Постанова

від 10.12.2019 по справі 565/1124/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2019 року

м. Рівне

Справа № 565/1124/19

Провадження № 22-ц/4815/1383/19

Головуючий у Кузнецовському міському

суді: суддя Зейкан І.Ю.

Заочне рішення суду першої інстанції

ухвалено повним текстом у м. Вараш

Рівненської області 29.08.2019

за відсутності учасників справи та їх представників

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: суддя Хилевич С.В.

судді: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М.

секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "НАН";

представники учасників справи:

позивача - відсутній;

відповідача - адвокат Кулаков Віталій Вікторович;

за участі (в апеляційному суді): відсутні,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 29 серпня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАН" про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и в:

У червні 2019 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАН" (далі - ТОВ "НАН") про стягнення 44 046, 91 гривню заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, виходячи із 976, 40 гривень за кожен день затримки розрахунку за час із 28 березня 2018 року по день ухвалення судом свого рішення. Мотивуючи свої вимоги, вказував про 28 березня 2018 року припинив трудові відносини з відповідачем, звільнившись з посади технічного директора за угодою сторін. Розмір місячної заробітної плати на день звільнення складав 20 004, 25 гривень за місяць, який перераховувався роботодавцем на карту позивача в Публічному акціонерному товаристві комерційному банку "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк" або банк). Відповідно до виписки банку 06 листопада 201г року йому виплачено заробітну плату за жовтень 2017 року у розмірі 20 044, 25 гривень, 07 грудня 2017 року - за листопад 2017 року у розмірі 20 044, 25 гривень, 01 лютого 2018 року - за грудень 2017 року у розмірі 20 044, 25 гривень, 02 березня 2018 року - частково за січень 2018 року у розмірі 3 220 гривень, 20 квітня 2018 року - частково за січень 2018 року у розмірі 10 840, 67 гривень.

Вважав, що ТОВ "НАН" заборгував на його користь заробітну плату за січень 2018 року у розмірі 5 943, 58 гривень, за лютий 2018 року - у розмірі 20 044, 25 гривень, за березень 2018 року - у розмірі 18 099, 08 гривень, визначивши у спосіб ділення 20 044, 25 гривень на 21 робочий день на місяць, помноживши на 19 фактично відпрацьованих днів. Через затримку, що виникла в зв`язку з несплатою заробітної плати, просив задовольнити його позов повністю.

Ухвалою Кузнецовського міського суду Рівненської області від 24 червня 2019 року зазначену позовну заяву залишено без руху з огляду на подання позовної заяви у новій редакції із вказівкою про відсутність відомостей, що позивачем не подано іншого позову до цього ж відповідача, з тим самим предметом і з тих самих підстав, та платіжний документ про сплату 768, 40 гривень судового збору.

Ухвалою Кузнецовського міського суду Рівненської області від 24 червня 2019 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору до 07 серпня 2019 року, прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження та роз`яснено відповідачу право надати у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у справі відзив, висновки експертів, заяви свідків, що стверджують про заперечення проти позову.

У поданому відзиві відповідач, вважаючи позов ОСОБА_1 безпідставним та необґрунтованим, просив залишити його без задоволення. При цьому покликався на те, що між сторонами було укладено трудовий договір, де зазначено про місячну оплату праці позивача у розмірі 1 гривні. Оскільки законодавством передбачено мінімальний розмір заробітку, тому на його користь виплачувалася саме така сума з урахуванням часткового преміювання. Тобто сам розмір щомісячної заробітної плати зафіксований не був. Крім того, у штатному розкладі значиться розмір заробітної плати - 3 900 гривень, що все одно не відповідає тій обставині, про яку вказував позивач.

Роботодавцем було сплачено ОСОБА_1 4 000 гривень за лютий 2018 року та 13 466, 67 гривень за березень 2018 року в сукупності з компенсацією за невикористану відпустку.

При вирішенні спірних відносин вважав, що суду необхідно додержуватися вимог ст.ст. 116, 233 КЗпП України, правової позиції Верховного Суду України, зафіксованої у постанові від 13 березня 2017 року у справі №6-259цс17, і роз`яснень пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці".

08 серпня 2019 року та 20 серпня 2019 року розгляд справи відкладено в зв`язку з заявою позивача про проведення судового засідання за його відсутності та через незабезпечення відповідачем явки свого представника.

Ухвалою Кузнецовського міського суду Рівненської області від 29 серпня 2019 року відстрочено позивачу сплату судового збору до ухвалення рішення у справі.

Заочним рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 29 серпня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено в позові до ТОВ "НАН" про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнуто з позивача на користь держави 5 077, 28 гривень судового збору.

Позивач: ОСОБА_1 ; місце прож.: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: ТОВ "НАН"; місцезнаходження: м. Київ, вулиця Камишинська, 4а; код ЄДРПОУ: 30987396.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 покликався на незаконність і необґрунтованість рішення суду, що фактично полягали у неправильному застосуванні норм матеріального права, невідповідності висновків суду обставинам справи та порушенні норм процесуального права.

На її обґрунтування зазначалося про неврахування судом того, що у наданій виписці, що завірена електронною печаткою, у графі "Деталі операції" міститься запис "Заробітна плата", де вказується про її розмір за весь час роботи позивача.

Всупереч правилам ст. 129 Конституції України, ч.ч. 2, 3 ст. 2 ЦПК України та постанові Верховного Суду України від 23 січня 2018 року у справі №273/21/16-ц залишено без уваги той принцип, що у трудових спорах обов`язок доказування покладається на роботодавця.

Хибними вважав і висновки суду про відмову в позові в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, адже ця вимога є похідною від основної і тому підлягала до задоволення. При цьому не взято до уваги, що останній платіж за заробітною платою надійшов 20 квітня 2018 року, тобто через 23 дні після звільнення позивача, що свідчить про порушення відповідачем строків розрахунку.

Оскільки ТОВ "НАН" зловживало своїми правами через неявку у судові засідання та ненадання доказів на заперечення проти позову, ОСОБА_1 вказує про те, що він був змушений самостійно встановлювати нові обставини. Тому він надав апеляційному суду свої розрахунки, ґрунтуючись на "Відомостях з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та отриманих податків", де середньомісячна заробітна плата за ІV квартал 2017 року склала 20 377 гривень, а за І квартал 2018 року - 11 866, 56 гривень. Дані "Відомості" просив визнати новим доказом, дослідивши його, і надати відповідну правову оцінку визначеним у ньому обставинам.

Не згоден з присудженням судом 5 077, 28 гривень судового збору, виходячи із того, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" позовні вимоги про захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, про відшкодування шкоди здоров`ю є підставою для звільнення його від сплати таких витрат. Переконаний, що жодного клопотання про відстрочення чи розстрочення сплати судового збору він не подавав, а лише заявляв про звільнення від їх сплати.

З викладених міркувань просив скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове - про задоволення позову повністю.

У поданому відзиві ТОВ "НАН", вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Обґрунтовуючи його, зазначалося про те, що розмір заробітної плати не мав фіксованого характеру - як наполягав позивач, а посадовий оклад технічного директора складав згідно із штатним розписом 3 900 гривень. Решта доплат складали преміальні та інші грошові нарахування до окладу.

Щодо доводів позивача про неповно проведений розрахунок за заробітком, то вказувалося про сплату на його користь ТОВ "НАН" 4 000 гривень за лютий та 13 466, 67 гривень за березень 2018 року разом з компенсацією невикористаної відпустки.

Вважає, що роботодавцем виконано положення ст.ст. 116 КЗпП України, правової позиції Верховного Суду України, зафіксованої у постанові від 13 березня 2017 року у справі №6-259цс17, і роз`яснення пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці".

Окрім цього, просив урахувати правила ст. 233 КЗпП України щодо строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, який становить три місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року відкрито апеляційне провадження за зазначеною апеляційною скаргою ОСОБА_1 та роз`яснено учасникам справи право подати відзив до 31 жовтня 2019 року.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду на 10 год. 30 хв. 10 грудня 2019 року в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи сторін, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.

Залишаючи вимоги позивача без задоволення, суд першої інстанції правильно виходив із їх недоведеності та необґрунтованості, адже ОСОБА_1 не надав доказів, які стверджували би про заборгованість ТОВ "НАН" із заробітної плати на його користь.

Оскільки ним не надано доказів про розмір заробітної плати за час роботи у відповідача, тому у суду відсутня можливість обчислити середньоденний (середньогодинний) заробіток позивача і в задоволенні позову про це відмовлено.

Крім того, пред`явлення позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежується строком у три місяці з дня остаточної виплати заробітної плати роботодавцем на користь працівника. Зазначений матеріально-правовий строк ОСОБА_1 пропущено.

Як з`ясовано судом, і ці обставини сторонами не заперечуються, з 08 вересня 2017 року позивач перебував у трудових відносинах із ТОВ "НАН", обіймаючи посаду технічного директора підприємства. 28 березня 2019 року відповідно до наказу роботодавця №05-к від того ж числа його було звільнено за угодою сторін на підставі пункту 1 ст. 36 КЗпП України.

Спірні правовідносини виникли між сторонами з того приводу, що, на переконання позивача, ТОВ "НАН" заборгувало йому 44 046, 91 гривень невиплаченої заробітної плати та з огляду на затримку розрахунку при звільненні - і середній заробіток за весь час цієї затримки, виходячи із розміру середньоденної заробітної плати у 976, 40 гривень за кожен день.

Повно і правильно з`ясувавши обставини справи, оцінивши наявні докази у їх сукупності та встановивши, що при вирішенні спірних прав і обов`язків до застосування не підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Приходячи до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, колегія суддів бере до уваги, що при пред`явленні позову ОСОБА_1 надав роздруківку з інформацією про надходження на його банківський картковий рахунок коштів за час із 01 вересня 2017 року по 31 травня 2018 року. При цьому він вказував, що розмір заробітної плати щомісяця становив 20 004, 25 гривень (а.с. 9).

Між тим, з наявного доказу неможливо достовірно з`ясувати реальний розмір заробітної плати ОСОБА_1 , заборгованість із заробітної плати та чи могла ця заборгованість існувати взагалі.

Поготів, відповідач у поданому відзиві покликається на те, що посадовий оклад технічного директора ТОВ "НАН" відповідно до штатного розпису, який введено в дію з серпня 2017 року, складав 3 900 гривень, про що надав відповідні докази (а.с. 94).

Тобто решта - понад посадовий оклад технічного директора Товариства грошових виплат до заробітної плати є преміальними чи іншими заохочувальними доплатами і жодним чином не свідчать про чіткий місячний заробіток ОСОБА_1 у 20 004, 25 гривень. Отже, розмір щомісячної заробітної плати, яка виплачувалася позивачу, могла істотно відрізнятися.

Щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, то апеляційний суд також погоджується з правильністю висновків суду попередньої інстанції.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З пункту 5 розділу ІV Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, видно, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Проте при вирахуванні середньоденного заробітку, який склав 976, 40 гривень, ОСОБА_1 не було надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження розміру заробітної плати за місцем роботи у ТОВ "НАН". Тобто є неможливим встановлення величини його середньоденного заробітку.

Натомість відповідачем було подано докази, які вказують про повний розрахунок з позивачем при його звільненні, в т.ч. і виплату компенсації за невикористану відпустку (остаточна сплата заробітної плати відбулася 20 квітня 2018 року).

Хоча у спірних правовідносинах і діє презумпція винуватості роботодавця і тому законодавство покладає на відповідача обов`язок спростувати вимоги позивача, однак обставини, на які покликається ТОВ "НАН" при запереченні проти позову, якраз і вказують про повну необґрунтованість і недоведеність останнього. Зазначені обставини містяться у засобах доказування, які за формою і змістом відповідають вимогам закону і частково визнаються ОСОБА_1

Так, згідно зі ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Не заслуговують на увагу аргументи заявника про врахування апеляційним судом як нового доказу з наданням йому правової оцінки на його користь "Відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та отриманих податків".

Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Оскільки ОСОБА_1 не був позбавлений подати цей доказ до суду попередньої інстанції, а законних підстав для його врахування не надав, тому "Відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та отриманих податків" як засіб доказування колегією суддів відхиляються.

Помимо цього, не беруться до уваги як необґрунтовані доводи апеляційної скарги про наявність поважних причин для прийняття письмового доказу, а саме позбавлення заявника можливості взяти участь у розгляді справи через те, що мешкає у м. Київ і змушений періодично слідувати з м. Вараш Рівненської області до місця проживання.

З твердженнями автора апеляційної скарги про недодержання судом норм процесуального права також не можна погодитися.

Так, згідно із абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Окрім викладеного, чіткий і вичерпний перелік випадків, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового, наведено у ч. 3 ст. 376 ЦПК України.

Однак будь-яких доказів про існування таких процесуально-правових дефектів, що спонукали би до хибного розв`язання спірних правовідносин, чи інших обставин, які є обов`язковим мотивом для унеможливлення законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, заявником зазначено не було, матеріали справи не містять, а апеляційним судом здобуто не було.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що заборгованість із заробітної плати йому роботодавцем остаточно так виплачена і не була, а останній платіж за заробітною платою було здійснено через 23 дні після його звільнення - 20 квітня 2018 року, то колегія суддів з ними не погоджується.

Як правильно встановлено судом, ОСОБА_1 будь-яких об`єктивних і переконливих доказів про існування заборгованості відповідача із заробітної плати перед ним не надав, а тому є необґрунтованими його аргументи у цій частині.

Разом з тим, не заперечуючи проти факту сплати останнього платежу за заробітною платою і компенсацією за невикористану відпустку 20 квітня 2018 року, апеляційний суд ураховує, що при вирішенні даних правовідносин мають бути застосовані положення ст. 233 КЗпП України.

Так, згідно із частиною першою цієї статті працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Між тим, позивач звернувся із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку лише 21 червня 2019 року, тобто через один рік два місяці з дня остаточного розрахунку між сторонами.

Не погоджується колегія суддів як з необґрунтованими і з рештою доводів апеляційної скарги, в т.ч. і щодо помилкового застосування норм матеріального права, адже вони убачаються такими, що спростовуються правильністю висновків суду попередньої інстанції.

Спростовуються вимогами закону твердження автора апеляційної скарги про помилковість присудження судом 5 077, 28 гривень судового збору. При цьому судом правильно враховано, що ухвалою від 17 липня 2019 року позивачу відстрочено сплату судового збору до 07 серпня 2019 року, а в подальшому 29 серпня 2019 року відстрочено його сплату до ухвалення рішення.

При обчисленні розміру судового збору вірно взято до уваги, що кількість днів, за яку позивач вимагає стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, склала 520 одиниць, а відтак спірна сума становила 507 728 гривень. З урахуванням правил ст. 4 Закону України "Про судовий збір" розмір судового збору склав 5 077, 28 гривень, які суд і стягнув з ОСОБА_1 в дохід держави.

В той самий час, не лише не заслуговують на увагу доводи заявника про хибність присудженого судового збору, але й підлягають додатковому стягненню і 6 463, 32 гривні з огляду на те, що при прийнятті апеляційної скарги апеляційним судом відповідно до пунктів 1, 6 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" було враховано тільки розмір судового збору, який було сплачено ОСОБА_1 за мінімальною ставкою для апеляційної скарги, а саме 1 152, 60 гривень.

Ця сума вираховується таким чином: 5 077, 28 гривень судового збору, що стягнутий міським судом, Х 150% = 7 615, 92 гривні судового збору, який підлягав сплаті при поданні апеляційної скарги. Оскільки ОСОБА_1 було сплачено 1 152, 60 гривень судового збору, тому віднявши цю суму від 7 615, 92 гривні, які підлягали сплаті, отримуємо 6 463, 32 гривні, які необхідно стягнути додатково до спеціального фонду Державного бюджету України.

Додаткове стягнення судового збору при прийнятті апеляційним судом постанови по суті відповідає роз`ясненням пункту 28 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року №10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах". Так, зазначено, що якщо факт недоплати судового збору з`ясовано судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд залежно від конкретних обставин справи може, зокрема, у разі неподання доказів оплати стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням положень статті 88 ЦПК України (аналогічні норми містяться і в ст. 141 ЦПК України в редакції 2017 року).

При цьому не враховуються доводи заявника про доцільність звільнення його від сплати судового збору згідно з пунктом 3 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір", адже для цього відсутні правові підстави через те, що ОСОБА_1 не подав доказів про скрутний майновий стан.

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а заочне рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 29 серпня 2019 року- без змін.

Стягнути із ОСОБА_1 (місце прож.: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) в дохід держави 6 463 (шість тисяч чотириста шістдесят три) гривні 32 копійки судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: С.О. Гордійчук

Н.М. Ковальчук