Рішення

від 29.11.2019 по справі 264/4248/19

ІЛЛІЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МАРІУПОЛЯ

264/4248/19

2/264/1387/2019

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2019 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Матвєєвої Ю. О. , при секретарі судового засідання Ткачук Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького державного університету управління про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, індексації заробітної плати та компенсації, середнього заробітку за час затримки розрахунку,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2019 року позивачка звернулась до суду із позовом, в якому просить стягнути з відповідача заробітну плату за липень-листопад 2014 року в розмірі 6723,35 грн./міс. та компенсацію за порушення трудового законодавства у розмірі 5466,08 грн., заборгованість по індексації та компенсації по заробітній платі за період з липня 2013 року по жовтень 2017 року, середній заробіток за весь час затримки виплати належних сум з 07 жовтня 2017 року по день винесення рішення, витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн. У обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що в період із 01 липня 2013 року по 01 січня 2015 року вона працювала диспетчером у Маріупольській філії Донецького державного університету управління. З 02 січня 2015 року позивачку було переведено на посаду фахівця центру післядипломної освіти Донецького державного університету управління та 06 жовтня 2017 року звільнено з Донецького державного університету управління за власним бажанням, що підтверджується копією трудової книжки. Між тим, на теперішній час позивачці не було виплачено заробітну плату за липень-листопад 2014 року ( з врахуванням переходу на 1,0 ставки з 01 липня 2014 року) в розмірі 6723,35 грн./міс. За таких обставин, зазначила, що відповідачем порушено вимоги трудового законодавства, отже стягненню підлягає також індексація заробітної плати з компенсацією за час затримки розрахунку, а також середній заробіток за весь час затримки виплати.

Позивачка та її представник у судове засідання не з`явилися, направили суду заяви про розгляд справи за їх відсутності, просили задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, направив на адресу суду відзив на позовні вимоги, який долучений до матеріалів справи. Заперечує проти задоволення позовних вимог та просить відмовити позивачці.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Основним законом України статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Судом встановлено, що позивачка в період з 01 липня 2013 року по 06 жовтня 2017 року працювала в Донецькому державному університеті управління на посаді диспетчера та в подальшому на посаді фахівця центру післядипломної освіти, що підтверджується записами в трудовій книжці позивачки.

За період роботи позивачці нараховувалась заробітна плата.

Згідно заявлених позивачкою вимог, сума заборгованості по заробітній платі перед ОСОБА_1 за період роботи липень - листопад 2014 року - складає 6723,35 грн.

Положеннями ст. 115 КЗпП України встановлено обов`язок працедавця виплачувати заробітну плату працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Аналогічні положення закріплені в статті 24 Закону України Про оплату праці .

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідачем вказаних вимог закону дотримано в повному обсязі не було, заробітна плата у встановлені строки не виплачувалася та остаточний розрахунок при звільненні проведений не був.

Так, відповідачем надано розрахункові листи, відповідно до яких перед ОСОБА_1 наявна заборгованість з виплати заробітної плати за липень та серпень 2014 року ( у грудні 2014 року позивачці було виплачено заробітну плату та заборгованість по заробітній платі за вересень, жовтень та листопад 2014 року).

Отже, суд вважає, що вимоги позивачки про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати за вересень, жовтень та листопад 2014 року є необґрунтованими, оскільки спростовуються наданими відповідачем доказами.

Щодо вимог позивачки про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати за липень та серпень 2014 року, суд виходить з наступного.

Згідно пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року №595 Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей заробітна плата працівникам установи за період, коли установа розміщувалася на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або установа була переміщена в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису (плану використання бюджетних коштів) установи.

Вказані положення Постанови Кабінету Міністрів України не спростовують та не звільняють від обов`язку працедавця проводити виплату заробітної плати працівнику. Крім того, зазначений нормативний акт є підзаконним та має нижчу юридичну силу в порівняні із прямими нормами законів України.

Більше того, останні роки Університет розташований та зареєстрований в місті Маріуполі - на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, що дозволяє провести розрахунок в повному обсязі по заробітній платі із звільненим працівником.

Суд не приймає доводи відповідача щодо відсутності відповідних бюджетних асигнувань на вказані цілі або спеціального нормативного порядку виплати бюджетними організаціями боргів по заробітній платі за минулий час як підставу для звільнення від обов`язків по виплаті заробітної плати працівнику, оскільки положеннями Кодексу законів про працю України та Законом України Про оплату праці такої залежності для виплати заробітної плати працівникам не встановлено, натомість передбачено безумовний обов`язок працедавця проводити виплату заробітної плати працівнику незалежно від сфери фінансування та джерел походження коштів для виплати заробітної плати.

Крім того, відсутність спеціального підзаконного акту або бюджетного фінансування, на яке посилається відповідач як на підставу невиплати заробітної плати та не проведення остаточного розрахунку, не може бути законною причиною невиконання покладених на відповідача зобов`язань, з огляду на наступне положення та практику Європейського суду з прав людини.

Так згідно ч.1 ст. 17 Закону України Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.

При розгляді справи Кечко проти України (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини дійшов до висновків, що в межах свободи дій держави визначати, які виплати здійснювати з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних соціальних виплат і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). У зв`язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими. Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 "Бурдов проти Росії"). Тому суд дійшов обґрунтованого висновку, що право позивача на отримання грошового забезпечення не залежить від наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

Крім того, суд керується принципом верховенства права та враховує судову практику Європейського Суду з прав людини у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань (недофінансування) для уникнення відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію чи прийняли закон, в даному випадку це нарахування та виплата заробітної плати, то така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки, а в даному випадку виконання Закону.

З урахуванням викладених норм національного законодавства та висновків Європейського суду з прав людини, які застосовуються, як джерело права, суд приходить до висновку, що відповідач безпідставно не проводить виплату заробітної плати позивачці за липень та серпень 2014 року.

Виходячи із наданих розрахункових листів, станом на липень- серпень 2014 року оклад позивачки складав 1218 грн., отже заборгованість відповідача складає 2436,00 грн.

Стосовно вимог позивачки про стягнення суми компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати в розмірі 33616,75 грн., суд керується наступним.

Судом було встановлено, що відповідач по сьогоднішній день має заборгованість з виплати нарахованої заробітної плати за період роботи позивачки липень- серпень 2014 року в сумі 2436,00 грн.

У випадку порушення встановлених строків виплати заробітної плати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу статтями 1 та 2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати встановлено обов`язок підприємства будь-якої форми власності здійснювати компенсацію громадянам втрати частини доходів. Така компенсація громадянам провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів.

Аналогічні норми закріплені в статті 34 Закону України Про оплату праці , якими передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Приймаючи до уваги вказані положення Закону та факт несвоєчасної виплати заробітної плати, відповідач має також обов`язок здійснити позивачу компенсацію, передбачену Законом.

При розрахунку сум компенсації за затримку виплати заробітної плати, суд керується наступним.

Статтею 3 Закону передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. № 159 (надалі за текстом - Порядок).

Згідно пункту 4 вказаного Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Приклади обчислення суми компенсації наведено у додатку до Порядку.

Нарахування індексу споживчих цін за період невиплати заробітної плати має відбуватися шляхом множення місячних індексів інфляції, опублікованих Держкомстатом за період з наступного місця, в якому виникла заборгованість по заробітній платі, з серпня 2014 року по теперішній час.

З урахуванням методики підрахунку, закріпленої Порядком, сукупний приріст індексу споживчих цін (індексу інфляції) за період з серпня 2014 року по 29 листопада 2019 року становить 1,315%, а отже сума компенсації за вказаний період у зв`язку із несвоєчасної виплатою заробітної плати за липень 2014 року складає 1601,67 грн. (1218 грн. х1,315%).

З урахуванням методики підрахунку, закріпленої Порядком, сукупний приріст індексу споживчих цін (індексу інфляції) за період з вересня 2014 року по 29 листопада 2019 року становить 1,249%, а отже сума компенсації за вказаний період у зв`язку із несвоєчасної виплатою заробітної плати за серпень 2014 року складає 1521,28 грн. (1218 грн. х1,249%).

Отже сукупний розмір компенсації у зв`язку із несвоєчасної виплатою заробітної плати за липень-серпень 2014 року, що підлягає стягненню з відповідача становить 31,23 грн.

Вимоги позивачки щодо стягнення з відповідача на її користь індексації заробітної плати не підлягають задоволенню, оскільки з розрахункових листів за період з грудня 2014 року по жовтень 2017 року вбачається, що останній проводилось підвищення заробітної плати випереджальним шляхом в порівнянні із зростанням індексу інфляції, так заробітна плата зростала в січні 2015 року, вересні 2015 року, грудні 2015 року, травні 2016 року, грудні 2016 року, січні 2017 року, що виключає необхідність індексації та стягнення відповідних сум.

Щодо заявлених сум середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати після звільнення суд відзначає наступне.

Як з`ясовано з матеріалів справи, Донецький державний університет управління з початком озброєного конфлікту на території держави України в період з липня 2014 по 18 листопада 2014р. знаходився на тимчасово непідконтрольній України території.

За положеннями ст. 117 КЗпП України обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Відповідно до статті 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні , торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Згідно листа Штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 5 лютого 2015 року з 14 квітня 2014 року суб`єктами боротьби з тероризмом вживаються активні заходи з проведення АТО на території Донецької та Луганської областей. Відповідно до ст. 12 Закону України Про боротьбу з тероризмом наказом Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 7жовтня 2014 року № 33/6/а Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення територія Донецької та Луганської областей з 7 квітня 2014 року визначена районом проведення АТО. Проведення АТО триває, рішення про її припинення до теперішнього часу не прийнято.

Відповідно до представленого суду сертифіката Донецької торгово-промислової палати від 18 серпня 2016 року за № 6695 засвідчено настання для Донецького державного університету управління, місцезнаходження якого м. Донецьк, форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зокрема: акти тероризму на території Донецької області, які унеможливили сплату податків і зборів у періоді з 01 липня 2014 року по 19 грудня 2014 року.

На момент видачі сертифіката і до моменту вирішення справи судом на території міста Маріуполя, де відновив свою роботу університет, і юридичного місцезнаходження відповідача м. Донецьк, тривала антитерористична операція,а з 30 квітня 2018 року і по теперішній час запроваджена Операція Об`єднаних Сил.

Враховуючи наведене, суд доходить до висновку, що затримка виплати належних позивачу сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, відбулася не з вини відповідача, оскільки належному виконанню роботодавцем своїх обов`язків у липні-вересні 2014 року перед звільненим працівником перешкоджали обставини непереборної сили, пов`язані з проведенням антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, настання яких для відповідача доведено у встановленому законом порядку. Тому підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за затримку розрахунку відсутні.

Зазначена правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України № 6-2159цс15 від 11.11.2015р., яка є обов`язковою для всіх судів, а також в постановах аналогічного змісту у справі № 6-364цс16 від 23.03.2016р., № 6-383цс16 від 11.05.2016р.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог, в порядку передбаченому ст.141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню судовий збір у сумі 768,40 грн. на користь держави.

Відповідно до ч.3 ст.133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Пунктом 2 ч.2 ст.137 ЦПК України, передбачено, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Аналогічна правова позиція викладена постановою Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 03.05.2018 року у справі №372/1010/16-ц .

Так, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

В матеріалах справи міститься довіреність на ім`я ОСОБА_2 , посвідчена за місцем роботи позивачки ОСОБА_1 , проте жодного належного документу, який би посвідчував повноваження представника позивача та оплату наданих послуг суду надано не було. А тому вказані вимоги позивачки задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, керуючись 12,13,128,131,133,141,259,264,265,268,279 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Донецького державного університету управління про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, індексації заробітної плати та компенсації, середнього заробітку за час затримки розрахункузадовольнити частково.

Стягнути з Донецького державного університету управління (87513, Донецька обл., місто Маріуполь, вул.Карпинського, 58, код ЄДРПОУ 00173427) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний № НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі в сумі 2436,00 грн., компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати в розмірі 3122,95 грн.

Стягнути з Донецького державного університету управління на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн.

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Ю. О. Матвєєва