Рішення

від 04.12.2019 по справі 910/13792/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.12.2019Справа № 910/13792/19

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи

справу № 910/13792/19

за позовомПриватного акціонерного товариства САНТЕХКОМПЛЕКТ доТовариства з обмеженою відповідальністю АРМАМІКС простягнення 15 582,03 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство САНТЕХКОМПЛЕКТ (надалі - позивач, ПрАТ САНТЕХКОМПЛЕКТ ) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю АРМАМІКС (надалі - відповідач, ТОВ АРМАМІКС ) про стягнення 15 582,03 грн., з яких: 8 656,70 грн. - основна заборгованість, 4 144,54 грн. - пеня, 695,83 грн. - інфляційні втрати, 353,62 грн. - 3% річних та 1 731,34 грн. - штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки №1276/16-сб від 27.12.2016р. в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2019р. позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі №910/13792/19. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Проте, відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, хоча за висновками суду, вказаний учасник судового процесу був належним чином повідомлений про розгляд справи судом, виходячи з наступного.

Частиною 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч. 4 ст. 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 08.10.2019р. була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04073, м. Київ, вул. Марка Вовчка, 14.

Однак, конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі від 08.10.2019р. був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання .

Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення.

Відтак, за висновками суду, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки за закінченням строку зберігання свідчить про відмову відповідача отримати копію судового рішення за адресою свого місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, і вважається днем вручення відповідачу ухвал суду про відкриття провадження у справі та про виклик у судове засідання в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 08.10.2019р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, поважних причин невиконання вимог суду не повідомив, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

27.12.2016р. між ПрАТ САНТЕХКОМПЛЕКТ (постачальник) та ТОВ АРМАМІКС (покупець) було укладено Договір поставки №1276/16-сб (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується передавати у власність покупця, а покупець приймати та оплачувати товар на умовах і у порядку, визначених цим договором, в асортименті, кількості та за цінами, вказаному в рахунку-фактурі та видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього договору.

Прийом-передача товару здійснюється повноважними представниками постачальника та покупця. Поставка товару здійснюється згідно Міжнародних правил ІНКОТЕРМС-2010 (з урахуванням внутрішньодержавних особливостей застосування даних правил) на умовах EXW (04073, м. Київ, вул. Куренівська, будинок №16А). Сторони можуть погодити інші умови поставки та зазначити їх в додаткових угодах (специфікаціях), рахунках-фактурах, видаткових накладних. Які є невід`ємною частиною цього договору (п. 1.2 Договору).

Пунктом 3.1 Договору визначено, що загальна сума договору становить 3 000 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 500 000,00 грн., але не більше, що є орієнтовною, а не сталою величиною, яка визначається за домовленістю сторін. Остаточна загальна сума цього договору визначається з підсумку цін товару, поставленого постачальником відповідно до умов цього договору та отриманого покупцем за період дії даного договору.

Ціни на товар вказуються в рахунках-фактурах та видаткових накладних на товар, які є невід`ємною частиною цього договору. Оплата здійснюється в національній валюті України у формі безготівкових розрахунків (п. 3.2 Договору).

Згідно із п. 3.3 Договору, покупець здійснює оплату за отриманий товар протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту отримання товару. Товар вважається оплаченим покупцем при надходженні коштів на поточний рахунок постачальника. Допускається попередня оплата товару (аванс) з ініціативи покупця.

Відповідно до п. 4.1 Договору, поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі прийнятих постачальником до виконання замовлень покупця. Партією товару є товар, поставлений по одній видатковій накладній.

Строк поставки товару, який є в наявності на складі постачальника - впродовж 5 (п`яти) робочих днів (п. 4.2 Договору).

Пунктом 4.6 Договору визначено, що приймання товару за кількістю та якістю відбувається у відповідності з чинним в Україні законодавством, у тому числі Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю від 15.06.1965р. (П-6) та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю від 25.04.1966р. (П-7), в частині, що не суперечить діючому законодавству України.

Згідно із п. 4.8 Договору, підписання покупцем видаткової накладної свідчить про те, що покупець згоден з ціною на товар, вказаною в накладній, перевірив кількість, асортимент, тару поставленої партії товару та погоджується на прийняття всього товару як належно поставленого згідно цього договору з дотриманням строків його постачання.

Постачальник за власною ініціативою або вимогою покупця, надає покупцеві у двох екземплярах підписаний акт звірки взаємних розрахунків. Покупець протягом 5 робочих днів зобов`язаний підписати та повернути один з екземплярів постачальнику або направити вмотивовані зауваження з приводу акту. Якщо протягом вказаного строку покупець не підписує акт та не направляє зауважень, акт звірки взаємних розрахунків вважається вірним у редакції постачальника та є достатнім доказом заборгованості покупця (п. 4.9 Договору).

Даний договір, відповідно до умов п. 7.1, набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 26.12.2017р. включно, а в частині виконання зобов`язань - до повного виконання сторонами. Якщо жодна сторона не повідомить іншу за 30 (тридцять) календарних днів до дати закінчення строку дії договору, він вважається пролонгованим на наступний рік на тих самих умовах.

Судом встановлено, що позивач, виконуючи взяті на себе згідно Договору зобов`язання, у період з 25.01.2017р. по 18.05.2018р. поставив, а відповідач, в особі директора Яценка Юрія Олександровича, що діяв на підставі довіреностей №9 від 25.01.2017р., №10 від 25.01.2017р., №12 від 25.01.2017р., №11 від 25.01.2017р., №13 від 31.01.2017р., №20 від 10.02.2017р., №24 від 13.02.2017р., №18 від 10.02.2017р., №16 від 08.02.2017р., №26 від 14.02.2017р., №31 від 28.02.2017р., №32 від 01.03.2017р., №34 від 03.03.2017р., №35 від 11.03.2017р., №37 від 15.03.2017р., №40 від 16.03.2017р., №36 від 15.03.2017р., №46 від 05.04.2017р., №47 від 06.04.2017р., №48 від 06.04.2017р., №51 від 27.04.2017р., №52 від 27.04.2017р., №54 від 15.05.2017р., №58 від 23.05.2017р., №59 від 30.05.2017р., №61 від 02.06.2017р., №63 від 08.06.2017р., №65 від 14.06.2017р., №66 від 19.06.2017р., №67 від 22.06.2017р., №70 від 31.07.2017р., №74 від 11.08.2017р., №77 від 17.08.2017р., №76 від 14.08.2017р., №85 від 20.09.2017р., №86 від 05.10.2017р., №103 від 01.12.2017р., №95 від 29.11.2017р., №9 від 29.03.2018р., №12 від 05.04.2018р., №20 від 19.04.2018р., №22 від 23.04.2018р., №23 від 23.04.2018р., №25 від 25.04.2018р., №26 від 25.04.2018р. та №33 від 18.05.2018р. прийняв товар на загальну суму 242 474,32 грн., що підтверджується видатковими накладними №К1-00002176 від 25.01.2017р. на суму 10 665,72 грн., №К1-00002175 від 25.01.2017р. на суму 6 351,62 грн., №К1-00002179 від 25.01.2017р. на суму 1 008,00 грн., №К1-00002446 від 27.01.2017р. на суму 470,47 грн., №К1-00002994 від 01.02.2017р. на суму 1 959,41 грн., №К1-00004257 від 10.02.2017р. на суму 8 918,22 грн., №К1-00004342 від 13.02.2017р. на суму 22 105,92 грн., №К1-00004341 від 13.02.2017р. на суму 865,61 грн., №К1-00004353 від 13.02.2017р. на суму 39 828,98 грн., №К1-00004589 від 14.02.2017р. на суму 38 663,52 грн., №К1-00004740 від 15.02.2017р. на суму 2 119,20 грн., №К1-00006161 від 28.02.2017р. на суму 965,23 грн., №К1-00006315 від 01.03.2017р. на суму 191,57 грн., №К1-00006752 від 06.03.2017р. на суму 106,56 грн., №К1-00007410 від 13.03.2017р. на суму 2 569,46 грн., №К1-00007768 від 15.03.2017р. на суму 18,72 грн., №К1-00007769 від 15.03.2017р. на суму 2 428,60 грн., №К1-00008238 від 20.03.2017р. на суму 675,48 грн., №К1-00008240 від 20.03.2017р. на суму 11,23 грн., №К1-00008408 від 20.03.2017р. на суму 494,78 грн., №К1-00008515 від 21.03.2017р. на суму 8 988,34 грн., №К1-00010591 від 05.04.2017р. на суму 423,96 грн., №К1-00010616 від 05.04.2017р. на суму 10 242,88 грн., №К1-00010615 від 05.04.2017р. на суму 72,65 грн., №К1-00013262 від 27.04.2017р. на суму 1 411,20 грн., №К1-00013263 від 27.04.2017р. на суму 175,36 грн., №К1-00015043 від 15.05.2017р. на суму 9 312,35 грн., №К1-00015325 від 17.05.2017р. на суму 84,47 грн., №К1-00016422 від 24.05.2017р. на суму 723,12 грн., №К1-00017539 від 31.05.2017р. на суму 823,36 грн., №К1-00017534 від 31.05.2017р. на суму 2 431,66 грн., №К1-00018188 від 06.06.2017р. на суму 11 488,16 грн., №К1-00018646 від 08.06.2017р. на суму 2 644,34 грн., №К1-00018773 від 15.06.2017р. на суму 1 305,29 грн., №К1-00020253 від 19.06.2017р. на суму 27,34 грн., №К1-00020906 від 22.06.2017р. на суму 192,10 грн., №К1-00027528 від 02.08.2017р. на суму 691,66 грн., №К1-00029187 від 11.08.2017р. на суму 290,15 грн., №К1-00029189 від 11.08.2017р. на суму 43,68 грн., №К1-00029571 від 14.08.2017р. на суму 2 185,00 грн., №К1-00030261 від 17.08.2017р. на суму 757,22 грн., №К1-00030784 від 21.08.2017р. на суму 972,00 грн., №К1-00035926 від 20.09.2017р. на суму 1 927,70 грн., №К1-00038863 від 05.10.2017р. на суму 2 085,74 грн., №К1-00049819 від 05.12.2017р. на суму 336,12 грн., №К1-00049820 від 05.12.2017р., на суму 11 143,61 грн., №К1-00010859 від 29.03.2018р. на суму 2 216,58 грн., №К1-00010860 від 29.03.2018р. на суму 4 140,90 грн., №К1-00011827 від 06.04.2018р. на суму 464,76 грн., №К1-00013719 від 19.04.2018р. на суму 312,70 грн., №К1-00013721 від 19.04.2018р. на суму 482,62 грн., №К1-00014104 від 23.04.2018р. на суму 8 353,80 грн., №К1-00014103 від 23.04.2018р. на суму 994,68 грн., №К1-00015108 від 27.04.2018р. на суму 3 516,24 грн., №К1-00015107 від 27.04.2018р. на суму 1 607,28 грн., №К1-00017206 від 15.05.2018р. на суму 530,30 грн. та №К1-00017936 від 18.05.2018р. на суму 8 656,70 грн.

Однак, за доводами позивача, відповідач взяті на себе грошові зобов`язання виконав частково внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 8 656,70 грн.

У зв`язку із наявністю заборгованості за поставлений товар, позивач 20.07.2018р. звернувся до відповідача з претензією №115/18-п від 18.07.2018р. в якій вимагав негайного погашення існуючої заборгованості. Проте, вимога позивача зі сторони відповідача залишена без відповіді та задоволення, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами Договір за своєю природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України. Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 Цивільного кодексу України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно з ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, поставка товару на виконання умов Договору №1276/16-сб від 27.12.2016р. була здійснена позивачем в період з 25.01.2017р. по 18.05.2018р. на загальну суму 242 474,32 грн., про що свідчать підписані з обох сторін видаткові накладні, копії яких містяться у матеріалах справи.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Пунктом 3.3 Договору встановлено, що покупець здійснює оплату за отриманий товар протягом 3 (три) календарних днів з моменту отримання товару.

З наведених положень Договору вбачається, що відповідач зобов`язаний був оплачувати поставлений товар протягом 3 календарних днів з моменту отримання товару.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та змісту п. 2.3 Договору строк виконання відповідачем грошового зобов`язання по оплаті поставленого позивачем за Договором товару на момент розгляду справи настав.

В той же час, судом встановлено, що відповідач взятих на себе грошових зобов`язань належним чином не виконав та станом на момент ухвалення рішення у справі заборгованість відповідача з оплати вартості поставленого позивачем згідно видаткової накладної №К1-00017936 від 18.05.2018р. товару становить 8 656,70 грн., доказів сплати якої відповідачем суду надано не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність заборгованості відповідача за Договором підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не спростована з огляду на що позовні вимоги в цій частині визнаються судом обґрунтованими.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 4 144,54 грн., штрафу у розмірі 1 731,34 грн., 3% річних у розмірі 353,62 грн. та інфляційних витрат у розмірі 695,83 грн. за прострочення виконання грошового зобов`язання за загальний період з 22.05.2018р. по 30.09.2019р.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами частини 1 статі 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

У відповідності до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 6 та ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

З огляду на вищенаведені положення законодавства, сторони, керуючись принципом свободи договору за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення грошового зобов`язання - порушення строків оплати поставленого товару.

Пунктом 5.4 Договору визначено, що у випадку порушення покупцем строків оплати, покупець на вимогу оплачує постачальникові неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення. Неустойка сплачується за весь період невиконання або неналежного виконання покупцем своїх зобов`язань, включаючи день повного розрахунку за поставлений товар. Крім цього, за прострочку оплати більш ніж на 30 календарних днів, з покупця стягується штраф у розмірі 20% від суми прострочки.

При цьому, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Водночас, відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

В даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012р. № 3-24гс12, від 09.04.2012р. № 3-88гс11. та у постанові Верховного Суду від 17.05.2018р. у справі № 910/6046/16.

В той же час, зі змісту пункту 5.4 Договору вбачається, що сторонами було визначено розмір, порядок нарахування пені та строк такого нарахування, а відтак приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, якими встановлено обмеження періоду нарахування штрафних санкцій піврічним терміном, у даному випадку не підлягають застосуванню.

Враховуючи зазначені обставини, суд здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені з урахуванням визначеного позивачем періоду - з 22.05.2018р. по 30.09.2019р. та штрафу, а також зважаючи на імперативність приписів ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених вимог, приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 4 144,54 грн. та штрафу у розмірі 1 731,34 грн. за прострочення виконання відповідачем зобов`язання за спірним Договором є правомірними та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд перевірив та погоджується з наданим позивачем розрахунком 3% річних, а тому вимога позивача про стягнення 3% річних у розмірі 353,62 грн. підлягає задоволенню.

Водночас, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 675,22 грн. В іншій частині - 20,61 грн., інфляційні втрати нараховано безпідставно (арифметично невірний розрахунок), а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ПрАТ САНТЕХКОМПЛЕКТ , з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АРМАМІКС (04073, м. Київ, вул. Марка Вовчка, 14; ідентифікаційний код 36123747) на користь Приватного акціонерного товариства САНТЕХКОМПЛЕКТ (04073, м. Київ, вул. Куренівська, 16-а; ідентифікаційний код 20038832) основну заборгованість у розмірі 8 656 грн. 70 коп., пеню у розмірі 4 144 грн. 54 коп., інфляційні втрати у розмірі 675 грн. 22 коп., 3% річних у розмірі 353 грн. 62 коп., штраф у розмірі 1 731 грн. 34 коп. та судовий збір у розмірі 1 918 грн. 46 коп.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано - 04.12.2019.

Суддя А.І. Привалов