Рішення

від 15.11.2019 по справі 280/4028/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 листопада 2019 року Справа № 280/4028/19 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Татаринова Д.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (69095, м. Запоріжжя, вул. Гоголя, 147, код ЄДРПОУ 20508338)

до Приватного підприємства «Інтегра» (69006, м .Запоріжжя, вул. Валерія Лобановського 19. кв.10, код ЄДРПОУ 30992228)

про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2018 році

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі - позивач) до Приватного підприємства «Інтегра» (далі по тексту, відповідач), в якому позивач просить суд стягнути з Приватного підприємства «Інтегра» на користь Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році у розмірі 20 884,96 грн.

Ухвалою судді від 27 серпня 2019 року зазначену позовну заяву було залишено без руху в зв`язку з невідповідністю позовної заяви вимогам КАС України та позивачеві був наданий строк для усунення недоліків.

Так, на виконання вимог зазначеної ухвали 13 вересня 2019 року на адресу суду надійшла заява від позивача з виправленими недоліками.

Ухвалою судді від 16 вересня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та призначено судове засідання на 16 жовтня 2019 року.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що відповідно до Звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю (форма 10-ПІ річна- поштова), затвердженого наказом Мінпраці України від 10 лютого 2007 року №42 (надалі - Звіт), наданого відповідачем, середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали у відповідача, за звітний період склала 10 осіб, таким чином, середньооблікова кількість осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 Закону, на ПП Інтегра повинна складати 1 особа. Однак середньооблікова кількість осіб з інвалідністю у роботодавця склала 0 осіб, що є менше ніж встановлено нормативом статті 20 Закону.

В позовній заяві просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представником відповідача в судове засідання відзиву не надано. Про день час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Заяв та клопотань до суду не подано.

Вирішуючи питання щодо можливості розгляду справи по суті суд виходить з наступного.

Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в України» від 21 березня 1991 року №875-ХІІ із змінами і доповненнями (далі - Закон №875-ХІІ), Порядком нарахування пені та її сплати, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15 травня 2007 року №223 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 травня 2007 року за №552/13819 із змінами і доповненнями (далі - Порядок).

Відповідно до частин 1 - 3 статті 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним (частина 4 статті 19 Закону №875-ХІІ).

Статтею 18 Закону №875-ХІІ передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати

Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Нормами статті 18-1 Закону №875-ХІІ передбачено, що особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Проаналізувавши зміст наведених вище норм статей 18-20 Закону №875-ХІІ Верховний Суд сформував наступну правову позицію стосовно застосування зазначених норм права (постанови від 31 жовтня 2018 №812/1136/18, від 14 лютого 2018 року у справі №820/2124/16): обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, оскільки у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватися.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми Закону та правові позиції Верховного Суду, суд приходить до висновку, що за змістом норм Закону №875-ХІІ працевлаштуванню інвалідів передує їх звернення безпосередньо до підприємств, установ, організації чи до державної служби зайнятості, на яку власне і покладено обов`язок реєстрації бажаючих працювати інвалідів та здійснювати пошук підходящої роботи для них. Разом з тим, обов`язок відповідача створити робочі місця для інвалідів не супроводжується його обов`язком їх працевлаштовувати.

Разом з тим, суд бере до уваги наведену в тексті постанови Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №812/1136/18 правову позицію щодо того, що відповідно до частини 1 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» , а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» , що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інваліднстю роботодавці повідомляють територіальні відділення Фонду соціального захисту інвалідів згідно з наказом Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження форми звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» та Інструкцію щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» № 42 від 10 лютого 2007 року щороку до 1 березня, наступного після звітного періоду. Такий звіт подається або надсилається рекомендованим листом за місцем державної реєстрації роботодавця відповідному відділенню Фонду.

Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік (форми №10-ПІ), поданого відповідачем, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 10 осіб, підлягала працевлаштуванню 1 особа з інвалідністю.

Разом з тим, відповідно до листа центру зайнятості від 09 жовтня 2019 року №3733/11-20 зазначено, що Приватне підприємство Інтегра (ЄДРПОУ 30992228) за період з грудня 2017 року по грудень 2018 року Інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою № 3-ПН для осіб з інвалідністю до центру зайнятості не надавало. У заходах, які проводились протягом 2018 року центром зайнятості у напрямку працевлаштування осіб з інвалідністю, участь не приймало.

Згідно з пунктами 3 - 6 Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» , затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316, форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Актуальність зазначених у формі № 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку. Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).

Отже, з наведеного слідує, що до обов`язків роботодавців стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування, також відноситься надання Державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема листа Запорізького міського центру зайнятості від 09 жовтня 2019 року №3733/11-20 за спірний період відповідачем не надавалась Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та не приймало участь у заходах центру зайнятості присвячених працевлаштуванню інвалідів .

Таким чином, із наданих суду письмових доказів слідує, що відповідач протягом звітного 2018 року не подавав до Державної служби зайнятості звіту форми № 3-ПН, що свідчить про ненадання органам, що здійснюють працевлаштування осіб інформації необхідної для організації працевлаштування інвалідів. Зворотнього суду не доведено, докази іншого не надані.

Обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, за умови, що підприємство вжило усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. При цьому такими заходами є подання підприємством до центру зайнятості звітів по формі 3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, тобто факт повідомлення компетентного держаного органу про виділення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Оскільки, судом не встановлено та відповідачем не доведено, що останнім було подано звітність №3-ПН упродовж 2018 року до Державної служби зайнятості, що свідчить про наявність підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону №875-ХІІ.

Відповідно до статті 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

У рядку 5 поданого Приватним підприємством «Інтегра» звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік середньорічна заробітна плата штатного працівника на вказаному підприємстві становить 38 920,00 грн.

З огляду на те, що у відповідача відсутня необхідна кількість працевлаштованих інвалідів та відповідач не вжив усіх передбачених Законом №875-ХІІ заходів для працевлаштування останніх, позивачем правомірно заявлено до стягнення з Приватного підприємства «Інтегра» адміністративно-господарську санкцію у розмірі 19460,00 грн.

Щодо нарахування та стягнення пені суд зазначає наступне.

Механізм нарахування пені підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, які використовують найману працю, за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, передбачених Законом № 875-XI, встановлений Порядком нарахування пені та її сплати, затвердженим наказом Міністерства праці і соціальної політики України від 15 травня 2007 року № 223 (далі - Порядок № 223).

Так, частиною 2 статті 20 Закону № 875-ХІ встановлено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Пунктом 3.4 цього Порядку № 223 встановлено, що нарахування пені як роботодавцем, так і органом контролю здійснюється з наступного дня граничного строку сплати адміністративно-господарських санкцій по день сплати включно (тобто з 16 квітня наступного за роком, у якому відбулося порушення нормативу).

При цьому, нарахування пені здійснюється на дату фактичного погашення суми боргу (частини боргу) за кожний календарний день прострочення платежу. При частковому погашенні боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку боргу (пункт 3.6. Порядку).

З аналізу наведених правових норм вбачається, що пеня нараховується за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій; її нарахування здійснюється з наступного дня граничного строку сплати адміністративно-господарських санкцій по день сплати включно; нарахування пені здійснюється у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати.

Тобто, відповідальність у вигляді пені за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій можлива лише за наявності самого факту сплати таких адміністративно-господарських санкцій.

Вказана позиція також виказана Верховним Судом у справі № 804/401/17.

В даному випадку, позивачем доказів повної або часткової сплати Приватним підприємством «Інтегра» адміністративно-господарських санкцій суду не надано.

Відтак, позовні вимоги в частині стягнення пені задоволенню не підлягають, у зв`язку і відсутністю обставин за яких закон передбачає нарахування пені.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Оскільки позивач є суб`єктом владних повноважень, розподіл судових витрат у вигляді судового збору, згідно частини 2 статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (69095, м. Запоріжжя, вул. Гоголя, 147, код ЄДРПОУ 20508338) до Приватного підприємства «Інтегра» (69006, м .Запоріжжя, вул. Валерія Лобановського 19. кв.10, код ЄДРПОУ 30992228) про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2018 році - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «Інтегра» на користь Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році у розмірі 19 460,00 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Рішення у повному обсязі виготовлено 15 листопада 2019 року.

Суддя Д.В. Татаринов