Рішення

від 28.11.2019 по справі 340/638/18

ВЕРХОВИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа№340/638/18

Провадження № 2/340/33/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2019 року смт Верховина, Верховинський район, Івано-Франківська область

Верховинський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого судді Бучинського А.Б.,

з участю секретаря судового засідання Фурманюк В.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

представника третьої особи Ванджурак В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Ільцівська сільська рада Верховинського району Івано-Франківської області, ОСОБА_4 про встановлення права користування чужою земельною ділянкою, -

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до суду із позовом до відповідача, третіх осіб про встановлення права постійного безоплатного користування частиною земельної ділянки, площею 0,5170 га, кадастровий номер 2620884101010020485, що належить ОСОБА_2 , у вигляді смуги шириною 4,0 м і довжиною 82 м, загальною площею 328 кв.м для проходу, прогону худоби, проїзду сільськогосподарської техніки, для обслуговування земельної ділянки, площею 0,1498 га, кадастровий номер 2620882101010020933.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що в його власності знаходяться три земельні ділянки, площею 0,1552 га в присілку Грабовець, с Ільці, для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд, а також площами 0,1489 га та 0,1672 га в АДРЕСА_4. Однак, на даний час він позбавлений можливості вільно користуватися земельною ділянкою площею 0,1498 га, кадастровий номер 26208822101010020933, в АДРЕСА_4, оскільки відповідач ОСОБА_2 чинить йому перешкоди в користуванні проїздом до земельної ділянки, яким він фактично користувався з 1986 року. По даному факту він звертався до Ільцівської сільської ради, комісія якої встановила, що дорога якою він користувався входить до земельної ділянки відповідача, а іншого під`їзду до його земельної ділянки виділити немає можливості. Також він звертався до відповідача з проханням укласти земельний сервітут, однак останній залишив його прохання поза увагою. Оскільки, іншого під`їзду до земельної ділянки він не має, а встановлення земельного сервітуту не вплине на господарську діяльність відповідача, а тому просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 15.11.2018 прийнято до розгляду та відкрито провадження в справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 11.12.2018 залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Ільцівську сільську раду Івано-Франківської області.

На підставі ухвали суду від 25.02.2019 зупинено провадження у справі на час проведення земельно-технічної експертизи. Ухвалою суду від 22.05.2019 поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 12.06.2019 залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 .

На підставі ухвали суду від 24.09.2019 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав зазначених в позовній заяві. Додатково пояснив, що він користується присадибною ділянкою з 1986 року і весь час користувався під`їздом до неї, який проходив по земельній ділянці, яка на даний час знаходиться у власності відповідача. Іншого заїзду до його присадибної ділянки немає. Вказав, що варіанти проїзду, що визначені експертом, потребують значних витрат з його сторони та є непрактичними у використанні. Зокрема, за першим варіантом дорога проходитиме через усю ділянку ОСОБА_4 по заболоченій місцевості, а за другим варіантом спостерігається високий підйом, необхідність облаштування містка через канаву. Вказані обставини експертом не враховано, як і не враховано наявність містка та існуючої під`їзної дороги зі сторони відповідача ОСОБА_2 А тому, він категорично заперечує щодо встановлення сервітуту за запропонованими експертом варіантами. Вважає за доцільне надати йому право користування частиною земельної ділянки відповідача, однак на неодноразові роз`яснення суду, відмовився заявляти клопотання про призначення земельної експертизи для визначення варіантів користування земельною ділянкою відповідача ОСОБА_2 . Просить задовольнити позов у заявленій редакції вимог.

Відповідач ОСОБА_2 , його представник ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, просять відмовити у їх задоволенні. Представник відповідача вважає, що позивачем не правильно обрано спосіб захисту свого права. До земельної ділянки позивача є передбачені інші способи під`їзду, зокрема через земельну ділянку третьої особи, а саме ОСОБА_4 , які також було визначено експертом. А тому, встановлення земельного сервітуту через земельну ділянку відповідача не є необхідним. При цьому такий спосіб захисту прав позивача є обтяжливим для відповідача. Також зазначив, що рішенням суду, яке набрало законної сили встановлено факт відсутності під`їзної дороги до ділянки позивача через земельну ділянку відповідача, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову позивача.

