СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 грудня 2019 р. Справа № 480/3902/19
Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити дії,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (далі - відповідач, ГУ Держгеокадастру у Сумській області), в якій просила:
1) визнати протиправною та скасувати відмову ГУ Держгеокадастру у Сумській області, викладену у листі від 16.05.2019 №Д-6063-3122/21-19, у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,00га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Гарбузівської сільської ради Лебединського району Сумської області за межами населеного пункту;
2) зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Сумській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2.00га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Гарбузівської сільської ради Лебединського району Сумської області за межами населеного пункту.
Свої вимоги мотивувала тим, що відмова відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою суперечить нормам Земельного кодексу України. Відмічає, що підставою для відмови в наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Однак, в даному випадку, відповідач жодної з них у відповіді не навів.
Ухвалою суду від 18.10.2019 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву (а.с.19-28), в якому, з урахуванням поданих доказів, просив відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що ГУ Держгеокадастру у Сумській області листом від 16.05.2019 повідомило позивача, що згідно інформаційної довідки відділу у Лебединському районі ГУ Держгеокадастру у Сумської області від 07.05.2019 №601/406-19 землі за рахунок, яких планується відведення земельної ділянки у власність відносяться до земель сільськогосподарського призначення - пасовища, що не відповідає призначенню та принципам землеустрою, визначеним статтями 2,6 Закону України Про землеустрій , в частині створення раціональної системи землеволодіння та землекористування, а також вимогам Закону України Про охорону земель . Також, вказаним листом було запропоновано позивачу для уникнення земельних спорів уточнити бажане місце розташування земельної ділянки.
Відмітив, що згідно Класифікатору видів цільового призначення земель, затвердженого наказом від 23.07.10 №548 Державного комітету України із земельних ресурсів, землі сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства обліковуються за кодом - 01.03, а з цільовим призначенням для сінокосіння і випасання худоби - за кодом 01.08, тобто обліковуються за різними видами цільового призначення. В переліку ст.118 Земельного кодексу України, якою визначено цільове призначення для надання безоплатно у власність громадянам, серед якого, окрім іншого, зазначено для ведення особистого селянського господарства, але відсутнє надання у власність громадянам земельної ділянки з цільовим призначенням - пасовища (для сінокосіння і випасання худоби), оскільки фактичне цільове призначення спірної земельної ділянки - для сінокосіння і випасання худоби (пасовища), а з таким цільовим призначенням, відповідно до вказаної ст.34 Земельного кодексу України, земельні ділянки надаються не у власність, а в оренду, тобто можуть орендуватись громадянами.
Крім того, у відзиві зазначив, що вимога зобов`язати відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою є втручанням в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Суд не вправі зобов`язати відповідача до вчинення тих дій, які згідно із земельним законодавством України можуть здійснюватися лише за його розсудом.
Представник позивача подав до суду відповідь на відзив (а.с.30-33), в якій заперечував проти доводів представника відповідача, викладених у відзиві, та просив позовні вимоги задовольнити з підстав, викладених у позові.
Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 17.04.2019 позивач звернулася до ГУ Держгеокадастру у Сумській області з заявою від 15.04.2019 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2га, яка розташована за межами населеного пункту на території Гарбузівської сільської ради Лебединського району Сумської області (а.с.8,23). До заяви було додано графічні матеріали, на яких зазначене бажане розташування та розмір земельної ділянки, копія паспорту та РНОКПП (а.с.7,9,24).
Листом від 16.05.2019 №Д-6063-3122/21-19 (а.с.10,22) відповідач повідомив позивача про наявність підстав, що ускладнюють отримання земельної ділянки у зв`язку з тим, що згідно інформаційної довідки відділу у Лебединському районі ГУ Держгеокадастру у Сумської області від 07.05.2019 №601/406-19 землі за рахунок, яких планується відведення земельної ділянки у власність відносяться до земель сільськогосподарського призначення - пасовища, що не відповідає призначенню та принципам землеустрою, визначеним статтями 2,6 Закону України Про землеустрій , в частині створення раціональної системи землеволодіння та землекористування, а також вимогам Закону України Про охорону земель . Оскільки пасовища можуть бути у складі земель для будь-якого сільськогосподарського призначення, але прямо забороняється розорювання пасовищ, про що говорить частина третя статті 37 Закону України Про охорону земель , а саме на землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо розорювання сіножатей, пасовищ.
Також вказаним листом для уникнення земельних спорів було запропоновано позивачу уточнити бажане місце розташування земельної ділянки.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. а ч.3 ст. 22 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (далі - Земельний кодекс України) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства. Згідно ч.4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Порядок передачі земельних ділянок у власність громадян врегульовано ст.118 Земельного кодексу України, відповідно до частин 6-7 якої громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення, серед іншого, особистого селянського господарства, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Як вбачається з наведених норм, стаття 118 Земельного кодексу України містить виключний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Відповідач, в силу вимог Земельного кодексу України та покладених на нього обов`язків, зобов`язаний в кожному випадку дослідити фактичні обставини повно та всебічно для з`ясування наявності чи відсутності встановлених законом підстав для відмови в задоволенні заяви.
Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого земельного питання. З огляду на вимоги частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим. Вказане узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 13.02.2019 у справі №820/688/17, в якому Суд наголосив, що РІШЕННЯ відповідача про відмову в наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, викладене У ФОРМІ ЛИСТА не може відповідати критеріям, установленим ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, ЯКЩО не надає чіткої та зрозумілої відповіді стосовно наявності причини (причин), які унеможливлюють позитивне вирішення порушеного позивачем питання. Відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України така відмова має бути мотивованою, а підставою відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, відповідач, розглядаючи заяву ОСОБА_1 , повинен був прийняти одне з двох рішень: надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні. При цьому, у випадку надання відмови, ГУ Держгеокадастру у Сумській області повинно було керуватись лише тими підставами, виключний перелік яких визначено у ст.118 Земельного кодексу України.
Натомість, у листі від 16.05.2019 (а.с.10,22) відповідач, повідомив позивача з посиланням на ст.ст.2,6 Закону України Про землеустрій , ч.3 ст.37 Закону України Про охорону земель та на інформаційну довідку відділу у Лебединському районі ГУ Держгеокадастру у Сумської області від 07.05.2019 №601/406-19 про те, що пасовища можуть бути у складі земель для будь-якого сільськогосподарського призначення, але прямо забороняється розорювання пасовищ.
Однак, суд зазначає, що вказані доводи ГУ Держгеокадастру є безпідставними, враховуючи наступне.
Так, згідно інформаційної довідки відділу у Лебединському районі ГУ Держгеокадастру у Сумської області від 07.05.2019 №601/406-19 (а.с.25) земельна ділянка відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення, шифр рядка 94 (землі запасу), номер графи 12 (пасовища).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України Про охорону земель від 19.06.2003 №962-IV (далі - Закон України Про охорону земель ) власники та землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок зобов`язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.
Згідно з ч.3 вказаної статті на землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо: вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій; розорювання сіножатей, пасовищ; використання деградованих, малопродуктивних, а також техногенно забруднених земельних ділянок; необґрунтовано інтенсивного використання земель.
Таким чином, норма ч.3 ст.37 Закону України Про охорону земель визначає, що на землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо розорювання сіножатей. Однак, пряма заборона щодо такої діяльності, як зазначило ГУ Держгеокадастру і в листі від 16.05.2019 №Д-6063-3122/21-19 (а.с.10,22), відсутня. Більш того, жодного рішення про обмеження на земельній ділянці діяльності по розорюванню пасовищ відповідачем, на обґрунтування своїх вимог суду не надано.
За таких обставин, суд вважає, що посилання відповідача на положення частини 3 ст. 37 Закону України Про охорону земель за відсутності рішення про обмеження на земельній ділянці діяльності по розорюванню пасовищ не може бути підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Крім того, передача у власність земельної ділянки не позбавляє відповідні державні органи вживати заходи щодо контролю використання земельних ділянок за цільовим призначенням.
Також, як вбачається з інформаційної довідки відділу у Лебединському районі ГУ Держгеокадастру у Сумської області від 07.05.2019 №601/406-19 (а.с.25), на яку відповідач посилається в листі від 16.05.2019 №Д-6063-3122/21-19 (а.с.10,22), спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення, шифр рядка 94 (землі запасу), номер графи 12 (пасовища), форма власності державна; бажане місце розташування земельної ділянки не порушуватиме вимог раціональної організації території. Відтак, посилання відповідача на порушення принципу землеустрою в частині створення раціональної системи землеволодіння та землекористування є безпідставним. Крім того, у вказаній довідці зазначено, що бажана земельна ділянка не відноситься до категорій тих, які неможливо передати у власність.
Таким чином, те, що бажана земельна ділянка відноситься до пасовищ, не є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення.
Посилання у відзиві представника відповідача на Класифікацію видів цільового призначення земель, затверджену наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548, суд також не приймає до уваги, оскільки оскаржуване рішення було прийняте без урахування та без посилання на його норми.
