Рішення

від 04.06.2019 по справі 759/6303/18

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/6303/18

пр. № 2/759/1166/19

04 червня 2019 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Журибеди О.М.,

при секретарі - Ковтун М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Полімонтаж Лайф про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Полімонтаж Лайф про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 01.02.2008 року був прийнята на посаду головного інженера ТОВ Полімонтаж Лайф відповідно до наказу № 0201/3-к від 01.02.2008 року. 02.08.2017 року позивача було звільнено з роботи за власним бажанням. Проте відповідачем в день звільнення не було проведено розрахунок, не була виплачена заробітна плата за період з січня 2017 року по серпень 2017 року в розмірі в розмірі 100217,38 грн. Тому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 183292,24 грн., що складається із нарахованої але невиплаченої заробітна плата та компенсації за невикористану частину щорічної відпустки в сумі 100217,38 грн. та суми середнього заробітку за час затримки виплати розрахунку з 11.10.2017 року по 26.04.2018 року в сумі 83074,86 грн. а також витрати на правову допомогу в розмірі 20000,00 грн.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав заяву якою на вимогах позову наполягає та просить розгляд справи проводити за відсутності позивача та його представника.

Представник відповідача в судове засідання, не з`явився, про час та день розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив, подав до суду відзив яким просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що заробітна плата позивачу виплачувалась в повному розмірі та вчасно.

Суд дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав, виходячи з наступних підстав.

Основний Закон України, проголосивши Україну соціальною, правовою державою, визначив зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема її обов`язок щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав і свобод людини (статті 1, 3). Складовою цього обов`язку є забезпечення державою соціальної спрямованості економіки, створення умов та гарантування можливостей для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю (частина четверта статті 13, частини перша, друга, сьома статті 43 Конституції України).

Відповідно до ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Судом встановлено, що позивач 01.02.2008 року був прийнятий на роботу на посаду головного інженера ТОВ Полімонтаж Лайф відповідно до наказу № 0201/3-к від 01.02.2008 року.

Відповідно до наказу № 0802/1-к від 02.08.2018 року ОСОБА_1 було звільнено з посади головного інженера ТОВ Полімонтаж Лайф за власним бажанням.

Відповідно розрахунку наданого позивачем, відповідачем було нараховано, але не сплачено заробітну плату в розмірі 100217,38 грн. за період з січня 2017 року по серпень 2017 року в тому числі компенсація за невикористану частину щорічної відпустку.

Як вбачається з матеріалів справи, що розрахунок з ОСОБА_1 не було проведено, не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до розрахунку надано позивачем середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.10.2017 року по 26.04.2018 року становить 83074,86 грн.

Приписами ст. 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовій виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України Про оплату праці , працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

За положеннями ст. 24 Закону України Про оплату праці заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно з ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Згідно з статтею 1 Закону України Про оплату праці заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до статті 2 Закону України Про оплату праці структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також заохочувальних та компенсаційних виплат.

До останніх належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Тобто компенсація за невикористану відпустку входить до структури заробітної плати.

Згідно зі статтею 2 Закону України Про відпустки право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 6 Закону України Про відпустки щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки (частина 1 статті 24 Закону).

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей, тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років.

Відповідно до ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі статті 238 КЗпП України має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Згідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України , належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, відповідачем суду не надано жодних належних та допустимих доказів у заперечення позовних вимог, не здобуто таких доказів і в ході судових засідань.

Оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи, що позивачу не було виплачено заборгованість по заробітній платі та грошову компенсацію за невикористані дні відпустки, беручи до уваги розрахунок заробітку за час затримки остаточного розрахунку та грошової компенсації за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а тому, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Пунктом 1 частини 3 статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Обсяг фактично наданих послуг і виконаних робіт та їх вартість станом на момент звернення до суду з указаним позовом наведено в розрахунку до позовної заяви, становить 20000,00 грн. (а.с. 49-50).

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно із ч. 2 ст. 30 вказаного Закону порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

За таких обставин, суд вважає, за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати пов`язані з наданням правової допомоги в розмірі 20000,00 грн.

У відповідності до ст. 430 ЦПК України суд вважає необхідним допустити негайне виконання рішення в частині присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

У відповідності до ч. 2 ст. 141 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, тому з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1832,92 грн.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 2, 4, 13, 76-81, 95, 141, 258-259, 263, 430 ЦПК України, 38, 47, 83, 94, 115 КЗпП, ЗУ Про оплату праці , ЗУ Про відпустки , Постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №23 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Полімонтаж Лайф ( ідентифікаційний код 35703799, місцезнаходження: 03115, м. Київ, пр-т Перемоги, 104) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) 100217,38 грн. невиплаченої заробітної плати та компенсації за невикористану частину щорічної відпустки, 83074,86 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 20000,00 грн. витрат пов`язаних з правовою допомогою, а всього стягнути 203292 (двісті три тисячі двісті дев`яносто дві) грн. 24 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Полімонтаж Лайф ( ідентифікаційний код 35703799, місцезнаходження: 03115, м. Київ, пр-т Перемоги, 104) на користь держави судовий збір в сумі 1832,92 грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в розмірі стягнення заробітної плати, не більше ніж за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.М. Журибеда