Рішення

від 29.11.2019 по справі 640/13297/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 листопада 2019 року № 640/13297/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю Давлат Україна про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю Давлат Україна (далі - відповідач), в якому просить:

- стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Давлат Україна на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 27 368 (двадцять сім тисяч триста шістдесят вісім) гривень 75 коп.;

- стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Давлат Україна пеню у розмірі 1 494 (одна тисяча чотириста дев`яносто чотири) гривень 22 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем в установленому порядку у 2018 році не виконано встановлений статтею 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. А саме, за даними поданого товариством звіту форми №10-ПІ за 2018 рік з необхідного нормативу кількості осіб з інвалідністю, що мають бути працевлаштовані - 1 особа, а фактично відповідачем не працевлаштовано жодної особи.

Крім того, позивач вважає, що відповідачем не виконано в повній мірі обов`язку з інформування центрів зайнятості про вільні вакантні посади для працевлаштування інвалідів. У зв`язку з цим та на підставі вказаного Закону щодо відповідача підлягають застосуванню адміністративно-господарські санкції, які позивачем не були сплачені в установлений строк та які мають бути стягнуті судом. Окрім того, на підставі згаданого Закону за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій з відповідача належить стягнути пеню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.07.2019 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти позову та зазначив, що ним належним чином виконувались вимоги нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини соціальної захищеності інвалідів, у тому числі щодо створення робочих місць для них.

Крім того, відповідач зазначає, що товариством при поданні звітності Звіт про зайнятість та працевлаштуванні інвалідів за 2018 рік за формою 10-ПІ допущено технічну помилку, а саме не вказано працюючого у ТОВ Давлат Україна інваліда ОСОБА_1 , який має другу групу інвалідності та працевлаштований згідно з чинним законодавством України. На підставі зазначеного, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Позивачем подано суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що протягом строку визначеного законодавством для надання вказаного звіту, а саме з 01 січня по 01 березня включно відповідач не подавав жодних уточнених звітів та не повідомляв Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів про допущено помилку, а тому повністю підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд задовольнити адміністративний позов.

Враховуючи предмет і підстави позову, а також положення статей 12, 257, 262 КАС України, суд розглядає адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що товариство з обмеженою відповідальністю Давлат Україна (код ЄДРПОУ 37896887) є юридичною особою та перебуває на обліку в Київському міському відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

Відповідачем, 01.03.2019 подано до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік по формі 10-ПІ (річна поштова), затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 №42.

Згідно вказаного звіту відповідачем зазначено, що середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства у 2018 році становила 8 осіб, відтак, на переконання позивача, відповідно до нормативу, на підприємстві повинно бути працевлаштовано 1 особу з інвалідністю, однак відповідачем не працевлаштовано жодної особи з інвалідністю, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість зі сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 27 368,75 грн.

Також на відповідача накладено пеню за порушення строків сплати зазначеної суми адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1 494,22 грн.

Несплата відповідачем адміністративно-господарських санкцій та пені зумовила позивача на звернення з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21.03.1991 №875-ХІІ Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні (далі - Закон № 875-ХІІ).

Згідно зі статтею 4 Закону №875-ХІІ соціальний захист інвалідів є складовою діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей інвалідів нарівні з іншими громадянами та полягає у наданні пенсії, державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, здійсненні реабілітаційних заходів, встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду.

Стаття 17 Закону №875-ХІІ встановлює, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Відповідно до статті 19 Закону №875-ХІІ визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Відповідно до норм статті 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (ч.4 ст.20 Закону №875-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Частиною третьою статті 18 цього Закону визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Проаналізувавши вищенаведене, суд зазначає, що обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу, покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Згідно з частиною третьою статті 18-1 Закону №875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Відповідно до поданого відповідачем Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 8 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні - 1 особа.

Частиною третьою статті 50 Закону України Про зайнятість населення від 05.07.2012 №5067-VI передбачено, що роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про:

попит на робочу силу (вакансії);

заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Порядок подачі інформації про попит на робочу силу (вакансії) затверджено наказом Міністерства соціальної політики України Про затвердження форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядку її подання від 31.05.2013.

Відповідно до пункту 2.1 зазначеного Порядку, форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Пунктом 1.3 Порядку передбачено, що роботодавці подають інформацію до територіального органу Державної служби зайнятості України у містах Києві та Севастополі, районі, місті, районі у місті незалежно від місцезнаходження.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 01.03.2019 ТОВ Давлат Україна до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів подано звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік по формі 10-ПІ (річна поштова), затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 №42.

У вказаному звіті відповідач зазначив, що середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства за 2018 рік становить 8 осіб, відповідно 4% нормативу на підприємстві повинна бути працевлаштована 1 особа з інвалідністю.

Як стверджує відповідач у поданому відзиві на позовну заяву, відповідно до облікових даних ТОВ Давлат Україна та проведеної внутрішньої перевірки, після отримання даної позовної заяви позивачем встановлено, що товариством при поданні звітності Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік за формою 10-ПІ допущено технічну помилку. А саме не вказано працюючого у ТОВ Давлат Україна інваліда ОСОБА_1 , який має другу групу інвалідності на підтвердження чого надав копію заяви ОСОБА_1 про прийняття на роботу від 01.06.2018, копію наказу про прийняття ОСОБА_1 на роботу від 01.06.2018., копію повідомлення про прийняття працівника на роботу від 01.06.2018, копію квитанції №2 про прийняття звітності від 01.06.2018.

У зв`язку з виявленою помилкою, ТОВ Давлат Україна направило лист вих.№22-07/01 від 22.07.2019 на адресу Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів з проханням внести відповідні зміни до бази даних підприємств та установ, які подають звітність, шляхом коригування коду рядка 02 Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік за формою 10-ПІ.

Оскільки, відповідачем надано належні та допустимі докази працевлаштування інваліда ОСОБА_1 , який має другу групу інвалідності, а також докази виплати йому заробітної виплати за січень 2018 - червень 2019 - відповідач виконав покладений на нього відповідний обов`язок, передбачений Законом України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні .

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, для стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що роботодавець вжив необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, зокрема відповідачем вжито всіх необхідних заходів для працевлаштування інвалідів, а тому відсутні підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій.

Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позов є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 241-246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 104) відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Суддя В.П. Шулежко