Рішення

від 03.12.2019 по справі 915/1930/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2019 року Справа № 915/1930/19

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi суддi Семенчук Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Мавродій Г.В.

за участю представника позивача - Нестриженої С.Б. - дов.№160 від 25.03.2019,

за участю представника відповідача - Хорошева В.В. - ордер серія МК№102239 від 21.03.2019

розглянувши у відритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк"

(03087, м.Київ, вул.Єреванська, буд.1; ідент.код 23697280; адреса для листування: 54001, м.Миколаїв, вул.Декабристів, буд.1/1),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Югагроцентр"

(54030, м.Миколаїв, вул.Адміральська, буд.2/6, кв.1; ідент.код 36536334),

про: стягнення 1101630,37 грн,-

29.08.2019 Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Югагроцентр" заборгованість за прострочення виконання грошового зобов`язання за Кредитним договором №003/07/2013/251 від 24.07.2013 в розмірі 1101630,37 грн., з яких: 577705,45 грн. - прострочена заборгованість по процентах, 38271,34 грн. - пеня за несвоєчасну сплату процентів, а також 69603,07 грн. - 3% річних та 416050,51 грн. - інфляційні втрати за несвоєчасне погашення тіла кредиту.

В обґрунтування позовних вимог Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" посилалось на те, що у позичальника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Югагроцентр", який належним чином не виконав зобов`язання по поверненню отриманого кредиту, у відповідності до приписів закону та умов кредитного договору, виникає обов`язок по сплаті процентів за користування кредитом, пені за несвоєчасну сплату процентів, а також інфляційних втрат та 3% річних за весь час прострочення до дня фактичного повернення кредиту банку.

Ухвалою суду від 03.09.2019 у даній справі відкрито провадження. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 02.10.2019.

Відповідач у наданому до суду відзиві від 21.09.2019 просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги за ч.2 ст.1050 ЦК України, а тому вимоги позивача про стягнення процентів та нарахованої на них суми пені є незаконним. Щодо нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат, відповідач вказує, що здійснення позивачем таких нарахувань без урахування строків позовної давності, є незаконними, а вимоги щодо їх стягнення - такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, відповідач у відзиві та письмовій заяві від 21.09.2019 просить суд застосувати позовну давність до вимог про стягнення заборгованості, в тому числі заборгованості за несвоєчасне погашення кредиту (3% річних) та збільшення заборгованості з урахуванням індексу інфляції.

02.10.2019 у підготовчому засіданні судом оголошувалась перерва до 04.11.2019.

Позивач у відповіді на відзив від 09.10.2018 вказує, що у даній справі він звернувся з позовом про стягнення процентів за період з 01.07.2014 по 02.07.2019 включно. Вказаний період нарахування позивачем у даній справі встановлено у зв`язку з тим, що відповідач своєчасно не виконав зобов`язань з повернення кредиту і після судових рішень у справах №915/1636/14, №490/4421/15-ц про стягнення з відповідача та поручителя процентів, в яких періодом нарахування відсотків за неправомірне користування кредитом позивачем визначено період з 26.07.2013 по 30.06.2014, отже 01.07.2014 є датою початку нарахування нового періоду нарахування відсотків за неправомірне користування кредитом (поза межами дії кредитного договору) по 02.07.2019, зважаючи на те, що 21.06.2019 відповідачем проведено черговий платіж на виконання рішення Центрального райсуду м.Миколаєва від 14.09.2015, повністю повернуто суму тіла кредиту.

При цьому позивач стверджує, що наявність судових рішень про стягнення боргу та/або інших грошових сум за інші періоди невиконання боржником договірного зобов`язання, відкриття виконавчого провадження за цими рішеннями, вчиненням інших процесуальних дій по виконанню рішень суду, за відсутності реального виконання боржником свого зобов`язання (добровільного чи примусового), не свідчать про припинення договірних правовідносин сторін та/або припинення зобов`язань, та не позбавляє банк права на нарахування процентів в порядку, передбаченому статтею 1048 Цивільного кодексу України та інших сум за кредитним договором, а також 3% річних та інфляційних втрат за прострочення сплати кредиту.

Ухвалою суду від 04.11.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.12.2019.

Під час розгляду справи представники сторін підтримали висловлені позиції та доводи, викладені на їх обґрунтування.

У судовому засіданні 03.12.2019 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

24.07.2013 між Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк Укргазбанк та Товариством з обмеженою відповідальністю Югагроцентр , як позичальником, був укладений Кредитний договір №003/07/2013/251 (далі - Кредитний договір), за умовами якого банк зобов`язався відкрити позичальнику відновлювану відкличну кредитну лінію з загальним лімітом в сумі 565000,0 грн., а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в межах строку кредитування, встановленого п.1.3 цього Договору, в розмірі 19,9% річних (п.п.1.1 Кредитного договору).

Пунктом 1.3 Кредитного договору встановлено строк кредитування: кредитна лінія відкривається з 24 липня 2013 по 05 січня 2015 (п.1.3.1); позичальник у будь-якому випадку зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі у строки дії ліміту відповідного періоду та в сумі перевищення фактичної заборгованості по кредиту цього періоду над лімітом кредитної лінії наступного періоду, відповідно до Графіку зменшення ліміту кредитування (Додаток №1 до цього Договору) (п.1.3.2).

Кредитні кошти надаються банком позичальнику окремими траншами, шляхом оплати в межах сум та відповідно до строків, визначених у п.1.3 цього Договору, розрахункових документів позичальника безпосередньо з позичкового рахунку, відкритого у відділенні №251/14 ООД ПАТ АБ Укргазбанк на поточний рахунок позичальника (п.3.1 Кредитного договору).

Пунктом 3.2 Кредитного договору передбачено, що позичальник здійснює погашення кредиту на рахунок в відділенні №251/14 ООД ПАТ АБ Укргазбанк , відповідно до строків зменшення ліміту кредитування, який наведено в Додатку 1 до цього Договору. У разі ненадходження платежів від позичальника у встановлені цим Договором строки, суми непогашених у строк платежів визнаються простроченими та наступного банківського дня перераховуються на рахунки простроченої заборгованості.

Згідно п.3.3 Кредитного договору нарахування процентів здійснюється на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами, виходячи з процентної ставки у розмірі, визначеному в п.1.1 цього договору. Розрахунок процентів здійснюється, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та у році, враховуючи перший день та не враховуючи останній день користування кредитними коштами.

Проценти нараховуються банком щомісячно, не пізніше останнього банківського дня місяця, за період з дати надання кредиту по останній календарний день місяця, в якому наданий кредит, та надалі з першого дня по останній календарний день місяця, в день дострокового розірвання цього договору, а також в день закінчення строку, на який надано кредит, у відповідності з п.1.3 цього Договору , за період з першого календарного дня місяця, в якому відбувається погашення кредиту, по день, що передує дню погашення кредиту.

Відповідно до п.3.4 Кредитного договору позичальник сплачує проценти щомісяця, не пізніше 5-го числа, наступного за місяцем користування кредитом, а також в день закінчення строку, на який надано кредит, у відповідності з п.1.3 цього Договору, або в день дострокового розірвання цього договору, на рахунок відкритий у відділенні №251/14 ООД АБ Укргазбанк .

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09.12.2014 у справі №915/1636/14, яке не оскаржувалось та набрало законної сили 23.12.2014, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Югагроцентр на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк Укргазбанк грошові кошти у сумі: 559124 грн. 88 коп. - основний борг за Кредитним договором №003/07/2013/251 від 24.07.2013; 37478 грн. 93 коп. - пеня за несвоєчасну сплату кредиту за період з 08.01.2014 по 30.06.2014; 2151 грн. 57 коп. - пеня за несвоєчасну сплату процентів за період з 06.08.2013 по 30.06.2014; 11975 грн. 11 коп. - судовий збір.

До того ж, пунктом 2.1 Кредитного договору сторони встановили, що у забезпечення зобов`язань за цим Договором прийнято: - іпотеку об`єкта нерухомості - квартира чотирикімнатна, загальною площею 105,6 кв.м, яка належить іпотекодавця ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія та номер: НОМЕР_2 , виданий 10.01.2012, видавник: Виконавчий комітет Миколаївської міської ради Миколаївської області та знаходяться за адресою АДРЕСА_1; - фінансову поруку ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ).

Так, у якості забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Югагроцентр кредитних зобов`язань, 24 липня 2013 року між банком та ОСОБА_1 , як поручителем, було укладено Договір поруки №003/07/2013/251-П (а.с.32,33), згідно з яким поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати за виконання позичальником зобов`язань за Кредитним договором, згідно з яким кредитні кошти, проценти за користування кредитом, пені, штрафи повинні бути повернуті не пізніше 05.01.2015 року .

Крім цього, у якості забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Югагроцентр кредитних зобов`язань, 24 липня 2013 року між банком та ОСОБА_1 було укладено Договір іпотеки (а.с.34-37), предметом якого є нерухоме майно: чотирикімнатна квартира загальною площею 105,6 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 1.

Заочним рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 14.09.2015 у справі №490/4421/15-ц, яке не оскаржувалось та набрало законної сили 25.09.2015, стягнуто з ОСОБА_1 як поручителя Товариства з обмеженою відповідальністю ЮГАГРОЦЕНТР на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку Укргазбанк заборгованість за Кредитним договором №003/07/2013/251 від 24.07.2013 року в розмірі 598 755 грн. 38 коп., з яких: 559 124 грн. 88 коп. - заборгованість за основним боргом; 2 151 грн. 57 коп. - пеня за несвоєчасну сплату процентів; 37 478 грн. 93 коп. - пеня за несвоєчасну сплату кредиту, а також судовий збір у розмірі 3 654 грн. В рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором №003/07/2013/251 від 24.07.2013 року в розмірі 598 755 грн. 38 коп., з яких: 559 124 грн. 88 коп. - заборгованість за основним боргом; 2 151 грн. 57 коп. - пеня за несвоєчасну сплату процентів; 37 478 грн. 93 коп. - пеня за несвоєчасну сплату кредиту; звернуто стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно: чотирикімнатну квартиру загальною площею 105,6 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить відповідачу ОСОБА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною продажу предмету іпотеки визначеного суб`єктом оціночної діяльності у межах процедури виконавчого провадження.

Позивач вказує та підтверджує відповідними копіями квитанцій, а відповідач не заперечує, що в межах процедури виконавчого провадження, на виконання рішення Центрального районного суду м.Миколаєва від 14.09.2015 по справі №490/4421/15-ц, поручителем - ОСОБА_1 встановлена судом до стягнення сума кредитної заборгованості була сплачена, шляхом проведення наступних платежів: 27.08.2018 в сумі 149000,00 грн, що підтверджується квитанцією №12640_4 (а.с.53); 28.08.2018 в сумі 121000,00 грн, що підтверджується квитанцією №12640_1 (а.с.53); 21.06.2019 в сумі 328755,38 грн, що підтверджується квитанцією №42204018 (а.с.54); та судовий збір в сумі 3654,00 грн, що підтверджується квитанцією №42203836 (а.с.54).

Позивач стверджує, що за таких обставин, у позичальника, який належним чином не виконав зобов`язання по поверненню отриманого кредиту, у відповідності до приписів закону, виникає обов`язок по сплаті процентів за користування кредитом та пені за неналежне виконання зобов`язань за весь, час прострочення до дня фактичного повернення кредиту банку.

Позивач вказує, що у даній справі він звернувся з позовом про стягнення процентів за період з 01.07.2014 по 02.07.2019 включно. Вказаний період нарахування позивачем у даній справі встановлено у зв`язку з тим, що відповідач своєчасно не виконав зобов`язань з повернення кредиту і після судових рішень у справах №915/1636/14 та №490/4421/15-ц про стягнення з відповідача та поручителя процентів, в яких періодом нарахування відсотків за неправомірне користування кредитом позивачем визначено період з 26.07.2013 по 30.06.2014, отже 01.07.2014 є датою початку нарахування нового періоду нарахування відсотків за неправомірне користування кредитом (поза межами дії кредитного договору) по 02.07.2019, зважаючи на те, що 21.06.2019 відповідачем проведено черговий платіж на виконання рішення Центрального райсуду м.Миколаєва від 14.09.2015, повністю повернуто суму тіла кредиту.

Натомість, з наданого позивачем розрахунку заборгованості (а.с.11-13) вбачається, що позивачем здійснено нарахування 577705,45 грн. - простроченої заборгованість по процентах за період з 01.07.2014 по 20.06.2019, 38271,34 грн. - пені за несвоєчасну сплату процентів за період з 03.07.2018 по 02.07.2019, 69603,07 грн. - 3% річних за несвоєчасне погашення тіла кредиту за період з 01.07.2014 по 20.06.2019 та 416050,51 грн. - інфляційних втрат за несвоєчасне погашення тіла кредиту за період з липня 2014 по травень 2019 включно.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.

Щодо вимог банку про стягнення 577705,45 грн. - простроченої заборгованість по процентах та 38271,34 грн. - пені за несвоєчасну сплату процентів суд зазначає наступне.

За приписами ч.1 ст.193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст.610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 526, 530 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.2 ст.1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 ("Позика. Кредит. Банківський вклад"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу .

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №1-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Судом приймається до уваги, що рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09.12.2014 у справі №915/1636/14, яке не оскаржувалось та набрало законної сили 23.12.2014, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Югагроцентр на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк Укргазбанк грошові кошти у сумі: 559124 грн. 88 коп. - основний борг за Кредитним договором №003/07/2013/251 від 24.07.2013; 37478 грн. 93 коп. - пеня за несвоєчасну сплату кредиту за період з 08.01.2014 по 30.06.2014; 2151 грн. 57 коп. - пеня за несвоєчасну сплату процентів за період з 06.08.2013 по 30.06.2014; 11975 грн. 11 коп. - судовий збір.

Вказаним рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09.12.2014 у справі №915/1636/14, встановлено, що неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Кредитним договором змусило позивача скористатися правом, наданим йому ч.2 ст.1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), згідно з якою якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, та звернутися до суду .

Частиною 4 ст.75 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На вказаних обставинах наполягає відповідач у своєму відзиві та стверджує, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги за ч.2 ст.1050 ЦК України, а тому вимоги позивача про стягнення процентів та нарахованої на них суми пені є незаконними.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості (а.с.11-13) вбачається, що позивачем здійснено нарахування 577705,45 грн. - простроченої заборгованість по процентах за період з 01.07.2014 по 20.06.2019 та 38271,34 грн. - пені за несвоєчасну сплату процентів за період з 03.07.2018 по 02.07.2019.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскільки рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09.12.2014 у справі №915/1636/14, встановлено, що банк скористався правом, наданим йому ч.2 ст.1050 Цивільного кодексу України, вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, та звернувся до суду з такими вимогами, а тому суд в даній справі погоджується з доводами відповідача, та вважає, що право банку нараховувати передбачені Кредитним договором проценти за кредитом припинилося з пред`явлення до відповідача вимоги у справі №915/1636/14, а тому вимоги позивача про стягнення 577705,45 грн. - простроченої заборгованість по процентах за період з 01.07.2014 по 20.06.2019, а також нарахування 38271,34 грн. - пені на ці проценти за період з 03.07.2018 по 02.07.2019 є неправомірними.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 577705,45 грн. - простроченої заборгованість по процентах та 38271,34 грн. - пені на ці проценти за період з 03.07.2018 по 02.07.2019 - слід відмовити.

Щодо вимог банку про стягнення 69603,07 грн. - 3% річних та 416050,51 грн. - інфляційних втрат за несвоєчасне погашення тіла кредиту суд зазначає наступне.

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №1-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Оскільки судами в рішенні від 09.12.2014 у справі №915/1636/14 та в заочному рішенні від 14.09.2015 у справі №490/4421/15-ц встановлено, що відповідач належним чином не виконував своїх зобов`язань за Кредитним договором, яким йому надано кредит строком до 05 січня 2015 року. У зв`язку із цим банк звернувся до судів з вимогами про дострокове стягнення заборгованості за кредитом і пені за несвоєчасну сплату процентів та за несвоєчасну сплату кредиту з позичальника та поручителя, який поручився за виконання позичальником Кредитного договору на підставі укладеного із банком договору поруки. Вказаними судовими рішеннями підтверджено наявність грошового зобов`язання позичальника перед банком та його порушення. Виконавчий документ, виданий на підставі заочного рішення від 14.09.2015 у справі №490/4421/15-ц, пред`явлений до примусового виконання та після тривалого виконавчого провадження виконано поручителем 21 червня 2019 року.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі №916/190/18 (провадження №12-302гс18).

Таким чином, з ухваленням судових рішень у 2014 - 2015 роках про стягнення боргу з позичальника та поручителя зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за Кредитним договором не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання поручителем 21 червня 2019 року (дата останнього платежу з погашення боргу). Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення до 21 червня 2019 року.

Разом з тим, відповідач у відзиві та письмовій заяві від 21.09.2019 просить суд застосувати позовну давність до вимог про стягнення заборгованості, в тому числі заборгованості за несвоєчасне погашення кредиту (3% річних) та збільшення заборгованості з урахуванням індексу інфляції.

Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому 21 червня 2019 року (дата остаточного погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням) і є датою, коли зобов`язання відповідача перед банком припинилося.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3% річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим.

Ураховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Аналогічні висновки викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах №910/16945/14 та №908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі №918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах №905/2324/17 та №922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі №924/312/18, з якими погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості (а.с.11-13) вбачається, що позивачем здійснено нарахування 69603,07 грн. - 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту за період з 01.07.2014 по 20.06.2019 та 416050,51 грн. - інфляційних втрат за несвоєчасне погашення кредиту за період з липня 2014 по травень 2019 включно.

Враховуючи викладене та оскільки у цій справі банком пред`явлено позов до суду 29 серпня 2019 року, та відповідачем заявлено клопотання про застосування спливу позовної давності, то за вказаних обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, оскільки такі вимоги обмежуються останніми трьома роками, які передували подачі даного позову, а тому за підрахунками суду стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 37076,40 грн. - 3% річних нарахованих за період з 29.08.2016 по 20.06.2019 та 161498,28 грн. - інфляційних втрат нарахованих за період з серпня 2016 по травень 2019 включно.

Відповідно, в частині стягнення 3% річних в сумі 32526,67 грн. нарахованих за період з 01.07.2014 по 28.08.2016 та інфляційних втрат в сумі 254552,23 грн. нарахованих за період з липня 2014 по липень 2016 включно, слід відмовити в зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі.

Враховуючи положення ч. 1 ст.9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.2, 7, 11, 13, 73, 74-79, 86, 91, 123, 129, 195, 196, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Югагроцентр" (54030, м.Миколаїв, вул.Адміральська, буд.2/6, кв.1; ідент.код 36536334) на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" (03087, м.Київ, вул.Єреванська, буд.1; ідент.код 23697280) 37 076,40 грн . - 3% річних, 161 498,28 грн . інфляційних втрат, 2 974 , 40 грн . судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Вступна і резолютивна частина рішення проголошені в судовому засіданні 03.12.2019, повний текст рішення складено 11.12.2019

Суддя Н.О.Семенчук