Представник третьої особи Ільцівської сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області Ванджурак В.Ю. позовні вимоги підтримала, вказала, що до земельної ділянки, яка належить позивачу завжди існував проїзд через земельну ділянку, яка на даний час на праві власності належить відповідачу. Іншого під`їзду до земельної ділянки позивача немає, а тому є всі підстави для встановлення сервітуту на користь позивача.

Третя особа, ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився повторно, пояснення щодо позову не подавав, подав заяву про відкладення розгляду справи. Однак, суд вважає за можливе завершувати розгляд справи у відсутності належно повідомленого учасника розгляду справи.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, допитавши свідків, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з державним актом на право приватної власності на землю ІФ №02-11-21000104 від 11.09.1996 (а.с.6 том 1) виданого на підставі рішення Ільцівської сільської ради народних депутатів від 23.09.1994, ОСОБА_1 на праві власності належали три земельні ділянки, загальною площею 0,3041 га для обслуговування будівель та ведення підсобного господарства, що знаходяться в с.Ільці Ільцівської сільської ради, в тому числі діл.№2 площею 0,1541 га.

В ході виготовлення технічної документації на цю земельну ділянку у 2016 році та присвоєння їй кадастрового номеру 2620884101:01:002:0933, було уточнено розміри, конфігурацію земельної ділянки внаслідок чого визначено її площу в розмірі 0,1489 га, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.7 том 1), кадастровим планом земельної ділянки (а.с.9-11 том 1).

Крім цього, згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с.9-11 цивільної справи №340/498/17) вбачається, що ОСОБА_2 на праві власності, а саме Державного акту ЯЖ №570020 від 22.01.2009 виданого на підставі рішення Ільцівської сільської ради від 18.05.2007 належить земельна ділянка площею 0,5170 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована в АДРЕСА_4

При цьому, судом встановлено, що вказані земельні ділянки межують між собою канавою, що проходить по межі обох земельних ділянок. При цьому, згідно записів у державному акті від 11.09.1996, раніше земельна ділянка ОСОБА_1 межувала безпосередньо із земельною ділянкою ОСОБА_2 , однак внаслідок повторних обмірів в ході виготовлення технічної документації позивачем у 2016 році, її розмір був зменшений за рахунок виключення з її площі та віднесення до земель Ільцівської сільської ради канави, що проходить між земельними ділянками сторін.

Листом від 26.09.2018 (а.с.14 том 1), отриманого ОСОБА_2 29.09.2018 (а.с.15 том 1), позивач звертався до відповідача з проханням встановити через його земельну ділянку в АДРЕСА_4 безоплатний земельний сервітут для перегону худоби та проїзду для обслуговування його присадибної ділянки в АДРЕСА_4, кадастровий номер 2620884101:01:002:0933 наданої йому для ведення особистого селянського господарства.

Однак, листом від 20 жовтня 2018 року ОСОБА_2 повідомив позивача, що належна йому земельна ділянка, площею 0,5170 га в присілку Флесівка с. Ільці жодним чином не межує із земельною ділянкою, якою користується ОСОБА_1 , оскільки між ними знаходяться землі Ільцівської сільської ради, а саме канава. Крім того, згідно генерального плану с Ільці до належної ОСОБА_1 існують дві під`їзні дороги з вул . Жаб`євська (дорога Ільці-Верховина). Також, ОСОБА_1 не вказано пропоновані істотні умови сервітуту.

Таким чином, між сторонами виник спір щодо користування чужою земельною ділянкою (земельний сервітут).

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власність зобов`язує. Власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами ст. 401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно ст. 402 ЦК України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Відповідно до ст. 403 ЦК України, сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

Згідно ст. 98 ЗК України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений ( ч.4 ст.98 ЗК України).

Згідно ч.1 ст.100 ЗК України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки.

Як роз`яснено у п. 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

З правового аналізу норм, що регулюють питання встановлення земельного сервітуту можна зробити висновок про те, що обов`язковою умовою встановлення земельного сервітуту є неможливість задоволення потреби особи, яка вимагає встановлення сервітуту, в інший спосіб.

Тобто, закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що обслуговування та користування земельною ділянкою є неможливим без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.

Вказані висновки суду повністю узгоджують із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 7 вересня 2018 року у справі № 127/1417/16-ц, від 17 вересня 2018 року у справі № 686/3104/16-ц та від 17 січня 2019 року у справі №607/12777/17.

Як встановлено в судовому засіданні, на даний час земельна ділянка ОСОБА_1 , площею 0,1489 га, кадастровий номер 2620884101:01:002:0933, є повністю ізольована з усіх боків наявними у власності чи користуванні іншими земельними ділянками, а зі сторони відповідача його земельною ділянкою, розташованою одразу за технічною спорудою канавою, що віднесена до власності Ільцівської сільської ради.

Вказані обставини підтверджуються актом обстеження земельної ділянки ОСОБА_1 від 05.07.2017 (а.с.12 том 1), викопіюванням з публічної кадастрової карти України (а.с.105 том 1).

При цьому, заперечення сторони відповідача щодо того, що до земельної ділянки позивача ОСОБА_1 згідно Генерального плану с.Ільці передбачений проїзд з іншої сторони не відповідають матеріалам справи та не беруться до уваги судом, оскільки не вказані обставини не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами, а в судовому засіданні представник третьої особи Ільцівської сільської ради вказала, що Генеральний план с Ільці на даний час не затверджений та перебуває в процесі його розробки.

А тому, позивачем доведено перед судом своє право на користування чужою земельною ділянкою для задоволення своїх потреб проїзду до земельної ділянки, прогону худоби тощо, і що такі потреби не можуть бути задоволені іншим способом.

При вирішенні питання щодо визначення можливих варіантів користування позивачем чужою земельною ділянкою суд зазначає наступне.

Згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи від 13.05.2019 №13/05/19 (а.с.90-105), експертом визначено два технічно можливі для влаштування проїзду (проходу) до земельної ділянки площею 0,1489 га з кадастровим номером 2620884101:01:002:0933, належної ОСОБА_1 , цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться в АДРЕСА_4 з мінімальною шириною смуги руху для дороги господарського призначення 4,5 м, відповідно до показників таблиці 5.2 ДБН В.2.3-5-2018 - вулиці та дороги населених пунктів, а саме через земельну ділянку з кадастровим номером 2620884101:01:002:0707, площею 0,1886 га, з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби. По першому варіанту технічно можливий для проїзду (проходу) без будь-яких додаткових інженерних рішень, мінімальною шириною 4,5 м, від дороги загального користування. По другому варіанту технічно можливий для проїзду (проходу) з можливістю влаштування дерев`яної або бетонної конструкції через канаву мінімальною шириною 4,5 м від дороги загального користування.

В той же час, з акту обстеження земельної ділянки, вбачається, що через земельну ділянку ОСОБА_2 проходить під`їзна дорога до земельної ділянки ОСОБА_1 , якою останній користувався постійно з 1986 року. Іншого під`їзду до земельної ділянки ОСОБА_1 надати не можливо.

Також допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підтвердили обставини наведені ОСОБА_1 щодо фактичного існування проїзду через земельну ділянку ОСОБА_2 до земельної ділянки ОСОБА_1 , а саме вказали, що через земельну ділянку, яка на даний час належить ОСОБА_2 завжди був проїзд, який вів з дороги загального користування попри канаву, через місток і до земельної ділянки ОСОБА_1 Коли ОСОБА_2 перекрив дорогу, проїзд до земельної ділянки ОСОБА_1 надавав сусід ОСОБА_7 через свою присадибну ділянку, однак на даний час там проїзду вже немає, оскільки знаходяться забудови. Іншого проїзду до земельної ділянки ОСОБА_1 , ніж той, що він користувався раніше, немає.

Допитаний в судовому засіданні експерт визнав, що дійсно між земельною ділянкою позивача та відповідача через канаву є облаштований місток з бетонних плит, який ним зафіксовано на фото №1 у фототаблиці до експертизи, та через який дійсно можливий заїзд на земельну ділянку позивача з ділянки ОСОБА_2 . Однак такий варіант сервітуту ним не досліджувався у експертизі, так як замовниками експертизи була сторона відповідача і він вбачав за доцільне визначати варіанти сервітуту через інші ділянки. Також вказав, що безпосередньо по першому варіанту він не досліджував ґрунт земельної ділянки ОСОБА_4 на предмет її заболочення, а по другому варіанту необхідно понести витрати на облаштування проїзду шляхом перенесення бетонного мостика.

Згідно з актом обстеження земельної ділянки позивача від 15.08.2019 (а.с.195 том 1) вбачається, що через земельну ділянку ОСОБА_4 ніколи не існувало заїзду, земельна ділянка болотиста, проїзд по ній до ділянки позивача практично не можливий.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що експертом в ході проведення експертного дослідження не визначено усі можливі варіанти сервітуту для проїзду, проходу до земельної ділянки позивача, оскільки такі варіанти визначено вибірково без належної оцінки їх доцільності та можливості встановлення сервітуту через уже облаштований фактичний заїзд до ділянки позивача. Зокрема, визначені експертом варіанти користування чужою земельною ділянкою позивачем є необґрунтованими на предмет найменшої обтяжливості як для власника земельної ділянки, так і користувача сервітуту, оскільки в першому варіанті передбачено проїзд вздовж усієї земельної ділянки третьої особи через не досліджені ґрунти, а в іншому варіанті передбачено проведення додаткових інженерно-технічних робіт. В той же час, судом встановлено, що до земельної ділянки позивача фактично існував уже облаштований заїзд, можливості використання якого експертом не досліджено.

Тому, вказаний висновок експертизи судом до уваги не береться при вирішенні справи.

А з врахуванням того, що в ході судового розгляду іншими доказами встановлено фактичну можливість проїзду до земельної ділянки позивача через ділянку ОСОБА_2 та в подальшому через уже облаштовану між ділянками технічну споруду, приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо встановлення позивачу земельного сервітуту саме за рахунок земельної ділянки відповідача ОСОБА_2 . Більш того, суд бере до уваги, що в судовому засіданні позивач категорично відмовився заявляти позовні вимоги до власника суміжної земельної ділянки ОСОБА_4 , що в будь якому разі, не давало суду права визначити сервітут у запропонований експертом спосіб.

Одночасно, судом не приймаються до уваги заперечення сторони відповідача про безпідставність вимог внаслідок встановлення іншим судовим рішенням факту відсутності під`їзної дороги через земельну ділянку ОСОБА_2 іншим судовим рішенням, виходячи з наступного.

Дійсно, Верховинський районний суд у своєму рішенні 03.09.2018, яке набрало законної сили, відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування правовстановлюючих документів ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,5170 га, у мотивувальній частині рішення встановив факт відсутності під`їзної дороги до земельної ділянки позивача.

Проте, з рішення суду вбачається, що суд перевіряв юридичні обставини документального визначення та закріплення на місцевості під`їзної дороги в межах наданої у власність відповідачу земельної ділянки. Місце фактичного розташування будь якої незадокументованої дороги об`єктом дослідження суду не було, а тому при вирішенні даного спору наведені відповідачем обставини не підлягають врахуванню судом.

В той же час, беззаперечними доказами судом встановлено, що без жодного документального закріплення, через земельну ділянку, яка передана у власність відповідачу, тривалий час фактично існувала під`їзна дорога до містка з бетонних плит через канаву, що сполучає земельні ділянки позивача та відповідача.

Внаслідок цього існує можливість доступу до земельної ділянки позивача, тобто встановлення права користування позивачу частиною земельної ділянки відповідача для проїзду, проходу, прогону худоби. Таке користування відповідатиме меті сервітуту, тобто задовольнятиме потреби позивача, як власника земельної ділянки, для ефективного її використання.

А оскільки задоволення таких потреб в інший спосіб, ніж встановлення сервітуту є неможливим, тобто у позивача відсутній інший прохід та проїзд до належної йому земельної ділянки, сторонам не вдалося домовитися з приводу встановлення земельного сервітуту у позасудовому порядку, враховуючи необхідність захисту прав позивача, зокрема щодо користування та розпорядження майном, суд вважає, що позовні вимоги про встановлення постійного, безоплатного земельного сервітуту щодо частини земельної ділянки відповідача є обґрунтованими.

Однак, слід враховувати, що при встановленні права користування чужою земельною ділянкою, у відповідності до положень ч.4 ст.98 ЗК України, суд зобов`язаний враховувати права власника земельної ділянки, щодо якої встановлюється сервітут та обрати спосіб його здійснення найменш обтяжливий для власника земельної ділянки.

Як вбачається із позовних вимог, позивач просить встановити сервітут у вигляді смуги шириною 4,0 м і довжиною 82 м, загальною площею 328 м.кв., однак жодних технічних, вимірювальних документів на підтвердження таких обґрунтувань позовної заяви суду не представив.

У відповідності до положень ст.76 ЦПК України доказування у цивільних справах здійснюється за допомогою визначених засобів доказування, зокрема письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

За змістом правил щодо належності, допустимості та достатності доказів, доказування щодо розміру, площі земельних ділянок може здійснюватися різними засобами доказування, які містять інформацію щодо предмета доказування та в своїй сукупності можуть переконати суд про наявність чи відсутність обставин справи, які входять в предмет доказування (ст.77, 80 ЦПК України).

При цьому слід врахувати, що оскільки характер предмету доказування у даній справі лежить у площині дослідження обсягу прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном, тому вказані обставини потребують встановлення доказами, здобутими у визначений законодавством процесуальний спосіб, є допустимими, із застосуванням певних спеціальних технічних знань, вимірювальних приладів тощо. Одним із можливих засобів доказування є висновок експертизи, який може бути залучений до справи, як самою стороною у справі на її замовлення, так і за ухвалою суду по клопотанню сторони у справі.

Однак, таких доказів позивачем в матеріалах цивільної справи суду не представлено. Зокрема, з власної ініціативи експертне дослідження не замовлено, в інший доступний спосіб доказів із застосуванням певних спеціальних технічних знань, вимірювальних приладів тощо для доведення необхідності встановлення сервітут щодо того чи іншого розміру чужої земельної ділянки не здобуто та суду не подано.

Крім цього, в ході судового розгляду, судом неодноразово роз`яснювалося позивачу його право заявити перед судом клопотання про призначення у справі земельно-технічної експертизи на предмет визначення можливих варіантів сервітуту, однак позивач будучи ознайомленим із наслідками непредставлення суду належних, достатніх та допустимих доказів, категорично відмовився від проведення експертизи з причин небажання нести витрати по її оплаті.

За таких обставин, незважаючи на те, що позивач довів перед судом право на встановлення земельного сервітуту через земельну ділянку відповідача, однак за умов недоведеності належними, допустимими та достатніми доказами можливості встановлення сервітуту щодо конкретно визначених розмірів, площі чужої земельної ділянки, суд позбавлений можливості вирішити питання про те, чи запропонований позивачем спосіб сервітуту є найменш обтяжливим для власника чужої земельної ділянки.

А тому, в задоволенні позовних вимог слід відмовити за їх недоведеністю. Разом з тим, суд зазначає, що така відмова в позові не перешкоджає позивачу повторно звернутися до суду із аналогічним предметом позову за наявності інших підстав підтверджених належними, допустимими та достатніми доказами.

Керуючись ст.ст.10-13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355, Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Ільцівська сільська рада Івано-Франківської області, ОСОБА_4 про встановлення права постійного безоплатного користування частиною земельної ділянки площею 0,5170 га за кадастровим номером 2620884101010020485, що належить ОСОБА_2 , у вигляді смуги шириною 4,0 м і довжиною 82 м, загальною площею 328 кв.м для проходу, прогону худоби, проїзду сільськогосподарської техніки, для обслуговування земельної ділянки, площею 0,1498 га з кадастровим номером 2620882101010020933, відмовити за недоведеністю.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Івано-Франківського апеляційного суду через Верховинський районний суд Івано-Франківської області або безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1; персональний ідентифікаціний номер НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2; персональний ідентифікаціний номер НОМЕР_2 .

Треті особи: Ільцівська сільська рада Верховинського району Івано-Франківської області, юридична адреса: с Ільці, Верховинський район, Івано-Франківська область; ЄДРПОУ 20559790.

ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_3.

Повний текст рішення суду складено 09 грудня 2019 року.

Суддя: Бучинський А.Б.