації № 2 від 11.04.2017 (а.с. 32) вбачається, що відповідач 30% від суми вартості товару (47083,14 грн.) повинен сплатити до 15.03.2017.

За специфікацією № 2/1 від 11.04.2017 (а.с. 34) відповідач 30% від суми вартості товару (8883,61 грн.) повинен сплатити до 15.03.2017.

За специфікацією № 3 від 12.05.2017 (а.с. 36) вбачається, що відповідач по 30% від суми вартості товару (по 242 961,26 грн.) повинен сплатити до 15.03.2017 та до 15.04.2017.

За таких умов вчасну оплату частин товару відповідач з об`єктивних причин забезпечити не міг, тому нарахування позивачем 30% річних за прострочення сплати коштів в цих частинах є неправомірним за будь-які періоди.

Також суд погоджується із запереченнями відповідача проти неправомірного зарахування позивачем сплачених відповідачем коштів не за призначеннями платежів, які вказані у платіжних дорученнях, сформованих відповідачем, а на власний розсуд кредитора.

Так, при поданні позову позивач надав суду копії видаткових накладних з віднесенням їх до кожної із специфікацій, в яких вказано на номер і дату рахунку на оплату покупцю.

Відповідач до відзиву на позов приклав копії 4х платіжних доручень (а.с. 75-78) із посиланням на рахунок і його дату, за яким проводиться оплата. Отже ці рахунки відповідають конкретній специфікації, борг по якій сплачується відповідачем.

Так, рахунок № 119 від 25.05.2017 вказаний у видатковій накладній № 262 від 01.06.2017 (а.с. 37) і по сумі відноситься до Специфікації № 5 (а.с. 38). Оплачено цей рахунок відповідачем на суму 145 000,00 грн. платіжним дорученням № 9450 від 15.06.2017 (а.с. 75). Однак ці кошти позивач відніс до оплати Специфікації № 1 (а.с. 15).

Рахунок № 101 від 12.05.2017 вказаний у видатковій накладній № 225 від 12.05.2017 (а.с. 35) і по сумі відноситься до Специфікації № 3 (а.с. 36). Оплачено відповідачем цей рахунок платіжним дорученням № 9451 від 15.06.2017 на суму 544 000,00 грн. (а.с. 76). Однак ці кошти позивач у розрахунках відніс до оплати Специфікації № 1 (а.с. 15).

Рахунки № 15 та 46 вказані у видаткових накладних № 11 від 20.03.2017; № 211 від 16.04.2017 (а.с. 29, 31), та по сумах відносяться до Специфікацій № 1 та № 2 (а.с. 30,32). Оплачені відповідачем ці рахунки платіжним дорученням № 10088 від 26.10.2017 року на суму 783206,12 (а.с. 77). Однак ці кошти позивач відніс на оплату Специфікацій 1, 2, 2/1, 3, 5 (а.с. 15-17), якщо виходити із зазначеної дати сплати цих коштів (26.10.2017) у таблиці позивача.

Рахунок № 193 від 09.10.2017 вказано у видатковій накладній № 341 від 09.10.2017 (а.с. 39) і по сумі відноситься до Специфікації № 6 (а.с. 41). Відповідач оплатив цей рахунок платіжним дорученням № 10192 від 10.11.2017 (а.с. 78) на суму 102 451,20 грн. І лише ці кошти позивач зарахував в оплату Специфікації № 6 (а.с. 17).

Як вірно вказує відповідач, у відповідності до п.3.7. постанови НБУ від 21.01.2004 № 22, якою затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Умови договору товарного кредиту від 01.03.2017 не передбачають такої істотної умови, як порядок зарахування коштів, що надійшли від покупця, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості за вже поставленими партіями товару.

Згідно п. 9.9. цього договору погоджено, що права та обов`язки сторін, що не визначені цим договором, регулюються відповідними нормами чинного законодавства України.

Сторонами в справу не надано доказів про досягнення домовленості про зміну призначення платежів, які сплачувалися відповідачем за платіжними дорученнями із посиланням на рахунки № 15, 46, 101, 119 (а.с. 75-77).

Незважаючи на те, що кошти за платіжними дорученнями із посиланням на рахунки № 15, 46, 101, 119, 193 (а.с. 75-78) сплачувалися відповідачем з простроченням термінів, визначених Специфікаціями, до яких вони відносилися, однак віднесення кредитором сплачених коштів на інші специфікації безумовно спричиняє неправильність розрахунків періодів прострочення за всіма специфікаціями. Це покладає неправомірний фінансовий тягар на відповідача за прострочення розрахунків.

Суд не погоджується із доводами позивача (а.с. 94), що визначення у Специфікаціях черговості платежів свідчить про те, що у продавця автоматично виникає право на зарахування отриманих від покупця коштів в погашення боргу в порядку черговості виникнення прострочення за відповідними платежами.

