Постанова

від 27.11.2019 по справі 650/2133/18

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2019 року м. Херсон

справа: 650/2133/18

провадження: 22-ц/819/1502/19

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Приходько Л.А. (суддя доповідач)

суддів: Бездрабко В.О.,

Радченка С.В.,

секретар Кутузова А.В.

учасники справи:

позивач - відповідач - ОСОБА_1 ,

відповідач - позивач - ОСОБА_2 ,

відповідач - Новокам`янська сільська рада Великоолександрівського району Херсонської,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за апеляційними скаргами Янковського Валерія Андрійовича , діючого в інтересах ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 на рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 05 серпня 2019 року у складі головуючого судді Хомик І.І.,

встановив:

26 грудня 2018 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Янковський Валерій Андрійович, звернувся в суд з позовом, вимоги якого були збільшені підчас розгляду справи, до ОСОБА_2 , Новокам`янської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області про тлумачення заповіту та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його рідна баба ОСОБА_4 . Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшла земельна ділянка площею 10.51га, розташована на території Новокам`янської сільської ради, яка належала померлій на підставі Державного акту на право на земельну ділянку серія ХС №081444, виданого 10 березня 2003 року.

За життя ОСОБА_4 було складено заповіт, посвідчений 18 жовтня 2007 року секретарем Новокам`янської сільської ради ОСОБА_9, зареєстрований за № 120, згідно якого ОСОБА_4 заповіла належну їй земельну ділянку своєму онуку, ОСОБА_1 .

З відповіді завідувача В. Олександрівської державної нотаріальної контори від 21листопада 2018 року за № 1646/02-14 позивач дізнався, що 03 вересня 2018 року за заявою спадкоємця першої черги та за заповітом ОСОБА_2 заведена спадкова справа №115/2018 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , він також є спадкоємцем за заповітом, який прийняв спадщину у встановлений законом строк.

Заповіт, посвідчений Новокам`янською сільською радою 18 жовтня 2007 року за реєстровим №120 на ім`я позивача складено на земельну ділянку площею 11.33га (державний акт ХС3083598), яка належить не ОСОБА_4 , а ОСОБА_6 . При посвідчені заповіту сільською радою була допущена помилка, у заповіті ОСОБА_4 вказано земельну ділянку іншої особи, яка також посвідчувала заповіт у сільській раді, а секретар по неуважності лишив у тексті заповіту данні з іншого документу.

Посилаючись на те, що заповіт складений ОСОБА_4 18 жовтня 2007 року, у зв`язку із допущеними технічними помилками секретарем сільської ради при його посвідчені, викликає неоднозначне тлумачення та має суперечливий характер, а також на те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існує спір, щодо права на спадкове майно, остаточно просив суд здійснити тлумачення заповіту заповідача ОСОБА_4 , зареєстрованого в реєстрі №120, від 18 жовтня 2007 року, посвідченого секретарем Новокам`янської сільської ради на ім`я ОСОБА_1 , встановивши, що ОСОБА_4 заповіла ОСОБА_1 , належну їй на праві власності земельну ділянку, загальною площею 10.51га, кадастровий номер 6520983500:04:009:0012, що розташована на території Новокам`янської сільської ради В. Олександрівського району Херсонської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, відповідно державного акту на право власності на земельну ділянку серія ХС №08144 від 10 березня 2003 року, виданого відповідно до розпорядження голови В. Олександрівської районної державної адміністрації №71 від 21 лютого 2003 року, та визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серія ХС №08144 від 10 березня 2003 року, загальною площею 10.51га, кадастровий номер 6520983500:04:009:0012, що розташована на території Новокам`янської сільської ради В. Олександрівського району Херсонської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, власника ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку спадкування за заповітом.

11 січня 2019 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Дічакова Тамара Іванівна, звернулась до суду із зустрічним позовом, вимоги якого були доповнені під час розгляду справи, до ОСОБА_1 , Новокам`янської сільської ради про визнання заповіту нікчемним, недійсним та про тлумачення заповітів.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 належала земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 10.51га на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку ХС №081444, виданого 10 березня 2003 року.

За заповітом посвідченим 20 листопада 2005 року секретарем Новокам`янської сільської ради, ОСОБА_4 заповіла ОСОБА_2 вказану земельну ділянку.

Заповіт ОСОБА_4 , посвідчений 18 жовтня 2007 року секретарем Новокам`янської сільської ради на ім`я ОСОБА_1 , на думку позивача, є нечинним, оскільки жодна із ідентифікуючих ознак об`єкта права власності, спірної земельної ділянки, не зазначена у заповіті.

Посилаючись на те, що волевиявлення ОСОБА_4 при складанні заповіту на ім`я ОСОБА_1 не було вільним , а також на те, що заповіти ОСОБА_4 складені на її ім`я та ім`я ОСОБА_1 потребують тлумачення, остаточно просила визнати нікчемним, недійсним заповіт ОСОБА_4 , посвідчений Новокам`янською сільською радою 18 жовтня 2007 року, реєстровий 31209 на ім`я ОСОБА_1 ; здійснити тлумачення заповіту ОСОБА_4 , посвідченого Новокам`янською сільською радою 20 листопада 2005 року на ім`я ОСОБА_2 , встановивши, що ОСОБА_4 заповіла належну їй земельну ділянку площею 10.51га, яка знаходиться на території Новокам`янської сільської ради, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, право на яку посвідчено державним актом на право власності на земельну ділянку ХС №081444, виданим 10 березня 2003 року на підставі розпорядження голови Великоолександрівської районної державної адміністрації №71 від 21 лютого 2003 року; здійснити тлумачення заповіту ОСОБА_4 , посвідченого Новокам`янською сільською радою 18 жовтня 2007 року на ім`я ОСОБА_1 , як такий, за яким заповідано майно, яке не належить заповідачу, неіснуюче у нього майно.

Ухвалою Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 14 січня 2019 року зустрічний позов ОСОБА_2 , в інтересах якої діє Дічакова Т.І. , об`єднано в одне провадження з первісним позовом поданим Янковським В.А. в інтересах ОСОБА_1 .

Рішенням Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 05 серпня 2019 року у задоволені позовних вимог за первісним позовом поданим Янковським В.А. в інтересах ОСОБА_1 та позовних вимог за зустрічним позовом поданим Дічаковою Т.І. в інтересах ОСОБА_2 відмовлено.

Відмовляючи у задоволені первісного позову суд першої інстанції виходив з того, що допущені в тексті заповіту від 18 жовтня 2007 року неточності та помилки не можуть бути усунуті шляхом тлумачення заповіту відповідно до положень ст. 213 та ст. 1256 ЦК України, а доказів на підтвердження підстав, за яких можливе визнання права власності на спадкове майно за умови відсутності в заповіті вказівки на таке майно позивачем не надано.

Мотивуючи відмову у задоволені зустрічного позову суд першої інстанції також зазначив, що допущені в тексті заповітів помилки не можуть бути усунуті шляхом тлумачення заповіту відповідно до положень ст. 213 та ст. 1256 ЦК України, а доказів на підтвердження нікчемності заповіту, чи для визнання його недійсним позивачем за зустрічним позовом не надано.

В апеляційній скарзі Яновський В.А. , діючи в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду в частині відмови у задоволені позовних вимог за первісним позовом поданого Янковським В.А. в інтересах ОСОБА_1 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву Янковського В.А. подану в інтересах ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі. В решті рішення залишити без змін.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду в частині відмови у задоволені вимог зустрічного позову скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов в повному обсязі. В іншій частині рішення залишити без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Дічакова Т.І., просила апеляційну скаргу Янковського В.А. подану в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення, посилаюсь на те, що, на її думку, рішення суду в частині відмови у задоволені первісного позову є законним та обґрунтованим.

Інші учасники справи правом на подання відзиву на апеляційні скарги не скористалися.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 свою апеляційну скаргу підтримав за обставинами викладеними у скарзі. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 не визнав, зазначивши, що на його думку рішення суду в частині відмови у задоволені зустрічного позову постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Дічакова Т.І., приймаючи участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу ОСОБА_2 підтримала за обставинами викладеними у скарзі. Проти задоволення апеляційної скарги представника ОСОБА_1 адвоката Янковського В.А. заперечувала, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення в цій частині.

Представник Новокам`янської сільської ради, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився. На адресу суду надійшла письмова заява сільського голови Новокам`янської сільської ради Охрименка Г.О. про розгляд справи у відсутність представника Новокам`янської сільської ради.

Відповідно до частин 1- 4 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах визначених цивільно-процесуальним законом, колегія суддів вважає, що скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Згідно з частинами 1, 2, 4 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи ОСОБА_4 , відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ХС №081444 виданого 10 березня 2003 року, є власником земельної ділянки площею 10.51га, розташованої на території Новокам`янської сільської ради із цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки 6520983500:04:009:0012 (а.с.13).

20 листопада 2005 року секретарем Новокам`янської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області ОСОБА_9 посвідчено та зареєстровано в реєстрі за №63 заповіт ОСОБА_4 , згідно якого ОСОБА_4 заповіла належний їй Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ХС №081444 розміром 10.51га вартістю 40152.02грн виданий розпорядженням голови Великоолександрівської райдержадміністрації №566 та свідоцтво про право власності (майновий сертифікат) члена колективного сільськогосподарського підприємства серія ХО-ІУ №009345 виданий СВК Новокам`янський 04 березня 2000 року своїй дочці ОСОБА_2 (а.с.53).

18 жовтня 2007 року секретарем Новокам`янської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області ОСОБА_9 посвідчено та зареєстровано в реєстрі за № 120 заповіт ОСОБА_4 , згідно якого ОСОБА_4 заповіла земельну ділянку площею 11.33га, належну їй на підставі Державного акту серії ХС №083598 на право власності на земельну ділянку, що знаходиться на території Новокам`янської сільської ради, Великоолександрівського району Херсонської області (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) ОСОБА_1 (а.с14).

Згідно повторного свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 05 вересня 2018 року Суворовським районним у м. Херсоні відділом РАЦС Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12).

Великоолександрівською державною нотаріальною конторою 03 вересня 2018 року за заявою спадкоємця першої черги та за заповітом ОСОБА_2 заведена спадкова справа №115/2018 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4

ОСОБА_1 , як спадкоємець за заповітом, прийняв спадщину у порядку та строки визначені законом, шляхом подання 07 вересня 2018 року заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори за №425.

Вказані обставини не заперечуються сторонами та підтверджуються листом Великоолександрівської державної нотаріальної контори від 21 листопада 2018 за №1646/02-14 (а.с.21).

Звертаючись до суду з первісним позовом представник позивача ОСОБА_1 посилався на те, що ОСОБА_1 звернувшись до В.Олександрівської державної нотаріальної контори з проханням видати йому свідоцтво про право на спадщину за заповітом отримав роз`яснення нотаріуса від 21 листопада 2018 року за №1646/02-14, відповідно до змісту якого з тексту заповіту ОСОБА_4 , посвідченого Новокам`янською сільською радою 18 жовтня 2007 року на ім`я ОСОБА_1 не можливо зрозуміти на яке саме майно посвідчено заповіт. Заявник вважає, що при складані заповіту секретарем сільської ради ОСОБА_9 , яка посвідчувала заповіт було допущено помилку в частині майна що заповідається, вказано земельну ділянку іншої особи, яка також посвідчувала заповіт у сільській раді. І через вказану помилку позивач не може успадкувати майно за заповітом.

Як вбачається з матеріалів справи 18 жовтня 2007 року секретарем Новокам`янської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області ОСОБА_9 посвідчено та зареєстровано в реєстрі за № 120 заповіт ОСОБА_4 , згідно якого ОСОБА_4 заповіла земельну ділянку площею 11.33га, належну їй на підставі Державного акту серії ХС №083598 на право власності на земельну ділянку, що знаходиться на території Новокам`янської сільської ради, Великоолександрівського району Херсонської області (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) ОСОБА_1

Земельна ділянка, зазначена в заповіті ОСОБА_4 на праві власності не належить.

Допитана в якості підозрюваного у кримінальному проваджені №12019230100000068 ОСОБА_11 пояснила, що працюючи на посаді секретаря Новокам`янської сільської ради в жовтні 2007 року вона посвідчувала заповіт ОСОБА_4 , яка вирішила залишити у спадщину належну їй земельну ділянку своєму онукові ОСОБА_1 . Вона підготувала заповіт, роздрукувала його та дала для перегляду та підпису ОСОБА_4 , яка, в свою чергу, ознайомившись з текстом заповіту підписала його. Після чого ОСОБА_11 , як секретар Новокам`янської сільської ради , посвідчила волю ОСОБА_4 в тому, що вона заповідає належну їй земельну ділянку ОСОБА_1 В 2019 році їй стало відомо, що ОСОБА_1 судиться зі своєю тіткою ОСОБА_2 з приводу спірної земельної ділянки, оскільки в заповіті на ім`я ОСОБА_1 допущена технічна помилка, а саме вказана земельна ділянка яка не належала ОСОБА_4 , а належала ОСОБА_6 , заповіт якої вона оформляла в один день з заповітом ОСОБА_4 .

Ухвалою Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 07 червня 2019 року, яка набрала законної сили, ОСОБА_9 звільнена від кримінальної відповідальності за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ст. 367.ч.2 КК України на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження відносно ОСОБА_9 відповідальності за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ст. 367.ч.2 КК України, внесеного до ЄРДР за №12019230100000068 від 01 березня 2019 року закрито.

Вказаною ухвалою встановлено, що ОСОБА_9 , постійно обіймаючи посаду секретаря Новокам`янської сільської ради, 18 жовтня 2007 року недбало поставилась до виконання своїх службових обов`язків, під час вчинення нотаріальної дії, а саме складання та посвідчення заповіту гр. ОСОБА_4 , яка заповідала належну їй на праві приватної власності земельну ділянку площею 10.51га, що належала їй відповідно до Державного акту серії ХС № 081444 від 10 березня 2003 року, своєму онукові ОСОБА_1 , не передбачаючи та не бажаючи спричинити шкоду, хоча повинна була і могла передбачити, що складаючи заповіт на основі раніше складеного, можливо допустити помилку, по неуважності залишила дані іншого заповіту у відповідному бланку заповіту ОСОБА_4 від 18 жовтня 2007 року, зареєстрованого в реєстрі за №120, дані на земельну ділянку, що належала іншій особі та який складався нею раніше, а саме на земельну ділянку площею 11.33га, що належала ОСОБА_6 та заповіт якої був посвідчений ОСОБА_11 також 18 жовтня 2007 року за № 118.

Відповідно до положень статті 1233 ЦК України , заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Положеннями статті 1256 ЦК України визначено, що тлумачення заповіту може бути здійснено після відкриття спадщини самими спадкоємцями.

У разі спору між спадкоємцями, тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 ЦК України.

Відповідно до статті 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).

На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними визначено, що при розгляді спору суд може ухвалити рішення про тлумачення змісту правочину лише на вимогу однієї або обох сторін чи їх правонаступників - в порядку позовного провадження.

Аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підстави вважати, що тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з`ясування волі заповідача після його смерті. Суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача. Метою тлумачення правочину є з`ясування того, що в ньому дійсно виражено, а не того, що малось на увазі.

Системний аналіз положень статей 213, 1256 ЦК України дає підстави для висновку, що при тлумаченні змісту заповіту не допускається пошук волі заповідача, яка не знайшла відображення у тексті самого заповіту, а також не допускається внесення змін у зміст заповіту, який є особистим розпорядженням фізичної особи щодо належного їй майна, яким вона має право розпоряджатися на момент укладення заповіту.

Неточне відтворення у заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене неоднаковим використанням у ньому слів, понять та термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов`язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту у цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача щодо долі спадщини.

При тлумаченні змісту правочину береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає можливості з`ясувати зміст окремих частин правочину, останній встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Як вбачається зі змісту заповіту посвідченого 18 жовтня 2007 року та зареєстрованого в реєстрі за №120, ОСОБА_4 заповіла ОСОБА_1 земельну ділянку площею 11.33га, що належить їй на підставі Державного акту серії ХС №083598 на право власності на земельну ділянку, що знаходиться на території Новокам`янської сільської ради, Великоолександрівського району. Херсонської області (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва). Текст вказаного заповіту ОСОБА_4 прочитано та власноруч підписано, про що свідчить вчинений ОСОБА_4 підпис.

За життя ОСОБА_4 будь-які зміни до вказаного заповіту не здійснювала.

Текст вказаного заповіту викладений чіткою і зрозумілою мовою, у ньому немає подвійного змісту, воля заповідача висловлена чітко, та не потребує будь-якого тлумачення у зв`язку з неточним відтворенням у заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини, зумовленого неоднаковим використанням у ньому слів, понять та термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов`язальних, спадкових відносин тощо.

Зважаючи на те, що воля ОСОБА_4 щодо земельної ділянки площею 10.51га, що належала їй на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ХС № 081444 від 10 березня 2003 року у заповіті не висловлена, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для тлумачення заповіту, оскільки помилки допущені в заповіті щодо майна, яке передається у спадщину не можуть бути усунуті шляхом тлумачення заповіту відповідно до положень статей 213, 1256 ЦК України.

Пояснення секретаря Новокам`янської сільської ради ОСОБА_9, даних в якості підозрюваної у кримінальному проваджені №12019230100000068, щодо допущення нею технічної помилки при складанні тексту заповіту ОСОБА_4 в частині нерухомого майна, яке передається у спадщину, стосуються можливої волі заповідача і не мають правового значення для уточнення змісту уже складеного заповіту, враховуючи що текст заповіту був ОСОБА_4 особисто прочитаний та власноруч підписаний. Допущена помилка за життя заповідачем усунута не була.

Наявні в матеріалах справи копії витягу з журналу реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету Новокам`янської сільської ради за період 2007 року, не містять в собі відомостей щодо дійсної волі ОСОБА_4 щодо розпорядження належним їй майном на випадок її смерті, а лише підтверджують факт вчинення 18 жовтня 2007 року нотаріальної дії з посвідчення заповіту ОСОБА_4 .

З цих же підстав колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 про тлумачення заповіту ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_1 , посвідченого 18 жовтня 2007 року та зареєстрованого в реєстрі за №120.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на спірну земельну ділянку.

Як вбачається зі змісту позовних вимог та пояснень ОСОБА_1 , даних під час розгляду справи, позивач вважає що набув право власності на спірну земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_4

Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування, відповідно до ст. 1217 ЦК України, здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами частин 1, 3 ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Статтею 1233 ЦК України встановлено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

За змістом статті 317 ЦК України право розпорядження майном є однією зі складових права власності, поряд із правом володіння і користування майном.

Отже, зважаючи на те, що воля ОСОБА_4 щодо земельної ділянки площею 10.51га, що належала їй на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ХС № 081444 від 10 березня 2003 року у заповіті від 18 жовтня 2007 року на ім`я ОСОБА_1 не висловлена, підстави, визначені законом, для задоволення позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування за заповітом на вказану земельну ділянку відсутні.

Відмовляючи у задоволені зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним заповіту ОСОБА_4 від 18 жовтня 2007 року, реєстровий №120 на ім`я ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що доказів на підтвердження нікчемності заповіту чи визнання його недійсним позивачем за зустрічним позовом не надано.

Відповідно до частини 1 ст. 1257 ЦК України, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Як вбачається з матеріалів справи заповіт ОСОБА_4 від 18 жовтня 2007 року складений особою, яка мала на це право з дотримання вимог щодо його форми та посвідчення.

Доводи позивача за зустрічним позовом не містять будь-яких посилань на наявність обставин, які б свідчили про нікчемність вказаного заповіту.

За правилами ч.2 ст. 1257 ЦК України, за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно ч.3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України.

Частиною 3 ст. 12 та ч.1 ст. 81ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як вбачається зі змісту зустрічної позовної заяви та пояснень представника ОСОБА_2 під час розгляду справи апеляційним судом, позивачка просила визнати заповіт ОСОБА_13 посвідчений 18 жовтня 2007 року за реєстровим №120 недійсним посилаючись на те, що секретарем виконкому, в порушення вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року за №22/5, що діяла на час вчинення нотаріальної дії, не з`ясовано дійсна воля та спадкове майно ОСОБА_4 та складено заповіт не у відповідності до наданих документів.

Отже позивач пов`язує недійсність оспорюваного заповіту не з відсутністю вільного волевиявлення заповідача, а з недбалістю особи, уповноваженої на складання та посвідчення заповіту, під час складання тексту заповіту. Допущені в тексті заповіту помилки не свідчать про відсутність вільного волевиявлення заповідача.

Посилання позивача на те, що в журналі для реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету Новокам`янської сільської ради за 2007-2011 роки в графі про отримання ОСОБА_4 нотаріально оформленого документу (заповіту) міститься підпис, який візуально відрізняється від підпису заповідача в заповітах та журналі реєстрації нотаріальних дій виконкому Новокам`янської сільської ради за 2003-2007 роки, не має правового значення для вирішення даного спору, оскільки отримання чи неотримання заповідачем заповіту не є належним доказом відсутності його волевиявлення.

При цьому справжність підпису ОСОБА_4 в самому заповіті позивачем за зустрічним позовом не оспорюється.

Суд першої інстанції інстанцій, встановивши обставини у справі у їх сукупності та дослідивши докази, якими вони підтверджуються, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем за зустрічним позовом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності волевиявлення ОСОБА_4 на укладення оспорюваного заповіту.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для визнання заповіту як нікчемним, так і недійсним.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог про тлумачення заповіту від 20 листопада 2005 року, суд першої інстанції виходив з того, що допущені в тексті заповіту неточності та помилки, не можуть бути усунуті шляхом його тлумачення.

Як вбачається зі змісту заповіту посвідченого 20 листопада 2005 року та зареєстрованого в реєстрі за №63, ОСОБА_4 заповіла ОСОБА_2 Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ХС №081444 розміром 10.51га вартістю 40152.02грн.,виданий розпорядженням голови Великоолександрівської райдержадміністрації №566 та свідоцтво про право власності (майновий сертифікат) члена КСП серія ХО-ІУ №009345 виданий СВК Новокам`янський 04 березня 2000 року.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом ОСОБА_2 , в особі свого представника адвоката Дічакової Т.І., посилалася на те, що після смерті заповідача ОСОБА_2 звернулася до Великоолександрівської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, однак отримала роз`яснення нотаріуса, яким рекомендовано їй звернутися до суду з питання тлумачення заповіту, через його некоректність. Заявник вважає, що оскільки Державний акт посвідчує право на майно, значить воля заповідача була спрямована на те, щоб ОСОБА_2 отримала у спадок належну заповідачу на підставі державного акту земельну ділянку.

Як вже зазначалось вище, відповідно до положень статей 213, 1256 ЦК України у їх сукупності, при тлумаченні змісту заповіту не допускається пошук волі заповідача, яка не знайшла відображення у тексті самого заповіту, а також не допускається внесення змін у зміст заповіту, який є особистим розпорядженням фізичної особи щодо належного їй майна, яким вона має право розпоряджатися на момент укладення заповіту.

Тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з`ясування волі заповідача після його смерті. Суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача. Метою тлумачення правочину є з`ясування того, що в ньому дійсно виражено, а не того, що малось на увазі.

Текст заповіту ОСОБА_4 , посвідченого 20 листопада 2005 року та зареєстрованого в реєстрі за №63, викладений чіткою і зрозумілою мовою, воля заповідача висловлена чітко, та не потребує будь-якого тлумачення у зв`язку з неточним відтворенням у заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини, зумовленого неоднаковим використанням у ньому слів, понять та термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов`язальних, спадкових відносин тощо. Воля заповідача щодо долі самої земельної ділянки в заповіті не висловлена.

За таких обставин колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо відсутності, визначених законом підстав для тлумачення даного заповіту.

Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України ).

Рішення суду першої інстанції відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Наявність обставин, за яких відповідно до ч.3 ст. 376 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, апеляційним судом не встановлено.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, давши належну правову оцінку доказам, на які сторони посилались в обґрунтування своїх вимог та заперечень, не допустив порушення норм матеріального та/або процесуального права, які б були підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення, доводи апеляційних скарг не спростовують правильних висновків суду, а тому апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 375, 382 ЦПК України, суд

постановив :

Апеляційні скарги Янковського Валерія Андрійовича , діючого в інтересах ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 05 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складений 06 грудня 2019 року.

Головуючий Л.А. Приходько

Судді: В.О. Бездрабко

С.В. Радченко