Рішення

від 28.11.2019 по справі 910/15025/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.11.2019Справа № 910/15025/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Дьогтяр О.О., розглянувши господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІРО-ШОУ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІРО-ШОУ Грузія"

про стягнення 26 705,44 доларів США та зобов`язання вчинити дії,

Представники сторін:

від позивача Гармаш К.Г., адвокат

від відповідача не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПІРО-ШОУ" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ПІРО-ШОУ Грузія" (далі - відповідач) про стягнення 26 705,44 доларів США. за договором оренди обладнання № О-12/14 від 15.12.2014, а саме: 21 306,60 доларів США - основний борг, 3 328,89 доларів США - пеня та 2 069,95 доларів США - 3% річних.

Крім того, позивач просить суд зобов`язати відповідача за власний кошт повернути позивачу орендоване майно, перераховане в акті прийому-передачі обладнання від 24.12.2014 по договору оренди обладнання № О-12/14 від 15.12.2014, разом з тарою, упаковкою та технічною документацією у справному стані з урахуванням нормального зносу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2018 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання в порядку загального позовного провадження.

Відповідач повідомлений про розгляду справи в Господарському суді м. Києва в порядку, передбаченому договором між Україною та Республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 09.01.1995 через Міністерство юстиції Республіки Грузія.

Від відповідача надійшов відзив на позов (відповідь на позов), в якому позовні вимоги відхилено з посиланням на те, що оплата вартості оренди обладнання була припинена у зв`язку з невиконанням позивачем п. 5.2.1 та 5.2.2 договору оренди, що унеможливило використання об`єкта оренди; обладнання було повернуто позивачеві в грудні 2015 року та отримано останнім обманним шляхом без підписання відповідного документа, про що повідомлено правоохоронні органи; додаткові угоди від 22.12.2016, 21.12.2017 про продовження договору підроблені позивачем. Посилаючись на підроблення додаткових угод відповідач вказав на необхідність витребування у позивача оригіналів документів та призначення у справі експертизи з метою встановлення справжності підпису відповідача.

Ухвалою суду від 03.09.2019 було відкладено підготовче засідання на 01.10.2019; запропоновано відповідачу надати письмові докази на підтвердження обставин, викладених у відзиві та клопотаннях; запропоновано розглянути можливість прибуття у підготовче засідання до Господарського суду міста Києва директора ТОВ "ПІРО-ШОУ Грузія" Гвазава Ніколоз з метою надання пояснень щодо справжності проставленого підпису на правочинах та відібрання суддею (за потреби, у випадку необхідності в призначенні експертизи) експериментальних зразків підписів директора товариства відповідача; запропоновано позивачу надати відповідь на відзив; викликати в підготовче засідання представників сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 відкладено підготовче засідання на 05.11.2019, повторно запропоновано відповідачу надати письмові докази на підтвердження обставин, викладених у відзиві та клопотаннях; запропоновано розглянути можливість прибуття у підготовче засідання до Господарського суду міста Києва директора ТОВ "ПІРО-ШОУ Грузія" Гвазава Ніколоз з метою надання пояснень щодо справжності проставленого підпису на правочинах та відібрання суддею (за потреби, у випадку необхідності в призначенні експертизи) експериментальних зразків підписів директора товариства відповідача, зобов`язано позивача надати суду належним чином (нотаріально) засвідчений переклад на грузинську мову в двох примірниках ухвали Господарського суду міста Києва від 01.10.2019.

11.10.2019 через відділ діловодства суду надійшли офіційні переклади на виконання вимог ухвали суду від 01.10.2019.

У підготовче засідання, призначене на 05.11.2019, представник відповідача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Представник позивача забезпечив явку, надав усні пояснення, вважав за можливе закрити підготовче провадження та перейти до розгляду справи по суті.

05.11.2019 суд протокольною ухвалою відхилив клопотання відповідача про призначення у справі судової експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.11.2019.

У судовому засіданні 28.11.2019 представник позивача, заявлені позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити повністю. Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні 28.11.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

На виконання вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами.

Розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

15.12.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПІРО-ШОУ" (орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПІРО-ШОУ Грузія" (орендар, відповідач) було укладено договір оренди обладнання О-12/14, відповідно до п. 1.1. якого в порядку і на умовах, визначених Договором, Орендодавець зобов`язується передати Орендарю, а Орендар зобов`язується прийняти в строкове платне користування обладнання і зобов`язується сплачувати Орендодавцеві орендну плату.

Відповідно до пункту 1.2 договору, перелік орендованого майна та його вартість вказана в Додатках до цього Договору і є його невід`ємною частиною.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що строк оренди складає 1 рік з моменту прийняття майна, що орендується, згідно акту прийому-передачі.

Згідно з п.п. 3.1, 3.2 договору, орендна плата за все орендоване майно, вказане в Додатку № 1 до Договору, становить 500 доларів США за календарний місяць. Орендар протягом 10 (десяти) робочих днів з дати підписання акту прийому-передачі обладнання сплачує авансовий платіж в розмірі орендної плати за один місяць строку оренди.

Пунктом 3.3. договору встановлено, що орендна плата за поточний місяць сплачується Орендарем без нагадування Орендодавця, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Орендодавця не пізніше 5 (п`ятого) числа кожного поточного місяця.

Відповідно до п. 9.3 договору, сторони дійшли згоди, що у разі, якщо жодна зі сторін договору не пізніше, ніж за 30 (тридцять) календарних днів до моменту закінчення терміну дії договору, не заявить про його припинення, дія договору продовжується на наступний календарний рік.

Додаткової угодою № 1 від 22.12.2016 та додатковою угодою № від 21.12.2017 до договору, сторонами пролонговано дію договору до 24.12.2018.

Також позивач вказав, що 24.12.2014, на виконання умов договору, ним було передано відповідачу обладнання, що підтверджується наявним в матеріалах справи актом прийому-передачі обладнання до договору оренди обладнання № О-12/14 від 15.12.2014. У зазначеному акті зафіксовано стан обладнання, кількість та комплектність. Акт прийому-передачі підписаний та скріплений печатками представників сторін.

Позивач зазначив, що 24.12.2015 ним оформлено тимчасове вивезення обладнання, зазначеного в додатках до Договору, та згідно з Декларацією ЕК 32АА №100270001/2014/572845 та Декларацією ЕК 10АА №100270001/2014/570130 вивезено обладнання на територію відповідача - Республіка Грузія.

Відповідно до виписки з особового рахунка позивача з 01.04.2015 по 10.09.2015, відповідачем були здійснені оплати за оренду обладнання позивача, а саме: 09.04.2015 - 125,00 дол. США та 375,00 дол. США; 24.06.2015 - 125,00 дол. США та 375,00 дол. США; 31.07.2015 - 693,40 дол. США; 03.08.2015 - 173,35 дол. США та 520,05 дол. США. Загальна сума сплачених платежів складає 1693,40 дол. США, що підтверджується банківською платіжною випискою, наявною в матеріалах справи.

Позивач стверджує, що відповідач взяті на себе зобов`язання не виконує, оскільки починаючи з серпня 2015 року ним, в порушення умов договору та чинного законодавства, орендні платежі за користування обладнанням позивача не сплачувались, обладнання повернуто не було, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за несплату орендних платежів за користування обладнанням позивача в розмірі 21 306,60 дол. США. На підставі викладеного позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Відповідач, у свою чергу, подав відповідь на позов, в якій зазначив, що додаткові угоди до договору ним підписані не були, а наявні підписи підроблені. Також відповідачем зазначено, що з грудня 2015 року обладнання представнику позивача Санько О.В. було повернуто, оскільки, за твердженням відповідача, ним неможливо користуватися, а відтак останній зазначив, що припинив здійснювати платежі за оренду обладнання.

Позивач, оцінивши відповідь на позов відповідача, 01.10.2019 надав відповідь на відзив, в якому не погодився з доводами відповідача, мотивуючи це тим, що підписи на додаткових угодах до договору не стосуються предмету спору, оскільки спірними додатковими угодами визначені умови пролонгації договору та жодним чином вони не стосуються несплати орендних платежів відповідачем. Також позивач зазначив, що його представник Санько О.В. не отримував від відповідача спірне обладнання, а відповідач жодними допустимими та належними, в розумінні ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами не довів, що обладнання було передано представнику позивача.

Окрім того, позивачем зазначено, що останній в період з 10.05.2015 по 06.08.2015 відрядив до Грузії для проведення інформаційного інструктажу двох фахівців ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується наказом про відрядження № 158 від 07.05.2015 та реєстрами №№ 16, 17 про перерахування заробітної плати від 16.08.2015 та 31.08.2015 відповідно, однак відповідачем не було укомплектовано штат працівників для проведення інструктажу, відтак, на думку позивача, доводи відповідача не відповідають дійсності.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Положеннями ч. 3 ст. 285 Господарського кодексу України на орендаря покладений, зокрема, обов`язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Згідно з ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 7 вказаної статті, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач доказів, які б підтверджували оплату ним заборгованості перед позивачем в розмірі 21 306,60 дол. США з оплати орендної плати за користування обладнанням або спростовували доводи останнього, суду не надав.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості з оплати орендної плати у розмірі 21 306,60 дол. США є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у вказаному розмірі.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 3 328,89 дол. США пені, яка нарахована на заборгованість по орендній платі.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За змістом ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за поручення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

У пункті 8.1 договору сторони передбачили, що орендар несе наступну відповідальність за даним договором оренди обладнання у випадку прострочення по сплаті орендних платежів штраф у розмірі 1% від суми боргу за кожен день прострочення.

З огляду на положення ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, суд розцінює вказаний вище пункт як відповідальність у вигляді пені.

Здійснивши перевірку заявленої до стягнення з відповідача суми пені, суд дійшов висновку, що розрахунок суду є меншим від заявленого позивачем, внаслідок чого вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 17 235,36 грн., що еквівалентно 718,61 дол. США, в іншій частині вимог про стягнення пені судом відмовлено.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2 069,95 дол. США

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд перевірив та погоджується з наданим позивачем розрахунком 3% річних, а тому вимоги позивача про стягнення 3% річних у розмірі 2 069,95 дол. США.

Також позивач просив суд зобов`язати відповідача повернути позивачу орендоване майно.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 1 Протоколу № 11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

За приписами ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, а також ст. 20 Господарського кодексу України.

Способи захисту права власності врегульовано главою 29 Цивільного кодексу України, яка передбачає наступні способи захисту: право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 387 Цивільного кодексу України), на витребування майна від добросовісного набувача (ст. 388 Цивільного кодексу України), витребування грошей та цінних паперів (ст. 389 Цивільного кодексу України), захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння (ст.391 Цивільного кодексу України), визнання права власності (ст. 392 Цивільного кодексу України) тощо.

У системі правових норм, що регулюють цивільно-правовий захист права власності, центральне місце займають норми, які передбачають такий речово-правовий спосіб захисту права, як витребування майна із чужого незаконного володіння - віндикація.

Відповідно до закріпленого у статті 387 Цивільного кодексу України загального правила власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Вказану правову позицію визначено Верховним Судом у постанові від 23.01.2019 у справі № 910/2868/16.

Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник, а відповідачем - має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 19.06.2019 у справі № 911/604/18.

У ході розгляду віндикаційного позову позивач має підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. На підтвердження наявності у позивача суб`єктивного права на витребуване майно, позивач повинен надати суду відповідні докази. Наведеної правової позиції стосовно предмету доказування у спорах про витребування майна дотримується Верховний Суд у постанові від 23.04.2019 У справі № Б-19/207-09.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, враховуючи зміст ст. 129 Конституції України, ч.ч. 1-3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України позивачем при зверненні до суду з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння повинно бути доведено суду належними, допустимими та достатніми доказами право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Як вказувалось вище, в обґрунтування поданого позову позивач посилався на те, що спірне обладнання використовувалось відповідачем на підставі Договору оренди.

Проте після того, як відповідач припинив сплачувати орендні платежі, позивачем були заявлені вимоги про зобов`язання повернути спірне рухоме майно його власнику - позивачу та сплатити заборгованість за оренду обладнання позивача.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 року).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення віл 27.10.1993 Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").

У п. 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем, відповідно до договору оренди було передано відповідачу рухоме майно - обладнання, а відповідачем, у свою чергу, останнє було прийнято. Також суду ані позивач, ані відповідач не надали доказів того, що відповідне майно вибуло з користування відповідача та було набуте позивачем, окрім того у відповідача відсутня правова підстава для зберігання спірного майна, а відтак, суд не вбачає підстави для відмови позивачу в задоволенні його вимоги про зобов`язання відповідача повернути неналежне йому майно його володільцю.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 21 306,60 дол. США, 3% річних в розмірі 2 069,95 дол. США, пені в розмірі 17 235,36 грн. (еквівалент 718,61 дол. США), а також в частині зобов`язання відповідача повернути позивачу належне йому обладнання.

Судові витрати з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІРО-ШОУ Грузія" (Республіка Грузія, м. Тбілісі, Ваке-Сабуртало, Діді Дігомі, вул. І. Петриці, 6, кв. 140, ідентифікаційний код 405072718) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІРО-ШОУ" (02068, м. Київ, вулиця Ахматової, будинок 4, квартира 264, ідентифікаційний код 38473423) основний борг у розмірі 21 306,60 доларів США (двадцять одна тисяча триста шість доларів США 60 центів), 3% річних у розмірі 2 069,95 доларів США (дві тисячі шістдесят дев`ять доларів США 95 центів), пеню в розмірі 17 235,36 грн (сімнадцять тисяч двісті тридцять п`ять гривень 36 коп.), що еквівалентно 718,61 доларів США (сімсот вісімнадцять доларів США 61 цент), витрати по сплаті судового збору в розмірі 10 021,42 грн (десять тисяч двадцять одна гривня 42 коп.).

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "ПІРО-ШОУ Грузія" (Республіка Грузія, м. Тбілісі, Ваке-Сабуртало, Діді Дігомі, вул. І. Петриці, 6, кв. 140, ідентифікаційний код 405072718) передати орендоване майно Товариству з обмеженою відповідальністю "ПІРО-ШОУ" (02068, м. Київ, вулиця Ахматової, будинок 4, квартира 264, ідентифікаційний код 38473423) відповідно до акту прийому-передачі обладнання від 24.12.2015 до договору оренди обладнання № О-12/14 від 15.12.2014.

4. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 11.12.2019.

Суддя О.Г. Удалова