Рішення

від 25.11.2019 по справі 906/405/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2019 р. м. Житомир Справа № 906/405/19

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Шніт А.В.

секретар судового засідання Степанченко О.С.

за участю представників сторін:

прокурор: Канарський В.С., службове посвідчення №049965 від 25.05.2018;

від позивача: не з`явився;

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Першого заступника військового прокурора Житомирського гарнізону Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до 1) Концерну "Військторгсервіс"

2) ОСОБА_1

за участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області

про визнання недійсним договору про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг та звільнення приміщення

Перший заступник військового прокурора Житомирського гарнізону Центрального регіону України звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України із позовом до Концерну "Військторгсервіс" в особі Житомирської філії Концерну "Військторгсервіс" та ОСОБА_1 згідно якої просить:

- визнати недійсним договір про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг №2 від 03.01.2019, укладений між Житомирською філією Концерну "Військторгсервіс" та ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ОСОБА_1 звільнити приміщення Житомирської філії Концерну "Військторгсервіс" за адресою: м. Новоград-Волинський, вул.Ужачинська, 5.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що укладений між відповідачами договір є удаваним правочином, вчиненим поза встановленою законом процедурою, без відповідних погоджень та дозволів, з метою приховати правочин, який насправді було вчинено (в даному випадку договір оренди).

Ухвалою суду від 24.06.2019 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.07.2019, постановлено залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України по Житомирській області.

Ухвалою суду від 23.07.2019 підготовче засідання відкладено на 08.08.2019.

Ухвалою суду від 08.08.2019 продовжено строк підготовчого провадження до 26.09.2019.

Ухвалою суду від 26.09.2019 підготовче засідання відкладено на 16.10.2019.

30.09.2019 на адресу суду від представника позивача надійшла заява за №955 від 08.08.2019 в якій зазначено, що Міністерство оборони України підтримує заявлений позов в повному обсязі, з викладених у позовній заяві підстав. Просить розгляд справи здійснювати за відсутності представника позивача (а.с.145-146).

15.10.2019 на адресу суду від Концерну "Військторгсервіс" надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №906/405/19 до перегляду Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі №587/430/16-ц (а.с. 153-160).

Суд дійшов висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі №906/405/19 до вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах у іншій справі №587/430/16-ц, оскільки 30.09.2019 в Єдиному державному реєстрі судових рішень опубліковано постанову Великої Палати Верховного суду від 26.06.2019 за результатами розгляду справи № 587/430/16-ц.

Ухвалою суду від 16.10.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу №906/405/19 до судового розгляду по суті на 05.11.2019.

04.11.2019 на адресу суду від відповідача 1 надійшло клопотання за №07/1989 від 04.11.2019 про повернення позовної заяви, яке обґрунтоване тим, що при поданні позову до суду прокурором не зазначено жодних причин, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом - Міністерством оборони України, і які є підставами для звернення прокурора до суду, не наведено належного і достатнього обґрунтування в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, не подано доказів того, що прокурор звертався до органу який представляє інтереси держави та, що цей орган погодився на таке представництво.

В судовому засіданні 05.11.2019 оголошено перерву до 25.11.2019.

Дослідивши подане відповідачем-1 клопотання №07/1989 від 04.11.2019 про повернення позовної заяви, суд дійшов до висновку про залишення його без розгляду з огляду на наступне.

Згідно з п.3 ч.1 ст.42 ГПК України, учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Частиною 1 ст.118 ГПК України встановлено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Відповідно до ч.2 вказаної статті заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Водночас, відповідно до ч.2 ст.207 ГПК України, суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Клопотання №07/1989 від 04.11.2019 подане відповідачем-1 після закриття підготовчого провадження, а доказів, що дане клопотання не було подане у підготовчому провадженні з поважних причин, у матеріалах справи відсутні.

Враховуючи, що подане клопотання без поважних причин не було заявлене у підготовчому провадженні, суд залишає його без розгляду на підставі ч.2 ст.207 ГПК України.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представники відповідачів в судове засідання не з`явились, про причину неявки суд не повідомили. Беручи до уваги, що відповідачі не подали до суду відзиви на позов, а відтак не скористались наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

03.01.2019 між Концерном "Військторгсервіс", в особі начальника Житомирської філії "Концерну "Військторгсервіс" Левківа Ігоря Васильовича (зберігач, відповідач-1) та фізичною особою ОСОБА_1 (поклажодавець, відповідач-2) укладено договір про надання послуг зберігання товарно-матеріальних цінностей та додаткових послуг №2 (далі - договір) (а.с.27-33).

Предметом договору відповідно до п.1.1. є надання зберігачем послуг по зберіганню, а також прийому, розвантаженню, обліку, відвантаженню товарно-матеріальних цінностей, що належать поклажодавцю.

Підпунктом 2.1.1 договору визначено, що зберігач зобов`язаний прийняти від поклажодавця товарно-матеріальні цінності (ТМЦ) на зберігання в кількості, одиницях виміру, вартості одиниці та загальної суми ТМЦ відповідно до видаткових накладних поклажодавця та акту приймання-передачі, забезпечити їх облік та зберігання у цілісності та належному стані. Якщо специфіка ТМЦ не дозволяє точно визначити кількість ТМЦ, які передаються на зберігання, ТМЦ передаються в упакованій тарі (ящики, контейнери, тощо).

Відповідно до п.п.2.1.6. договору зберігач зобов`язаний надавати послуги по зберіганню відповідно до заявлених поклажодавцем і узгоджених зі зберігачем складських площ (з урахуванням технологічних і пожежних проходів) із розрахунку максимального використання площі.

Згідно п.3.1. договору послуги, зазначені в п.1.1. договору, поклажодавець зобов`язується оплатити зберігачу в строки та на умовах, передбачених договором, за вартістю, визначеною у Додатку №1 та поданої заявки.

Пунктом 3.8 визначено, що по завершенню обслуговування в кожному звітному місяці сторони підписують акти приймання-передачі наданих послуг станом на останній робочий день звітного періоду.

Додатком №1 до договору передбачено зберігання ТМЦ в складі за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.34)

Зазначений договір набуває чинності з 03.01.2019 і діє до 31.12.2019 (п.5.1. договору).

Військовий прокурор вважає, що вказаними умовами договору фактично визначено здійснення Андрущенком А.Д. господарської діяльності з використанням нерухомого майна Концерну "Військторгсервіс", а саме: частини приміщення за адресою АДРЕСА_2, оскільки його обладнано як пункт прийому макулатури.

Так, актом обстеження використання державного майна від 19.04.2019, складеного комісією Регіонального відділення фонду державного майна по Житомирській області за результатами проведення виїзного обстеження та перевірки стану використання нерухомого державного майна встановлено, що за адресою: АДРЕСА_2 знаходиться 7 будівель, що перебувають на балансі Концерну "Військторгсервіс" (Житомирської філії Концерну "Військторгсервіс"), зокрема, будівля лазні-пральні (літ.А) площею 1757,1 кв.м., частина якої використовується Андрущенком А.Д. як пункт прийому макулатури на підставі договору зберігання ТМЦ (а.с.69-70). Згідно даного акту договори зберігання мають ознаки прихованої оренди, оскільки особи, з якими укладено договори зберігання, мають вільний доступ до приміщень, ключі від приміщень знаходяться в користувачів, облік, приймання-видача майна, що знаходиться в приміщеннях Концерном "Військторгсервіс" не здійснюється.

28.03.2019 військовою прокуратурою Житомирського гарнізону внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №4201906036000094 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 364 КК України (а.с.62).

На думку прокурора, фактично при укладенні договору про надання послуг зберігання товарно-матеріальних цінностей №2 від 03.01.2019 реальне волевиявлення Концерну "Військторгсервіс" в особі Житомирської філії Концерну "Військторгсервіс" було спрямоване на виникнення у ОСОБА_1 строкового оплатного права володіння та користування нежитловим приміщенням, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, що суперечить актам цивільного законодавства України, зокрема ст.ст.5,9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст.ст.74,75 Господарського кодексу України та ст.ст.769, 901, 936 Цивільного кодексу України, порушує економічні та оборонні інтереси держави, що виражається у невиконанні дохідної частини державного бюджету та зниження боєздатності Збройних Сил України.

Вищевказані обставини стали підставою для звернення прокурора з позовом про визнання недійсним договору надання про надання послуг зберігання товарно-матеріальних цінностей №2 від 03.01.2019 та зобов`язання ОСОБА_1 звільнити займане приміщення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги прокурора є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 11 ЦК України визначено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір.

В даному випадку предметом спору є матеріально-правова вимога про визнання недійсним договору про надання послуг зберігання товарно-матеріальних цінностей та додаткових послуг №2 від 03.01.2019 та зобов`язання звільнити займане приміщення.

Частиною 1 статті 235 ЦК України встановлено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Відповідно до ст.936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Статтею 944 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач не має права без згоди поклажедавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншим особам.

Правовий аналіз вищевказаних норм свідчить про те, що як правило, договір зберігання укладається без права користування річчю; право користування річчю зберігач може отримати за попередньою згодою поклажодавця, і в такому разі виникають правовідносини найму.

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували здійснення відповідачами дій, направлених на виконання умов саме договору зберігання (видаткові накладні, з зазначеними в них одиницями виміру, вартістю товарно-матеріальних цінностей, що передані на зберігання, акти приймання-передачі наданих послуг, рахунки по оплаті послуг, що надаються зберігачем, тощо).

Також, до матеріалів справи не надано доказів, що приміщення, яке у спірному договорі зазначено як місце зберігання, є складським або коморою. Вказане приміщення визначено як лазня-пральня.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку про відсутність під час укладення договору про надання послуг зберігання товарно-матеріальних цінностей №2 від 03.01.2019 намірів у сторін на встановлення правовідносин зі зберігання, оскільки волевиявлення відповідача-1 у даному випадку було спрямовано на виникнення у відповідача-2 строкового оплатного права володіння та користування приміщенням лазні-пральні, розташованим за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою-підприємцем, основним видом економічної діяльності якого є 38.21.Оброблення та видалення безпечних відходів (а.с.194-195).

Факт використання ОСОБА_1 приміщення за адресою: АДРЕСА_2 для здійснення господарської діяльності, підтверджується актом обстеження використання державного майна від 19.04.2019, складеним комісією Регіонального відділення ФДМУ по Житомирській області, створеною наказом від 22.03.2019, за результатами проведення виїзного обстеження та перевірки стану використання нерухомого державного майна ( а.с.69-70).

Таким чином, 03.01.2019 між Концерном "Військторгсервіс" в особі Житомирської філії Концерну "Військторгсервіс" та ОСОБА_1 укладено договір оренди державного майна, за змістом якого ОСОБА_1 фактично отримав право користування державним майном - приміщенням пральні-лазні, для здійснення господарської діяльності - прийому макулатури, що відповідає основному виду діяльності ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця.

Частиною 1 статті 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ч.2 ст.235 ЦК України в разі, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Отже, до спірного правочину слід застосовувати правила, передбачені для договору найму (оренди) комунального майна, врегульовані положеннями Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Статтею 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендодавцями майна, яке перебуває у державній власності, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації); а також підприємства, установи та організації щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна.

Відповідно до ст.9 зазначеного закону фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України, відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону. Орендодавець протягом п`яти днів після погодження умов договору оренди з органом, уповноваженим управляти відповідним майном (у випадках, передбачених цим Законом, - органом Антимонопольного комітету України), а в разі якщо заява про оренду майна не потребує узгодження (щодо оренди окремого індивідуально визначеного майна, крім нерухомого), протягом 15 днів після дати її реєстрації розміщує в офіційних друкованих засобах масової інформації та на веб-сайтах орендодавців оголошення про намір передати майно в оренду або відмовляє в укладенні договору оренди і повідомляє про це заявника. Протягом 10 робочих днів після розміщення оголошення орендодавець приймає заяви про оренду відповідного майна. Протягом трьох робочих днів після закінчення строку приймання заяв орендодавець своїм наказом ухвалює рішення за результатами вивчення попиту на об`єкт оренди. У разі якщо подано лише одну заяву, конкурс на право оренди не проводиться і договір оренди укладається із заявником. У разі надходження двох і більше заяв орендодавець оголошує конкурс на право оренди. Порядок проведення конкурсу визначається Кабінетом Міністрів України для об`єктів, що перебувають у державній власності.

Частинами 1, 2 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об`єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України.

Отже, спірний договір, який за своєю правовою природою є договором оренди, укладений відповідачами всупереч вимогам Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Згідно з ст.ст. 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Конституції та законам України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, а також моральним засадам суспільства. До того ж, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені ст.ст. 215, 216 Цивільного кодексу України, ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.ч.1, 3, 5 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Згідно з ч.1 ст.236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. І відповідно до ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Як роз`яснено у п.2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №13, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Аналізуючи матеріали справи та враховуючи невідповідність оспорюваного договору вимогам ст.ст.5, 9, 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст.287 Господарського кодексу України, оскільки процедура оренди здійснена без відповідного дозволу на передачу, без проведення конкурсу, оцінки об`єкта оренди, договір укладено не з належним орендодавцем та його зміст не відповідає законодавчим вимогам, що висуваються до договорів оренди державного майна, суд вважає вимогу військового прокурора про визнання правочину недійсним обґрунтованою.

Згідно ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Зважаючи на те, що згідно оспорюваного правочину ОСОБА_1 зайнято приміщення Житомирської філії Концерну "Військоторгсервіс" за адресою: АДРЕСА_2, задоволенню підлягає також вимога прокурора про його звільнення.

Щодо правомірності звернення прокурора з даним позовом в інтересах Міністерства оборони України суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За змістом частин 3, 4 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Згідно з частинами 1, 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.

Отже, представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень.

Концерн "Військторгсервіс" та його Житомирська філія належить до сфери управління Міністерства оборони України, на підставі чого Міністерство оборони України є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Однак уповноважений орган - Міністерство оброни України неналежно здійснює свої функції щодо захисту економічних інтересів держави, оскільки факт укладання удаваних правочинів виявлено у вересні 2018 року під час проведення Центральним територіальним управлінням внутрішнього аудиту Міністерства оборони України №234/3/66 комплексного аудиту Житомирської філії Концерну "Військторгсервіс".

Таким чином, Міністерство оборони України обізнане про випадки систематичного порушення законодавства Житомирською філією Концерну "Військторгсервіс", проте жодних заходів не вживає.

Бездіяльність Міністерства оборони України унеможливлює відрахування коштів до бюджету, порушує економічні та оборонні інтереси держави, що виражається у невиконанні доходної частини державного бюджету та зниження боєздатності Збройних Сил України.

Водночас, прокурор зазначає, що у відповідності до вимог ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурором листом №33-2718вих19 від 24.04.2019 було повідомлено суб`єкт владних повноважень - Міністерство оборони України про необхідність представництва прокуратурою інтересів держави в особі Міністерства оборони України у формі звернення до суду з цим позовом та участі в його розгляді (а.с. 71).

За вказаних обставин, звертаючись до суду із цим позовом, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України обґрунтував та підтвердив наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. При цьому прокурором зазначено, що Міністерство оборони України самостійно заходи щодо усунення порушень інтересів держави у судовому порядку не вживало.

Згідно із ч.2, 3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст.13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст.86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для визнання договору про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг №2 від 03.01.2019 недійсним та зобов`язання ОСОБА_1 звільнити приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , в зв`язку з чим, заявлений прокурором позов підлягає задоволенню.

На підставі ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідачів.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов Першого заступника військового прокурора Житомирського гарнізону Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Концерну "Військторгсервіс" в особі відокремленого підрозділу Житомирської філії Концерну "Військторгсервіс" та ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати недійсним Договір про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг №2 від 03.01.2019, який укладений між Концерном "Військторгсервіс" в особі Житомирської філії Концерну "Військторгсервіс" та ОСОБА_1 .

3. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звільнити приміщення Житомирської філії Концерну "Військоторгсервіс" (10014, м.Житомир, просп. Миру, 22, ідентифікаційний код 35212338) за адресою: АДРЕСА_2.

4. Стягнути з Концерну "Військторгсервіс" (03151, м.Київ, вул.Молодогвардійська, 28А, ідентифікаційний код 33689922) в особі Житомирської філії Концерну "Військторгсервіс" (10004, м.Житомир, проспект Миру, 22-Б, ідентифікаційний код 35212338) на користь Військової прокуратури Центрального регіону України (10014, м.Житомир, вул.Дмитра Донцова, 20, ідентифікаційний код 38347014) 1921,00грн судового збору.

5. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Військової прокуратури Центрального регіону України (10014, м.Житомир, вул.Дмитра Донцова, 20, ідентифікаційний код 38347014) 1921,00грн судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 03.12.19

Суддя Шніт А.В.

Віддрукувати:

1 - в справу

2 - Військовій прокуратурі Житомирського гарнізону (рек. з пов.)

3 - позивачу (рек. з пов.)

4-6 - відповідачам (рек. з пов.)

7 - третій особі (рек. з пов.)