Рішення

від 13.11.2019 по справі 910/10146/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.11.2019Справа № 910/10146/19 Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М. , при секретарі судового засідання Стеренчук М.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк

до Товариства з обмеженою відповідальністю Еліс Тревел

про зобов`язання вчинити дії

Представники учасників справи:

від позивача: Олейнік Н.О. - довіреність від 04.11.2019 № 6813-к-о;

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліс Тревел" про зобов`язання Товариство з обмеженою відповідальністю "Еліс Тревел" в особі ліквідаційної комісії визнати та включити до проміжного ліквідаційного балансу товариства кредиторські вимоги АТ КБ "Приватбанк" у загальному розмірі 354 683,69 грн. за наступними договорами: договором б/н від 12.03.2011 (надання послуги "Кредитний ліміт") в сумі 269 551,56 грн., договором б/н від 28.01.2014 (надання послуги "Гарантований платіж") в сумі 84 190,84 грн. та договором банківського обслуговування б/н від 01.02.2011 в сумі 941,29 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправне ухилення ліквідаційної комісії відповідача від розгляду кредиторських вимог позивача до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліс Тревел", які виникли через неналежне виконання останнім умов трьох вищезазначених договорів, а саме договору б/н від 12.03.2011, договору б/н від 28.01.2014 та договору банківського обслуговування б/н від 01.02.2011, в частині своєчасного повернення кредитних коштів та сплати інших передбачених умовами правочинів платежів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.08.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/10146/19, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 21.08.2019.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.08.2019 підготовче засідання відкладено на 25.09.2019, проте підготовче засідання, призначене на 25.09.2019, не відбулось у зв`язку з перебування судді Селівона А.М. у відпустці.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.10.2019 підготовче засідання призначено на 10.10.2019.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.10.2019 підготовче провадження у справі № 910/10146/19 закрито та призначено розгляд справи по суті на 13.11.2019.

У судові засідання 21.08.2019, 10.10.2019 та 13.11.2019 з`явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача в судові засідання не з`явився.

Суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 ст. 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали господарського суду від 01.08.2019, від 21.08.2019, від 02.10.2019 та від 10.10.2019 були направлені судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: 03127, м. Київ, пр-т 40-річчя Жовтня, буд. 120, корп. 1, та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Разом з тим ухвали господарського суду від 01.08.2019, від 21.08.2019, від 02.10.2019 та від 10.10.2019, які надсилались відповідачу, повернуті відділенням поштового зв`язку неврученими відповідачу у зв`язку із зазначенням інших причин, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду у справі № 910/10146/19 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене, судом вчинено всі необхідні та можливі заходи, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.

Про поважні причини неявки представника відповідача суд не повідомлено.

Суд відзначає, що з урахуванням строків, встановлених ст. ст. 165, 178 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалах, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Натомість як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім позовної заяви та доданих до неї доказів, а також заяв та клопотань процесуального характеру від позивача на час розгляду справи до суду також не надходило.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Еліс Тревел" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами.

В судовому засіданні 13.11.2019 року представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 13.11.2019 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 01.02.2011 відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліс Тревел" підписано Заяву про відкриття поточного рахунку та картки зі зразками підписів і відбитка печатки, згідно якої відповідач приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг і Тарифів банку (далі - Умови та Правила), розміщених на веб-сайті Приватбанку www.privatbank.ua, які разом із заявою складають Договір банківського обслуговування від 01.02.2011, а позивач у свою чергу відкрив відповідачу, зокрема, поточний рахунок № НОМЕР_1 у національній валюті (українська гривня).

Таким чином банк взяв на себе зобов`язання при наявності вільних грошових ресурсів здійснити обслуговування кредитного ліміту клієнта за рахунок кредитних коштів в межах ліміту, про розмір якого банк повідомляє клієнту на свій розсуд або у письмовому вигляді, або через встановлені засоби електронного зв`язку банка та клієнта.

Згідно Договору банківського обслуговування від 01.02.2011 на поточний рахунок товариства з обмеженою відповідальністю Еліс Тревел № НОМЕР_2 встановлено кредитний ліміт в розмірі 10 000,00 грн.

12.03.2011 товариством з обмеженою відповідальністю "Еліс Тревел" через систему клієнт-банк/інтернет клієнт-банк Приват24 подано заявку на встановлення кредитного ліміту на поточний рахунок № НОМЕР_1 , отже останній погодився з Умовами та правилами надання послуги "Кредитний ліміт" на поточний рахунок, що розміщені на веб-сайті Приватбанку www.privatbank.ua.

Умови та правила надання послуги "Кредитний ліміт" затверджені наказом від 06.03.2010 № СП-2010-256 та змінені з урахуванням наказу від 10.06.2014 № СП-2014-6780656 "Щодо актуалізації "Умов та Правил надання банківських послуг".

При цьому судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є змішаним договором банківського рахунку та кредитного договору, який регулюється приписами §1 та §2 глави 71 та глави 72 Цивільного кодексу України.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно визначення частини 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Частиною 1 статті 1067 Цивільного кодексу України закріплено, що договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною 1 статті 1068 Цивільного кодексу України встановлено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

При цьому слід зазначити, що ст. 1069 Цивільного кодексу України визначені умови кредитування рахунку, зокрема, якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.

Права та обов`язки сторін, пов`язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (§1 та §2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до пункту 3.2.1.1.1. Умов та Правил кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення обігових коштів та здійснення поточних платежів клієнта, в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту банк повідомляє клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку банка та клієнта.

Відповідно до пункту 3.2.1.1.1. Умов та Правил кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення обігових коштів та здійснення поточних платежів клієнта, в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту банк повідомляє клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку банка та клієнта.

Кредит надається в обмін на зобов`язання клієнта щодо його повернення, сплаті процентів та винагороди (п. 3.2.1.1.3. Умов та Правил).

Як вбачається з виписок по рахунку товариства з обмеженою відповідальністю "Еліс Тревел" за період з 12.03.2011 по 24.07.2019 позивач належним чином та в повному обсязі виконав взяті на себе зобов`язання згідно Умов та Правил та збільшено відповідачу кредитний ліміт на поточний рахунок до 30 000,00 грн.

Судом встановлено, що наданий кредит використовувався відповідачем у відповідності до Умов та Правил та Договору банківського обслуговування від 01.02.2011, шляхом здійснення платежів з поточного рахунку в межах наданого банком ліміту, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою банку по рахунку № НОМЕР_1 за період з 12.03.2011 по 24.07.2019.

Факт отримання та розмір наданих позивачем кредитних коштів відповідачем не заперечувався.

Відповідно до пункту 3.2.1.2.2.3. Умов та Правил клієнт зобов`язаний здійснювати погашення кредиту, отриманого в межах встановленого ліміту, не пізніше терміну закінчення періоду безперервного користування кредитом, встановленого пунктом 3.2.1.1.11.

За умовами пункту 3.2.1.1.11. Умов та Правил періодом безперервного користування кредитом є період часу, протягом якого безперервно існувало дебетове сальдо на поточному рахунку. Початком періоду безперервного користування кредитом вважається перший день, починаючи з якого безперервно існувало сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня. Зменшення або збільшення заборгованості за кредитом в цей період не впливають на зміну дати закінчення період безперервного користування кредитом. Датою закінчення періоду безперервного коригування кредитом вважається день, по закінченні якого на поточному рахунку зафіксовано нульове дебетове сальдо. Період безперервного користування кредитним лімітом на поточному рахунку - не більше 35 днів. Для пільгового користування лімітом (розрахунок відсотків здійснюється за процентною ставкою в розмірі 0% річних від суми залишку непогашеної заборгованості) клієнт повинен: у разі якщо дебетове сальдо на поточному рахунку утворилося з 1-го до 20-го (включно) числа поточного місяця, то обнулення повинно проводитися по кінцю дня в будь-який з днів з 20-го по 25-е поточного місяця; у разі якщо дебетове сальдо на поточному рахунку утворилося з 21-го до кінцевого числа поточного місця, то обнулення повинно проводитися по кінцю дня в будь-який з днів з 20-го по 25-е число наступного місця; якщо дебетове сальдо не було обнулено згідно умов описаних вище, то з 26 числа на залишок заборгованості починають нараховуватися відсотки за користування кредитом за ставкою 24% річних.

Крім того пунктом 3.2.1.4.4. Умов та Правил встановлено, що клієнт сплачує банку винагороду за використання ліміту відповідно до пунктів 3.2.1.1.6., 3.2.1.2.3.2., 1-го числа кожного місяця у розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць, в порядку, передбаченому Умовами та Правилам надання банківських послуг. Банк може за своїм розсудом не стягувати зазначену комісію у разі, якщо максимальне сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній календарний місяць, не перевищувало 100 гривень.

Згідно з положеннями частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до пункту 3.2.1.4.1. Умов та Правил за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня клієнт виплачує відсотки, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від терміну користування кредитом (диференційована процентна ставка).

Згідно з пунктом 3.2.1.4.1.1 Умов та Правил за період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнулення дебетового сальдо в одну з дат з до 25-го числа місяця поточного місяця, якщо дебетове сальдо на поточному рахунку утворилося з 1-го до 20-го (включно) числа поточного місяця або до 25-го числа наступного місяця, якщо дебетове сальдо на поточному рахунку утворилося з 21-го до кінцевого числа поточного місяця (далі - період, в який дебетове сальдо підлягає обнуленню ), розрахунок відсотків здійснюється за процентною ставкою в розмірі 0% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

У випадку необнулювання дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнуленню, на протязі 90 днів з кінцевої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулюванню, Клієнт сплачує Банку за користування кредитом відсотки в розмірі 36% річних, починаючи з останньої дати періоду, в яку дебетове сальдо підлягало обнулюванню (пункт 3.2.1.4.1.2 Умов та Правил).

Відповідно до пункту 3.2.1.4.1.3 зазначених Умов та Правил у разі непогашення кредиту впродовж 90 днів з дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов`язання Клієнта з погашення заборгованості вважаються порушеними. При порушенні Клієнтом будь-якого грошового зобов`язання, Клієнт сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 56% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. У разі порушення Клієнтом будь-якого з грошових зобов`язань і при реалізації права Банку на встановлення іншого терміну повернення кредиту, передбаченого Умовами і правилами надання банківських послуг, Клієнт сплачує Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочення, виходячи з 360 днів у році. Сплата пені здійснюється з дня, наступного за датою порушення зобов`язань.

Під непогашенням кредиту мається на увазі не виникнення на поточному рахунку нульового дебетового сальдо при закритті банківського дня (пункту 3.2.1.4.1.4 Умов та Правил).

Згідно з пунктом 3.2.1.4.9 Умов та Правил розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється в дату сплати.

Статтею 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Нормою статті 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статі 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно із частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 3.2.1.5.1. Умов та Правил визначено, що при порушенні клієнтом будь-якого із зобов`язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених пунктами 3.2.1.2.2.2, 3.2.1.4.2, 3.2.1.4.3, термінів повернення кредиту, передбачених пунктами 3.2.1.1.8, 3.2.1.2.2.3, 3.2.1.2.3.4, винагороди, передбаченого пунктами 3.2.1.2.2, 3.2.1.4.4, 3.2.1.4.5, 3.2.1.4.6, клієнт виплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. А в разі реалізації Банком права на встановлення іншого строку повернення кредиту, клієнт сплачує банку пеню у розмірі, зазначеному у пункті 3.2.1.4.1.3 від суми заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється в гривні. У випадку якщо кредит надавався в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату сплати.

