Постанова

від 08.08.2006 по справі 34/294-06-6866а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

34/294-06-6866А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  ПОСТАНОВА

"08" серпня 2006 р.Справа  № 34/294-06-6866А

08.08.2006 р. в 15год.30хв. господарський суд Одеської області

у складі судді Фаєр Ю.Г.

при секретарі судового засідання Артем'євій В.В.,

за участю представників сторін від позивача: Гаврюшенко О.Ю. провідного спеціаліста Фонду соціального захисту інвалідів, діючої за довіреністю №01-1/54 від 13.03.2006р.; від відповідача: Привалов Г.М. - директор

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань господарського суду Одеської області №7 в м. Одесі адміністративну справу № 34/294-06-6866А

за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до відповідача Сільськогосподарського виробничого кооперативу „Рассвет”

про стягнення на суму 6493,81грн.

ВСТАНОВИВ:

Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою №03-1/2380 від 10.07.06р., в якій просить стягнути з відповідача на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів в дохід державного бюджету на рахунок Державного казначейства суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005 році у розмірі 6332,31грн. та пеню у розмірі 161,50грн., посилаючись в обґрунтування заявлених позовних вимог на ст.ст.19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. (із змінами та доп.), п.п.3, 5, 10, 14 “Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. №314 (із змінами та доп.) та п.4 “Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. №1767 (із змінами та доп.).

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позов, посилаючись на відсутність порушення ним вимог ст.ст.18, 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. (із змінами та доп.), п.п. 3, 5, 10, 14 "Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. №314 (із змінами та доп.), стверджуючи, що у підприємства виникає обов'язок працевлаштувати інваліда при наявності відповідної пропозиції органів, перелічених у ст.18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. (із змінами та доп.).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників  сторін та давши їм оцінку в сукупності, суд прийшов до висновку, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 4 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" від 21.03.1991р. (зі змінами та доповненнями) передбачено, що держава створює правові, економічні, політичні, соціально-побутові і соціально-психологічні умови для задоволення потреб інвалідів у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності.

Пунктом 3 Положення про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995р. №314 (із змінами та доп.) встановлено, що робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Пунктом 5 вказаного Положення встановлено, що підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до пункту 14 названого вище Положення підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Відповідно до пункту 2 «Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляцій, обліку та використання цих коштів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. №1767 (із змінами та доп.), підприємства щороку не пізніше 1 лютого подають до відділень Фонду соціального захисту інвалідів форму державної статистичної звітності №10-ПІ поштова-річна “Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів”, затверджену наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.2004р. №338.

Зі звіту про зайнятість інвалідів за 2005 рік (форма 10-ПІ), наданого відповідачем до Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2005 році становила 65 осіб.

Таким чином, згідно із ст.19 Закону, на підприємстві відповідача у 2005 році норматив складає 3 робочих місця. Фактично ж, згідно даних, наданих підприємством у звіті, було створено 2 робочих місця для працевлаштування інвалідів. Отже, підприємством відповідача не виконано норматив по створенню 1 робочого місця для працевлаштування інвалідів та не було вжито заходів для працевлаштування інвалідів в порядку передбаченому “Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, а саме: відповідач не інформував державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Відповідно до наданого підприємством відповідача звіту, розмір середньої річної заробітної плати штатного працівника на підприємстві за 2005 рік становить 6332,31грн.

Таким чином, сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання відповідачем нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2005 році, становить 6332,31грн.

         Згідно ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. (зі змінами та доповненнями) для підприємств,  установ,  організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які  використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності   штатних працівників облікового  складу  за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця

Відповідно до ст. 20 названого Закону та Порядку сплати підприємствами, установами і організаціями штрафних санкцій до відділення Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року №1767, підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.

Згідно п. 4 названого Порядку штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Пунктом 11 названого вище Порядку передбачено, що контроль за своєчасним і повним надходженням штрафних санкцій від підприємств, які не забезпечують нормативу робочих місць, здійснюють відділення Фонду відповідно до законодавства. У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку.

Судом враховується п.4 та 15 Положення про Фонд України соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 р. N1434, та те, що свої функції контролю і застосування штрафних санкцій позивач може здійснити у випадку спору у судовому порядку, що відповідає ст.124 Конституції України, згідно якої юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Не може бути підставою звільнення від відповідальності норми пунктів 5, 10, 11, 12, 13, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 р. N 314, зокрема, на те, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням повноважень, стану здоров'я, здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК, так як зазначеними нормами визначено обов'язки уповноважених державних органів, а також підприємств щодо працевлаштування інвалідів. Відповідно вищезазначені державні органи не є безпосередніми роботодавцями інвалідів, а тільки здійснюють ті функції по працевлаштуванню інвалідів, які покладені на них п.п.11-13 зазначеного Положення.

Судом враховується, що обов'язки підприємства, визначені п. 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 р. N314, відповідачем не виконані, зокрема, щодо створення за власні кошти 1 робочого місця для працевлаштування інвалідів; інформування місцевих органів соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів; розробки і затвердження інструкції про робоче місце інваліда.

Відповідно нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, подання відповідної інформації вищезазначеним органам.

Посилання відповідача на відсутність обов'язку по працевлаштуванню інвалідів, невиконання державними органами, зазначених в ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991р. (зі змінами та доповненнями), обов'язків щодо працевлаштування інвалідів та створення робочого місця для працевлаштування інваліда, судом до уваги не приймається, оскільки обов'язок державних органів щодо працевлаштування інвалідів виникає після виконання підприємством обов'язку щодо створення робочих місць і надання, передбаченої Положенням про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95р. №314, інформації щодо створення та наявність робочих місць для працевлаштування інвалідів та про вільні робочі місця і вакантні посади, на яких використовується праця інвалідів. За відсутності такої інформації відповідні органи не могли скористатися своїми правами, передбаченими ст.18 вищевказаного Закону.

Посилання  відповідача на інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, у т.ч. на яких може використовуватися праця інвалідів, про що свідчить статистична звітність за формою №3-ПН «Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках»за 2005р. судом до уваги не приймається, оскільки звіти за липень-грудень не є належними доказами інформування уповноваженого органу про наявність вільних робочих місць, яких може використовуватися праця інвалідів в 2004р., оскільки протягом півроку відповідачем надавалися завідомо неправдиві дані щодо відсутності вакансій для інвалідів.

Крім того, зазначивши про створення робочих місць для інвалідів, відповідачем не доведено створення спеціальної комісії на підприємстві, залучення до її складу представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, проведення названою комісією атестації робочих місць для інвалідів та включення заходів щодо створення робочих місць для інвалідів до колективного договору, всупереч відповідному обов'язку, покладеному на відповідача п.3 та п.5 „Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженого постановою КМУ від 03.05.1995р. № 314 (із змінами).

Поряд з цим, оскільки результатом працевлаштування є укладення трудового договору з працівником, що встановлено статтею 21 Кодексу законів про працю України, то безпосереднє працевлаштування інвалідів здійснює власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та господарювання.

У зв'язку з невиконанням встановленого статтею 19 вказаного вище Закону нормативу в силу положень статті 20 цього ж Закону, а також пункту 3.4. Порядку сплати підприємствами, установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою КМУ від 28 грудня 2001 року № 1776, відповідач зобов'язаний був не пізніше 15 квітня 2006 року самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом, і складає 6332,31грн.

Відповідно до ч.2 ст.20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. (зі змінами та доповненнями) порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Несплата відповідачем адміністративно-господарських санкцій на суму 6332,31грн. зумовила нарахування позивачем пені за прострочку сплати виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки НБУ 9,5% на загальну суму 161,50грн.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Закон України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. (зі змінами та доповненнями) не пов'язує застосування штрафних санкцій з будь-якими іншими обставинами, що перешкоджали працевлаштуванню інвалідів, оскільки вказана відповідальність є за своєю природою альтернативним зобов'язанням.

Згідно з ч.1 ст.29 Бюджетного кодексу України від 21.06.2001р. (із змінами та доп.) доходи Державного бюджету України включають доходи що отримуються відповідно Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів".

Законом України "Про внесення змін та доповнень" до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік", передбачено, що надходження до Фонду України соціального захисту інвалідів належать до надходжень спеціального фонду Державного бюджету України на 2006 рік. Таким чином, несплата відповідачем адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2005 році, до Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів призвела до ненадходження цих коштів до Державного бюджету України, що, в свою чергу, перешкоджає державі у створенні економічних, соціально-побутових, соціально-психологічних умов для задоволення потреб інвалідів, - чим порушуються інтереси держави та соціальні гарантії прав інвалідів.

За таких обставин, дослідивши зібрані у справі докази та давши їм правову оцінку в сукупності, суд дійшов висновку, що позов Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів заявлений обґрунтовано, підтверджений належними доказами, відповідає чинному законодавству та підлягає задоволенню.

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.4 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична  чи  юридична  особа,  судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються. Покладення на відповідача держмита у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, даною статтею взагалі не передбачено. На підставі викладеного, суд не знаходить підстав для покладення на Відповідача обов'язку сплачувати держмито за розгляд даної справи.

Керуючись ст.ст.60, 71, 72, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позовні вимоги Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити повністю.

2.          Стягнути з Сільськогосподарського виробничого кооперативу „Рассвет” (р/р26002002036001 банк АКБ „Імексбанк”, МФО 328384, код ЄДРПОУ 30817018, адреса: 67140, Одеська область, В.Михайлівський район, с. Великоплоське) на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (на р/р 31214130600175, банк УДК у Одеській області одержувач Великомихайлівське РВДК, код ЄДРПОУ 23214716, МФО 828011 код платежу 50070000; адреса:65107, м.Одеса, вул.Канатна,83) адміністративно-господарські санкції за недотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005р. у розмірі 6332,31(шість тисяч триста тридцять дві)грн.31коп. та пеню у розмірі 161,50(сто шістдесят одну)грн.50коп.

3. Виконавчий лист видати після набрання постановою законної сили в разі надходження заяви особи, на користь якої ухвалено судове рішення.

Постанова господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого КАСУ, якщо таку заяву не було подано, якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений КАСУ, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Про апеляційне оскарження рішення суду (постанови) першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

                Суддя                                                                                 Фаєр Ю.Г.