Суд виходить з того, що така умова повинна мала б бути чітко погоджена обома сторонами або в тексті договору, або в специфікаціях і її наявності в цих документах суд не вбачає.

Кожна специфікація це окреме самостійне зобов`язання по договору товарного кредиту, яке підкріплюється ще й окремим рахунком, видатковою накладною та доказами його оплати із призначенням платежу.

Тому такий спосіб оплати товару по договору як зарахування коштів саме по календарній черговості виникнення боргу і незалежно від того, по якій специфікації за призначенням платежу фактично проведено оплату, повинен бути спеціально обумовлений умовами договору для чіткого визначення прав та обов`язків сторін у зобов`язанні. Спосіб зарахування сплачених коштів у рахунок оплати за товар впливає на права та обов`язки кредитора і боржника щодо нарахування санкцій за порушення грошового зобов`язання, тому домовленості з цього питання є істотними умовами договору, які слід досягати за взаємною згодою.

Суд вважає, що лише невизначеність платежу за його призначенням у платіжному дорученні за періодом та конкретним первинним документом, який оплачується, давало б можливість кредитору відносити такі платежі на погашення боргу в порядку календарної черговості його виникнення.

Ст. 534 ЦК України, на яку посилається позивач (що при недостатності коштів на сплату боргу в першу чергу погашаються витрати кредитора, пов`язані із одержанням виконання, в другу - сплачуються проценти та неустойка, а в третю - сплачується основна сума боргу) -- не встановлює право кредитора зараховувати отримані кошти від боржника в оплату боргу по календарній черговості виникнення боргу незалежно від призначення платежу. Дана норма встановлює лише черговість різних окремих напрямків зарахувань, а не порядку такого зарахування в межах одного напрямку.

Виходячи з всього викладеного суд приходить до висновку, що позивач не довів правомірності нарахування ним всіх санкційних платежів відповідачу за прострочення розрахунків оплати товару.

В частині стягнення інфляційних втрат відповідач заперечив проти їх нарахування з підстав, що ціни на кожну партію товару у відповідних специфікаціях на момент їх підписання вже були визначені в еквіваленті до долара США, що прямо вбачається з тексту кожної Специфікації.

Стаття 625 ЦК України передбачає сплату суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення лише за зобов`язаннями, вираженими у гривні, які не мають валютного еквівалента.

Втрати від знецінення внаслідок інфляції притаманні лише національній валюті гривні. Тому, як вбачається зі змісту останнього абзацу п. 8.1. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 № 14 -- індекс інфляції розраховується лише стосовно національної валюти України (гривні).

Таке стягнення інфляційних було б можливим, якщо за умовами договору сума платежу, що визначена в іноземній валюті, на день виникнення у відповідача грошового зобов`язання перераховується у гривню і в подальшому на день фактичної сплати коштів згідно з таким перерахунком не змінюється, тобто залишається гривневим, то з моменту перерахунку боржник відповідно до частини другої статті 625 ЦК України зобов`язаний на вимогу кредитора сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання даного зобов`язання (п. 8.2.).

Однак у даному спорі вбачається, що сторони договору товарного кредиту у специфікаціях визначили вартість товару у гривні і вказали її валютний еквівалент.

Кошти за товар відповідач сплачував у гривні.

Продавець за договором товарного кредиту від 01.03.2017 захищений від знецінення товару правом провести індексацію його вартості через зміну курсу долара США до гривні у відповідності до п. 3.4. договору, яку сторони визначили як істотну умову.

Тому при наявності такої умови договору і фактичного пред`явлення позову про стягнення проіндексованої вартості товару, нарахування позивачем ще й індексу інфляції на вартість товару суд вважає неправомірним.

У письмових поясненнях від 21.08.2019 (а.с. 102) відповідачем також вказано на неукладеність договору № ТОВ /ПП-1 про відступлення права вимоги від 23.11.2018 (а.с. 46), яким також обґрунтовано позовні вимоги.

На підставі цього договору позивач доводить виникнення у нього прав Нового кредитора на стягнення з відповідача коштів за позовними вимогами.

Пунктом 1.1. договору про відступлення права вимоги передбачено, що Первісний кредитор (ПП "Піраміда -Агро") відступає, а Новий кредитор (ТОВ "Піраміда-Агро", правонаступником якого є позивач) набуває всі права вимоги, належні на момент набрання чинності даним договором Первісному кредитору за Договором товарного кредиту № ПП-17/04 від 01.03.2017 між ПП "Піраміда-Агро" та відповідачем (основний договір).

За цим договором Новий кредитор одержує всі права, в т.ч. права вимоги, належні Первісному кредитору за основним договором. При цьому до Нового кредитора переходять всі без виключення права Первісного кредитора за Основним договором, що належали Первісному кредитору на момент набрання чинності даним договором.

Відповідач вказує і це підтверджує позивач, що СТОВ "Вільшанка" станом на 10.11.2017 повністю виконало свої зобов`язання по оплаті товару за договором товарного кредиту від 01.03.2017 в тих сумах, які були передбачені Специфікаціями та видатковими накладними.

Договір товарного кредиту припинив свою дію 31.12.2017.

Ч. 1 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 512 ЦК України Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Стаття 514 ЦК України передбачає, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, чинним законодавством передбачено право відступлення лише дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав.

Такий же висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 17.06.2015 справа № 3-235гс15.

У відповідності до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Клопотанням від 11.11.2019 відповідач просить врахувати також висновки Верховного Суду у справі № 914/868/17 (постанова від 24.04.2018) про те, що зі змісту оспорюваного в цій справі Договору вбачається, що його сторонами фактично здійснено передачу одній від одної невизначених вимог, оскільки жодної визначеної вимоги, що існувала б у Відповідача-2 щодо Позивача на момент укладення Договору, в останньому не вказано.

У зв`язку з наведеним не можна цілком погодитися з висновком апеляційного господарського суду про те, що "чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог": це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.

Верховний Суд вказав, що з`ясувавши, що сторони Договору не досягли згоди з його істотних умов, правильним є висновок з посиланням на ст. 181 Господарського кодексу України, про неукладеність цього договору. Неукладеність договору виключає визнання його недійсним, оскільки він не є таким, що відбувся.

Отже, передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог (як за їх правовою природою так і за майновим чи грошовим виміром), в т.ч. і вимог, що визначаються на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або слід вважати, що такий предмет не індивідуалізовано належним чином.

Договір про відсутплення права вимоги від 23.11.2018 (а.с. 46) не містить вказівки на конкретний вид (правовий зміст) вимог та їх розмір, які переходять до нового кредитора.

Тим самим не виконано вимоги ст. 514 ЦК України яка передбачає обов`язковість визначення обсягу і умов прав, що переходять до нового кредитора.

Тобто, посилання у договорі про відступлення права вимоги від 23.11.2018 на перехід до Нового кредитора "всіх без виключення прав вимоги", які належали Первісному кредитору, не робить предмет такого договору визначеним за змістом відступлених вимог.

У договорі про відступлення права вимоги від 23.11.2018 (а.с. 46) не міститься прямого посилання на перехід до Нового кредитора прав стягнення тих платежів, за якими заявлено позовні вимоги.

Сам договір про відступлення права вимоги від 23.11.2018 укладено його сторонами вже після закінчення 31.12.2017 строку дії договору товарного кредиту, а тому міг стосуватися відступлення лише тих боргових зобов`язань відповідача, які могли бути нараховані за прострочення виконання зобов`язання, що виникли в період дії договору товарного кредиту.

При цьому договір про відступлення права вимоги не може стосуватися прав на індексацію перерахунку вартості товару через зміну курсу валюти, оскільки (як вже встановив суд) Первісний кредитор в період дії договору товарного кредиту не вжив належних заходів до визначення такого зобов`язання для відповідача і втратив право на це відразу після закінчення 31.12.2017 строку дії договору товарного кредиту.

На стадії розгляду справи по суті разом із клопотанням від 08.11.2019 № 38/19 про долучення доказів позивач подав суду додаткову угоду № 1 від 01.11.2019 до договору про відступлення права вимоги № ТВ/ПП-1 від 23.11.2018 (а.с. 281).

За змістом додаткової угоди її сторонами було уточнено, що Новий кредитор (позивач) одержує всі права Первісного кредитора за Основним договором товарного кредиту, визначено їх загальну суму в розмірі 1 902 656,95 грн., з яких :

8 566,69 грн. складає основна сума боргу у зв`язку із змінами курсу долара США до грн.;

117 971,19 грн. складає пеня;

140 174,84 грн. складають 30% річних;

61 286,92 грн. складають інфляційні втрати;

1 574 657,31 грн. складає штраф;

Представники відповідача заперечили проти прийняття в якості доказу додаткової угоди № 1 від 01.11.2019 до договору про відступлення права вимоги № ТВ/ПП-1 від 23.11.2018, оскільки після висловлення в судовому засіданні заперечень щодо неукладеності цього договору позивач створив новий доказ і подає його в справу для доведення своїх вимог.

Суд погоджується із такими запереченнями, враховуючи, що за вимогами ч. 1,8 ст. 80 ГПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

У позивача не було ніяких перешкод укласти будь-які додаткові угоди до договору про відступлення права вимоги до часу звернення до суду із позовом.

Ч. 7 ст. 80 ГПК України передбачає можливість подання нових доказів лише тоді, коли зі зміною предмета або підстав позову або поданням зустрічного позову змінилися обставини, що підлягають доказуванню.

Такі обставини у справі не відбулися, позивач не змінював підстав позову (це обставини, якими позов обґрунтований).

ГПК України не передбачає, що подання в ході розгляду справи створених стороною нових доказів є правомірною дією і вона допускається судом.

Такі дії сторони спору свідчать про недобросовісність користування процесуальними правами в порушення вимог ст. 43 ГПК України.

Прийняття судом нового доказу, створеного позивачем за наслідками озвучених відповідачем заперечень щодо неукладеності договору, яким обґрунтовано позов та подання цього нового доказу саме для усунення цих недоліків договору, призведе до порушення принципів рівності сторін перед законом судом, змагальності судового процесу та надасть невиправдану перевагу позивачу перед відповідачем, що є неприпустимим.

Тому суд не приймає в якості доказу у справу на доведення позовних вимог позивача додаткову угоду № 1 від 01.11.2019 до договору про відступлення права вимоги (а.с. 281).

Крім того, суд враховує, що згідно п. 7.5. договору про відступлення права вимоги додаткові угоди та додатки до нього є його невід`ємними частинами і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Додаткова угода № 1 (а.с. 281) до договору відступлення права вимоги не містить спеціальної умови про дату набрання нею чинності.

Згідно положень ч. 1,3 ст. 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Частиною 3 ст. 631 ЦК України передбачено, що сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Таку ж умову сторони додаткової угоди № 1 до договору про відступлення права вимоги могли застосувати і до цієї додаткової угоди, яка також є договором.

Однак додаткова угода № 1 не містить ніяких особливих умов про набрання нею чинності. Отже слід вважати, що додаткова угода № 1 (а.с. 281) набрала чинності не раніше дати її підписання сторонами - 01.11.2019.

Однак суд вже прийшов до висновку, що станом на час укладення договору про відступлення права вимоги від 23.11.2018 він є неукладеним і з нього не випливають ніякі права та обов`язки для його сторін.

З цих підстав вбачається, що укладення 01.11.2019 додаткової угоди до договору про відступлення права вимоги від 23.11.2018, який є неукладеним, не має ніякого юридичного значення, якщо додаткова угода набирає чинності лише в день її укладення, а не поширює свою дію на весь попередній період з моменту укладення самого договору, про що сторони мали право дійти спеціальної згоди.

З підстав викладеного суд не приймає в якості доказу надану позивачем додаткову угоду № 1 від 01.11.2019 до договору про відступлення права вимоги № ТВ/ПП-1 від 23.11.2018 (а.с. 281) .

При цьому суд погоджується із запереченнями відповідача про те, що договір № ТОВ /ПП-1 про відступлення права вимоги від 23.11.2018 (а.с. 46), яким обґрунтовано позовні вимоги, є неукладеним і з нього для позивача не витікають ніякі права та обов`язки Нового кредитора стосовно відповідача у справі.

Крім того, судом було встановлено наступну обставину, яка є самостійною підставою для відмови позивачу у позові:

У відповідності до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи звертаються до господарського суду за захистом виключно своїх прав та інтересів.

Натомість у даній справі позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю "Авіксінвест", який просить стягнути з борг з відповідача на користь Первісного кредитора - Приватного підприємства "Піраміда-Агро" (ідентифікаційний код 34924277).

В ході розгляду справи позивач свої вимоги не змінив.

Отже, враховуючи, зокрема, те, що позов позивач просить задовольнити не на свою користь, а на користь іншого товариства; договір про відступлення права вимоги № ТОВ/ПП-1 від 23.11.2018 є неукладеним і з нього для позивача не випливають права нового кредитора, якими обґрунтовані позовні вимоги; правомірність санкційних нарахувань не доведена, то у позові слід відмовити повністю за недоведеністю правової підстави позову та порушеного права у позивача.

Згідно пунктів 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, якщо суд встановить порушення права, на захист якого подано позов і строк позовної давності буде пропущено з поважної причини, порушене право підлягає захисту. Якщо порушене право відсутнє, то у задоволенні позову слід відмовити з цієї причини, а не через пропуск строку позовної давності.

Згідно з положеннями ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже у позові слід відмовити повністю (без застосування строку позовної давності) в т.ч. через недоведеність порушеного права, правової підстави позову, через пред`явлення позивачем позову в інтересах іншої особи (первісного кредитора) .

При відмові в позові судові витрати на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. 238, 240 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 днів.

Повне судове рішення складено 02 грудня 2019

Суддя Н.М. Спаських