Рішення
від 03.12.2019 по справі 320/2053/19
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2019 року № 320/2053/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АСТРУМ СЕКЬЮРІТІ до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю АСТРУМ СЕКЬЮРІТІ звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02.11.2018 № 0032771413.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів сформовано податковий кредит та визначено витрати.

Позивач стверджує, що здійснював придбання послуг у своїх контрагентів правомірно, тому підстав для визнання укладених договорів безтоварними немає, господарські операції підтверджені належним чином складеними первинними документами, які містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяги спірних операцій, зокрема, договорами, податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями.

Також, позивач зазначив, що він та його контрагенти на момент відображення у податковому обліку здійснених операцій були зареєстрованими в якості платників податку на додану вартість, а правочини, вчинені позивачем, не є нікчемними і не були визнані недійсними в судовому порядку.

Крім того, позивач звертав увагу на те, що порушення податкового законодавства з боку контрагенту не впливає на результати його діяльності та не може бути підставою для притягнення його до відповідальності, оскільки він не може нести відповідальність за можливі дії інших суб`єктів господарювання та/або його керівних органів.

За наведених обставин, висновки, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими, а прийняті за результатами розгляду акту перевірки податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Відповідач позов не визнав, надав суду відзив, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що посадові особи при проведенні перевірки позивача та оформленні її результатів діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а податкове повідомлення-рішення є законним.

Звертав увагу суду, що у ході перевірки були виявлені обставини, які дають підстави вважати, що господарські операції позивача з його контрагентами вчинено виключно з мотивів мінімізації податкових зобов`язань. Також, відповідач зазначив про наявність кримінальних проваджень за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1, 2 ст. 205 КК України, в якому зазначено про фіктивну діяльність контрагентів позивача, що на думку відповідача, свідчить про фіктивність господарських відносин та ставить під сумнів реальність господарських операцій позивача.

Ухвалою суду від 25.04.2019 року відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання на 11.06.2019 року за правилами загального позовного провадження.

За клопотанням представника позивача, судове засідання було відкладено на 30.07.2019.

У зв`язку із клопотанням позивача подати суду додаткові докази по справі, розгляд справи відкладено на 03.10.2019.

Ухвалою суду від 03.10.2019 закінчено підготовче провадження та призначено розгляд справи на 15.10.2019.

У судове засідання сторони, які належним чином були повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, не з`явились, проте надали клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Частиною третьою статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що для розгляду і вирішення справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, а також немає інших перешкод для розгляду вказаної справи у судовому засіданні, судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та доказами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, що надані сторонами і мають значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю АСТРУМ СЕКЬЮРІТІ (код ЄДРПОУ 39489874) зареєстроване як юридична особа 13.11.2014 року.

Як платник податків позивач взятий на облік та станом на момент проведення перевірки перебував на податковому обліку Вишгородської ОДПІ Ірпінського відділення ГУ ДФС у Київській області.

У період з 20.06.2018 та з 24.09.2018 по 27.09.2018 головними державними ревізорами-інспекторами управління аудиту ГУ ДФС у Київській області, на підставі наказу від 20.06.2018 № 1313 проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ АСТРУМ СЕКЬЮРІТІ з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість в частині здійснення господарських взаємовідносин з ТОВ Скарвал (код ЄДРПОУ 41141553), ТОВ Укрбуд Інвест Компані (код ЄДРПОУ 41190312) за період з 01.12.2017 по 31.12.2017 та ТОВ Кейсі Профіт (код ЄДРПОУ 40872379) за період 01.02.2018 по 28.02.2018.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт від 04.10.2018 року № 846/10-36-14-13/39489874 (надалі - Акт перевірки), згідно висновків якого встановлено порушення ТОВ АСТРУМ СЕКЬЮРІТІ вимог податкового законодавства, а саме:

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 3 859 172 грн.

Висновок податкового органу про заниження податку на додану вартість зводиться до відсутності документального підтвердження реальності господарських операцій позивача з ТОВ Скарвал , ТОВ Укрбуд Інвест Компані та ТОВ Кейсі Профіт за результатами яких позивачем у перевіряємий період сформовані показники податкового кредиту та витрат, за рахунок яких було зменшено об`єкт оподаткування податком на додану вартість.

Крім того, в акті зазначено, що згідно інформації, яка міститься в Єдиному реєстрі судових рішень, відносно ТОВ Скарвал , ТОВ Укрбуд Інвест Компані та ТОВ Кейсі Профіт відкриті кримінальні провадження, що розглядаються судами за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 205, 191 та 212 Кримінального кодексу України.

На підставі Акту перевірки ГУ ДФС у Київській області прийняте податкове повідомлення-рішення № 0032771413 від 02.11.2018, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 5 788 758,00 грн., у тому числі 3 859 172,00 грн. за основним платежем та 1 929 586,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погоджуючись з рішенням відповідача, якими донараховані грошові зобов`язання з податку на додану вартість, позивач звернувся до суду.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог судом з акту перевірки встановлено, що ТОВ АСТРУМ СЕКЬЮРІТІ мало господарські відносини по охороні об`єктів в грудні 2017 року, січні - лютому 2018 року з ТОВ Скарвал , ТОВ Укрбуд Інвест Компані та ТОВ Кейсі Профіт на загальну суму наданих послуг 23 155 035,00 грн., у тому числі ПДВ на суму 3 859 172,39 грн.

Вирішуючи, чи було дотримано позивачем вимоги податкового законодавства при формуванні спірних сум податкового кредиту, за наслідками вказаних господарських операцій, суд виходить з наступного.

Законодавчим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства є Податковий кодекс України.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно з абз. 1 п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (абз. 2 п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток на суму понесених витрат (у тому числі й по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів (зокрема, податкових накладних), що підтверджують її здійснення.

Таким чином, обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість задекларованих у податковій звітності показників податкового кредиту та витрат первинними документами покладається на платника податків.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №996-XIV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Положення №88), встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).

Відповідно до п. 2.1 вказаного Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону №996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини:

- всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов`язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску);

- отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об`єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість;

- "тимчасова" поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від`ємне значення податкових зобов`язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов`язання до сплати в бюджет тощо;

- результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Відповідно до частин 1, 2 статті 3 Господарського кодексу України (далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Таким чином, законодавством надано позивачу право як суб`єкту господарювання на укладення будь-яких угод та здійснення будь-якої підприємницької діяльності, які не заборонені законом.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

За змістом положень Податкового кодексу України наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та витрат, за наявності необхідних підтверджувальних документів первинного бухгалтерського обліку.

Поряд з цим, суд звертає увагу, що формування витрат та податкового кредиту на підставі правочинів, у межах яких було здійснено виключно обмін документами первинного бухгалтерського обліку та перерахування грошових коштів, чинним законодавством не передбачено. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 22.09.2015 у справі №21-1526а15.

Таким чином, при визначенні права платника податків на формування витрат та податкового кредиту, судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання платником податків придбаних у контрагентів товарів та послуг. При цьому, суд має виходити з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту або формування витрат, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції, або належного доведення допустимими доказами факту фіктивного підприємництва контрагентів позивача.

Також, суд звертає увагу на те, що первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати обов`язкові реквізити, передбачені статтею 9 Закону №996-XIV.

Так, частиною першою статті 9 вказаного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону №996-XIV).

Також, відповідно до пункту 2.4 статті 2 Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Судом встановлено, що у розглядуваній справі відповідачем під час перевірки не досліджувалися первинні документи бухгалтерського обліку по взаємовідносинам позивача із ТОВ Скарвал , ТОВ Укрбуд Інвест Компані та ТОВ Кейсі Профіт . Фактично висновок про відсутність господарських операцій був зроблений на підставі відсутності будь-яких документів та на підставі даних з кримінальних проваджень за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбачених ст.191, 205, 212 КК України, в яких зазначено про фіктивну діяльність ТОВ Скарвал , ТОВ Укрбуд Інвест Компані та ТОВ Кейсі Профіт .

Суд зазначає, що податковий орган в ході перевірки має перевірити фактичні дані, на підставі яких позивач сформував витрати та податковий кредит з податку на додану вартість та надати відповідну оцінку обставинам, встановленим під час розгляду кримінального провадження відносно особи, яка заперечує свою причетність до створення та діяльності суб`єкта господарювання, що ставить під сумнів факт підписання такою особою податкових та видаткових накладних (актів виконаних робіт), виписаних від імені такого суб`єкта господарювання, оскільки в такому випадку такі документи не можуть вважатись належно оформленими та підписаними повноважною особою звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів (послуг), тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту підприємства та формування витрат є безпідставним.

Проте, суд вже зазначав та це і не заперечувалося позивачем, що жодного документу, який би міг підтвердити факт здійснення господарських операцій, позивачем ані під час перевірки, ані в суд надано не було. Позивач зазначає, що всі документи були втрачені, про що є звернення до органів поліції.

Отже, з урахуванням наведеного у сукупності слід зазначити, що під час розгляду справи не надано тих відомостей і документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх реальне виконання.

Натомість податковим органом у процесі перевірки встановлені обставини, які у сукупності свідчать про фактичну неможливість виконання послуг саме задекларованими контрагентами.

Таким чином, перевіривши реальність виконання вказаних договорів, суд приходить до висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав, з якими Податковий кодекс України у взаємозв`язку з положеннями Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" пов`язує виникнення у позивача права на спірні суми податкового кредиту з ПДВ.

Окремо суд зауважує, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору, або відсутність визнання такого договору недійсним, або нікчемним саме по собі не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов`язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності .

За таких обставин, аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що твердження відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства, є такими, що відповідають фактичним обставинам справи, а відтак, податкові повідомлення-рішення податкового органу є законними і підстави для їх скасування відсутні.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень. Проте, належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач суду не надав.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, та враховуючи, що податковим органом доведено законність та обґрунтованість податкових повідомлень-рішень, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є не обґрунтованими, а його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю АСТРУМ СЕКЬЮРІТІ в задоволенні позовних вимог.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Василенко Г.Ю.

СудКиївський окружний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення03.12.2019
Оприлюднено11.12.2019
Номер документу86194587
СудочинствоАдміністративне

Судовий реєстр по справі —320/2053/19

Постанова від 12.02.2020

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Бєлова Людмила Василівна

Ухвала від 20.01.2020

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Бєлова Людмила Василівна

Ухвала від 20.01.2020

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Бєлова Людмила Василівна

Ухвала від 03.10.2019

Адміністративне

Київський окружний адміністративний суд

Василенко Г.Ю.

Рішення від 03.12.2019

Адміністративне

Київський окружний адміністративний суд

Василенко Г.Ю.

Ухвала від 25.04.2019

Адміністративне

Київський окружний адміністративний суд

Василенко Г.Ю.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні