Постанова

від 03.12.2019 по справі 730/728/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

03 грудня 2019 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 730/728/19

Головуючий у першій інстанції - Луговець О. А.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1517/19

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: судді Бечка Є.М.,

суддів: Євстафіїва О.К., Скрипки А.А.

секретар: Кривопиша Я.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 18 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно,

третя особа на стороні позивача без самостійних вимог - Борзнянська районна державна нотаріальна контора,

дата та місце складання повного тексту рішення: 19 вересня 2019 року, м.Борзна,

В С Т А Н О В И В :

В липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила визнати за нею право власності на 1/2 частки спадкового майна, що складається з земельної ділянки та на 1/2 частки спадкового майна що складається з житлового будинку, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Свої позовні вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько сторін - ОСОБА_3 , спадкоємцями після смерті якого є вона та відповідач Позивачкою було подано до Борзнянської районної державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, однак, нотаріусом винесено постанову про відмову у спадкуванні майна за законом, що складається з будинку та земельної ділянки, які розташовані по АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю належних правовстановлюючих документів, що посвідчують право власності спадкодавця на це нерухоме майно. В той же час відповідач, маючи оригінали всіх документів, не бажає більше року надати їх державній нотаріальній конторі, тому позивачка не змогла успадкувати за законом спадкове майно від батька. ОСОБА_1 , як інвалід 1-ої групи з дитинства, має обов`язкову частку в спадковому майні. Відповідач хоча й був зареєстрований з батьком, проте проживав і працював у м.Києві та приїздив лише два рази на місяць, а позивачка по мірі своєї можливості брала участь по догляду за батьком, привозила на візочку продукти, ліки, прибирала у будинку.

Рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області від 18 вересня 2019 року задоволено частково позов ОСОБА_1 , визнано за нею в порядку спадкування після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_3 право власності на 1/4 частину спадкового майна, що знаходиться в АДРЕСА_2 , й складається з: 8/25 частин житлового будинку та надвірних будівель (квартира 3); земельних ділянок площею 0,0024 га, кадастровий номер 7420810100:01:001:0010, площею 0,0056 га, кадастровий номер 7420810100:01:001:0165, площею 0,0087 га, кадастровий номер 7420810100:01:001:0166, площею 0,0779 га, кадастровий номер 7420810100:01:001:0167, цільове призначення яких - для обслуговування житлового будинку. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що положеннями ст.1241 ЦК України передбачено обов`язкова частка для ОСОБА_1 в спадковому майні померлого батька ОСОБА_3 , яка складає 1/4 частину (1/2 х 1/2) й вказаною нормою спадкового законодавства не передбачено можливості збільшення її розміру (лише зменшення). Крім того, ОСОБА_1 , всупереч приписам ст.12, 81 ЦПК України, свої позовні вимоги щодо необхідності збільшення обов`язкової частки не підтвердила жодними належними та допустимими доказами.

Не погоджуючись з даним рішенням ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, та просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки спадкового майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що пояснення свідка на стороні відповідача та самого відповідача мають розбіжності щодо кількості систематичних відвідувань спадкодавця відповідачем та позивачкою, не встановлено характер турботи відповідача про спадкодавця, що проявлялось у відсутності інформації відповідача про стан здоров`я спадкодавця, яким чином спадкодавець харчувався, яким чином відповідач піклувався про нього.

Також особа, яка подає апеляційну скаргу зазначає, що відповідач не надав жодних доказів про постійне проживання з спадкодавцем та належного ним виконання обов`язків догляду за спадкодавцем.

Особа, яка подає апеляційну скаргу звертає увагу, що судом не враховано доводи позивачки, що вона є інвалідом 1 групи з дитинства і по мірі своєї можливості брала участь у догляді за батьком, оскільки поруч проживала, могла на візочку привезти продукти харчування, ліки, прибрати у будинку, батько приходив до неї митися та приносив речі для прання, щоденно підтримували зв`язок, вона цікавилась станом батька, його настроєм, переймалась побутовими проблемами. Відповідач же проживав постійно у м.Києві.

Відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Сторони в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялась судом належним чином. У відповідності до вимог статей 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.263 ЦПК України передбачено, що рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Даним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько сторін у справі ОСОБА_3 (а.с.8, 28). Згідно довідки Борзнянської міської ради Чернігівської області від 16 березня 2018 року на час смерті ОСОБА_3 проживав та був зареєстрований в АДРЕСА_2 . На день смерті за однією адресою з ним ніхто не проживав та не був зареєстрований (а.с.30-зв.)

За життя ОСОБА_3 27 липня 1995 року склав на користь свого сина ОСОБА_2 заповіт на все належне йому майно (а.с.35, 38).

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 1 групи (а.с.7, 9), тому є повнолітньою непрацездатною особою та, у відповідності до положень ст.1241 ЦК України, має право на обов`язкову частку в спадковому майні померлого батька ОСОБА_3 .

Сторони у встановлений законом шестимісячний строк звернулися до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 (а.с.27, 36).

Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно Ніжинського міжміського бюро технічної інвентаризації ОСОБА_3 належить право власності на 8/25 житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_2 (а.с.52).

Також до складу спадкового майна входить: земельна ділянка площею 0,0024 га, кадастровий номер 7420810100:01:001:0010, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку (а.с.64-66); - земельна ділянка площею 0,0087 га, кадастровий номер 7420810100:01:001:0166, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку (а.с.67-69); земельна ділянка площею 0,0779 га, кадастровий номер 7420810100:01:001:0167, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку (а.с.63, 70-72); земельна ділянка площею 0,0056 га, кадастровий номер 7420810100:01:001:0165, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку (73-75).

Вбачається також, що постановою державного нотаріуса Борзнянської районної державної нотаріальної контори Артеменка О.О. від 20 червня 2019 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на землю та житловий будинок, що належать ОСОБА_3 у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на дане спадкове майно (а.с.6).

Крім того, в матеріалах справи містяться дві фотокартки за 01 січня 2001 року (а.с.50, 51), суть яких не зазначена.

Інших доказів ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду надано не було.

Відповідно ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. При цьому частинами 1-4 статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 6 даної статті визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтями 1216, 1218 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст.1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Право на обов`язкову частку у спадщині врегульовано статтею 1241 ЦК України, частиною першою якої передбачено, що право на обов`язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги за законом (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Враховуючи, що ОСОБА_3 склав заповіт на все своє майно на ім`я сина - ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 має право на обов`язкову частку, так як являється інвалідом І групи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у позивачки права, на підставі статті 1241 ЦК України, на обов`язкову частку в спадковому майні, яка становить половину від 1/2 частки у праві власності на спадкове майно, що належало спадкодавцю, тобто на 1/4 частину.

Доводи апеляційної скарги, що пояснення свідка на стороні відповідача та самого відповідача мають розбіжності щодо кількості систематичних відвідувань спадкодавця відповідачем та позивачкою, не встановлено характер турботи відповідача про спадкодавця, що проявлялось у відсутності інформації відповідача про стан здоров`я спадкодавця, яким чином спадкодавець харчувався, яким чином відповідач піклувався про нього, не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки не були підставою для ухвалення рішення по справі.

Доводи апеляційної скарги, що відповідач не надав жодних доказів про постійне проживання з спадкодавцем та належного ним виконання обов`язків догляду за спадкодавцем, не заслуговують на увагу, оскільки в даній справі не розглядається позов про усунення від спадкування, а ОСОБА_2 має право на спадкове майно за заповітом, який позивачкою не оскаржується.

Доводи апеляційної скарги, що судом не враховано доводи позивачки, що вона є інвалідом 1 групи з дитинства і по мірі своєї можливості брала участь у догляді за батьком, оскільки поруч проживала, могла на візочку привезти продукти харчування, ліки, прибрати у будинку, батько приходив до неї митися та приносив речі для прання, щоденно підтримували зв`язок, вона цікавилась станом батька, його настроєм, переймалась побутовими проблемами, а відповідач же проживав постійно у м.Києві, також не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки дані обставини не можуть бути підставою для збільшення визначеної законом обов`язкової частки у спадковому майні для ОСОБА_1 . Законом передбачено, що розмір обов`язкової частки у спадщині може бути лише зменшений судом, з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18 липня 2006 року, заява №63566/00, § 23). Апеляційний суд констатує, що судом першої інстанції надано повну оцінку доказів, поданих сторонами при розгляді справи.

За таких обставин, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права

Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому, відповідно до положень ст.375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 18 вересня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови виготовлено 04 грудня 2019 року.

Головуючий: Судді: