Рішення

від 07.11.2019 по справі 460/1921/19

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

07 листопада 2019 року м. Рівне №460/1921/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудар О.М., за участю секретаря судового засідання Мороза Д.Ю., сторін та інших осіб, які беруть участь у справі

позивача: представник Воронюк К.Ю.,

відповідача: представник Шеремета В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 16 травня 2019 року №Ф-23696-17.

Позов обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та сформовано спірну вимогу.

Ухвалою суду від 02.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання та встановлено відповідачу строк для подання відзиву.

Головним управлінням ДФС у Рівненській області подано відзив на позовну заяву. В обґрунтування заперечень зазначено, що податкова вимога сформована відповідно до вимог чинного законодавства.

Ухвалою суду від 16.10.2019 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів.

Ухвалою суду від 07.11.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та пояснила суду, що у 2007-2008 роках позивач здійснював підприємницьку діяльність. У грудні 2008 року він в усній формі звернувся до контролюючого органу з проханням надати консультацію, оскільки не має наміру більше здійснювати підприємницьку діяльність.

Зазначила, що посадові особи відповідача (також в усній формі) порекомендували позивачу не сплачувати єдиний внесок та не подавати звітність до податкових органів. Такі дії, зі слів посадових осіб відповідача, дозволили позивачу автоматичного припинити свою господарську діяльність.

Вказала, що з того моменту підприємницької діяльності позивач не веде, доходів від такої діяльності не отримує. Жодної вимоги щодо сплати єдиного внеску до травня 2019 року не отримував.

Крім того, з 2009 року ОСОБА_1 працював найманим працівником. Оскільки роботодавцями за нього сплачувався єдиний внесок, то позивач є застрахованою особою в розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Зазначила, що вже після отримання спірної вимоги про сплату боргу позивач здійснив усі необхідні формальності з дотриманням встановленої процедури для внесення запису про припинення підприємницької діяльності.

Вважає вимогу відповідача протиправною, оскільки збільшення зобов`язання з єдиного внеску є втручанням до майнових прав позивача.

Просила позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечила з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Пояснила суду, що податкова вимога є документом, яким контролюючий орган повідомляє платника про невиконання ним податкового обов`язку та виникнення податкового боргу.

Вказала, що вимоги про сплату боргу (недоїмки) формуються автоматично на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів.

Позивач на момент формування спірної вимоги перебував на обліку як фізична особа-підприємець, зобов`язаний був сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування незалежно від його фінансового стану.

Оскільки контролюючий орган діяв в межах чинного законодавства, просила в задоволенні позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши у судовому засіданні долучені до матеріалів справи письмові докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 27.07.2007 по 31.05.2019, перебував на обліку у контролюючому органі як платник податків з 30.07.2007, та як платник єдиного внеску - з 27.07.2007. Основний вид діяльності за КВЕД - 50.20.0 Технічне обслуговування та ремонт автомобілів.

Ці обставини підтверджуються витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 07.11.2019 (а.а.с.83-86).

16.05.2019 Головним управлінням ДФС у Рівненській області сформовано вимогу №Ф-23696-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 21030,90грн (а.с.52).

Зазначену вимогу позивачем було оскаржено в адміністративному порядку до Державної фіскальної служби України (а.а.с.13-14).

Рішенням Державної фіскальної служби України від 10.07.2019 №31857/6/99-99-11-05-02-25 скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 №Ф-23696-17 - без змін (а.с.17).

Вважаючи вищевказану вимогу контролюючого органу протиправною, ОСОБА_1 звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

У силу вимог пп.19-1.1.1 п.19-1.1 ст.19 Податкового кодексу України (далі - ПК України), контролюючі органи, зокрема, здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків.

Відповідно до пп.19-1.1.2 п.19-1.1 ст.19 ПК України, контролюючі органи контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI встановлено, що недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що формує податкову і митну політику (в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів, єдиного внеску) та забезпечує її реалізацію (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), та його територіальні органи (п.3-1. ч.1. ст.1 Закону №2464-VI).

Згідно з ч.ч.1-4 ст.25 Закону №2464-VI рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є, зокрема:

- роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (абз.1 п.1);

- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п.4).

Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до положень частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній на момент виникнення недоїмки), єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п.1);

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.3).

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (п.5 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI).

Отже, Закон №2464-VI не містить застереження для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, щодо сплати внеску незалежно від отримання доходу від такої підприємницької діяльності.

Внесок нараховується виключно на визначену самостійно суму доходу і обмежений мінімальним та максимальним розмірами.

Таким чином, у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування, при цьому не здійснює підприємницьку діяльність та не отримує дохід від такої підприємницької діяльності, не виникає обов`язку сплати єдиного внеску у мінімальному розмірі, не залежно від отриманого доходу у інший спосіб.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем у період з 2009 року по 2019 рік не подавалося до контролюючого органу жодної звітності, в тому числі і звітів щодо нарахування та сплати єдиного внеску.

Крім того, про намір не здійснювати підприємницьку діяльність та не подавати звітність позивач повідомив контролюючий орган в грудні 2008 року в усному порядку.

Будь-яких доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності та отримання від такої діяльності доходу у зазначений період відповідачем суду не надано.

Судом встановлено, що впродовж зазначеного періоду позивач працював найманим працівником.

Так, згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 у період з 08.09.2008 по 01.06.2009 працював на посаді виконавчого директора ПрАТ "Дубенське АТП - 15606" (код ЄДРПОУ 03118392); у період з 12.08.2009 по 17.12.2010 - керівником вимірювально-діагностичного поста, а згодом начальником цеху ТО і ТРАВМ ПАТ "Рівне-Авто" (код ЄДРПОУ 05391175); у період з 04.01.2012 по 11.02.2019 - інженером-електриком, а згодом - головним інженером ПП "Світахо" (код ЄДРПОУ 33982579); з 19.02.2019 - інженером ТОВ "Ренамакс" (код ЄДРПОУ 37802144) (а.а.с.61-66).

Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п.3 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI).

Відтак, у вищезазначені періоди позивач в розумінні Закону №2464-VI є застрахованою особою, оскільки сплату єдиного внеску за нього здійснено роботодавцями: ПрАТ "Дубенське АТП-15606" (код ЄДРПОУ 03118392), ПАТ "Рівне-Авто" (код ЄДРПОУ 05391175), ПП "Світахо" (код ЄДРПОУ 33982579) та ТОВ "Ренамакс" (код ЄДРПОУ 37802144), що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), форми ОК-5 (а.а.с.50-51).

З інтегрованої картки платника вбачається, що грошове зобов`язання зі сплати єдиного внеску в сумі 21030,90грн нараховане позивачу за період з 09.02.2018 по 30.04.2019 (а.а.с.36-37).

Оскільки у такий період позивач був застрахованою особою, фактично підприємницької діяльності не здійснював, доходів не отримував, то на переконання суду він не мав обов`язку сплати єдиного внеску як фізична особа-підприємець, адже метою сплати такого внеску є саме забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а не накопичення фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування у будь-який спосіб.

Крім того, відповідно до ч.ч.2, 3 ст.9 Закону №2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Отже, зазначена норма зобов`язує контролюючий орган нараховувати єдиний внесок, сформувавши вимогу про його сплату, на підставі: акта перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону №2464-VI нараховується внесок.

Під час розгляду справи судом встановлено відсутність наведених підстав.

Так, позивач звітності не подавав, відповідачем чи іншим державним органом перевірку щодо позивача проведено не було, бухгалтерські та інші документи у позивача не витребовувалися та, відповідно, ним контролюючому органу не надавалися.

Суд зазначає, що відомості з інтегрованої картки платника єдиного внеску та з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не належать до переліку "інших документів", оскільки не підтверджують суми виплат (доходу).

Такі відомості є підставою призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, що становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що дії відповідача не відповідають критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розумності, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вчинені без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка сформувалася з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 N3477-IV підлягають застосуванню судами як джерела права.

Зазначені висновки ЄСПЛ враховуються судом з огляду на те, що, не зважаючи на відмінну від податку правову природу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, адміністрування останнього здійснюється відповідно до вимог Податкового кодексу України.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року. "Булвес"АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" мас широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

У силу вимог п.3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (у редакції наказу від 04.05.2018 №469), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №598/26953, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається) платнику, що є фізичною особою-підприємцем, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Як зазначено судом вище, вперше факт недоїмки у позивача зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування зафіксовано відповідачем станом на 09.02.2018.

До формування вимоги від 16.05.2019, що є предметом спору у даній справі, жодних вимог щодо сплати боргу з єдиного внеску позивачу не надсилалося.

Тобто, вимога про сплату боргу (недоїмки) вперше була сформована відповідачем 16.05.2019, після збігу строку в понад рік з моменту виникнення недоїмки.

Суд зазначає, що така бездіяльність контролюючого органу призвела до виникнення у позивача "індивідуального і надмірного тягаря" у вигляді недоїмки з єдиного внеску та, як наслідок, до втручання держави у право позивача на мирне володіння майном. Як на момент виникнення боргу, так і на момент формування оспорюваної вимоги, позивач був застрахованою особою у розумінні Закону №2464-VI, а тому таке втручання відбулося без об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, що суперечить як практиці ЄСПЛ, так і нормам національного законодавства.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про протиправність спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки).

З 10.06.2016 набув чинності Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 №422, згідно з яким оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами ДФС в інформаційній системі органів ДФС.

Відповідальними за достовірність відображення в інформаційній системі органів ДФС первинних показників є працівники структурних підрозділів органів ДФС за напрямами роботи. Контроль достовірності первинних показників за податками і зборами, митними та іншими платежами до бюджетів та єдиним внеском здійснюється керівниками структурних підрозділів органів ДФС за напрямами роботи. Загальний контроль за достовірністю відображення в ІКП облікових показників забезпечується підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень. Дії працівників органів ДФС при відображенні в інформаційній системі органів ДФС первинних показників фіксуються із зазначенням ідентифікатора користувача, дати та часу дії.

При виявленні некоректних базових записів структурними підрозділами за напрямами роботи готується коригуючий документ з обов`язковим посиланням на первинний документ, показники якого виправляються. Коригування даних в інформаційній системі органів ДФС здійснюється підрозділами, відповідальними за введення таких даних з первинних документів, за поточною датою. У разі необхідності коригування облікових показників ІКП у ручному режимі таке коригування здійснюється виключно за рішенням керівника (заступника керівника) органу ДФС, підготовленим відповідним структурним підрозділом за напрямом роботи (пункти 3-5 розділу І); З метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу. Облікові та звітні показники включаються до еталонних довідників з подальшим обов`язковим внесенням відповідних змін до реєстрів операцій та показників, які формуються ДФС за погодженням Міністерства фінансів України.

Зміни до реєстрів операцій та показників вносяться не пізніше 15 числа місяця, наступного за місяцем впровадження нових операцій та/або показників (пункт 1 розділу ІІ). У розділі VII Порядку визначений механізм перенесення до ІКП результатів адміністративного та/або судового оскарження рішень органів ДФС та методи контролю достовірності відповідних показників, положеннями якого передбачено, що інформація, внесена та збережена відповідальним юристом в інформаційній системі, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження, щодня автоматично відображається в реєстрі Апеляційне та судове оскарження підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи.

Аналізуючи наведені правові норми, суд дійшов висновку, що при оскарженні платником податків і зборів індивідуального акта, яким контролюючим органом здійснено нарахування такому платнику відповідних податків і зборів, в тому числі і єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, свідчить про наявність у платника матеріально-правового інтересу в тому, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, реальну структуру податкових вигод та зобов`язань платника податків і зборів.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13.02.2018 у справі №816/2042/16 (№К/9901/3492/17), які є обов`язковими для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.

Згідно з ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.3 ст.245 КАС України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Таким чином, відновлення порушених прав, свобод та охоронюваних законом інтересів позивача слід здійснити шляхом зобов`язання відповідача внести коригування до особового рахунку ОСОБА_1 , виключивши з особового рахунку такого платника недоїмку з єдиного внеску у сумі 21030,90грн.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на викладене, відповідачем не доведено правомірності оспорюваної вимоги, а тому адміністративний позов підлягає до задоволення повністю.

Враховуючи вимоги ст.139 КАС України, суд стягує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, Головного управління ДФС у Рівненській області, судові витрати у сумі 768,40грн, сплачені як судовий збір згідно з квитанцією від 04.08.2019 №0.0.1427200923.1 (а.с.4).

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Рівненській області (вул.Відінська, буд.12, м.Рівне, 33023, код ЄДРПОУ 39394217) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16 травня 2019 року №Ф-23696-17.

Зобов`язати Головне управління ДФС у Рівненській області здійснити коригування особового рахунку ОСОБА_1 шляхом виключення з особового рахунку платника податків недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 21030,90грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, Головного управління ДФС у Рівненській області (код ЄДРПОУ 39394217), судові витрати зі сплати судового збору у сумі 768,40грн (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 15 листопада 2019 року.

Суддя Дудар О.М.