Рішення

від 06.12.2019 по справі 815/8359/13-а

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/8359/13-а

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С. при секретарі Кузьменко Е.Х., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідроенергомонтаж» до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0005482201 від 14 листопада 2013 року та №0005472201 від 14 листопада 2013 року,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Гідроенергомонтаж» до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0005482201 від 14 листопада 2013 року та №0005472201 від 14 листопада 2013 року.

Як позивач зазначив, що 29 листопада 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Гідроенергомонтаж» отримало податкові повідомлення-рішення №0005482201 від 14 листопада 2013 року про донарахування податку на додану вартість у розмірі 43 541 грн. та № 0005472201 від 14 листопада 2013 року про донарахування податку на прибуток у розмірі 56 876 грн. Зазначені податкові повідомлення-рішення позивач вважає необґрунтованими, незаконними та такими, що підлягають скасуванню. Так, позивач не погоджується з висновками податкової стосовно того, що у ТОВ «Гідроенергомонтаж» відображені у податковій звітності взаємовідносини з ТОВ «Тетрабудсервіс» без мети реального настання правових наслідків та з метою заниження об`єкту оподаткування, несплати податків. Позивач вказує, що фактичне виконання сторонами своїх договірних зобов`язань, зв`язок між їх наміром вступити у господарські відносини та його реалізацією, настання відповідних правових наслідків підтверджується наданою до податкової первинною документацією, а саме договорами, податковими накладними, рахунками, довідками за формою КБ-3, КБ-2в. Зазначені документи, як наголошує позивач, складені у відповідності до приписів чинного законодавства та підтверджують факт здійснення господарських операцій між ТОВ «Гідроенергомонтаж» та його контрагентами. За таких умов у податкової, на думку позивача, не має підстав для нарахування ТОВ «Гідроенергомонтаж» суми податку на додану вартість та податку на прибуток, а винесені щодо позивача податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, були надані заперечення та відзив відповідно до яких зазначив, що на підставі наказу начальника ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області від 23 вересня 2013 року №454 та направлення від 23 вересня 2013 року №353, згідно з пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 73.3 ст. 73, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 ПК України проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Гідроенергомонтаж» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахункам та правових відносинах з ТОВ «Тетрабудсервіс» за період 01 серпня 2011 року по 31 жовтня 2011 року, ТОВ «Забудова світу» за період 01 серпня 2011 року по 31 жовтня 2011 року.

Як зазначено відповідачем, перевіркою встановлено, що позивачем безпідставно сформовано валові витрати за рахунок віднесення їх до складу сум по договорам, накладним та актам виконаних робіт, отриманих від ТОВ «Тетрабудсервіс» , які не можуть розглядатись у якості належного підтвердження валових витрат, оскільки не мають статусу юридично значимих, чим порушено вимоги пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України. Також відповідач вказує, що позивачем, внаслідок порушення п. 198.3 ст. 198 ПК України, безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Тетрабудсервіс» усього у сумі 34 833, 00 грн. по яким відсутнє підтвердження факту їх придбання з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З підстав наведених в акті перевірки, запереченнях та у відзиві на адміністративний позов, відповідач вважає оскаржені податкові повідомлення-рішення правомірним, прийнятими відповідно до вимог чинного законодавства, а отже такими, що не підлягають скасуванню.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року було відкрито провадження у справі.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Гідроенергомонтаж» до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено у повному обсязі. Визнано протиправним та скасувано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області №0005482201 від 14 листопада 2013 року. Визнано протиправним та скасувано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області №0005472201 від 14 листопада 2013 року.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного від 17 грудня 2015 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області залишено без задоволення. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року залишено без змін.

Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області задоволено частково. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

15 травня 2019 року адміністративна справа надійшла до Одеського окружного адміністративного суду.

15 травня 2019 року на підставі розпорядження в.о.керівника апарату суду від 15 травня 2019 року №60, згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, адміністративна справа №815/8359/13-а передана на розгляд головуючому судді Єфіменко К.С.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2019 року адміністративну справу прийнято до провадження та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 17 липня 2019 року.

Протокольною Ухвалою суду від 17 липня 2019 року було замінено первинного відповідача на ГУ ДФС в Одеській області.

Ухвалою суду від 19 серпня 2019 року закрито підготовче провадження у справі таа призначено до судового розгляду на 16 вересня 2019 року.

Представник позивача до судового засідання з`явився, підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог підтримуючи доводи викладені у запереченнях та відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача та дослідивши наявні в справі письмові докази суд встановив наступні факти та обставини.

Як встановлено у судовому засіданні, у період з 24 вересня 2013 року по 30 вересня 2013 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Гідроенергомонтаж» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахункам та правових відносинах з ТОВ «Тетрабудсервіс» за період 01 серпня 2011 року по 31 жовтня 2011 року, ТОВ «Забудова світу» за період 01 серпня 2011 року по 31 серпня 2011 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт №36/22-213/37549920/549 від 07 жовтня 2013 року «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Гідроенергомонтаж» код ЄДРПОУ 37549920, з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахункам та правових відносинах з ТОВ «Тетрабудсервіс» , код ЄДРПОУ 37508271 за період 01 серпня 2011 року по 31 жовтня 2011 року, ТОВ «Забудова світу» , код ЄДРПОУ 37242411 за період 01 серпня 2011 року по 31 серпня 2011 року» , у висновку якого встановлено порушення вимог пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, внаслідок чого підприємством занижено податкове зобов`язання з податку на прибуток у сумі 56 876 грн.; п. 198.3 ст. 198 ПК України, внаслідок чого підприємством занижено податок на додану вартість у сумі 34 833 грн. (а.с. 192-207, том 1).

На підставі зазначеного акту перевірки, а також згідно з п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 123.1 ст. 123 ПК України, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0005482201 від 14 листопада 2013 року, яким ТОВ «Гідроенергомонтаж» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 43 541, 00 грн. (34 833, 00 грн. - за основним платежем та 8 708, 00 грн. - за штрафними санкціями) (а.с. 208, том 1).

На підставі акту перевірки №36/22-213/37549920/549 від 07 жовтня 2013 року, згідно з п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, пунктом 6 підрозділу 10 Перехідних положень ПК України, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0005472201 від 14 листопада 2013 року, яким ТОВ «Гідроенергомонтаж» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 56876,00 грн. (56876,00 грн. - за основним платежем) (а..с 209, том 1).

Не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду із зазначеним адміністративним позовом.

Як вбачається з матеріалів справи, документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Гідроенергомонтаж» проведено з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахункам та правовим відносинам з ТОВ «Тетрабудсервіс» та ТОВ «Забудова світу» .

Так, судом встановлено, що 05 серпня 2011 року між ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Квадрат» (Замовник) та ТОВ «Гідроенергомонтаж» (Підрядник) було укладено договір підряду №4П/11, предметом якого є виконання робіт з будівництва зовнішніх мереж: Торгівельно-розважального комплексу, розташованого у м. Сімферополь по вул. Євпаторійське шосе, 8, (а.с. 12-32, том 1).

З метою виконання умов даного договору, 05 серпня 2011 року ТОВ «Гідроенергомонтаж» (Замовник) було укладено договір підряду №0308 з ТОВ «Тетрабудсервіс» (Підрядник) на виконання робіт з будівництва зовнішніх мереж: Торгівельно-розважального комплексу, розташованого у м. Сімферополь по вул. Євпаторійське шосе, 8, (а.с. 38-39, том 1).

08 серпня 2011 року між ТОВ «Гідроенергомонтаж» (Замовник) та ТОВ «Забудова Світу» (Підрядник) було укладено договір підряду №0808, предметом якого є виконання робіт з будівництва зовнішніх мереж: Торгівельно-розважального комплексу, розташованого у м. Сімферополь по вул. Євпаторійське шосе, 8, (а.с. 40-43, том 1).

21 вересня 2011 року між ТОВ «Тетрабудсервіс» (Новий Боржник), ТОВ «Гідроенергомонтаж» (Кредитор) та ТОВ «Забудова Світу» (Первісний боржник) було укладено договір №2109 переводу боргу, відповідно до умов якого Первісний боржник передає, а Новий боржник приймає на себе зобов`язання по виконанню договору №0808 від 08 серпня 2011 року, укладеного між «Кредитором» та «Первісним боржником» (а.с. 44-45, том 1).

Таким чином, роботи з будівництва зовнішніх мереж: Торгівельно-розважального комплексу, розташованого у м. Сімферополь по вул. Євпаторійське шосе, 8, виконувались по замовленню позивача контрагентом - ТОВ «Тетрабудсервіс» , відповідно до умов договору підряду №0308 від 05 серпня 2011.

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано до суду належним чином завірені копії наступних документів: договору підряду №0308 від 05 серпня 2011 року (а.с. 38-39, том 1), довідки про вартість виконаних будівельних робіт/ та витрат по договору №0308 від 05 серпня 2011 року, акти приймання виконаних будівельних робіт, підсумкові відомості ресурсів (витрати - по факту) (а.с. 62-125, том 1), податкові накладні (137-144, том 1), платіжні доручення (а.с. 145-151, том 1).

При цьому, в акті перевірки також є посилання на первинні документи надані ТОВ «Гідроенергомонтаж» щодо взаємовідносин з ТОВ «Тетрабудсервіс» : угоди: договір №0308 від 05 серпня 2011 року, акти виконаних робіт на загальну вартість 209 000 грн., в т.ч. ПДВ усього на 34 833, 34 грн., податкові накладні, платіжні доручення на перерахування грошових коштів на адресу ТОВ «Тетрабудсервіс» .

Крім того, стосовно ненадання необхідних для перевірки документів або порушень при складанні вказаних первинних документів, їх невідповідності вимогам законодавства в акті перевірки не зазначено, у судовому засіданні представник відповідача також не навів заперечень щодо наданих позивачем первинних документів.

Також позивачем надано до суду виписку з ЄДРПОУ від 19 липня 2011 року по ТОВ «Тетрабудсервіс» , довідку з ЄДРПОУ по ТОВ «Тетрабудсервіс» , свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість - ТОВ «Тетрабудсервіс» , ліцензію Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві від 22 березня 2011 року на провадження ТОВ «Тетрабудсервіс» господарської діяльності, пов`язаної із створенням об`єктів архітектури (а.с. 47-53, том 1).

Позивачем також надані документи про державну реєстрацію та реєстрацію як платника податків ТОВ «Забудова Світу» (54-58, том 1).

Крім того, для проведення перевірки відповідачем використано акт ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 07 березня 2012 року №107/22-2/37508271 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб`єкта господарювання ТОВ «Тетрабудсервіс» (ЄДРПОУ 37508271) щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами у період з 01.08.2011 по 31.01.2012 р.» , витяги з якого наведено в акті перевірки позивача, з метою спростування реальності його взаємовідносин з контрагентом - ТОВ «Тетрабудсервіс» .

Проте, суд не погоджується з такими доводами відповідача, оскільки податкове законодавство не зобов`язує платників податків перевіряти контрагентів, не ставить у залежність сплату податків, ведення податкового та бухгалтерського обліку, складання звітності контрагентами-продавцями із правом на одержання податкового кредиту та формування валових витрат безпосередньо покупцем.

Порядок формування податкового кредиту визначено Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ПК України).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ПК України).

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У відповідності з положеннями ст. 134 ПК України, об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 1, 2 ст. 71 КАС України).

Як вбачається з матеріалів справи, висновок про порушення позивачем вимог пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, внаслідок чого підприємством занижено податкове зобов`язання з податку на прибуток та вимог п. 198.3 ст. 198 ПК України, внаслідок чого підприємством занижено податок на додану вартість, зроблено відповідачем з урахуванням, а фактично на підставі, акту про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача від 07 березня 2012 року №107/22-2/37508271, проте, дослідивши матеріали справи та, враховуючи, що відповідачем не надано жодних доказів, які б підтверджували наявність фактів зазначених в акті перевірки, судом не встановлено доказів на підтвердження висновків податкової про порушення позивачем вимог податкового законодавства. Висновки про зазначені порушення зроблено на підставі акту перевірки іншої юридичної особи, без належного дослідження первинних документів, що свідчить про їх необґрунтованість.

Натомість, позивачем надані документи, що досліджувались судом, підтверджують здійснення ТОВ «Гідроенергомонтаж» господарських операцій, правомірність формування ним податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинам з ТОВ «Тетрабудсервіс» .

Також, суд вважає необхідним зазначити, що підставою для направлення справи на новий розгляд у Постанові Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду від 18.04.2019 року було зазначено, що суди попередніх інстанцій не з`ясували результатів порушеного кримінального провадження, не перевірили, чи стосується воно господарської діяльності позивача у даній справі, тобто залишили поза увагою необхідність надати правову оцінку результатам його розгляду в сукупності з іншими доказами, а також у відповідності до вимог ч. 4 ст. 72 КАС України.

Щодо посилань перевіряючих в Акті перевірки на податкову інформацію щодо контрагентів позивача та на наявність щодо контрагентів позивача кримінального провадження, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, кримінальне провадження№32012110000000074 від 28.11.2012 року, за фактом фіктивного підприємництва шляхом створення (придбання) невстановленими слідством особами ТОВ Тетрабудсервіс (ЄДРПОУ 37508271), закрито 21.05.2014 року на підставі п.2.ч.1 ч.284 КПК України.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.284 КПК України, кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.

Відповідно до ст. 83 ПК України, для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є, зокрема, судові рішення.

Згідно ст. 369 КК України, судове рішення, у якому суд вирішує обвинувачення по суті, викладається у формі вироку.

Статтею 62 Конституції України визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відсутність вироку суду, який би підтверджував фіктивність діяльності контрагентів позивача, наявність закриття кримінального провадження, у зв`язку із відсутністю в діях невстановлених осіб складів кримінальних правопорушень свідчать про безпідставність тверджень відповідача, з посиланням на наявність кримінального провадження, щодо безтоварності господарських операцій.

Суд зазначає, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Слід, також, зазначити, що висновки, викладені в акті перевірки, порушують закріплений в Конституції України принцип персональної відповідальності, відповідно до якого суб`єкт господарювання не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів, а може бути притягнений до юридичної відповідальності лише за власні правопорушення.

Також, суд вважає необхідним зазначити, що пунктом 2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірювач, базуються на даних бухгалтерського обліку.

Пунктом 1 ст.9 цього ж Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо же неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (надалі - Положення) під первинними документами розуміються документи, створені у письмовій або електронній формах, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п.2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральній та /або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис особи, що брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.5 Положення документ повинен бути підписаний особисто та підпис може бути скріплений печаткою.

Таким чином, зазначені вище документи первинного бухгалтерського та податкового обліку складені у відповідності до приписів діючого законодавства, мають всі необхідні для цього реквізити, а тому відповідає критеріям належного доказу, визначеного ст.73 КАС України.

Відповідно до положень ст.2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» встановлено, що суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права.

Відповідно до положень ч.1 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно положень ч.2 ст.8 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейська Конвенція про захист прав і основних свобод людини (далі - Конвенція) була підписана 04.11.1950 року в Римі десятьма європейськими державами. Відтоді вона стала фундаментом усього комплексу міжнародно-правового регулювання в галузі прав людини, її законних інтересів та потреб, відправною точкою на шляху цивілізованих європейських держав до втілення в життя загальнолюдських цінностей. Ратифікувавши Конвенцію про права людини 17.07.1997 року, Україна визнала не лише право на «мирне володіння майном» , а й згідно із положеннями ст.1 Протоколу №1 до Конвенції визнала право на звернення фізичних та юридичних осіб до Європейського суду з прав людини за захистом своїх порушених прав та охоронюваних Конвенцією свобод, пов`язаних з реалізацією права власності.

Основною метою ст.1 Протоколу №1 до Конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та іншим порушенням принципу безперешкодного користування своїм майном, до яких часто вдаються або схильні вдаватися на практиці уряди держав.

Названа стаття проголошує: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів» .

На відміну від більшості положень Конвенції, ст.1 Протоколу №1 захищає права не лише фізичних, а й юридичних осіб, наприклад, компаній. Цей аспект даної статті має важливе значення, оскільки економічна система держав-учасниць Конвенції заснована на праві приватної власності й праві вільно створювати такі економічні одиниці, як «юридичні особи» : неурядові організації, релігійні органи, засоби масової інформації тощо.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Протоколу №1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під «законом» Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути «доступним» (accessible) та «передбачуваним» (forseable). Також закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. «Доступність закону» означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. «Передбачуваність» означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв`язку із застосуванням закону.

Суд у своїх рішеннях нагадує, що незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Протоколу №1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також буде мати місце порушення ст.1 Протоколу №1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.

Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13.06.1979 року у справі «Маркс проти Бельгії» , п.69).

Поняття майно має автономне значення, яке, звичайно, не обмежується правом власності на речі матеріального світу: у розумінні цього положення певні інші права та інтереси, які є активами, можуть також розглядатися як майнові права, а отже, майно (рішення від 23.02.1995 року у справі «Гасус Дозір унд Фьордертехнік Гмбг проти Нідерландів» , п.53).

Під дію статті 1 Протоколу №1 до Конвенції підпадає право вимоги, якщо воно достатньою мірою встановлене, щоб являти собою актив.

Коли основою вимоги є майновий інтерес, то особа, яка її має, вважатиметься такою, що має «легітимне сподівання» («Федоренко проти України» , «Едуард Петрович Мельник проти України» ) на отримання майна, за наявності однієї з умов: - якщо наявне остаточне судове рішення, що підтверджує це право («Бурдов проти Росії» , «Юрій Миколайович Іванов проти України» , «Агрокомплекс проти України» ); - якщо є достатнє правове підґрунтування у національному законодавстві, що підтверджує вимогу («Брезовец проти Хорватії» , «Рисовський проти України» , «Кечко проти України» , «Стреч проти Великобританії» , «Москаль проти Польщі» , «Сук проти України» , «Федоренко проти України» , «Україна-Тюмень проти України» ).

Вказані рішення ЄСПЛ свідчать про те, що захист права особи на незаконне покладання на неї обов`язку щодо сплати податків та штрафів повинно розглядати, як захист права особи на майно у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Такий висновок також випливає з п.49 Рішення ЄСПЛ у справі «ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06).

Так, у своїх висновках Суд неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п.1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом» , а п.2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів» . Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції» , «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції» ).

Водночас ст.1 Першого протоколу не гарантує права на надбання майна (рішення у справах "Ван дер Мюсель проти Бельгії" та "Копеський проти Словаччини"). Особа може заявляти про порушення ст.1 Першого протоколу тільки тією мірою, якою оскаржувані рішення національного суду стосуються її майна в розумінні цього положення. "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права. "Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копеський проти Словаччини").

Поряд з цим, слід відмітити, що принцип захисту легітимних очікувань також належить до принципів, що розвивалися судовою практикою Європейського суду з метою контролю за здійсненням влади так, щоб не допустити свавілля та зловживань, з метою захисту від можливих порушень з боку публічної адміністрації, в першу чергу, при реалізації державними органами та посадовими особами дискреційних повноважень.

В контексті зазначеного, слід наголосити, що податковий орган при виконанні покладених на нього повноважень зобов`язаний діяти на підставі, у межах та у спосіб визначений чинним законодавством України. Не зважаючи на той факт, що Податковим кодексом України встановлене право контролюючого органу на здійснення перевірок (документальних, невиїзних, виїзних, планових та позапланових перевірок), суд наголошує, що у той же час, контролюючий орган позбавлений права на відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб`єктивних припущень, які не мають підтвердження доказами.

Оскільки до обов`язків платника податків законом віднесено ведення в установленому порядку обліку доходів і витрат, складання звітності, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; виконання законних вимог контролюючих органів щодо усунення виявлених порушень законів з питань оподаткування та митної справи і підписування актів (довідки) про проведення перевірки (пп.16.1.2, 16.1.8 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України), то є очевидним, що він (платник податків) має легітимне очікування на реалізацію свого майнового права, в даному випадку, на гарантоване державою право щодо формування податкового кредиту та зважаючи на відсутність факту заниження податкових зобов`язань при відсутності будь-яких порушень з боку платника податків.

Крім того, ні Податковий кодекс України, ні інші законодавчі акти з питань оподаткування не ставлять право позивача на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб`єктами господарювання.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов`язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь - яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

За таких обставин, суд погоджується з позивачем, що за чинними нормами права будь-яка відповідальність, у т.ч. цивільна, податкова, фінансова носить індивідуальний характер і стосується лише винної особи, через що на позивача не може бути покладено відповідальність за невиконання або неналежне виконання контрагентами обов`язків зі своєчасності, правильності ведення бухгалтерського і податкового обліку та звітності.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов`язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов`язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам частини 2 статті 19 Конституції України.

При цьому, суд зазначає, що за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного суду України від 27.01.2016 року по справі №21-5333а15.

Приписами ч.4 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду України є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Згідно положень ч.5 ст.242 КАС України висновки Верховного Суду, прийняті за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права повинні враховуватись судами при розгляді аналогічних спорів.

Представником відповідача не надано додаткових доказів, які б спростовували або ставили під сумнів надані представником позивача первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, в зв`язку із чим, суд погоджується з позицією представника позивача про те, що надані ним письмові докази є достатніми для доведення факту виконання робіт, а тому висновок податкового органу про неможливість виконання робіт є помилковим, у зв`язку із чим, позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0005482201 від 14 листопада 2013 року та №0005472201 від 14 листопада 2013 року підлягають задоволенню на підставі положень ч.1 ст.245 КАС України.

Судові витрати розподілити за правилами ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст.139,242-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області №0005482201 від 14 листопада 2013 року.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області №0005472201 від 14 листопада 2013 року .

Повний текст судового рішення складений та підписаний суддею 06.12.2019 року.

Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя Єфіменко К.С.

.