У зв`язку з тим, що відповідач належним чином не виконав зобов`язання за Договором банківського обслуговування від 01.02.2011 (кредит за послугою "Кредитний ліміт" на поточний рахунок), станом на 03.06.2019 його заборгованість перед позивачем становить 269 551,56 грн. і складається з наступного: 30 000,00 грн. - заборгованість за кредитом, 84 046,67 грн. - заборгованість за процентами нарахованими за період 26.02.2014 - 03.06.2019, 11 905,40 грн. - заборгованість по комісії нарахована за період 01.03.2014 - 02.03.2018, 143 599,49 грн. - пеня нарахована за період - 05.02.2014 - 03.06.2019.

Крім того, як свідчать матеріали справи, після підписання Договору банківського обслуговування від 01.02.2011 клієнту було надано право користуватися послугою Гарантований платіж , яка може бути надана як за рахунок власних коштів клієнта, так і за рахунок коштів Банку, тобто в кредит.

Розділом 3.1.1., 3.2.2 зазначених Умов та Правил регламентований порядок надання кредиту за послугою Гарантований платіж .

Послугу Гарантований платіж банк надає для виконання грошових зобов`язань за господарськими договорами, що укладаються між клієнтом та його контрагентами, а також між клієнтом і банком (далі - послуга). Послуга надається у вигляді виконання банком заявок на договірне списання коштів (далі - Гарантований платіж або Заявка ), згідно якої клієнт-платник доручає банку зарахувати кошти на рахунок отримувача, в сумі і в дату, зазначені при створенні заявки. Послуга надається банком як за рахунок власних коштів платника, так і за рахунок кредитних коштів. Споживачами цієї послуги є платник і одержувач платежів за господарськими договорами (пункт 3.1.1.73. Умов та Правил).

Відповідно до пункту 3.2.2.1. Умов та Правил кредит надається в обмін на зобов`язання клієнта щодо його повернення, сплати процентів і винагороди. Обов`язковими реквізитами заявки на договірне списання коштів є: номер і дата заявки (присвоюються автоматично), рахунок платника, рахунок одержувача, сума платежу, призначення платежу (із зазначенням відомостей про господарський договір, на виконання оплати по якому подається заявка), дата зарахування коштів одержувачу (дата виконання заявки), вказівки за рахунок яких коштів (власних коштів клієнта/кредитних/змішано) необхідно зарезервувати гроші для виконання гарантованого платежу (пункт 3.1.1.74. Умов та Правил). Всі зазначені реквізити вказані в виписках по рахунках.

Після отримання банком за допомогою системи дистанційного обслуговування Заявки (система Internet Banking Приват-24 офіційний канал зв`язку між банком та клієнтом відповідно до пункту 1.1.1.91. Умов та Правил), банк розглядає її на предмет надання або відмови у наданні Послуги, у разі відсутності у платника власних коштів та/або некредитоспроможності платника (пункту 3.1.1.75. Умов та Правил).

Відповідач скористався послугою Гарантований платіж 28.01.2014 шляхом реєстрації заявки № 22 в системі Internet Banking Приват-24.

Відповідно до пункту 3.2.2.2. Умов та Правил клієнт погашає заборгованість по кредиту в розмірі, зазначеному в заявці клієнта, в строк до 30 днів з дати виконання заявки. За користування кредитом у період з дати ініціювання клієнтом заявки до дати виконання заявки клієнт сплачує винагороду за надання фінансового інструменту в розмірі 4% річних (але не менш ніж 5 гривень) від розміру кредиту, зазначеного у черговій заявці клієнта. Винагорода за надання фінансового інструменту сплачується клієнтом в дату надання в банк чергової заявки. У період з дати виконання заявки за рахунок кредитних коштів до 30.06.2014 року клієнт за користування кредитом сплачує банку відсотки в розмірі 28% січних, а починаючи з 01.07.2014 року клієнт за користування кредитом сплачує банку відсотки в розмірі 36% річних від суми заборгованості. У разі не погашення заборгованості клієнтом за кредитом у строк до 30 днів, включно, на 31-й день - заборгованість по кредиту стає простроченою. При цьому за користування кредитом Клієнт платить відсотки в розмірі 56% річних від суми заборгованості.

Свої зобов`язання позивач виконав належним чином, шляхом виконання заявки відповідача на гарантований платіж від 28.01.2014 № 22 на суму 10 000,00 грн., що підтверджується копією зазначеної заявки, розрахунком заборгованості та виписками по рахунках відповідача.

Таким чином позивач свої зобов`язання виконав належним чином шляхом своєчасного проведення гарантованого платежу, ініційованого клієнтом, що підтверджується розрахунком заборгованості та випискою по рахунку.

Проте відповідач в порушення умов Договору банківського обслуговування від 01.02.2011 року повернення перерахованих коштів, наданих в кредит, в повному обсязі не здійснив.

Відповідно до пункту 3.2.2.7.5. Умов та Правил банк має право при порушенні клієнтом будь-якого із зобов`язань, передбаченого Умовами та Правилами, змінити умови кредитування-вимагати від клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за кредитом в повному обсязі.

Строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за цим Договором встановлюються сторонами тривалістю 15 років (пункту 3.2.2.10.7 Умов та Правил).

За приписами пункту 3.2.2.10.4 Умов та Правил нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов`язань, передбачених пунктами 3.2.2.10.1 - 3.2.2.10.3 цього Договору, здійснюється протягом 15 років з дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано клієнтом.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного Кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договорами.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У зв`язку з тим, що відповідач належним чином не виконав зобов`язання за Договором банківського обслуговування від 01.02.2011 (кредит за послугою Гарантований платіж ), станом на 03.06.2019 його заборгованість перед позивачем становить 84 190,84 грн. та складається з: 10 000,00 грн. - заборгованість за кредитом, 30 030,00 грн. - заборгованість за процентами нарахована за період 04.02.2014 - 03.06.2019, 44 160,84 грн. - пеня нарахована за період 04.08.2014 - 03.06.2019.

При цьому рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2015 у справі № 910/9839/15 були задоволені позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк про примусове стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю Еліс Тревел заборгованості (кредит за послугою Гарантований платіж згідно заявки відповідача на гарантований платіж від 28.01.2014 № 22) по кредиту в сумі 10 000,00 грн., заборгованості по процентах за користування кредитом - 6 012,22 грн., пені за несвоєчасність виконання зобов`язання - 2 548,66 грн.

Крім того рішенням Господарського суду міста Києва від 08.10.2018 у справі № 910/10725/18 були задоволені позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк про примусове стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Еліс Тревел заборгованості (кредит за послугою Кредитний ліміт" на поточний рахунок) по кредиту в розмірі 30 000,00 грн., заборгованості за відсотками в розмірі 72 706,67 грн., пені в розмірі 106 693,91 грн., заборгованості по комісії в розмірі 11 905,40 грн.

Згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Аналогічна положення знайшли своє відображення у роз`ясненнях Вищого господарського суду України, викладених у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , згідно яких не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Таким чином встановлені судовими рішеннями у справах № 910/9839/15 та № 910/10725/18 обставини мають преюдиційне значення для вирішення спору у даній справі та не потребують доказування.

Станом на час розгляду справи докази виконання рішень Господарського суду міста Києва від 02.06.2015 у справі № 910/9839/15 та від 08.10.2018 у справі № 910/10725/18, які набрали законної сили, в матеріалах справи відсутні.

Крім того, за твердженням позивача, оскільки між сторонами укладений Договір банківського обслуговування від 01.02.2011, відповідно банк надавав клієнту послуги з розрахунково-касового обслуговування клієнта на підставі чинного законодавства, Умов та Правил надання банківських послуг в частині "Банківське обслуговування", внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків. Отже, як стверджує позивач, у відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Еліс Тревел" існує заборгованість в розмірі 941,29 грн. за Договором банківського обслуговування від 01.02.2011 за надані послуги перерахування коштів в рахунок кредитного ліміту в сумі 891,29 грн. відповідно до пункту 3.2.1.1.17. Умов та Правил та комісії за надані послуги РКО за січень 2014 року в розмірі 50,00 грн., що підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_3 . Станом на 03.06.2019 вказана заборгованість за надані послуги не погашена.

