Постанова

від 27.11.2019 по справі 160/2198/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

27 листопада 2019 року м. Дніпросправа №160/2198/19

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,

за участю секретаря судового засідання Чорнова Є.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.07.2019 р. (суддя Віхрова В.С., м. Дніпро) у справі №160/2198/19

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради

про визнання дій незаконними та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, -

встановив:

У березні 2019 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати незаконним звільнення ОСОБА_1 , виконуючи обов`язки головного лікаря КЗ "Стоматологічна поліклініка №3" Дніпровської міської ради 28 лютого 2019 року відповідно до пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України;

- скасувати наказ Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради від 28 лютого 2019 року №55-о "Про звільнення ОСОБА_1 ";

- поновити ОСОБА_1 на посаді виконуючої обов`язки головного лікаря КЗ "Стоматологічна поліклініка №3" Дніпровської міської ради з 28 лютого 2019 року;

- стягнути з Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 лютого 2019 року по день поновлення на посаді виходячи з розміру середньої заробітної плати;

- стягнути з Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.07.2019 р. в задоволенні позову відмовлено повністю. Рішення мотивовано тим, що відповідач не навів суду обґрунтованих підстав для задоволення позову; відповідачем були дотримані норми законодавства про працю та умови трудового договору, укладеного з позивачем.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, скаржник оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Зокрема зазначає, що трудові договори з позивачем переукладались 13 разів, а ч. 2 ст. 39-1 КЗпП України визначено, що строкові трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 23 КЗпП України, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Наказом відповідача від 28 лютого 2019 року № 55-о позивача звільнено із займаної посади 28 лютого 2019 року відповідно до п.2 ст. 36 КЗпП України.

Частиною 3 ст. 40 КЗпП України встановлено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Трудове законодавство не тільки зазначає перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, але й встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена ч. 3 ст. 40 КЗпП України заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Частиною 1 ст. 235 КЗпП України визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Позивач з 27 лютого 2019 року по 22 березня 2019 року перебував на лікарняному, проте, позивача було звільнено з посади в.о. головного лікаря КЗ "Стоматологічна поліклініка № 3" ДМР, що є порушенням вимог ч. 3 ст. 40 КЗпП України.

Також в обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на п. 4 Листа Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами при розгляді справ окремих норм трудового законодавства" від 27 вересня 2012 № 10-1389/0/4-12.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове - про задоволення позову.

02.09.2019 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому представник відповідача просить залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

В судовому засіданні позивач апеляційну скаргу підтримав, представники відповідача проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечували.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що керуючись Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", відповідно до Положення про департамент охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради, затвердженого рішенням міської ради від 01.12.2016 р. №55/16, розпорядження міського голови від 25.07.2018 р. №996-р "Про укладання контрактів, призначення та звільнення керівників комунальних закладів охорони здоров`я Дніпровської міської ради" Департамент охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради за підписом заступника міського голови, директора департаменту Бабського А.А. видано наказ №55-о від 28.02.2019 р. "Про звільнення ОСОБА_1 ".

Відповідно до вказаного наказу ОСОБА_1 звільнено з посади виконуючого обов`язки головного лікаря Комунального закладу «Стоматологічна поліклініка №3» Дніпровської міської ради з 28.02.2019 р. відповідно до п. 2 ст.36 КЗпП України.

Не погоджуючись зі своїм звільненням на підставі наказу №55-о від 28.02.2019 р., позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі, оскільки відповідач довів суду правомірність звільнення позивача відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства, згідно з ч. 1, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Під порушенням прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин слід розуміти негативні наслідки, які були спричинені рішенням органів влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до пп. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Позивач оскаржує наказ Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради від 28.02.2019 р. №55-о "Про звільнення ОСОБА_1 ", відповідно до якого позивача з 28.02.2019 р. звільнено з посади виконуючого обов`язки головного лікаря Комунального закладу "Стоматологічна поліклініка №3" Дніпровської міської ради відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Зазначений наказ мотивовано посиланням на Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні", Положення про департамент охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради, затвердженого рішенням міської ради від 01.12.2016 №55/16, розпорядження міського голови від 25.07.2018 №966-р "Про укладання контрактів, призначення та звільнення керівників комунальних закладів охорони здоров`я Дніпровської міської ради".

На вказану посаду позивача було прийнято відповідно до наказу від 15.01.2019 року №8-о "Про звільнення і призначення ОСОБА_1 ", яким звільнено позивача з посади виконуючого обов`язки головного лікаря Комунального закладу "Стоматологічна поліклініка № 3" Дніпровської міської ради 15.01.2019 відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України та тимчасово з 16.01.2019 по 28.02.2019 на підставі особистої заяви від 15.01.2019 р. призначено на цю ж посаду.

Відповідно до п. 3.4.5 Державного класифікатора "Класифікація організаційно-правових форм господарювання", затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28 травня 2004 р. № 97, комунальна організація (установа, заклад) утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.

Статтею 32 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема управління закладами освіти, охорони здоров`я, культури, фізкультури і спорту, оздоровчими закладами, які належать територіальним громадам або передані їм, молодіжними підлітковими закладами за місцем проживання, організація їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення.

Отже, з наведеного можна дійти висновку, що спірні правовідносини не мають ознак публічно-правового спору, оскільки відповідач у справі, який є органом місцевого самоврядування, під час прийняття наказу від 28.02.2019 року №55-о "Про звільнення ОСОБА_1 " не здійснював владних управлінських функцій, а виступав в якості роботодавця. Водночас позивач не перебував на публічній службі. Доказом цього є те, що позивач не приймав присягу як посадова особа органу місцевого самоврядування. Тобто позивач займав посаду керівника комунальної установи, на яку не поширюються законодавчі норми щодо публічної служби, зокрема норми Закону України "Про державну службу".

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Таким чином колегія суддів вважає, що, враховуючи характер спірних правовідносин, спірні правовідносини належить вирішувати в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з "…" питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів "…". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених ст. 19 КАС України, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України справа підлягає закриттю, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду від 17.07.2019 р. підлягає скасуванню, а провадження у справі слід закрити.

Керуючись статтями 319, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.07.2019 р. у справі №160/2198/19 скасувати.

Провадження у справі закрити.

Роз`яснити, що спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до статей 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 04.12.2019 року.

Головуючий суддя О.М. Панченко

Суддя С.М. Іванов

Суддя В.Є. Чередниченко