Постанова

від 10.12.2019 по справі 212/4146/2012

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 212/4146/2012

Провадження № 22-ц/801/2491/2019

Категорія: 19

Головуючий у суді 1-ї інстанції Дернова В.В.

Доповідач:Якименко М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2019 рокуСправа № 212/4146/2012м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача: Якименко М.М.,

суддів: Ковальчука О.В., Панасюка О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Ленінського районного суду м. Вінниці від 12 березня 2012 року про забезпечення позову, постановлену суддею Ленінського районного суду м. Вінниці Дерновою В.В.,

ВСТАНОВИВ:

В березні 2012 року ТОВ Компанія Бізнесторгінвест звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , з участю третіх особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - КП Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації , Вінницька місцева прокуратура, про визнання договору купівлі-продажунедійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Мотивуючи позов тим, що замовником будівництва торгівельного комплексу та офісу був позивач, який повністю й оплачував таке будівництво, отже право на вказане приміщення повинно було реєструватись та належати ТОВ Компанія Бізнесторгінвест , а не ОСОБА_4 , яка незаконно заволоділа цим майном.

Одночасно у позовній заяві позивач просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на цегляні торгівельний комплекс та офіс, загальною площею 1157,7 кв. м. та підвал із з/б блоків, розташовані на земельній ділянці площею 526 кв. м., кадастровий номер 0510136600:02:038:0026 по АДРЕСА_1 .

Мотивуючи заяву тим, що накладення арешту на все приміщення необхідно з метою запобігання вчинення ОСОБА_3 та іншими співвласниками у спільній частковій власності яких знаходиться це майно, дій, що утруднять виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Вказані обставини стали підставою для звернення з даною заявою до суду.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 12 березня 2012 року заяву позивача було задоволено.

Накладено арешт на цегляні торгівельний комплекс та офіс, загальною площею 1157,7 кв. м. та підвал із з/б блоків, розташовані на земельній ділянці площею 526 кв. м., кадастровий номер 0510136600:02:038:0026 по АДРЕСА_1 .

Не погодившись з такою ухвалою особи, які не брали участі у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оскаржили її в апеляційному порядку. Вважають, що вона постановлена судом з порушення норм процесуального права. Просять ухвалу частково скасувати, постановити нову, якою відмовити в задоволенні заяви ТОВ Компанія Бізнесторгінвест про забезпечення позову в частині накладення арешту на частки нежитлової будівлі, торгівельного комплексу та офісу, загальною площею 1153,5 кв.м. та підвалу із з/б блоків, які розташовані по АДРЕСА_1 , які належать скаржникам на праві спільної часткової власності.

ТОВ Компанія Бізнесторгінвест надало до суду відзив, з якого слідує, що позивач заперечує проти задоволення апеляційних скарг.

Учасники судового розгляду в судове засідання не з`явились.

Суд вирішив апеляційні скарги розглянути у відсутність нез`явившихся осіб, неявка яких не перешкоджає їх розгляду.

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з огляду на таке.

За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Таким вимогам ухвала суду не відповідає.

Суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що невжиття заходів забезпечення даного позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, відповідач може відчужити майно.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 151 ЦПК України (в редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали) суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідно із п.1 ч.1 ст. 152 ЦПК України (в редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали) позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 2 грудня 2006 року Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову , розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення.

Водночас, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору, реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам та не порушення прав третіх осіб.

Сукупний аналіз даних положень законодавства дає підстави вважати, що при вирішенні питання про застосування заходів забезпечення позову, суд повинен, крім іншого, з`ясувати відомості про особу відповідача та про належність йому майна, про накладення арешту на яке просить інша сторона.

Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ Компанія Бізнесторгінвест звернулося до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24 квітня 2009 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ; витребування від ОСОБА_3 на користь ТОВ Компанія Бізнесторгінвест частки торгівельного комплексу та офісу, яка складається з приміщення № 4-16 на ІІІ поверсі будівлі (літ. А ) по АДРЕСА_1 , площею 31,6 кв. м.

З копії витягу із АСВП від 27.02.2019 слідує, що постановою від 03.04.2012 державного виконавця накладено арешт на вказане нежитлові будівлі (Т.5 а.с. 169-170).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 184491659 від 11 жовтня 2019 року ОСОБА_3 належить 37/900 часток торгівельного комплексу та офісу, загальною площею 1153,5 кв. м. по АДРЕСА_1 , а власником 37/1800 часток цього торгівельного комплексу та офісу є ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі- продажу № 636 від 21.04.2010 (Т.5 а.с. 167) та власником 37/1800 часток цього торгівельного комплексу та офісу є також ОСОБА_2 , на підставі договору дарування № 264 від 05.03.2012 (Т.5 а.с. 181).

Згідно із ст. 317, 319, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що ухвала про накладення арешту на нежитлові будівлі, частина яких на час накладення арешту належали ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ухвалена з порушенням вимог закону, порушує та обмежує їх право на володіння та розпорядження вказаним майном. Крім того судом не перевірено наявність інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув, належним чином не перевірив, хто є власником майна, на яке накладався арешт, допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення заяви позивача про забезпечення позову.

Доводи апеляційних скарг вагомі, приймаються до уваги, оскільки спростовують висновки суду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин апеляційні скарги підлягають задоволенню, а ухвала суду залишатися в силі не може, в силу ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню в частині накладення арешту на: 37/1800 часток нежитлової будівлі, які на праві власності належать ОСОБА_1 та 37/1800 часток нежитлової будівлі, які на праві власності належать ОСОБА_2 , з постановленням нової про відмову у задоволенні заяви в цій частині.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 384, 389 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Вінниці від 12 березня 2012 року скасувати в частині накладення арешту на 37/1800 часток нежитлової будівлі, торгівельного комплексу та офісу, загальною площею 1153,5 кв.м. та підвалу із з/б блоків, що розташовані АДРЕСА_1 та належать ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності, постановити в цій частині нову ухвалу про відмову у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Бізнесторгінвест про забезпечення позову.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Вінниці від 12 березня 2012 року скасувати в частині накладення арешту на 37/1800 часток нежитлової будівлі, торгівельного комплексу та офісу, загальною площею 1153,5 кв.м. та підвалу із з/б блоків, що розташовані АДРЕСА_1 та належать ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності, постановити в цій частині нову ухвалу про відмову у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Бізнесторгінвест про забезпечення позову.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 10 грудня 2019 року.

Головуючий М.М. Якименко

Судді: О.В. Ковальчук

О.С. Панасюк