Таким чином, судом встановлено, що внаслідок невиконання умов Договору банківського обслуговування від 01.02.2011 в частині сплати кредитних коштів, процентів, комісії та пені, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість, наявність якої підтверджується рішеннями Господарського суду міста Києва у справах № 910/9839/15 та № 910/10725/18, якими задоволено відповідні позовні вимоги банку, та заборгованість, яка виникла за наступний період та станом на 03.06.2019 складає в сумі 354 683,69 грн., з яких: заборгованість за Договором банківського обслуговування від 01.02.2011 за надані послуги перерахування коштів в рахунок кредитного ліміту - 941,29 грн.; заборгованість за послугою Гарантований платіж від 28.01.2014 в сумі 84 190,84 грн., в тому числі: 10 000,00 грн. - заборгованість за кредитом, 30 030,00 грн. - заборгованість за процентами, 44 160,84 грн. - пеня; заборгованість за послугою "Кредитний ліміт" від 12.03.2011 на поточний рахунок в сумі 269 551,56 грн., в тому числі: 30 000,00 грн. - заборгованість за кредитом, 84 046,67 грн. - заборгованість за процентами, 11 905,40 грн. - заборгованість по комісії, 143 599,49 грн. - пеня.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань товариство з обмеженою відповідальністю "Еліс Тревел" (код ЄДРПОУ 35234660) з 26.03.2019 перебуває в стані припинення за рішенням засновників.

З матеріалів справи вбачається, що 13.06.2019 позивач направив на адресу відповідача заяву з кредиторськими вимогами на суму 354 683,69 грн., з яких:

заборгованість в розмірі 941,29 грн. за Договором банківського обслуговування від 01.02.2011 за надані послуги перерахування коштів в рахунок кредитного ліміту;

заборгованість за послугою Гарантований платіж від 28.01.2014 становить 84 190,84 грн., в тому числі: 10 000,00 грн. - заборгованість за кредитом, 30 030,00 грн. - заборгованість за процентами, 44 160,84 грн. - пеня;

заборгованість за послугою "Кредитний ліміт" від 12.03.2011 становить 269 551,56 грн., в тому числі: 30 000,00 грн. - заборгованість за кредитом, 84 046,67 грн. - заборгованість за процентами, 11 905,40 грн. - заборгованість по комісії, 143 599,49 грн. - пеня.

Факт надсилання заяви з кредиторськими вимогами разом з розрахунками підтверджується доданими до позову копіями опису вкладення у цінний лист від 13.06.2019, накладної від 13.06.2019 № 4902714968007 та відповідного фіскального чеку Укрпошти від 13.06.2019 № 3000359996.

Разом з тим зазначену заяву з кредиторськими вимогами відповідач не отримав, оскільки її було повернуто за зворотною адресою, відповідно позивач отримав її 03.07.2019, що підтверджується інформацією з офіційного сайту "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 4902714968007.

Отже ліквідаційною комісією кредиторські вимоги позивача не розглядалися та не вирішувалося питання про їх визнання або відхилення.

Частинами 1-2 статті 104 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов`язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Статтею 105 Цивільного кодексу України передбачено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов`язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію. Після внесення запису про прийняття рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців повідомлення про внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо прийняття рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи публікується у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється. Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.

За приписами пунктів 1, 2, 26 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: найменування юридичної особи, у тому числі скорочене (за наявності); ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України; дані про перебування юридичної особи у процесі припинення, у тому числі дані про рішення щодо припинення юридичної особи, відомості про комісію з припинення (ліквідатора, ліквідаційну комісію тощо) та про строк, визначений засновниками (учасниками) юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, для заявлення кредиторами своїх вимог.

Як вже зазначалось вище з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що товариство з обмеженою відповідальністю "Еліс Тревел" (код ЄДРПОУ 35234660) з 26.03.2019 перебуває в стані припинення за рішенням засновників. У цьому витягу також зазначено відомості про строк, визначений засновниками (учасниками) юридичної особи, для заявлення кредиторами своїх вимог - 26.05.2019.

Неотримання відповідачем заяви з кредиторськими вимогами у відділенні поштового зв`язку свідчать про ухилення від визнання грошових вимог.

Однак, у свою чергу, за змістом положень частин 3, 4 статті 112 Цивільного кодексу України у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи. Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред`явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.

Таким чином, несвоєчасне заявлення кредитором (позивачем) грошових вимог у процедурі добровільної ліквідації боржника (відповідача) не має наслідком їх погашення, а впливає лише на порядок задоволення таких вимог.

Аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.10.2019 № 910/9052/18.

Частиною 5 статті 112 Цивільного кодексу України унормовано, що вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

У свою чергу, відповідно до частини 6 статті 105 зазначеного Кодексу кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.

Таким чином, норми цивільного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не надають ліквідаційній комісії права залишати вимоги кредиторів без розгляду.

Суд зазначає, що кредиторські вимоги позивача, які виникли після прийняття рішення про ліквідацію товариства з обмеженою відповідальністю "Еліс Тревел", є зобов`язаннями ліквідаційної маси та можуть бути заявлені до відповідача протягом усієї ліквідаційної процедури.

Зазначені обставини стали підставами для звернення позивача до суду з позовом по даній справі, в якому останній просить суд зобов`язати відповідача визнати грошові вимоги у загальному розмірі 354 683,69 грн. та включити їх до проміжного ліквідаційного балансу товариства.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги, зокрема, факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за договором банківського обслуговування б/н від 01.02.2011 в загальній сумі 354 683,69 грн., в тому числі за надання послуг Гарантований платіж (28.01.2014) та "Кредитний ліміт на поточний рахунок" (12.03.2011), що підтверджується матеріалами справи, в т.ч. рішеннями Господарського суду міста Києва у справах № 910/9839/15 та № 910/10725/18.

З огляду на вищевикладене, оскільки матеріали справи не містять та відповідачем не надано суду доказів задоволення ліквідаційною комісією даних вимог та внесення їх до реєстру вимог кредиторів (ліквідаційного балансу), суд дійшов висновку про обґрунтованість кредиторських вимог та наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача щодо зобов`язання відповідача включити до проміжного ліквідаційного балансу грошових вимог позивача у сумі 354 683,69 грн.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії" свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, пункт 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

За таких обставин, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Еліс Тревел" (03127, м. Київ, проспект 40-річчя Жовтня, буд. 120, корпус 1, код ЄДРПОУ 35234660) в особі ліквідаційної комісії визнати кредиторські вимоги Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) з заборгованості за договором банківського обслуговування від 01.02.2011, яка станом на 03.06.2019 становить 354 683,69 грн., з яких:

заборгованість за Договором банківського обслуговування від 01.02.2011 за надані послуги перерахування коштів в рахунок кредитного ліміту - 941,29 грн.;

заборгованість за послугою Гарантований платіж від 28.01.2014 в сумі 84 190,84 грн., в тому числі: 10 000,00 грн. - заборгованість за кредитом, 30 030,00 грн. - заборгованість за процентами, 44 160,84 грн. - пеня;

заборгованість за послугою "Кредитний ліміт на поточний рахунок" від 12.03.2011 на поточний рахунок в сумі 269 551,56 грн., в тому числі: 30 000,00 грн. - заборгованість за кредитом, 84 046,67 грн. - заборгованість за процентами, 11 905,40 грн. - заборгованість по комісії, 143 599,49 грн. - пеня, та включити зазначені вимоги до проміжного ліквідаційного балансу.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліс Тревел" (03127, м. Київ, проспект 40-річчя Жовтня, буд. 120, корпус 1, код ЄДРПОУ 35234660) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) 1 921,00 грн. (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну гривню нуль копійок) витрат по сплаті судового збору.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 06.12.2019.

Суддя А.М. Селівон