Рішення

від 28.11.2019 по справі 917/1065/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.19 р. Справа № 917/1065/19

За позовною заявою Кременчуцької міської ради Полтавської області, пл. Перемоги, 2, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, код ЄДРПОУ 24388300

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум груп плюс", вул. Жовтнева, 48, м. Іркліїв, Чорнобаївський район, Черкаська область, 19950, код ЄДРПОУ 36782782

про стягнення 14 543,73 грн.

Суддя Погрібна С.В.

Секретар судового засідання Коваленко О.С.

Представники сторін в судове засідання не з`явились.

Обставини справи: Кременчуцька міська рада Полтавської області звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум груп плюс" про стягнення 14 543,73 грн. безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати.

Ухвалою суду від 23.07.2019 р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі. Підготовче засідання призначено на 16.09.2019 р.

16.09.2019 р. позивачем подано клопотання про проведення підготовчого засідання без участі його уповноваженого представника, вказує, що підтримує позовні вимоги в повному обсязі, та зазначає, що відзиву на його адресу не надходило (вх. № 9809 від 16.09.2019 р.)

Представник відповідача в судове засідання 16.09.2019 р. не з`явився. Ухвала суду від 23.07.2019 р., що була направлена на адресу відповідача, яка зазначена в позовній заяві, отримана останнім 02.08.2019 р. (поштове повідомлення а.с. 55).

16.09.2019 р. ухвалою суду продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 15.10.2019 р.

Позивачем подано клопотання про проведення підготовчого засідання без участі представника Кременчуцької міської ради, в якому вказує, що підтримує позовні вимоги в повному обсязі, та зазначає, що відзиву на його адресу не надходило (вх. № 11013 від 11.10.2019 р.)

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про дату та місце його проведення.

Ухвалою суду від 15.10.2019 р. закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду по суті на 31.10.2019 р.

Представники сторін в судове засідання 31.10.2019 р. не з`явились.

Позивач надіслав клопотання про розгляд справи за відсутності представника (вх. № 1184 від 31.10.2019 р.) відповідач причин неявки суду не повідомив.

Для більш повного дослідження обставин справи, судом відкладено розгляд справи на 28.11.2019 р.

28.11.2019 р. від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності його уповноваженого представника (вх. № 13161), в якому вказано, що позивач підтримує заявлені вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання жодного разу не з`явився, відзиву на позов не надав, ухвала суду про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження від 23.07.2019 р. отримана позивачем (поштове повідомлення а.с. 55).

Ухвал суду від, що направлялись на адресу відповідача яка вказана у позові та співпадає з адресою реєстрації згідно витягу з ЄДР, провернулись без вручення адресату, з відміткою - адресат відсутній.

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, належне повідомлення відповідачів про час, дату і місце проведення судового засідання суд розглядає спір за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані документальні докази, суд встановив, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Преміум груп плюс" є власником пункту діагностування легкового транспорту на підставі договору купівлі-продажу від 10.04.2018 р., посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Вариводою Вікторію Вікторівною (а.с. 10-11).

Згідно вказаного Договору відповідач набув право власності на пункт діагностування легкового транспорту, за адресою: вул. Бетонна, буд. 15-А, м. Кременчук, Полтавська область, який складається з: приміщення для автозапчастин, літ. Е, площею 18,1 кв.м., будівля охорони, літ. З, площею 8,6 кв.м., навіс, літ. О., фундамент, літ. Ф, хвіртка, № 3, орогожа, № 4, та розташований на земельній ділянці комунальної власності, площею 0,1452 га, кадастровий номер: 5310436100:06:003:0542, вид використання земельної ділянки: для розміщення, експлуатації та обслуговування майданчику відстою маршрутних мікроавтобусів біля пункту діагностики легкового транспорту, право власності на який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.04.2017 Боруца Тетяною Миколаївною, державним реєстратором виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1216759853104.

Відповідач звернувся з заявою до міського голови щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 1452 кв.м. для експлуатації та обслуговування майданчику відстою маршрутних мікроавтобусів біля пункту діагностування легкового транспорту, розташований за адресою: вул. Бетонна, буд. 15-А, м. Кременчук, Полтавська область (а.с. 12).

Рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області від 13.12.2018 р. Про надання дозволу на розроблення технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) юридичним та фізичним особам в м. Кременчуці , відповідачу по справі було надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 1452 кв.м. для експлуатації та обслуговування пункту діагностування легкового транспорту, розташований за адресою: вул. Бетонна, буд. 15-А, м. Кременчук, Полтавська область (а.с. 13).

Згідно інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 14.06.2019 р., відповідач є власником пункту діагностування легкового транспорту, розташований за адресою: вул. Бетонна, буд. 15-А, м. Кременчук, Полтавська область, який складається з: приміщення для автозапчастин, літ. Е, площею 18,1 кв.м., будівля охорони, літ. З, площею 8,6 кв.м., навіс, літ. О., фундамент, літ. Ф, хвіртка, № 3, орогожа, № 4 (а.с. 14).

Як зазначає позивач у позові, відповідач не вчинив дій щодо оформлення документів на право користування визначеною земельною ділянкою.

Позивач вказує, що у період з 10.04.2018 р. по 20.06.2019 р. включно відповідач по справі використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату за договором не сплачував, хоча земельна ділянка використовувалась для експлуатації та обслуговування пункту діагностування легкового транспорту, розташований за адресою: вул. Бетонна, буд. 15-А, м. Кременчук, Полтавська область, що призвело до неотримання Кременчуцькою міською радою Полтавської області доходу від орендної плати за землю, який отримала б, у разі оформлення відповідачем згідно вимог статей 125, 126 Земельного кодексу України правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Вказане стало приводом для звернення до суду з вимогою про стягнення з відповідача 14 543,73 грн. безпідставно збережених коштів.

При прийнятті рішення судом враховано наступне.

Статтею 2 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Згідно статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Приписами частини 1, 2 статті 13 Конституції України унормовано, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

У відповідності до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

Як вбачається з положень статті 120 Земельного кодексу України, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

Частина 1 статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт в частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Водночас за змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини 2 статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Матеріали справи свідчать, що відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці, на підставі договору купівлі-продажу пункту діагностування легкового транспорту від 10.04.2018 р.

При цьому матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою, зокрема, укладення відповідного договору оренди з Кременчуцькою міською радою та державної реєстрації такого права.

Отже, відповідач користується спірною земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Відповідачем не спростовано факт користування спірною земельною ділянкою.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

При дослідженні доказів судом було встановлено, що на підставі заяви відповідача, позивачем було прийнято рішення від 13.12.2018 р. Про надання дозволу на розроблення технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) юридичним та фізичним особам в м. Кременчуці , та надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 1452 кв.м. для експлуатації та обслуговування пункту діагностування легкового транспорту, що розташований за адресою: вул. Бетонна, буд. 15-А, м. Кременчук, Полтавська область (а.с. 13)

Так, позивачем було створено належні умови для відповідача щодо оформлення документів на право користування визначеною земельною ділянкою, однак жодних дій останній не вчинив.

Згідно з статтею 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

З огляду на викладене відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України, визначено, що плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідач не є власником та постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (стаття 14.1.72 Податкового кодексу України).

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (статті 14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України).

Як убачається з матеріалів справи, відповідач у період з 10.04.2018 р. по 20.06.2019 р. включно не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому Законом розмірі.

Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, за період з 10.04.2018 р. по 20.06.2019 р. (включно) розмір орендної плати мав становити 14 543,73 грн. (розрахунок згідно позовної заяви).

Зважаючи на те, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.01.2019 у справі № 916/2927/17).

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 14 543,73 грн. за період з 10.04.2018 р. по 20.06.2019 р. (включно) підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростував.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та задовольняє їх в повному обсязі.

Відповідно до приписів статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 123, 129, 209, 210, 232, 233, 236, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум груп плюс" (вул. Жовтнева, 48, м. Іркліїв, Чорнобаївський район, Черкаська область, 19950, код ЄДРПОУ 36782782) на користь Кременчуцької міської ради Полтавської області (пл. Перемоги, 2, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, код ЄДРПОУ 24388300) 14 543,73 грн. безпідставно збережених коштів та 1921,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди (через Господарський суд Полтавської області).

Повне рішення складено 09.12.2019 р.

Суддя Погрібна С.В.