ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 грудня 2019 року о 15 год. 37 хв.Справа № 280/3700/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд
у складі головуючого судді Новікової І.В.,
за участю секретаря судового засідання Ширшова А.А.,
за участю представників сторін:
позивача - Подлужної Р.Г.,
відповідача - Принцовського Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Аванте
до Головного управління ДФС у Запорізькій області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,
ВСТАНОВИВ:
31 липня 2019 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Аванте (далі - позивач) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 24.07.2019 №0018241306 та №0018251306.
Ухвалою суду від 05.08.2019 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання на 10.09.2019.
Ухвалою суду від 10.09.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, а підготовче засідання відкладено на 02.10.2019.
02.10.2019 в підготовчому засіданні оголошено перерву до 12.11.2019.
12.11.2019 судом закрито підготовче провадження та розпочато розгляд справи по суті. Крім того, 12.11.2019 в судовому розгляді справи оголошено перерву до 20.11.2019.
20.11.2019 в судовому розгляді справи оголошено перерву до 02.12.2019.
В судовому засіданні 02.12.2019 проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що контролюючим органом протиправно та необґрунтовано прийнято спірні податкові повідомлення - рішення. Зазначає, що висновок контролюючого органу про те, що вартість паливно-мастильних матеріалів та вартість запчастин, використаних на роботу орендованого автомобіля Леганза є доходом директора товариства є виключно припущеннями контролюючого органу, а такі доводи не ґрунтуються на положеннях Податкового кодексу України. Також, позивач вказував на те, що податок на доходи фізичних осіб на вартість пільгового харчування працівників, зайнятих у рослинництві та податок на доходи фізичних осіб на вартість вечерь наданих працівникам, які були заподіяні у польових роботах, нарахований відповідачем безпідставно. Зазначає, що підприємство яке при утриманні та перерахуванні до бюджету ПДФО є податковим агентом, не могло утримувати ПДФО із доходів від вартості безкоштовного харчування, оскільки конкретний розмір такого доходу для кожного працівника не визначено.
Крім того, позивач посилався на те, що висновок перевірки про те, що вартість списаного раніше встановленого строку спецодяг є додатковим благом для працівників, є безпідставним. Зазначає, що при встановленні порушення податковий орган нарахував ПДФО на повну вартість спецодягу без врахування того, що за 9 місяців використання, його вартість вже зменшена принаймні на 9/12 від його первинної вартості. Крім того, спецодяг списувався на підставі актів та наказів директора у зв`язку з роботою, характер якої сприяв більш швидкій його зношуваності. Вважає, що вартість такого спецодягу не може бути віднесена до абз. е пп.164.2.1 п.164.2 ст.164 ПК України, яким визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів, визначеної за правилами звичайної ціни. Крім того, позивач вказував на те, що податковий орган безпідставно визнав доходами, які підлягають оподаткуванню ПДФО кошти, які були видані працівникам підприємства під звіт для закупівлі товарів та послуг. Проте, на сторінках 24-31 Акту перевірки зазначені номери та дати авансових звітів, найменування продавців товарів та осіб, що надали послуги, документи, що підтверджують закупівлю товарів та одержання послуг, а тому висновок про нарахування ПДФО на вартість одержаних під звіт коштів не ґрунтується на фактичних даних бухгалтерського обліку підприємства і не відповідає нормам податкового законодавства. Також, позивач вказував і на безпідставність нарахування ПДФО за операціями з продажу у 2016 році сільгосппродукції власного виробництва за цінами нижче собівартості.
В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що під час перевірки було встановлено, що позивачем в порушення вимог податкового законодавства України не нараховано податок на доходи фізичних осіб та військовий збір на суму витрат використаних паливно-мастильних матеріалів та запчастин на легковий автомобіль Леганза, який використовувався без укладання нотаріально посвідченого договору, а відповідно кошти витрачені на придбання паливно-мастильних матеріалів та запчастин, відповідно до абз. е пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України, є додатковим благом - доходом фізичної особи ОСОБА_1 . Також, відповідач в обґрунтування власної позиції послався на те, що під час перевірки встановлено, що підприємством працівникам надавалось харчування (обіди та вечері), проте, в ході проведення перевірки ТОВ Аванте не встановлено нарахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору на різницю вартості обідів між сплаченою працівниками підприємства та вартістю обідів згідно калькуляції, а також не встановлено нарахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору на вартість спожитих працівниками підприємства безкоштовних вечерь, що є додатковим благом таких працівників.
Крім того, контролюючий орган вказав і на те, що в ході проведення перевірки та відповідно до наданих ТОВ Аванте первинних документів за період з 01.01.2016 року по 31.12.2018 року, встановлено, що на підприємстві видавався безкоштовно спецодяг. Встановлено, що фактично підприємство списує спецодяг одночасно у тому місяці в якому було придбано по рахунку 22 Малоцінні та швидкозношувані предмети . Спецодяг який видається працівникам для виконання службових функцій є власністю підприємства, та підлягає поверненню у зв`язку з звільненням з роботи, так як термін використання костюма робочого 12 місяців, а працівники фактично відпрацювали 8-9 місяців. Таким чином, видача працівникам і повернення ними спецодягу повинно враховуватися в особовій картці обліку спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту. Тобто, спецодяг (костюм робочий), який отриманий працівниками підприємства та не повернутий, відповідно до абз. е пп.164.2.7 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України, є доходом, отриманий платником податку як додаткове благо. Також, відповідач вказував на те, що відповідно до положень чинного законодавства до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, проте, позивачем не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб та військовий збір з коштів виданих під звіт проте не повернутих. Крім того, в ході проведення перевірки встановлено занижено суму податку на доходи фізичних осіб та військового збору в результаті реалізації сільгосппродукції фізичним особам-громадянам по ціні нижчій, ніж ціна їх фактичної собівартості.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав позицію викладену в письмових поясненнях та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи судом встановлено, що у період з 30.01.2019 по 13.03.2019 проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ Аванте за період діяльності з 01.01.2016 по 31.12.2018 з метою перевірки питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства та з 01.04.2015 по 31.12.2018 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, за результатами якої складено Акт перевірки від 20.03.2019 №152/08-01-14-13-13/31522861.
Відповідно до висновків Акту перевірки від 20.03.2019 №152/08-01-14-13-13/31522861 встановлено порушення ТОВ Аванте :
- п.189.1 ст.189, п.198.5 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, у загальній сумі 379974 грн.;
- п.201.1, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, застосовується штрафна санкція в частині відсутності реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних;
- порушення п.5.10, п.5.11, розділу 5 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України, п.54 Постанови Правління Національно банку України від 29.12.2017 №148, ТОВ Аванте встановлено перевищення ліміту залишку готівки в касі на суму 51252,88 грн.;
- п.2.11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України, п.19 Постанови Правління Національного банку України від 29.12.2017 №148, ТОВ Аванте здійснювало видачу готівкових коштів під звіт без звітування на суму 55292,30 грн.;
- пп.164.2.11, абз. б , абз. е пп.164.2.17, п.164.2 ст.164, пп.168.1.1, пп.168.1.2 п.168.1 ст.168, п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, що призвело до не нарахування, не утримання та не перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 145596,12 грн., в тому числі за 2016 рік - 42477,74 грн., за 2017 рік - 51309,11 грн., за 2018 рік - 51809,27 грн.;
- пп.164.2.11, абз. б , абз. е пп.164.2.17, п.164.2 ст.164, пп.168.1.1, пп.168.1.2 п.168.1 ст.168, п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, що призвело до не нарахування, не утримання та не перерахування до бюджету військового збору на загальну суму 9949,09 грн., в тому числі за 2016 рік - 2902,65 грн., за 2017 рік - 3506,14 грн., за 2018 рік - 3540,30 грн.;
- пп.14.1.180 п.14.1 ст.14, пп.168.1.2 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України, за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 несвоєчасно перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб у сумі 633,32 грн.;
- п.1 ст.7 розділу ІІІ Порядок нарахування, обчислення та виплати єдиного внеску Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , пп.4.3.5 Інструкції Про порядок нарахування та сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування , яке затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 27.09.2010 №21-5, пп.2.3.4 п.2.3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 №5, в зв`язку з чим загальна сума не нарахованого, не утриманого та не перерахованого єдиного соціального внеску за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 становить 26134,61 грн., в т.ч. за 2016 рік - 9069,60 грн., за 2017 рік - 10021,18 грн., за 2018 рік - 7043,83 грн.
Позивач не погодившись з висновками перевірки подав письмові заперечення від 10.04.2019 №90, які залишено без задоволення.
На підставі висновків Акту перевірки від 20.03.2019 №152/08-01-14-13-13/31522861 контролюючим органом прийнято:
податкове повідомлення - рішення від 16.04.2019 №0006991306, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 284409,76 грн., у т.ч. за податковим зобов`язанням - 145596,12 грн., за штрафними санкціями - 75289,29 грн. та пеня - 63524,35 грн.;
податкове повідомлення - рішення від 16.04.2019 №0006981306, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем Військовий збір на загальну суму 19423,96 грн., у т.ч. за податковим зобов`язанням - 9949,09 грн., за штрафними санкціями - 5134,00 грн. та 4340,87 грн. - пеня.
Позивач, не погодившись з правомірністю спірних рішень оскаржив їх в адміністративному порядку до ДФС України.
Рішенням ДФС України від 27.06.2019 №29315/6/99-99-11-05-01-25 скасовано податкові повідомлення - рішення ГУ ДФС у Запорізькій області від 16.04.2019 №0006991306 в частині визначення податкового зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб у сумі основного платежу 89448,78 грн. та у відповідній частині застосованих штрафних санкцій та пені, №0006981306 в частині визначення податкового зобов`язання по військовому збору у сумі основного платежу 6112,34 грн., та у відповідній частині застосовних штрафних санкцій та пені, а в інших частинах зазначені податкові повідомлення - рішення залишено без змін, а скаргу ТОВ Аванте задоволено частково.
24.07.2019, на підставі висновків Акту перевірки від 20.03.2019 №152/08-01-14-13-13/31522861 та з урахуванням рішення ДФС України від 27.06.2019 №29315/6/99-99-11-05-01-25, контролюючим органом винесено:
податкове повідомлення - рішення №0018241306, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 108018,23 грн., у т.ч. за податковим зобов`язанням - 56147,34 грн., за штрафними санкціями - 28410,72 грн., пеня - 23460,17 грн.;
податкове повідомлення - рішення №0018251306, яким позивачу збільшено суму зобов`язання за платежем Військовий збір на загальну суму 7370,51 грн., у т.ч. за податковим зобов`язанням - 3836,75 грн., за штрафними санкціями - 1930,62 грн. та пеня - 1603,14 грн.
Позивач, не погодившись з правомірністю прийняттям спірних податкових повідомлень - рішень, звернувся з даним позовом до суду.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд зазначає, що відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, у тому числі податку на прибуток та податку на додану вартість, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовані Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Стосовно встановленого порушення в частині не нарахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору на суму витрат використаних паливно-мастильних матеріалів та запчастин на легковий автомобіль Леганза, суд зазначає таке.
З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що 26.02.2010 між громадянином ОСОБА_1 - Орендодавець та ТОВ Аванте - Орендар укладено договір оренди, відповідно до пункту 1 якого, Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове користування легковий автомобіль марки Леганза , 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , що належить Орендодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію ЯТС №405165, виданого 08.09.2001 МРЕВ ДАІ м.Пологи, у справному стані (а.с.58).
Згідно пункту 5 Договору - строк оренди становить 8 років.
Крім того, 26.02.2018 між громадянином ОСОБА_1 - Орендодавець та ТОВ Аванте - Орендар укладено договір оренди, відповідно до пункту 1 якого, Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове користування легковий автомобіль марки Леганза , 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , що належить Орендодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію ЯТС №405165, виданого 08.09.2001 МРЕВ ДАІ м.Пологи, у справному стані (а.с.59).
Згідно пункту 5 Договору - строк оренди становить 8 років.
Разом з тим, судом встановлено та не спростовано учасниками справи, що договори оренди від 26.02.2010 та від 26.02.2018, які укладено між фізичною особою та Товариством, не були посвідчені нотаріально.
Частиною 2 статті 799 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
За таких обставин, чинним законодавством України передбачено імперативний припис відповідно до якого договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню, проте, позивачем зазначених вимог закону під час укладання договорів не дотримано.
Відповідно до пп.164.2.17 е п.164.2 ст.164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку, крім сум, зазначених у підпункті 165.1.53 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.
Якщо додаткові блага надаються у негрошовій формі, сума податку об`єкта оподаткування обчислюється за правилами, визначеними пунктом 164.5 цієї статті.
Згідно з пп. 168.1.1, 168.1.4 п. 168.1 ст. 168 ПК України оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку податковим агентом.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Якщо оподатковуваний дохід надається у негрошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом трьох банківських днів з дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання).
У п. 172.7 ст. 172 ПК України передбачено, що одночасно з дією пункту 172.4 цієї статті, якщо стороною договору купівлі-продажу, міни об`єкта нерухомого майна є юридична особа чи фізична особа - підприємець, така особа є податковим агентом платника податку щодо нарахування, утримання та сплати (перерахування) до бюджету податку з доходів, отриманих платником податку від такого продажу (обміну).
Відповідно до п. 176.2 а ст. 176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.
Підпунктами 1.1-1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України передбачено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу. Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.
Отже, податковим законодавством регламентовано підстави виникнення в суб`єктів господарювання обов`язку податкового агента та, відповідно, утримання з доходів фізичної особи (працівника) ПДФО та військового збору.
Перевіряючи доводи акту перевірки, суд звертає увагу на те, що ТОВ Аванте фактично надано власнику автомобіля Леганза - ОСОБА_1 додаткове благо у вигляді паливно-матеріальних цінностей та їх технічного обслуговування, що є доходом такої фізичної особи, та зумовлює виникнення у Товариства обов`язків податкового агента щодо утримання ПДФО і військового збору, які позивачем не виконано.
За таких обставин, в зазначеній частині суд вважає обґрунтованими доводи контролюючого органу, а податкові повідомлення - рішення в цій частині такими, що скасуванню не підлягають.
Щодо твердження контролюючого органу про те, що ТОВ Аванте протиправно не нараховано податок на доходи фізичних осіб та військовий збір на операції з харчування працівників підприємства, суд зазначає таке.
Так, підставою для донарахування податкових зобов`язань за вказаними порушеннями стало те, що в ході проведення перевірки ТОВ Аванте не встановлено нарахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору на різницю вартості обідів між сплаченою працівниками підприємства та вартістю обідів згідно калькуляції, у загальній сумі - 20803,15 грн. в тому числі ПДФО - 19472,52 грн., а також військовий збір - 1330,63 грн.
Крім того, в ході проведення перевірки ТОВ Аванте не встановлено нарахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору на вартість спожитих працівниками підприємства безкоштовних вечерь, у загальній сумі - 7055,41 грн. в тому числі ПДФО - 6604,12 грн., а також військовий збір - 451,29 грн.
Суд зазначає, що підпунктом 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що додаткові блага це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).
Згідно із підпунктами 163.1.1, 163.1.2 пункту 163.1. статті 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).
Відповідно до пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді: б) вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених цим Кодексом для оподаткування прибутку підприємств; г) суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов`язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом.
Відповідно до пп.165.1.9 п.165.1 ст.165 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи, як вартість безоплатного лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів, газованої солоної води, мийних і знешкоджувальних засобів, а також спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту, якими роботодавець забезпечує платника податку відповідно до Закону України Про охорону праці , спеціального (форменого) одягу та взуття, що надаються роботодавцем у тимчасове користування платнику податку, який перебуває з ним у трудових відносинах.
Під час нарахування (надання) доходів у будь-якій негрошовій формі базою оподаткування є вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами, правила визначення яких встановлені згідно з цим Кодексом, помножена на коефіцієнт, який обчислюється за такою формулою: К = 100 : (100 - Сп), де К - коефіцієнт; Сп - ставка податку, встановлена для таких доходів на момент їх нарахування (п.164.5 ст. 164 ПК України).
Відповідно до пп.168.1.1 п.168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Так, як зазначено вище, додаткове благо у вигляді безкоштовного харчування, крім безоплатного лікувально-профілактичного харчування, включається до загального місячного оподаткованого доходу резидента та є об`єктом оподаткування.
Відповідно до пп.1.2 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.
Відтак, податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний сплатити до бюджету податок на доходи фізичних осіб і військовий збір у повному обсязі відповідно до порядку, визначеному ст. 168 Кодексу.
Проте, як встановлено у ході перевірки встановлено, що позивачем, із вказаного додаткового блага (різниця у вартості обідів та безкоштовні вечері) найманих працівників, не утриманий і не перерахований до бюджету податок на доходи фізичних осіб, а також військовий збір, оскільки вказані суми є його об`єктом оподаткування.
При цьому, суд не бере до уваги посилання позивача те, що підприємству незрозуміло яким чином контролюючим органом розраховано різницю вартості та взагалі вартість обідів та вечерь, оскільки Товариство самостійного надало контролюючому органу відповідні калькуляції вартості таких обідів та вечерь, а контролюючим органом виключно проведено відповідні розрахунки з наданих саме позивачем сум.
Також, суд відхиляє посилання позивача на те, що підприємство не контролювало скільки споживає кожен співробітник обідів та вечерь, оскільки чинним законодавством України ведення бухгалтерського обліку покладено саме на платника податків, а тому у разі наявності у підприємства обов`язку нараховувати та сплачувати відповідні податки та збори з безкоштовного харчування, останнє повинно запровадити відповідний облік надання співробітникам відповідних послуг та їх вартості.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що контролюючий орган дійшов обґрунтованих висновків, що порушення позивачем вимог податкового законодавства України в частині не нарахування ПДФО та військового збору на додаткове благо у вигляді безоплатного харчування, а відтак позовні вимоги в зазначеній частині не підлягають задоволенню.
Щодо встановленого порушення у вигляді не нарахування та не сплати ПДФО та військового збору на спецодяг виданий безкоштовно співробітникам підприємства, суд зазначає таке.
Так, акті перевірки зазначено, що спецодяг який видається працівникам для виконання службових функцій є власністю підприємства, та підлягає поверненню у зв`язку з звільненням з роботи, так як термін використання костюма робочого 12 місяців, а працівники фактично відпрацювали 8-9 місяців.
Таким чином, видача працівникам і повернення ними спецодягу повинно враховуватися в особовій картці обліку спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту.
Тобто, на думку контролюючого органу, спецодяг (костюм робочий) який отриманий працівниками підприємства та не повернутий, відповідно до абз. е пп.164.2.7 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України є доходом отриманим платником податку як додаткове благо.
Частинами 1 та 2 статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР та вона набула чинності для України 11 вересня 1997 року.
Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Аналізуючи оскаржувані рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до ч.2 статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.
Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Разом з тим, як встановлено в ході судового розгляду справи відповідачем зазначених вище принципів при прийнятті рішень дотримано не було, оскільки контролюючим органом під час встановлення порушень не було враховано ту обставину, що спецодяг який начебто не було повернуто використовувався протягом 8-9 місяців (змість 12), проте сума податкового зобов`язання нараховано на повну вартість (нового) спецодягу.
Також, контролюючим органом не враховано ту обставину, що підприємством здійснювалось списання одягу в місяці його придбання по рахунку 22 Малоцінні та швидкозношувані предмети .
За таких обставин, встановлення порушення у зазначеній частині не відповідає принципу обґрунтованості, а відтак податкові повідомлення - рішення в зазначеній частині підлягають скасуванню.
Стосовно встановленого порушення в частині не включення до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, суд зазначає таке.
Відповідно до п.164.1 ст.164 ПК України, базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Згідно пп.164.2.11 п.164.2 ст.164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої обчислюється відповідно до пункту 170.9 статті 170 цього Кодексу.
Відповідно до пп.170.9.2 п.170.9 ст.170 ПК України, звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, подається за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, до закінчення п`ятого банківського дня, що настає за днем, у якому платник податку:
а) завершує таке відрядження;
б) завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок особи, що видала кошти під звіт.
За наявності надміру витрачених коштів їх сума повертається платником податку в касу або зараховується на банківський рахунок особи, що їх видала, до або під час подання зазначеного звіту.
Так, контролюючий орган вказуючи на порушення позивачем зазначених приписів податкового законодавства України зазначив, що при перевірці авансових звітів по підприємству ТОВ Аванте встановлено, що працівником підприємства надано авансові звіти та підтверджуючі документи на використання коштів виданих підзвіт, а саме накладні (які підтверджують витрати грошових коштів на придбання товару), що не є підтверджуючим документом.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.
Згідно ч.1 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Суд зазначає, що надані позивачем накладні надають змогу встановити зміст господарської операції, встановити суму витрачених коштів на таку операцію, учасників господарської операції, у зв`язку з чим суд вважає, що такі документи у повній мірі відповідають завданням бухгалтерського обліку та надають можливість встановити використання коштів наданих під звіт.
Суд також звертає увагу на ту обставину, що під час дослідження первинних документів з боку контролюючого органу не повинно бути надмірно формального ставлення до таких документів, оскільки в першу чергу документи бухгалтерського обліку повинні відображати зміст господарської операції, а будь-які недоліки у їх складанні в першу чергу повинні трактуватися, як порушення бухгалтерського обліку, а не податкового законодавства.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість встановленого контролюючим органом порушення, а відповідно про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Стосовно висновків контролюючого органу про порушення позивачем податкового законодавства України в частині заниження суму податку на доходи фізичних осіб та військового збору в результаті реалізації с/х продукції фізичним особам-громадянам по ціні нижчій, ніж ціна їх фактичної собівартості, суд зазначає наступне.
Так, реалізація с/г продукції фізичним особам - громадянам встановлена на підставі наданих до перевірки ТОВ Аванте видаткових накладних на реалізацію, та відповідно, прибуткових касових ордерів на внесення готівки до каси підприємства.
При цьому, під час встановлення порушення контролюючий орган посилався на положення пп.164.2.17 е п.164.2 ст.164 ПК України, відповідно до якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді: вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку, крім сум, зазначених у підпункті 165.1.53 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.
В свою чергу, відповідно до приписів пп.14.1.71 п.14.1 ст.14 ПК України, звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.
Згідно пп.14.1.219 п.14.1 ст.14 ПК України, ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.
Суд зазначає, що контролюючим органом не надано до суду жодних доказів на підтвердження того, що позивачем с/г продукція надавалась громадянам безоплатно або реалізовувалась за цінами нижчими за звичайну (ринкову) ціну.
Суд звертає увагу на ту обставину, що господарська діяльність здійснюється підприємством на власний ризик, а тому з огляду на економічну ситуацію в державі не завжди вдається здійснити реалізацію продукції за цінами рівними або вищими за собівартість.
З огляду на викладене, Податковий кодексу України не зобов`язує платника податків нараховувати ПДФО та військовий збір на різницю вартості продукції, яка реалізована нижче собівартості, оскільки визначальним під час визначення додаткового блага є не собівартість товару, а його звичайна (ринкова) ціна, станом на момент реалізації товару.
За таких обставин, суд дійшов висновку про необґрунтованість твердження контролюючого органу про протиправність не нарахування позивачем ПДФО та військового збору на операції з реалізації продукції за цінами нижчими від собівартості, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, а спірні рішення - скасуванню.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Під розгляду адміністративної справи судом встановлено, що відповідач під час прийняття оскаржуваних рішень частково діяв необґрунтовано та без урахуванням всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішень, що зумовлює висновок суду про відсутність підстав для часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Аванте .
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Аванте (70640, Запорізька область, Пологівський район, с.Басань, вул.Шевченка, буд.10, код ЄДРПОУ 31522861) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 24.07.2019 №0018241306 в частині збільшення грошового зобов`язання на загальну суму 32441,48 грн., у т.ч. за податковим зобов`язанням - 16874,87 грн., за штрафними санкціями - 9264,10 грн. та пеня - 6302,51 грн.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 24.07.2019 №0018251306 в частині збільшення грошового зобов`язання на загальну суму 2216,84 грн., у т.ч. за податковим зобов`язанням - 1153,11 грн., за штрафними санкціями - 633,06 грн. та пеня - 430,67 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Аванте судовий збір в розмірі 578,00 грн. (п`ятсот сімдесят вісім гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 09.12.2019.
Суддя І.В. Новікова
Суд | Запорізький окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 02.12.2019 |
Оприлюднено | 10.12.2019 |
Номер документу | 86194402 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Запорізький окружний адміністративний суд
Новікова Інна Вячеславівна
Адміністративне
Запорізький окружний адміністративний суд
Новікова Інна Вячеславівна
Адміністративне
Запорізький окружний адміністративний суд
Новікова Інна Вячеславівна
Адміністративне
Запорізький окружний адміністративний суд
Новікова Інна Вячеславівна
Адміністративне
Запорізький окружний адміністративний суд
Новікова Інна Вячеславівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні