Постанова

від 04.12.2019 по справі 260/556/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2019 рокуЛьвів№ 857/10861/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Іщук Л. П.,

суддів - Обрізка І. М., Онишкевича Т. В.,

за участю секретаря судового засідання - Кітраль Х. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року (ухвалене головуючим суддею Іванчулинець Д. В. у м. Ужгороді) у справі за адміністративним позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМС Коннектор Сістемс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В:

19 квітня 2019 року Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в суд із адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМС Коннектор Сістемс" (далі - ТзОВ "ІМС Коннектор Сістемс"), в якому просило стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції у розмірі 327751,38 грн та пеню за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 589,95 грн.

В обгрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2018 році та не сплатив у встановлені Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21 березня 1991 року № 875-XII (далі - Закон № 875-XII) строки адміністративно-господарські санкції за невиконання такого нормативу, у зв`язку з чим сума таких адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів їх сплати підлягають стягненню в судовому порядку.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало апеляційну скаргу, в якій, з покликанням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тим, що подані відповідачем звіти про наявність вакансій не відповідають вимогам Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , затвердженому наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України від 05 грудня 2016 року № 1476), та містять недостовірні дані. Зазначає, що наявність у відповідача робочих місць для працевлаштування інвалідів, не зайнятих інвалідами, є підставою для сплати адміністративно-господарських санкцій.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому її заперечує, покликається на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін.

В судове засідання з розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до частини четвертої статті 229, статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши доповідь головуючого судді, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік, поданим ТзОВ "ІМС Коннектор Сістемс" до Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до законодавства встановлена інвалідність, становила 1 особу. При цьому, кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні має становити 4 особи.

У зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, відповідачу була нараховані адміністративно-господарські санкції в розмірі 327751,38 грн та пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 589,95 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем у 2018 році щомісячно подавались до Виноградівського районного центру зайнятості звіти форми 3-ПН щодо наявності вакантних місць щодо працевлаштування осіб з інвалідністю. Крім того, відповідачем вживались необхідні заходи для їх працевлаштування.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

Статтею 20 цього ж Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до частини першої статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині першій статті 239 Господарського кодексу України, вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-XII.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 Господарського кодексу України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону № 875-XII пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року N 70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

При цьому, обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що визначені частиною першою статті 18 Закону № 875-XII.

Однак на підприємство покладається обов`язок створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.

Вказана позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 15 січня 2019 року у справі № 814/825/17.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідачем протягом 2018 року щомісячно подавались до Виноградівського районного центру зайнятості населення звіти форми 3-ПН щодо наявності вакантних місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, що підтверджується листом Виноградівської районної філії Закарпатського обласного центру зайнятості від 03 травня 2019 року № 410-06.

Крім того, з метою самостійного пошуку осіб з інвалідністю для працевлаштування на підприємстві відповідач подавав оголошення до газети Новини Виноградівщини про попит на вільну робочу силу (вакансії), в тому числі, попит на робочу силу осіб з обмеженими можливостями (інвалідів).

Центром зайнятості особи з інвалідністю до ТзОВ "ІМС Коннектор Сістемс" не направлялись. Фактів відмови ТзОВ "ІМС Коннектор Сістемс" в працевлаштуванні інвалідів центром зайнятості не зафіксовано.

Вказані обставини дають підстави для висновку про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених статтею 19 Закону № 875-XII, належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць в ТзОВ "ІМС Коннектор Сістемс" та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування, що свідчить про відсутність підстав для господарсько0правової відповідальності.

Доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що на ТзОВ "ІМС Коннектор Сістемс" покладається обов`язок по створенню, виділенню та самостійному працевлаштуванню інвалідів, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки законодавством України передбачений лише обов`язок щодо створення робочих місць для інвалідів, їх атестування та інформування про кількість створених робочих місць для інвалідів.

Покликання позивача на невідповідність поданих відповідачем звітів форми 3-ПН вимогам законодавства щодо їх подання, а також, що такі звіти містили недостовірні дані, апеляційний суд не бере до уваги з огляду на ненадання позивачем доказів на підтвердження вказаних обставин.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необгрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись статтями 310, 315, 316, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року у справі № 260/556/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. В. Онишкевич Повне судове рішення складено 05 грудня 2019 року.