Постанова

від 25.11.2019 по справі 279/2885/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 279/2885/18

провадження № 61-14956св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Житомирське міжрайонне управління водного господарства,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 03 травня 2019 року у складі судді Коваленко В. П. та постанову Житомирського апеляційного суду від 02 липня 2019 року у складі колегії суддів: Григорусь Н. Й., Галацевич О. М., Борисюка Р. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Житомирського міжрайонного управління водного господарства про визнання наказу про звільнення недійсним, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтовано тим, що 25 липня 2013 року він був прийнятий на посаду сторожа в Коростенське міжрайонне управління водного господарства. Наказом від 04 червня 2018 року № 5 його було звільнено із займаної посади у зв`язку з реорганізацією. Зазначав, що звільнення є незаконним, оскільки на підприємстві фактично не відбулося скорочення чисельності або штату працівників. Від запропонованої посади ремонтувальника руслового Хорошівської експлуатаційної дільниці він відмовився з причин відсутності спеціальної кваліфікації та знаходження робочого місця в іншому регіоні.

Враховуючи викладене, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати наказ від 04 червня 2018 року № 5, поновити його на посаді сторожа Коростенського міжрайонного управління водного господарства, стягнути з відповідача на його користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу по день фактичного поновлення на посаді.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 03 травня 2019 року , залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 02 липня 2019 року , в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що у Коростенському міжрайонному управлінні водного господарства відбулося скорочення чисельності та штату працівників, ОСОБА_1 було попереджено у встановлений частиною першою статті 49-2 КЗпП України строк, а останній у свою чергу відмовився від переведення на вакантну посаду ремонтувальника руслового Хорошівської експлуатаційної дільниці, інші посади на підприємстві, які б відповідали його кваліфікації та досвіду роботи були відсутні, тому позивача звільнено з роботи з дотриманням вимог трудового законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 03 травня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 02 липня 2019 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій порушили норми статті 17 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , оскільки не врахували, що позивач є інвалідом 2 групи загального захворювання, яка була встановлена первинно у 2015 році та продовжена до 25 травня 2019 року. Також не можна погодитись з посилання апеляційного суду на те, що позивачу встановлено інвалідність з червня 2018 року, так як він є інвалідом з 2015 року, про що було відомо відповідачу, оскільки позивач під час роботи проходив медичну комісію.

Крім того, звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України було здійснено з порушенням вимог статті 49-2 КЗпП України, оскільки позивачу не були запропоновані всі інші вакантні посади, які з`явилися на підприємстві з дня попередження про вивільнення і які існували на день його звільнення.

Наведені обставини свідчать про те, що звільнення відбулося з надуманих підстав, тому судові рішення першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню.

Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 працював у Коростенському міжрайонному управлінні водного господарства на посаді сторожа згідно відомостей з трудової книжки.

ОСОБА_1 відповідно до довідки акту огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12ААБ № 110463 від 05 червня 2018 року є інвалідом другої групи з 25 травня 2018 року загального захворювання.

З матеріалів справи вбачається, що наказом Держводагенства України від 15 січня 2018 року № 11 Про реорганізацію Коростенського міжрайонного управління водного господарства скорочено штатну одиницю сторожа.

Матеріали справи містять попередження Коростенського міжрайонного управління водного господарства від 26 лютого 2018 року про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з реорганізацією підприємства, з яким останній ознайомлений в той же день.

Згідно протоколу зборів первинно профспілкової організації Коростенського міжрайонного управління водного господарства від 22 травня 2018 року № 5 прийнято надати кандидатури працівників, зокрема сторожа ОСОБА_1 у Житомирське міжрайонне управління водного господарства на скорочення, оскільки позивач мав серцевий напад, у зв`язку з чим отримав ІІ групу інвалідності та звільнений від фізичних навантажень та тяжкої праці, що суперечить характеру роботи сторожа.

Повідомленням Житомирського міжрайонного управління водного господарства від 05 червня 2018 року № 285 ОСОБА_1 запропоновано перевести на вакантну посаду ремонтувальника руслового Хорошівської експлуатаційної дільниці з посадовим окладом 1 921,00 грн.

Позивач не заперечував, що йому пропонувалася зазначена посада, але він від неї відмовився з причин відсутності належної кваліфікації та знаходження робочого місця у іншому районі.

Згідно з наказом Коростенського міжрайонного управління водного господарства від 04 червня 2018 року № 5 на підставі наказу Держводагенства від 15 січня 2018 року № 11 та наказу від 22 травня 2018 року № 328 ОСОБА_1 звільнено у зв`язку з реорганізацією Коростенського міжрайонного управління водного господарства за частиною статті 40 КЗпП України з 04 червня 2018 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту ; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Пункт 13 частини першої статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту передбачено, що учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації підприємства, установи, організації.

З аналізу наведених норм чинного законодавства вбачається, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників, у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис (пункт третій статті 64 Господарського кодексу України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених, зокрема у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Як роз`яснено у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з протоколу зборів первинно профспілкової організації Коростенського міжрайонного управління водного господарства від 22 травня 2018 року № 5 при проведенні зборів, Голова профспілки ОСОБА_2 зазначив: У зв`язку з проведення реорганізації Коростенського міжрайонного управління водного господарства та створенням нових штатів у нашому управлінні скорочуються вищевказані посади. У зв`язку з відсутністю інших посад, всім працівникам посади яких скорочуються запропоновано вакантні посади ремонтувальника руслового. Стоїть питання скорочення одного сторожа. На даний час у нас працює чотири сторожі, з них: ОСОБА_3 - учасник бойових дій працює тривалий час; ОСОБА_4 - закріплений за доглядом газового котла та пройшов відповідне навчання за рахунок управління, допущений до роботи з газовими приладами; ОСОБА_5 - у минулому водій крана, працював до сторожа водієм крана, у разі виробничої необхідності можливий перевід на посаду водія крана; ОСОБА_1 - працює сторожем з 2013 року, під час чергування у останнього стався серцевий напад, інсульт, має ІІ групу інвалідності і загальне захворювання та звільнений від фізичних навантажень, тяжкої фізичної праці .

Отже, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановивши, що у Житомирського міжрайонного управління водного господарства відбулося скорочення чисельності працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, внаслідок чого скорочено посаду сторожа в Коростенському міжрайонному управлінні водного господарства, яку займав ОСОБА_1 , останнього в установленому законом порядку за два місяці було попереджено про наступне вивільнення та запропоновано вакантну посаду, однак від такої посади позивач відмовився, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивача звільнено з роботи з дотриманням вимог трудового законодавства.

Відповідно до частин першої та другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого дійшли правильного висновку щодо відмови у задоволенні позову, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами порушення норм трудового законодавства під час свого звільнення.

Доводи наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на власному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Крім того, наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 03 травня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 02 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко