Постанова

від 04.12.2019 по справі 199/381/17-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7275/19 Справа № 199/381/17-ц Суддя у 1-й інстанції - Якименко Л. Г. Суддя у 2-й інстанції - Каратаєва Л. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2019 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Каратаєвої Л.О.

суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.,

за участю секретаря судового засідання - Літвінової А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Колективного підприємства Дніпропетровська виробничо-торгівельна фірма Славутич , третя особа Комунальне підприємство Жилсервіс-5 Дніпровської міської ради, про визнання ордеру недійсним та визнання права користування житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И Л А:

17 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суд з позовом до ОСОБА_2 , КП Дніпропетровська виробничо-торгівельна фірма Славутич , третя особа КП Жилсервіс-5 Дніпровської міської ради, про визнання ордеру недійсним та визнання права користування житловим приміщенням. Просив, визнати недійсним ордер №135 серії А від 19.05.2016, який був виданий на підставі спільного рішення адміністрації КП ДВТФ «Славутич» ОСОБА_2 на вселення у кімнату АДРЕСА_1 та скасувати реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 у кімнаті АДРЕСА_1 . Визнати за ним право користування житловою кімнатою АДРЕСА_2 у АДРЕСА_3 . (том 1 а.с.3-5,28-30).

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2019 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , КП Дніпропетровська виробничо-торгівельна фірма Славутич , третя особа КП Жилсервіс-5 Дніпровської міської ради, про визнання ордеру недійсним та визнання права користування житловим приміщенням, - задоволено частково. Визнано недійсним ордер № 135 серії А від 19.05.2016 року, який був виданий Колективним підприємством Дніпропетровська виробничо-торговельна фірма Славутич ОСОБА_2 на право зайняття жилої площі в гуртожитку по АДРЕСА_4 , розміром 21 кв.м, у відособлене користування. Вирішено питання судових витрат (т.2 а.с.174-177).

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 , звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду в частині відмови в задоволені позовних вимог, а також змінити рішення в частині правового обґрунтування підстав для визнання недійсним ордеру №135 серії А від 19.05.2019 року, виданого Авчіннікову ОСОБА_3 (том 2 а.с.186-190).

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 ДП Побут КП Дніпропетровська виробничо-торгівельна фірма Славутич 23.02.1998 року виданий ордер № 35 на право зайняття кімнати в гуртожитку по АДРЕСА_3 (том1, а.с.7).

Вказаний ордер видавався на підставі листа-прохання Інституту технічної механіки Національної академії наук України і Державного космічного агентства України, де позивач працював із 1985 року на посаді провідного інженера на постійній основі. Також ОСОБА_1 із 1992 року працював за сумісництвом на посаді теслі, а згодом електрика, у КП Дніпропетровська виробничо-торгівельна фірма Славутич , з 1997 року - у ДП Побут КП Дніпропетровська виробничо-торгівельна фірма Славутич , яке було балансоутримувачем гуртожитку по АДРЕСА_3 . Вказані трудові відносини були припинені у зв`язку з передачею гуртожитку на баланс від КП Дніпропетровська виробничо-торгівельна фірма Славутич до КП Жилсервіс-5 Дніпровської міської ради.

ОСОБА_1 зареєстрований у гуртожитку по АДРЕСА_3 із 23.02.1998 року, що підтверджується відміткою у його паспорті (т.1, а.с.6).

Кімната № 917 передана для заселення КП ДВТФ Славутич ОСОБА_2 , на підставі ордера №135 серії А від 19.05.2016 року.

Рішення про надання даній кімнаті статусу житлового приміщення не приймалось.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проживав однією сім`єю із ОСОБА_4 та у 1992 році у них народився син ОСОБА_5 . Їх сім`я займала дві житлові кімнати № НОМЕР_1 та № 407. Дані обставини підтверджуються, як поясненнями позивача (протокол с/з на а.с.11, том 2), так і показаннями свідків, які також мешкають у гуртожитку по АДРЕСА_3 , а саме: свідок ОСОБА_6 , який є товаришем позивача та зазначив, що приблизно два рази на тиждень він бачив ОСОБА_1 на 9 поверсі, хоча кімната №917 не була схожа на житлову та оскільки його дружина ОСОБА_4 проживає в кімнатах АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 , тому позивач проживав також і з нею та сином (протокол с/з на а.с.14, том2); свідок ОСОБА_7 пояснила суду, що кімната № 917 не була придатна для проживання і була надана ОСОБА_1 для зберігання речей, оскільки він працював у гуртожитку електриком та теслею; ОСОБА_1 весь час проживав та проживає по теперішній час із дружиною ОСОБА_4 та сином в кімнатах АДРЕСА_5 та АДРЕСА_7 407; свідок ОСОБА_8 , яка проживає у гуртожитку із 1984 року та займає кімнату № 911 суду пояснила, що вона є старшою гуртожитку і запевнила, що у кімнаті № 917 ніхто ніколи постійно не проживав, бо дана кімната не була житловою. Тимчасово була виділена як технічна кімната, куди зносилися усі непридатні для використання електроприлади та різні непотрібні речі усіма жильцями гуртожитку, а ОСОБА_1 працював у гуртожитку електриком та теслею, тому у нього був доступ до кімнати для використання її у господарських цілях, де він зберігав необхідний інструмент (протокол с/з на а.с.16, том 2); свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що вона проживає на 9 поверсі гуртожитку та інколи бачила, що ОСОБА_1 користувався комунікаціями загального користування, але не могла стверджувати про його постійне проживання у кімнаті № 917 (протокол с/з на а.с.35, том 2); свідок ОСОБА_10 , який проживає у кімнаті АДРЕСА_7 НОМЕР_2 , що знаходиться по тому ж стояку, що і спірна кімната, пояснив, що ОСОБА_1 постійно проживав зі своєю дружиною ОСОБА_4 у кімнаті № 406 та № 407, однак інколи ночував у кімнаті № АДРЕСА_2 , у якій дійсно був безлад та непридатний для постійного проживання стан, що засвідчено фотографіями (протокол с/з на а.с.62, том 2).

Кімната № АДРЕСА_2 у АДРЕСА_8 АДРЕСА_3 не є житловим приміщенням та не внесена до житлового фонду.

Також судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 ордер на вселення у кімнату № АДРЕСА_2 гуртожитку по АДРЕСА_3 , не видавався.

У наданих до суду списках постійно зареєстрованих жильців гуртожитку вказано, що позивач ОСОБА_1 разом зі своєю сім`єю: дружиною ОСОБА_4 та сином ОСОБА_5 проживають у кімнатах № АДРЕСА_5 та № 407.

В ордері від 23.02.1998 року, який був наданий позивачу на постійне право зайняття кімнати в гуртожитку, не зазначено, що він виданий саме на право зайняття кімнати № НОМЕР_3 , в якій ані позивач, ані його родина ніколи не проживали, що знайшло своє підтвердження в ході розгляду справи.

Спірна кімната № 917 раніше була кімнатою загального користування, яка мала окремий вхід та скляну стіну, була відділена від інших житлових кімнат.

На підставі рішення від 31.08.2015 року та списків жильців, які готувалися та надавалися директором ДП Побут КП ДВТФ Славутич , були видані ордери на житлові кімнати усім жильцям гуртожитку. ОСОБА_4 , яка є цивільною дружиною ОСОБА_1 , був виданий ордер на житлові кімнати № НОМЕР_1 та № 407 без зазначення прізвища її цивільного чоловіка ОСОБА_1 та на засіданні адміністрації 15.10.2016 року, що відображено у протоколі №6 (т.2, а.с.39) був доповнений ордер № 007 серії А від 31.08.2015 року членом сім`ї ОСОБА_1 .

Згідно зі списками, наданими ДП Побут КП ДВТФ Славутич , кімната № 917 значилася вільною. На теперішній час статусу житлової кімнати їй не надано та вона не введена до житлового фонду.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що ордер № 135 серії А від 19.05.2016 року, який був виданий Колективним підприємством Дніпропетровська виробничо-торговельна фірма Славутич ОСОБА_2 на право зайняття жилої площі в гуртожитку по АДРЕСА_4 , розміром 21 кв.м, у відособлене користування є недійсним, оскільки виданий на нежитлове приміщення, що суперечить вимогам закону.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог про визнання за позивачем права користування житловим приміщенням - кімнатою АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що дане приміщення не є житловим, тому ставити питання про тривалість постійного проживання позивача у даній кімнаті є недоцільним.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення або неправильне застосування норм матеріального права.

Висновок суду першої інстанції, що ордер №135 серії А від 19.05.2016 року, який був виданий Колективним підприємством Дніпропетровська виробничо-торговельна фірма Славутич ОСОБА_2 на право зайняття жилої площі в гуртожитку по АДРЕСА_4 , розміром 21 кв.м, у відособлене користування є недійсним, оскільки виданий на нежитлове приміщення, що суперечить вимогам закону є помилковим.

Так, судом першої інстанції встановлено та не спростовано доводами апеляційної скарги, що ОСОБА_1 ордер на вселення саме у кімнату № АДРЕСА_2 гуртожитку АДРЕСА_9 АДРЕСА_3 , не видавався.

Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Оскільки суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 ордер на вселення у кімнату 917 гуртожитку по АДРЕСА_3 , не видавався, а тому при видачі ордеру ОСОБА_2 на зайняття кімнати АДРЕСА_2 у АДРЕСА_8 АДРЕСА_3 , права позивача не порушувалися, то у останнього відсутнє право вимоги про визнання такого ордеру недійсним та визнання права користування цим житловим приміщенням.

Доводи апелянта, що на підставі ордеру № 35 від 23.02.1998 року позивачу була надана в користування саме кімната 917, не підтвердженні жодними доказами.

Доводи апеляційної скарги, що ордер № 007 серія А від 31.08.2015 про право на зайняття житлового приміщення «кімнати № 406, 407» у вказаному вище гуртожитку, де у якості особи, що має право користування вказаним житловим приміщенням зазначено ОСОБА_1 виготовлено без заяви та згоди позивача, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки зазначений ордер не оспорений позивачем в судовому порядку.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до викладення обставин справи із наданням власних коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що є підставою для виходу за межі вимог апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, з прийняттям нового рішення про відмову в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст. 259 ,268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2019 року в частині визнання недійсним ордеру № 135 серії А від 19.05.2016 року, який був виданий Колективним підприємством Дніпропетровська виробничо-торговельна фірма Славутич ОСОБА_2 на право зайняття жилої площі в гуртожитку по АДРЕСА_4 , розміром 21 кв.м, у відособлене користування скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.

Судді: