Рішення

від 05.12.2019 по справі 903/734/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 грудня 2019 р. Справа № 903/734/19

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання - Коваль Олександр Миколайович

за участю представників сторін:

від позивача: Мохнюк М.В. - договір про надання правничої допомоги №1-09-19 від 16.09.2019, ордер на надання правничої (правової) допомоги від 17.09.2019, посвідчення адвоката №473 від 13.12.2018, Никонюк О.А. - довіреність від 03.12.2019

від відповідача: Мартинюк С.В. - довіреність від 21.01.2019

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу по справі №903/734/19 за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Городище» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехніка» про стягнення 104371,35 грн.,

ВСТАНОВИВ:

17.09.2019 Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Городище» звернулося в суд з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехніка» про стягнення 1196770,09 грн., в т.ч.: 1110000,00 грн. основний борг, 7117,00 грн. 3% річних та 79653,09 грн. пеня.

Заява обґрунтована не виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань згідно договору поставки №КВ-ВЗ-1-3-1825 від 11.09.2017.

Ухвалою суду від 19.09.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Представник ТзОВ «Агротехніка» 08.10.2019 подав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що грошові кошти в сумі 1110000,00 грн. сплачені відповідачем у добровільному порядку, що підтвердив платіжними дорученнями. Зазначив, що нарахування 3% річних та пені є безпідставними та просить суд відмовити в задоволенні позову.

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Городище» 28.10.2019 направило на адресу суду наступні документи:

- заяву про зменшення позовних вимог, оскільки відповідачем була здійснена оплата основного боргу в сумі 1110000,00 грн. та просить стягнути з відповідача 104371,35 грн., з яких 95990,07 грн. пені, 8381,28 грн. 3% річних, а також 1921,00 грн. витрат по сплаті судового збору. Просить суд повернути Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Городище» частину сплаченого судового збору у зв`язку з подачею заяви про зменшення позовних вимог;

- відповідь на відзив, в якій просить суд задовольнити позов про стягнення штрафних санкцій.

Протокольною ухвалою від 05.11.2019 суд прийняв заяву про зменшення позовних вимог та приєднав до матеріалів справи; призначив розгляд справи по суті на 12.11.2019.

В судовому засіданні протокольною ухвалою від 12.11.2019 оголошено перерву до 20.11.2019.

У зв`язку з перебуванням судді Гарбара І.О. у відпустці судове засідання, що призначене на 20.11.2019 о 11:30 год. не відбулося, про що помічником судді на підставі пункту 13 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду, затверджених рішенням зборів суддів Господарського суду Волинської області 10.01.2018 складена відповідна довідка від 19.11.2019.

Ухвалою суду від 25.11.2019 розгляд справи по суті призначено на 04.12.2019.

Представник позивача 05.12.2019 подав клопотання, в якому просить суд долучити до матеріалів справи копію рахунку-фактури, специфікації та докази їх надіслання електронною поштою. Зазначає, що дане клопотання подається під час розгляду справи по суті, оскільки підстава для його подачі виникла лише під час розгляду справи по суті 04.12.2019.

Протокольною ухвалою від 05.12.2019 суд прийняв клопотання про долучення доказів.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить позов задовольнити. Також просить суд стягнути з відповідача 10000,00грн. витрат на правову допомогу.

Представник відповідача у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю, оскільки позивач в порушення умов договору не надав усіх необхідних документів, передбачених договором, зокрема завірених копій договорів та заявок на перевезення товару. Вважає, що здійснення відповідачем оплати вартості товару у проміжок часу з 20.09.2019 по 03.10.2019 не є порушенням умов договору поставки та специфікації до нього.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.09.2017 між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Городище» (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агротехніка» (покупець, відповідач) укладено договір поставки №КВ-ВЗ-1-3-1825 (а.с.13-15).

Згідно п.1.1 договору постачальник зобов`язується поставляти покупцеві товар, а покупець зобов`язується прийняти цей Товар та своєчасно оплачувати його в порядку та на умовах визначених договором.

Поставка товару за цим Договором здійснюється окремими партіями. Найменування Товару, асортимент, ціна за одиницю Товару, та інша інформація вказується у Специфікаціях, які підписуються уповноваженим представниками Сторін, і становлять-невід`ємну частину даного Договору (п.1.2 договору).

Відповідно до п.п.2.1 - 2.2 договору передбачено, що передача товару покупцеві здійснюється згідно правил Інкотермс-2010 , умовами поставки кожної партії товару узгоджуються сторонами в специфікації. Постачальник зобов`язується надати в момент передачі товару покупцю належно оформлені документи:

- оригінал накладних на відпуск Товару;

- оригінали товарно-транспортних накладних;

- податкову накладну, складену в електронній формі, з дотриманням встановлених законом вимог щодо ЇЇ оформлення і реєстрації;

- завірені копії договорів та заявок на перевезення Товару;

- інші документи, вказані у підписаній сторонами специфікації.

Згідно п. 4.1. договору, загальна вартість договору не обмежена та складається із вартості кожної окремої партії товару за всіма специфікаціями до даного договору поставлених постачальником покупцю протягом строку дії Договору та у відповідності до його умов.

Відповідно до п. 4.3 Договору, оплата товару за даним договором здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника на умовах погоджених у специфікації.

Пунктом 5.5. договору передбачено, що у разі коли постачальник не передав покупцю документи на Товар відповідно до п. 2.2. Договору, або у встановленому законом порядку не здійснив реєстрації податкової накладної, покупець вправі притримувати оплату за товар до усунення порушення, або повернути товар постачальнику і вимагати повернення сплачених за товар коштів, неустойки та завданих збитків.

Сторони в п. 8.4. Договору узгодили, що у випадку несвоєчасної оплати за отриманий товар покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Як слідує з матеріалів справи, 14.08.2019 між тим ж сторонами укладено та підписано специфікацію №11 (а.с.16) до договору поставки №КВ-ВЗ-1-3-1825 від 11.09.2017.

Відповідно до п. 8 специфікації № 11 оплата товару по даній специфікації здійснюється на умовах:

- 80 % оплата коштів згідно виставленого рахунку Постачальника;

- решта коштів - оплата після реєстрації податкової накладної.

14.08.2019 на електронну пошту відповідача надіслано рахунок №114 від 14.08.2019 на суму 8200008,00 грн. (а.с.178-179).

Постачальник поставив покупцеві товар, що підтверджується підписаними уповноваженими представниками обох сторін та скріпленими печатками видатковими накладними на загальну суму 8158802,97 грн.: №202 від 14.08.2019, №208 від 15.08.2019, №210 від 16.08.2019, №211 від 17.08.2019, №212 від 18.08.2019 (а.с.17-21).

Відповідач частково виконав свої зобов`язання по Договору перерахувавши на розрахунковий рахунок позивача за період з 23.08.2019 по 13.09.2019 борг в сумі 17048802,97 грн., що підтверджується банківськими виписками (а.с.22-25).

На день подачі позову до суду (17.09.2019) сума основного боргу становила 1110000,00грн. Водночас, відповідач перерахував позивачу кошти в розмірі 1110000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №3242 від 20.09.2019 (на суму 100000,00 грн.), №3302 від 23.09.2019 (на суму 100000,00 грн.), №3449 від 26.09.2019 (на суму 110000,00грн.), №3697 від 03.10.2019 (на суму 800000,00 грн.) (а.с.39-42).

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Згідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ст. 144 ГК України, ст.11 ЦК України обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що в даному випадку, відносини між сторонами носять договірний характер, укладений між ними договір №КВ-ВЗ-1-3-1825 від 11.09.2017 предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був.

Відповідно до ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор -прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Як визначено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Несвоєчасне проведення відповідачем належних розрахунків з позивачем, існування у певні періоди заборгованості по оплаті стало підставою для нарахування пені за прострочку виконання грошових зобов`язань, а також процентів річних, та звернення до суду із позовом про стягнення нарахованих сум.

Згідно з п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Приписами ст. 216-218 ГК України, встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 22.11.1996, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з представленими господарському суду розрахунками до відповіді на відзив позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України нараховано відповідачу 8381,28 грн. - 3% річних, а також відповідно до п.8.4. договору пеню в розмірі 95990,07 грн. (а.с.66-69).

Враховуючи викладене, право нарахування пені виникає лише за умови доведення факту прострочення покупцем термінів оплати за товар.

Відповідно до п. 8 специфікації № 11 оплата товару по даній специфікації здійснюється на умовах: 80 % оплата коштів згідно виставленого рахунку Постачальника; решта коштів - оплата після реєстрації податкової накладної.

Господарський суд встановив, що постачальник виставив рахунок на оплату 14.08.2019 на суму 8200008,00 грн., що не заперечив представник відповідача в судовому засіданні.

Зі змісту статей 3, 173 ГК України вбачається, що зобов`язанням (господарським зобов`язанням) є обов`язки сторін вчинити дії, які спрямовані на досягнення мети договору, тобто зобов`язанням виконавця є обов`язок виконати роботи (надати послуги), а зобов`язанням замовника - обов`язок оплатити вартість цих робіт (послуг). Штрафні санкції, відповідно до статей 173, 230 ГК України, можуть нараховуватись лише за неналежне виконання саме основних зобов`язань.

Надаючи оцінку правовідносинам, які склалися між сторонами, господарський суд дійшов висновку, що постачальник належно виконав умови договору та специфікації, а саме надав рахунок на оплату, як це передбачено п.8 специфікації, а отже обов`язок відповідача оплатити товар виникає з моменту його прийняття, таким чином передбачена законом відповідальність за неналежне виконання покупцем грошового зобов`язання з оплати поставленого товару підлягає застосуванню починаючи з наступного дня, наступного за днем прийняття товару, що вбачається з укладеного сторонами договору.

Суд перевіривши методику та правильність розрахунків позивача щодо нарахування пені та 3% річних, враховуючи умови специфікації, погоджується з ними частково.

Вважає, що останні підставні та підлягають до часткового задоволення в сумі 95410,64 грн. пені та 8342,49 грн. - 3% річних (а.с.182-188), в іншій частині стягнення пені в розмірі 579,43 грн. та 3% річних в сумі 38,79 грн. слід відмовити, оскільки останні безпідставно нараховані.

Суд здійснив розрахунок по кожній накладній окремо, з врахуванням часткової оплати відповідача, а саме 80 % оплата коштів згідно виставленого рахунку Постачальника - до 22.08.2019 (до реєстрації податкових накладних); решта коштів - з 23.08.2019 (після реєстрації податкових накладних), а отже по видаткових накладних слід нараховувати:

- №202 від 14.08.2019 (за період з 15.08.2019 по 22.08.2019 нарахування пені становить 10551,94 грн. та 3% річних 931,05 грн.);

- №210 від 16.08.2019 (за період з 24.08.2019 по 26.08.2019 нарахування пені становить 474,00 грн. та 3% річних 41,82 грн.);

- №211 від 17.08.2019 (за період з 23.08.2019 по 12.09.2019 нарахування пені становить 23597,65 грн. та 3% річних 2026,24 грн.);

- №212 від 18.08.2019 (за період з 19.08.2019 по 22.08.2019 нарахування пені становить 3594,68грн., за період з 23.08.2019 по 02.10.2019 нарахування пені становить 40654,39 грн. та 3% річних 3653,80 грн.).

Нарахування позивачем пені та 3% річних по видаткових накладних №208 від 15.08.2019, №210 від 16.08.2019, №211 від 17.08.2019, №212 від 18.08.2019 (тільки 3%) за період по 22.08.2019 в сумі 1982,17 грн. 3% річних та 19656,48 грн. пені (згідно виставленого рахунку та до початку реєстрації податкових накладних) підлягають до задоволення, оскільки суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог.

Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача, за період з 24.08.2019 по 03.10.2019, 61597,54 грн. пені та 5429,27 грн. 3% річних, водночас згідно до розрахунку суду нараховано 64726,04 грн пені та 5721,86 грн. 3% річних, тому позовні вимоги позивача в цій частині та за вказаний період підлягають задоволенню, оскільки суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог.

При цьому судом було застосовано розрахунки, здійснені за допомогою встановленої в господарському суді системи інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН » .

Контррозрахунку нарахування пені та 3% річних відповідачем не подано.

Заперечення відповідача щодо товаро-транспортних накладних, які на його думку не відповідають вимогам Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, спростовується наступним, згідно п.11 Правил, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Згідно п.13.1 Правил перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною.

Відповідно дост.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Враховуючи викладене, а саме зазначення невірної адреси відповідача в ТТН (склад на який був поставлений товар) спростовується тим, що представник відповідача не заперечує факт прийняття покупцем товару, а в подальшому і оплати товару. Товарно-транспортні накладні підписані відповідальною особою вантажоодержувача.

Щодо посилання відповідача на те, що позивач до моменту подачі позову до суду не вжив жодних заходів досудового врегулювання спору, та не заявляв до відповідача вимог про необхідність повної оплати вартості товару, то дане твердження спростовується тим, що досудове врегулювання спору є правом, а не обов`язком суб`єктів господарських правовідносин, оскільки встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації конституційного права на судовий захист.

Твердження відповідача, що позивач не навів жодних доказів понесених ним збитків, розмір яких був би співмірним з розміром суми штрафних санкцій, спростовується умовами договору та специфікації, де сторонами погоджено в який строк здійснюється оплата за поставлений товар, а оскільки відповідач здійснив оплату з порушенням строків встановлених у договорі та специфікації, то позивач має право нараховувати штрафні санкції.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 103753,13 грн. заборгованості, (з них 95410,64 грн. пені та 8342,49 грн. 3% річних). В решті позову відмовити.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді («Руїс Торіха проти Іспанії» ).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами («Ван де Гурк проти Нідерландів)» .

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті («Гірвісаарі проти Фінляндії» ).

Згідно ж із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору з наведених вище підстав, впливу не мають.

До прийняття судом рішення, представник позивача звернувся з усною заявою про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи № 903/734/19, в якій просить стягнути з відповідача на його користь 10000,00 грн. таких витрат.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі « East/West Alliance Limited» проти України» , заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

На підтвердження того, що Мохнюк М.В. є адвокатом позивачем додано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №473 від 13.12.2018 та посвідчення адвоката №473 від 13.12.2018

Представництво інтересів позивача у суді адвокат Мохнюк М.В. здійснював на підставі договору про надання правничої допомоги №1-09-19 від 16.09.2019; ордера серії АС №1001347 від 17.09.2019.

Згідно п.п. 7.1. договору про надання правничої допомоги (надалі за текстом - договір), укладеного між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Городище як клієнтом і адвокатом Мохнюком Максимом Вікторовичем, сторони визначили, що за надану адвокатом правову допомогу по справі, клієнт сплачує гонорар у фіксованому розмірі 10000,00 грн. Клієнт погоджується, що розмір гонорару є розумним та враховує витрачений адвокатом час, складність справи, кваліфікацію і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: на підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

Адвокатом додано до матеріалів справи акт прийму передачі послуг професійної правничої допомоги від 12.11.2019, довідку щодо витраченого часу адвоката на надання клієнту правничої допомоги від 12.11.2019, платіжне доручення №5252 від 03.10.2019, квитанцію від 03.10.2019, договір про надання правничої допомоги №1-09-19 від 16.09.2019 (а.с. 57, 164-167).

Згідно із актом прийму передачі послуг професійної правничої допомоги від 12.11.2019, адвокатом в рамках представництва інтересів клієнта як позивача в суді першої інстанції у господарській справі №903/734/19 було надано наступні послуги: вивчено законодавство, наявну судову практику у спірних правовідносинах, погоджено правову позицію з клієнтом, підготовлено проект письмової вимоги про оплату коштів, здійснено необхідні обрахунки розміру штрафних санкцій, підготовлено позовну заяву з додатками. Підготовлено відповідь на відзив, підготовлено заяву про зменшення позовних вимог та здійснено представництво інтересів замовника в судових засіданнях.

Як вбачається з копій квитанцій від 03.10.2019 та платіжного доручення №5252 від 03.10.2019, Сільськогосподарське ТзОВ «Городище» відповідно до умов договору перерахувало адвокату Мохнюку М.В. 10000,00 грн.

Враховуючи вказане, позивачем згідно з вимогами ст. 74 ГПК України було доведено надання йому адвокатом вказаних послуг у суді.

Суд, при вирішенні розміру судових витрат переглянув калькуляцію часу, який був витрачений адвокатом, оцінив співмірність та розумність ціни його послуг, врахував складність справи.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що витрати у сумі 10000,00 грн. є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатським об`єднанням обсягом послуг у суді, затраченим часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Приймаючи до уваги наведене вище, виходячи із засад розумності і справедливості, суд вважає підставним та обґрунтованим стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору пропорційно до суми задоволених вимог в сумі 1909,62 грн. (103753,13 грн. х 1921,00 грн. / 104371,35 грн) відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агротехніка (вулиця Єршова, будинок 11, місто Луцьк, Волинська область, 43026, код ЄДРПОУ 21750952) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Городище» (вулиця Шкільна, будинок 32, село Городище, Луцький район, Волинська область, 45656, код ЄДРПОУ 31890591) 103753,13 грн. (сто три тисячі сімсот п`ятдесят три гривні тринадцять копійок) заборгованості, (з них 95410,64 грн. пені та 8342,49 грн. 3% річних), 1909,62 грн. (одна тисяча дев`ятсот дев`ять гривень шістдесят дві копійки) витрат по сплаті судового збору та 10000,00 грн. (десять тисяч гривень) витрат на правову допомогу.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено 10.12.2019.

Суддя І. О. Гарбар