Рішення

від 22.11.2019 по справі 160/10101/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2019 року Справа № 160/10101/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяни Леонідівни про скасування постанови та зняття арешту, -

ВСТАНОВИВ :

У жовтні 2019 року позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з вищезазначеним позовом, в якому просила скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Т.Л. від 22 квітня 2019 року за ВП 57479396 про арешт коштів боржника в частині накладення арешту на грошові кошти, що надходять як її заробітна плата (рнокпп НОМЕР_1 ) на картковий рахунок № НОМЕР_2 , відкритий у ПАТ АБ "Південний", МФО 328209; та зняти арешт з її коштів, що знаходяться на картковому рахунку № НОМЕР_2 , відкритому у ПАТ АБ "Південний", МФО 328209, накладений постановою відповідача 22 квітня 2019 року за ВП 57479396.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що вона є боржником у виконавчому провадженні ВП 57479396, відкритому приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Вольф Т.Л. на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса КМНО Хара Н.С., загальна сума яка підлягає стягненню складає 15 285,18 грн. На підставі постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 15.11.2018 року за ВП 57479396 здійснювались відрахування з позивача доходів, які вона отримувала у вигляді заробітної плати, працюючи у ТОВ Новомосковський завод залізобетонних та електротехнічних виробів . Відповідно до довідки від 29.03.2019 року, відрахування на підставі вищезазначеної постанови були проведені на загальну суму 6 802,63 грн. 29.03.2019 року вона була звільнена з товариства, а постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 15.11.2018 року була повернена відповідачу з частковим виконанням.

Позивач також зазначила, що з 01.04.2019 року вона отримує дохід у вигляді заробітної плати працюючи у ТОВ Спецбудконструкція . Для отримання нею заробітної плати було відкрито у ПАТ АБ Південний , МФО 328209 рахунок № НОМЕР_2 . Підприємство не отримувало від відповідача постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 15.11.2018 року. В червні 2019 року при спробі отримати заробітну плату за допомогою картки у відділенні банку, з`ясувалося, що операція неможлива, а працівники банку повідомили позивача про арешт коштів на її рахунку. Після цього вона звернулася до відповідача за отриманням копії постанови про арешт, яку отримала поштою тільки 10.10.2019 року. Отримавши дану постанову про арешт коштів боржника за ВП 57479396 з`ясувалось, що дана постанова від 22.04.2019 року, арешт накладено на рахунок № НОМЕР_2 у ПАТ АБ Південний , МФО 328209, сума звернення стягнення - 15 285,18 грн. Отже, єдиним джерелом позивача доходів є заробітна плата, що нараховується на картковий рахунок на який накладено арешт, інших доходів вона не має. Враховуючи вищезазначене, позивач вважає накладення арешту на заробітну плату яка є єдиним її доходом, порушує її право власності на належні їй кошти, право, передбачене ч.1 ст.25 Закону України Про оплату праці . Порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом зняття арешту з коштів, що знаходяться на картковому рахунку № НОМЕР_2 у ПАТ АБ Південний , МФО 328209.

Ухвалою суду від 05.11.2019 року було відкрито провадження по даній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, після усунення позивачем недоліків своєї позовної заяви. Також ухвалою суду поновлено строк звернення до адміністративного суду по даній справі та зобов`язано відповідача надати належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження № 57479396.

На виконання вимог ухвали суду 22.11.2019 року відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що у зв`язку з прийняттям ПАТ АБ Південний постанови про арешт коштів боржника ВП № 57479396 від 22.04.2019 року, рахунок, на який накладено арешт, не відноситься до рахунків із спеціальним режимом використання або інших рахунків, звернення стягнення на які заборонено законом. Відповідно до ч.2 ст.59 Закону України Про виконавче провадження виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому п.10 ч.1 ст.34 цього Закону. На адресу приватного виконавця від банку жодних документів, які б підтверджували заборону звернення стягнення на кошти, що знаходяться на рахунках не надходило.

Крім того, позивач не надала доказів на підтвердження спеціального статусу рахунку, зокрема, не було надано ні довідки з банку, яка б підтверджувала, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення, ні договору з банком, за умовами якого банк відкрив боржнику поточний рахунок № НОМЕР_2 із спеціальним режимом використання, а тому твердження про те, що приватним виконавцем накладено арешт на кошти, що міститься на рахунку, який являється цільовим є необґрунтованим. Таким чином, зважаючи на вищезазначене, дії приватного виконавця в частині винесення постанови про арешт коштів боржника та накладення арешту на грошові кошти, що містять на рахунку ПАТ АБ Південний № НОМЕР_2 є правомірними, які відповідають діючому законодавству. Враховуючи викладене, відповідач просила суд у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, дослідивши письмові докази, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач є боржником у виконавчому провадженні ВП 57479396, відкритому приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Вольф Т.Л. на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. (виконавчий напис №9201, виданий 05.10.2018 року), загальна сума яка підлягає стягненню складає 15 285,18 грн.

На підставі постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 15.11.2018 року за ВП 57479396 здійснювались відрахування із позивача доходів, які вона отримувала у вигляді заробітної плати, працюючи у ТОВ Новомосковський завод залізобетонних та електротехнічних виробів (код ЄДРПОУ 00131972). Відповідно до довідки від 29.03.2019 року № nm000000006, виданою ТОВ Новомосковський завод залізобетонних та електротехнічних виробів , відрахування на підставі вищезазначеної постанови від 15.11.2018 року були проведені за період з листопада 2018 року по березень 2019 року включно на загальну суму 6 802,63 грн.

Судом також встановлено, що 22.04.2019 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Вольф Т.Л. було винесено постанову про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, відповідно до ст.56 Закону України Про виконавче провадження .

Правомірність та обґрунтованість винесення постанови приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Вольф Т.Л. від 22.04.2019 року за ВП 57479396 про арешт коштів боржника в частині накладення арешту на грошові кошти та зняття арешту з коштів є предметом судового розгляду в даній справі.

Аналізуючи викладені обставини, суд приходить до наступного.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

В силу п.3 ч.1 ст.3 Закону України Про виконавче провадження підлягають примусовому виконанню рішення, на підставі таких виконавчих документів виконавчих написів нотаріусів.

Частиною 1 статті 10 Закону України Про виконавче провадження , зокрема, передбачено, що заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України Про виконавче провадження під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч.1 ст.5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

В силу частин 1, 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Відповідно до ст.48 Закону України Про виконавче провадження звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Як було зазначено вище, 22.04.2019 року відповідачем було винесено постанову про арешт коштів боржника - позивача у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження відповідно до ст.56 Закону України Про виконавче провадження .

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначила, що у спірній постанові про накладення арешту на кошти боржника зазначено, що крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику. Тобто, відповідач вказаною постановою визначив банківським установам, які виконують рішення виконавця, порядок виконання з урахуванням обмежень, визначених законодавством.

Між тим, відповідно до ст.25 Закону України Про оплату праці забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством.

В силу Конвенції про захист заробітної плати № 95 заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для отримання працівника і його сім`ї (п.2 ст.10 Конвенції).

Згідно з частинами 1, 2 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною 5 статті 59 Закону України Про виконавче провадження встановлено, що арешт майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

Порядок звернення стягнення на заробітну плату передбачений розділом IX Закону України Про виконавче провадження .

Відповідно до ч.3 ст.70 Закону України Про виконавче провадження загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Принцип доброго врядування , зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах Beyelerv. Italy №33202/96, Oneryildizv. Turkey № 48939/99, Moskalv. Poland № 10373/05).

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі Федоренко проти України (№25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути існуючим майном або виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи законними сподіваннями отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ( Stretch - United Kingdom № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття майно , а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як наявне майно , так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого права власності (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини Фон Мальтцан та інші проти Німеччини ). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися активом : вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є активом , на який може розраховувати громадянин як на свою власність ( Von Maltzan and Others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Крім того, суд враховує й той факт, що незважаючи на те, що борг за ВП 57479396 позивачем погашено в розмірі 6 802,63 грн., у спірній постанові про арешт відповідачем зазначено повну суму боргу в розмірі 15 285,18 грн., що також є протиправним.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права щодо скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Т.Л. від 22 квітня 2019 року за ВП 57479396 про арешт коштів боржника в частині накладення арешту на грошові кошти, що надходять як її заробітна плата (рнокпп НОМЕР_1 ) на картковий рахунок № НОМЕР_2 , відкритий у ПАТ АБ "Південний", МФО 328209 та зняття арешту з її коштів, що знаходяться на картковому рахунку № НОМЕР_2 , відкритому у ПАТ АБ "Південний", МФО 328209, накладений постановою відповідача 22 квітня 2019 року за ВП 57479396.

Суд зазначає, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тому суд визнає протиправною та скасовує постанову відповідача від 22.04.2019 року за ВП 57479396 про арешт коштів боржника в частині накладення арешту на грошові кошти, що надходять як заробітна плата позивача на картковий рахунок № НОМЕР_2 , відкритий у ПАТ АБ "Південний", МФО 328209, як найбільш ефективний спосіб захисту, що повинен забезпечити поновлення порушеного права позивача, цей спосіб є адекватним наявним обставинам, а тому суд відмовляє в задоволенні решти зазначених вище позовних вимог про зняття арешту з коштів.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд вважає за можливе позовну заяву задовольнити частково з викладених вище підстав.

Відповідно до ст.139 КАС України, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, враховуючи, що у задоволенні позову позивачу відмовлено, тому понесені ним судові витрати не відшкодовуються.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовну заяву задоволено частково, слід повернути позивачу лише частину судових витрат по справі у розмірі 384,2 грн. (768,40 грн. : 2).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 287 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяни Леонідівни від 22.04.2019 року за ВП 57479396 про арешт коштів боржника в частині накладення арешту на грошові кошти, що надходять як заробітна плата ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) на картковий рахунок № НОМЕР_2 , відкритий у ПАТ АБ "Південний", МФО 328209.

У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.

Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяни Леонідівни (вул.Юрія Поправки, 6, офіс 15, м.Київ, 02094; рнокпп НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати по справі у розмірі 384,2 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.272 КАС України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.287 КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.С. Кучма