Рішення

від 03.12.2019 по справі 910/10814/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.12.2019Справа № 910/10814/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді : Ломаки В.С. ,

за участю секретаря судового засідання: Вегера А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євромет Груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Машхолдинг"

про стягнення 104 884, 58 грн.,

Представники учасників справи:

від позивача: Осєтров В.М. за довіреністю № 3 від 03.01.2019;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Євромет Груп" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Машхолдинг" (далі - відповідач) про стягнення 104 884, 58 грн., з яких 88 910, 00 грн. основного боргу, 12 588, 69 грн. пені, 1 074, 23 грн. 3% річних та 2 311, 66 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 257 від 05.12.2018, на виконання умов якого позивач зобов`язався поставити, а відповідач прийняти і оплатити товари. Проте, відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування штрафних санкцій. У зв`язку з цим позивач вирішив звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.08.2019 у справі № 910/10814/19 позовну заяву залишено без руху на підставі частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення недоліків.

04.09.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.09.2019 відкрито провадження у справі № 910/10814/19, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

26.09.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання, відповідно до змісту якого відповідач просить суд надіслати йому копію позовної заяви з додатками, призначити розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін та надати додатковий час для подання відзиву на позов.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.10.2019 судове засідання призначено на 22.10.2019 року.

Проте, судове засідання 22.10.2019 року не відбулось у зв`язку із надходженням повідомлення про замінування будівлі господарського суду міста Києва, що зумовило тимчасове припинення роботи суду для проведення дій, спрямованих на відшукання та знешкодження вибухо - небезпечних речовин і предметів. Після проведення відповідної перевірки робота господарського суду міста Києва була відновлена.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.10.2019 судове засідання призначено на 05.11.2019 року.

28.10.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано заяву з проханням зобов`язати позивача надати йому копію позовної заяви з доданими до неї документами, оскільки директор відповідача наразі мешкає у місті Краматорську Донецької області, не отримує заробітну плату та не має можливості приїхати до міста Києва для ознайомлення з матеріалами справи.

У судове засідання 05.11.2019 року представник відповідача не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.11.2019 судове засідання відкладено на 03.12.2019 року.

18.11.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

28.11.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано заяву, відповідно до змісту якої він просить суд розглянути справу без його участі та ухвалити рішення на підставі наданих позивачем доказів.

Представник відповідача у судове засідання 03.12.2019 року не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Разом з цим, частина 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 03.12.2019 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05.12.2018 року між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Покупець) було укладено Договір поставки № 257 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1. якого Постачальник зобов`язується передати у власність Покупцеві, а Покупець прийняти та оплатити металопродукцію на умовах, викладених в цьому Договорі.

Асортимент товару, ціна, кількість, строки поставки, узгоджуються в Специфікаціях та/або рахунок-фактурах до цього Договору та є його невід`ємною частиною (пункт 1.2. Договору).

За умовами пункту 2.1. Договору поставка здійснюється на умовах ЕХW - склад Постачальника за адресою: м. Харків, вул. Велика Панасівська, 95, інші умови поставки можуть бути передбачені в Специфікації.

Згідно з пунктом 2.4. Договору поставка вважається завершеною з моменту підписання видаткової накладної, уповноваженими представниками сторін та необхідних товаросупроводжувальних документів, вказаних в Договорі. Одностороння відмова Покупця від виконання обов`язку щодо приймання товару, який було ним замовлено, та оплати його вартості, не допускається.

Відповідно до пункту 3.1. Договору ціна товару узгоджується сторонами в специфікаціях та/або рахунках-фактурах до Договору. Загальна сума договору визначається загальною сумою специфікації та/або рахунків-фактур, які є складовими та невід`ємними частинами даного Договору.

Пунктом 3.3. Договору передбачено, що Постачальник виставляє рахунок на загальну вартість товару, а Покупець здійснює авансовий платіж в розмірі 100% простим банківським переказом на поточний рахунок Постачальника протягом 3 банківських днів.

Сторони домовились, що ціна товару прив`язана до міжбанківського курсу гривні до іноземної валюти на день підписання Специфікації/виставлення рахунку-фактури. Зміна ціни допускається при зміні міжбанківського курсу гривні до іноземної валюти, на момент оплати, більш ніж на 1% в більшу сторону, після чого сума за специфікаціями/виставленими рахунками-фактурами змінюється пропорційно зміні курсу. За основу береться курс гривні до іноземної валюти, на день підписання специфікації/виставлення рахунку-фактури, який зрівнюється з курсом продажу іноземної валюти відносно гривні на момент закриття торгів на міжбанківському валютному ринку України на день сплати коштів за товар. Інші умови можуть бути встановлені в Специфікації (пункт 3.4. Договору).

Положеннями пункту 3.5. Договору передбачено, що оплата за поставлений товар здійснюється Покупцем у відповідності до цін на товар, що діяли на момент узгодження ціни на товар в порядку, передбаченому пунктом 1.2. даного Договору, та зафіксованими у видатковій накладній на поставлений товар. Корегування цін на вищевказаний товар може здійснюватися за взаємною згодою обох сторін.

В силу приписів пункту 3.7. Договору якщо на момент отримання Постачальником оплати/передплати за Покупцем рахується заборгованість, то Постачальник може всі оплати за товар в першу чергу зараховувати в рахунок погашення існуючої заборгованості Покупця, незважаючи на призначення платежу, до повного погашення такої заборгованості.

Згідно з пунктом 10.1. Договору даний Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2019 року.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивачем 13.12.2018 року було направлено відповідачу рахунок на оплату № 1213006 від 13.12.2018 на суму 67 738, 80 грн.

Відповідач, у свою чергу, перерахував позивачу грошові кошти в сумі 67 738, 80 грн. на підставі платіжного доручення № 354 від 14.12.2018.

Враховуючи здійснену відповідачем оплату, позивач поставив відповідачу товар на суму 64 018, 80 грн., про що свідчить наявна в матеріалах справи видаткова накладна № 1214014 від 14.12.2018 року.

19.12.2018 року відповідач здійснив часткове повернення товару позивачу на суму 15 300, 00 грн. відповідно до коригувальної накладної № 107 від 19.12.2018 до видаткової накладної № 1214014 від 14.12.2018.

Крім того, позивачем відповідно до видаткових накладних № 1220027 від 20.12.2018 на суму 3 360, 00 грн. та № 116006 від 16.01.2019 на суму 21 930, 00 грн.

Таким чином, враховуючи здійснену відповідачем оплату та вартість поставленого позивачем товару, за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 6 270, 00 грн.

В подальшому, 22.02.2019 року між позивачем та відповідачем було підписано Специфікацію № 1 до Договору на суму 152 640, 00 грн.

Пунктом 5 Специфікації передбачені умови оплати: 50% передоплата шляхом прямого перерахування грошових коштів на рахунок постачальника, що складає 76 320, 00 грн., а 50% протягом 14 календарних днів з моменту відвантаження товару зі складу Постачальника.

21.02.2019 року позивач виставив відповідачу рахунок № 221018 від 21.02.2019 на суму 152 640, 00 грн.

22.02.2019 року відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти в сумі 70 000, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 408.

Керуючись положеннями пункту 3.7. Договору позивач частково зарахував означений платіж в рахунок погашення вже існуючої заборгованості в сумі 6 270, 00 грн.

Таким чином, розмір попередньої оплати склав 63 730, 00 грн.

27.02.2019 року позивач здійснив поставку відповідачу товару на суму 152 640, 00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 227022, а також довіреністю № 1 від 27.02.2019 та товарно-транспортною накладною № 227022 від 27.02.2019.

Враховуючи вищевикладене, вартість поставленого позивачем, але не оплаченого товару склала 88 910, 00 грн.

Направлена позивачем претензія № 66 від 08.07.2019 про оплату боргу в сумі 88 910, 00 грн. відповідачем задоволена не була.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар за видатковими накладними № 1214014 від 14.12.2018 на суму 64 018, 80 грн., № 1220027 від 20.12.2018 на суму 3 360, 00 грн., № 116006 від 16.01.2019 на суму 21 930, 00 грн., № 227002 від 27.02.2019 на суму 152 640, 00 грн.

Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено порядок оформлення документів, які можуть підтверджувати господарські операції.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18 виклав наступний правовий висновок:

"Сам лише факт складання та підписання сторонами таких актів не є безумовним свідченням реальності господарських операцій за Договором, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації, зазначеної у цих документах.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку.

Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю."

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів кореспондується з Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, відповідно до пункту 2.4. якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідно зазначити, що накладна - це супроводжуючий первинний документ, що використовується в бухгалтерському обліку та містить основні облікові дані про товар, що передається, відправляється, транспортується. Отже, накладна є належним документом, що підтверджує оформлення договірних відносин між сторонами.

Судом встановлено, що надані позивачем видаткові накладні, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар, позаяк відповідають вимогам, зокрема статті 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995.

Відповідно до частин першої та другої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як зазначалось судом вище, пунктом 5.1. Договору передбачено, якщо сторони не домовились про інше, Покупець зобов`язаний сплатити вартість товару, отриманого за кожною окремою видатковою накладною на поставку товару в строк, що не перевищує 30 календарних днів від дати поставки.

Положеннями статті 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За таких обставин, оскільки відповідач прийняв товар, однак в обумовлений Договором строк не оплатив позивачу його вартість, суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Таким чином, відповідний борг в сумі 88 910, 00 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з відповідача в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення пені в сумі 12 588, 69 грн., суд зазначає наступне.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до пункту 7.2. Договору у випадку порушення строків оплати товару Покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 12 588, 69 грн. за період з 14.03.2019 року по 07.08.2019 року суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.

Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 1 074, 23 грн. та інфляційних втрат в сумі 2 311, 66 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних в сумі 1 074, 23 грн. за період з 14.03.2019 року по 07.08.2019 року, судом встановлено, що він є арифметично вірним та відповідає положенням чинного законодавства.

Разом з тим, наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 2 311, 66 грн. за період з березня 2019 року по вересень 2019 року не відповідає положенням чинного законодавства, враховуючи наступне.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату № 265 від 27.07.2007 Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін , відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться ланцюговим методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Така правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, згідно з якою нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 129 Конституції України), одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовими елементами принципу правової визначеності є однозначність і передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд з прав людини наголосив, що вжитий у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" має на увазі дотримання такого принципу права як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" стосується не лише писаного права, а саме норм писаних законів, а й неписаного, тобто усталених у суспільстві правил та засад моральності суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дати змогу громадянинові у разі потреби досить точно передбачити за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Таким чином, постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 належать до тієї судової практики, яка визначає сталість правозастосування на даний час.

Отже, розрахунок інфляційних втрат повинен здійснюватися за методикою збільшення суми боргу на індекс інфляції за кожний місяць, при цьому для розрахунку кожного наступного періоду повинна бути використана сума боргу збільшена на індекс інфляції попереднього місяця.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.

За розрахунком суду, розмір інфляційних втрат за період з квітня по вересень 2019 року складає 1 517, 69 грн.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позовних вимог.

Керуючись статтями 73 - 74, 76 - 79, 86, 129, 232, 233, 237 - 238, 240 - 241, 247 - 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Євромет Груп до Товариства з обмеженою відповідальністю Машхолдинг про стягнення 104 884, 58 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Машхолдинг (04060, місто Київ, вулиця Ольжича, будинок 27/22, офіс 3/1; код ЄДРПОУ 37435413) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Євромет Груп (61017, Харківська область, місто Харків, вулиця Велика Панасівська, будинок 95, кімната 10-12; код ЄДРПОУ 41087601) 88 910 (вісімдесят вісім тисяч дев`ятсот десять) грн. 00 коп. основного боргу, 12 588 (дванадцять тисяч п`ятсот вісімдесят вісім) грн. 69 коп. пені, 1 074 (одну тисячу сімдесят чотири) грн. 23 коп. 3% річних, 1 517 (одну тисячу п`ятсот сімнадцять) грн. 69 коп. інфляційних втрат, 1 906 (одну тисячу дев`ятсот шість) грн. 42 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено та підписано 09.12.2019 року.

Суддя В.С. Ломака