Крім іншого, на переконання суду, відповідачем помилково розуміються норми ст.118 Земельного кодексу України. Так, даною нормою, на яку посилається і представник відповідача, передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Тобто вказаними приписами передбачено з яким цільовим призначення має право одержати громадин безоплатно земельну ділянку із земель, зокрема, державної власності. Однак, даною нормою не визначено за рахунок яких саме земель подається та вирішується подана заява, проте, вказаною нормою передбачено, що клопотання подаються до відповідного органу, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Частиною 4 ст. 122 Земельного кодексу України, в свою чергу передбачено, що Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи, в даному випадку відповідач, передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності.
Відтак, враховуючи, що пасовища, відповідно до ч.2 статті 22 Земельного кодексу України, входять до земель сільськогосподарського призначення, доводи представника відповідача в цій частині є безпідставними.
Посилання на те, що ч.1 ст. 34 Земельного кодексу України, відповідно до якої громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби, також є необґрунтованими, оскільки даною нормою передбачено лише право громадян отримати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби, в той же час це не означає що особа не має права отримати таку земельну ділянку у власність, що, і передбачено, зокрема, п. а ч.3 ст. 22 Земельного кодексу України, відповідно до якої землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Таким чином, вказана у листі від 16.05.2019 підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є необґрунтованою та не передбачена приписами ч.7 ст.118 Земельного кодексу Україну.
При цьому, судом враховано, що відповідно до ч. 10 ст. 118 Земельного кодексу України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Статтею 118 Земельного кодексу України визначено строк для розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та передбачено два можливі варіанти рішень за наслідками розгляду такої заяви - задоволення заяви та надання дозволу або відмова у наданні дозволу з передбачених на те законом підстав. Інших варіантів дій уповноваженого органу за наслідками розгляду заяви законом не передбачено.
Приймаючи до уваги, що заява про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не була відповідачем задоволена, лист від 16.05.2019 суд трактує саме як відмову у наданні такого дозволу.
Враховуючи, що ГУ Держгеокадастру у Сумській області, відмовляючи позивачу у задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, не дотримався вимог Земельного кодексу України, відмова була надана з підстав, не передбачених ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України, дане рішення не може відповідати приписам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому позовні вимоги про визнання відмови протиправною та її скасування, та про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо доводів відповідача про те, що суд не може зобов`язати орган владних повноважень до прийняття конкретного рішення, оскільки це буде фактичне втручання в його дискреційні повноваження, суд зазначає, що згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може .
При цьому, слід зазначити, якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб`єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов`язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача.
У справі, що розглядається, повноваження щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано статтею 118 Земельного кодексу України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Вказані висновки узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постановах від 07.06.2019 (справа №826/17196/17), від 30.09.2019 (справа №818/1760/17).
Також суд наголошує, що відповідно до статті 118 Земельного кодексу України відповідач зобов`язаний або надати дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою, або відмовити у наданні такого дозволу, але на законних підставах.
Оскільки процес надання позивачу формальної відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою може тривати безкінечно, то в даному випадку, враховуючи, що позивач звернувся до відповідача із всіма необхідними документами, єдиним правильним способом захисту порушеного права є зобов`язання ГУ Держгеокадастру надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2.00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Гарбузівської сільської ради Лебединського району Сумської області.
Така позиція повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 30.09.2019 (справа №818/1760/17), а також Верховного Суду України, який у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, враховуючи, що ГУ Держгеокадастру у Сумській області протиправно відмовило позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, з підстав, не передбачених Земельним кодексом України, суд вважає, що в даному випадку не буде втручанням суду в дискреційні повноваження ГУ Держгеокадастру у Сумській області, а зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2.00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Гарбузівської сільської ради Лебединського району Сумської області буде обґрунтованим, повним та належним способом захисту порушеного права позивача, оскільки відповідач протиправно надав формальну відмову з підстав, не передбачених діючим законодавством.
Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи вказане положення, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ Держгеокадастру у Сумській області суму судового збору в розмірі 1536,80грн., сплаченого нею за подання позовної заяви згідно квитанцій від 15.05.2019 та від 17.10.2019 (а.с.3).
Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (40030, м.Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд.25, код ЄДРПОУ 39765885) про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Сумській у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,00га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Гарбузівської сільської ради Лебединського району Сумської області за межами населеного пункту, викладену у листі від 16.05.2019 №Д-6063-3122/21-19.
Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Сумській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2.00га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Гарбузівської сільської ради Лебединського району Сумської області за межами населеного пункту.
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (40030, м.Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд.25, код ЄДРПОУ 39765885) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в рахунок повернення сплачений при подачі позову судовий збір у розмірі 1536 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість) грн. 80коп.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 04.12.2019.
Суддя І.Г. Шевченко
Суд | Сумський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 04.12.2019 |
Оприлюднено | 05.12.2019 |
Номер документу | 86098763 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Сумський окружний адміністративний суд
І.Г. Шевченко
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні