Постанова

від 26.11.2019 по справі 911/1389/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2019 р. Справа№ 911/1389/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Кропивної Л.В.

За участю секретаря судового засідання Реуцькій Т.О.

За участю представників згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"

на рішення Господарського суду Київської області від 04.09.2019 року

у справі №911/1389/19 (суддя Христенко О.О.)

за позовом Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Натурпродукт",

2. ОСОБА_1

про стягнення 31 701, 52 грн.,

В С Т А Н О В И В :

В травні 2019 року позивач - акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" звернувся до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Натурпродукт" та ОСОБА_1 про солідарне стягнення 31 701,52 грн., з яких: 20 833,31 грн. - заборгованість за кредитом, 3 350,00 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість, 4988,14 грн. - заборгованість за відсотками у вигляді щомісячної комісії, 2 530,07 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Рішенням Господарського суду Київської області від 04.09.2019 у справі №911/1389/19 позов задоволено частково: стягнуто солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Натурпродукт" та ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" 20 833, 31 грн. боргу за кредитом та 3 350, 00 грн. заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначив на те, що сума боргу у розмірі 20 833,31 грн. за неповернення кредитних коштів, підтверджена належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідачі на момент прийняття рішення не надали документів на підтвердження погашення вказаної заборгованості перед позивачем, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову, а саме: стягнення солідарно з відповідачів 20 833,31 грн. заборгованості за кредитом та 3 350,00 грн. заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість.

Також, рішенням суду першої інстанції було відмовлено в частині стягнення 4 988,14 грн. заборгованості за відсотками у вигляді щомісячної комісії та 2 530,07 грн. пені, оскільки у Анкеті-заявці не зазначено розмір та порядок сплати комісії та пені.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач - АТ "Комерційний банк "Приватбанк" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення 4 988,14 грн. заборгованості за відсотками у вигляді щомісячної комісії та 2 530, 07 грн. пені, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зазначені вимоги задовольнити в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін. Скаржник також звернувся із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказав на те, що судом першої інстанції при винесенні рішення в оскаржуваній частині неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення комісії та пені ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки в оскаржуваній частині не відповідають обставинам справи. Окрім того, скаржник посилався на те, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення щодо відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідачів 4 988,14 грн. заборгованості за відсотками у вигляді щомісячної комісії та 2 530,07 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, безпідставно не враховано пункти 3.2.8.3.2 та 3.2.8.9, 3.2.8.10.1 Умов та правил надання банківських послуг, до яких відповідач-1 приєднався шляхом підписання анкети - заявки. При цьому, право позивача на нарахування відповідних показників передбачено Умовами та правилами надання банківських послуг, з якими відповідач-1 погодився шляхом приєднання до них.

Згідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №911/1389/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Руденко М.А. (доповідач у справі), суддів Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду 23.10.2019 поновлено скаржнику строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 04.09.2019, відкрито апеляційне провадження у справі № 911/1389/19, призначено справу до розгляду на 26.11.2019 на 11 год.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2019 враховуючи перебування у відпустці судді Дідиченко М.А., яка не є головуючим суддею, справу №911/1389/19 передано на повторний автоматизований розподіл.

Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу справ від 26.11.2019, справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Руденко М.А. (головуюча суддя), Кропивна Л.В., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2019 справу № 911/1389/19 прийнято до провадження колегії суддів у складі: Руденко М.А. (головуюча суддя), Кропивна Л.В., Пономаренко Є.Ю.

В судовому засіданні 26.11.2019 представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення 4 988,14 грн. заборгованості за відсотками у вигляді щомісячної комісії та 2 530, 07 грн. пені, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зазначені вимоги задовольнити в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін.

В судове засіданні 26.11.2019 відповідач-1 та відповідач-2 представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином за адресами свого місцезнаходження.

Суд апеляційної інстанції, керуючись ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку, що явка учасників справи в судове засідання 26.11.2019 обов`язковою не визнавалась, а отже, неявка в судове засідання представників відповідача-1 та відповідача-2, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи апеляційним судом - не є перешкодою для розгляду справи.

Заслухавши представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів вважає не апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 17.01.2018 ТОВ "Торговий Дім "Натурпродукт" через систему інтернет-клієнт-банкінгу було підписано із використанням електронного цифрового підпису анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання послуги "КУБ".(а.с. 19)

За твердження позивача, згідно вищезазначеної заяви ТОВ "Торговий Дім "Натурпродукт" приєдналося до розділу Умов та правил надання банківських послуг "КУБ" (далі - Умови), що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua , які разом із анкетою-заявкою складають кредитний договір від 17.01.2018, внаслідок чого відповідачем-1 прийнято на себе зобов`язання виконувати умови договору.

Банк за наявності вільних грошових коштів зобов`язався надати клієнту строковий "Кредит КУБ" для фінансування поточної діяльності клієнта в обмін на зобов`язання клієнта з повернення кредиту, сплати процентів в обумовлені цим договором терміни. Істотні умови кредиту (сума кредиту, проценти за користування кредитом, розмір щомісячного платежу, порядок їх сплати) вказуються в заяві про приєднання до Умов та правил надання послуг "КУБ". Клієнт приєднується до послуги шляхом підписання електронно-цифровим підписом заяви в системі Приват 24 або у сервісі "Paperless" або іншим шляхом, що прирівнюється до належного способу укладення сторонами кредитного договору (п. 3.2.8.1 Умов).

Відповідно до п. 1.3 анкети-заяви, строк кредиту - 12 місяців з моменту видачі коштів.

Проценти (комісія) за користування кредитом: 2% в місяць від початкового розміру кредиту (п. 1.4 анкети-заяви).

Пунктом 1.5 анкети-заяви передбачений порядок погашення заборгованості за кредитом: щомісяця рівними частинами до календарного числа місяця, в який було здійснено видачу коштів.

У випадку порушення строку погашення заборгованості за кредитом, що зазначений в п. 1.5 цієї заяви, проценти за користування кредитом становлять розмір 4 % на місяць від суми заборгованості. При цьому сплачується неустойка в розмірі і згідно розділу 3.2.8. Умов (п. 1.6 анкети-заяви).

Згідно з вимогами статті 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис", електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті.

30.01.2018 на підставі вищезазначеного договору, позивачем на поточний рахунок ТОВ "Торговий Дім "Натурпродукт" було перераховано кредитні кошти у розмірі 50 000,00 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи відповідною банківською випискою по рахунку. (а.с. 28)

В подальшому в забезпечення умов кредитного договору, 17.01.2018 між банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки № POR 1516175749967 (а.с. 30), предметом якого є надання поруки зазначеною фізичною особою перед кредитором за виконання відповідачем 1 зобов`язань за угодами приєднання до розділу 3.2.8 "Кредит КУБ" Умов та правил, по сплаті: а) процентної ставки за користування кредитом: за період користування кредитом згідно угоди-1 - 2,0 % від суми кредиту щомісяця; за період користування кредитом згідно з п. 3.2.8.5.3 угоди-1 - 4,0 % від суми кредиту щомісяця; б) кредиту у розмірі, що вказаний в угоді-1. Якщо під час виконання угоди-1 зобов`язання боржника, що забезпечені цим договором, збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, останній при укладенні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за угодою-1 в розмірі таких збільшень. Додаткові узгодження про такі збільшення з поручителем не потрібні.

Відповідно до п. 1.2 договору відповідач 2 відповідає перед позивачем за виконання зобов`язань за угодою-1 у тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

У випадку невиконання боржником зобов`язань за угодою-1, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (п. 1.5 договору).

За змістом п. 4.1 договору поруки сторони взаємно домовились, що порука за цим договором припиняється через 15 років після укладення цього договору. У випадку виконання боржником та/або поручителем всіх зобов`язань за угодою-1 цей договір припиняє свою дію.

22.04.2019 позивач звернувся до відповідача 1 та відповідача 2 з повідомленням за вих. № 30.1.0.0/2 - IGUKIKUBO79J9, згідно якого просив останніх погасити заборгованість за договором. Факт направлення повідомлень підтверджується описами вкладення у цінний лист, копії яких наявні в матеріалах справи. Проте, вказане повідомлення залишене відповідачами без відповіді та задоволення.

Оскільки відповідачі зобов`язання щодо повернення кредитних коштів своєчасно не виконали акціонерне товариство Приватбанк звернувся до суду з позовом по стягнення з боржника ТОВ Торговий Дім Натурпродукт та поручителя ОСОБА_1 , солідарно заборгованості по неповернутим кредитним коштам у розмірі 31 701,52 грн., з яких: 20 833,31 грн. - заборгованість за кредитом, 3 350,00 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість, 4988,14 грн. - заборгованість за відсотками у вигляді щомісячної комісії, 2 530,07 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції зазначив на те, що кредитор виконав зобов`язання в повному обсязі надавши на рахунок боржника кредитні кошти у розмірі 50 000 грн., натомість боржник зобов`язання щодо повернення кредитних коштів належним чином не виконав, що є підставою для стягнення заборгованості по неповерненим кредитним коштам в розмірі 20 833,31 грн. та 3 350,00 грн. заборгованості по відсоткам, нарахованим на прострочену заборгованість, з боржника та поручителя, солідарно. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 4 988,14 грн. заборгованості за відсотками у вигляді щомісячної комісії та 2 530,07 грн. пені, зазначив на те, що в анкеті-заявці не зазначено розмір та порядок сплати комісії та пені.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (п. 1 ч. 2 ст. 175 Господарського кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Пунктом першим ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновку, що відповідач 1 заборгованість по кредиту не погасив, у зв`язку з чим визнав обґрунтованими заявлені позовні вимоги щодо солідарного стягнення з відповідачів заборгованості по кредиту у розмірі 20 833,31 грн., заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість у розмірі 3 350,00 грн. Рішення суду першої інстанції у наведеній частині скаржником не оскаржується.

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції враховує, що скаржник, не погоджуючись з ухваленим рішенням, звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення 4 988,14 грн. заборгованості за відсотками у вигляді щомісячної комісії та 2 530, 07 грн. пені, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зазначені вимоги задовольнити в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін.

Розглянувши вимоги скаржника в межах доводів апеляційної карги, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Згідно п.п. 3.2.8.5.2 та 3.2.8.5.3 Умов та Правил надання банківських послуг, клієнт зобов`язаний повернути кредит та здійснити інші платежі, передбачені договором, у терміни і в сумах, як встановлено в п. п. 3.2.8.3.1, 3.2.8.3.2, 3.2.8.5.14, 3.2.8.6.2, а також зазначені в заяві, шляхом розміщення необхідних для планового погашення внеску коштів на своєму поточному рахунку.

Позивач (банк) у позові вказував, що ним на виконання Умов та Правил надання банківських послуг надано відповідачу 1 кредит у розмірі 50 000,00 грн., проте, відповідачем 1 допущено виникнення заборгованості по кредиту в сумі 20 833,31 грн., на яку було нараховано штрафні санкції та відсотки у вигляді щомісячної комісії та відсотки, нараховані на прострочену заборгованість.

Як вже зазначалось вище в матеріалах справи наявна копія анкети-заяви про приєднання відповідача 1 до Умов та правил надання послуги "КУБ" з додатком в фоматі pdf., Витяг з "Умов та правил надання банківських послуг", розрахунок заборгованості за договором від 17.01.2018 станом на 23.04.2019, а також копія виписки по рахунку боржника (відповідача-1).

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 626, 628 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України).

Частиною другою ст. 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 633 Цивільного кодексу України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 Цивільного кодексу України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Статтею 1056-1 Цивільного кодексу України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 543 Цивільного кодексу України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у анкеті-заяві позичальника від 17.01.2018 зазначена процентна ставка за користування кредитом - 2% в місяць від початкового розміру кредиту.

Крім того, у наведеній заяві-анкеті відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру (є тільки посилання на п. 3.2.8 Умов та Правил надання банківських послуг).

При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім заборгованості по тілу кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість за користування кредитними коштами та заборгованість за відмотками у вигляді щомісячної комісії, а також пеню за несвоєчасне виконання зобов`язання за договором.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 17.01.2018, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг (надання кредиту "КУБ").

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Умов та правил розумів відповідач 1 та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем 1 кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені), відсотків у вигляді комісії та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Також слід зазначити, що роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки такий доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), який може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила кредитування.

Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив, що в контексті спірних правовідносин сторін підстави для застосування ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України, - відсутні, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (17.01.2018) до моменту звернення позивача до суду із позовом (31.05.2019).

З урахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що в матеріалах справи відсутні і позивачем, станом на момент вирішення спору, не надано належних, допустимих та достатніх доказів в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України стосовно узгоджених двосторонніх між позивачем та відповідачем-1 умов кредитування згідно Умов та правил банківських послуг. Крім того, враховуючи відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків у вигляді щомісячної комісії, пені за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов та правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Крім того, обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 принципу справедливості розгляду справи судом.

Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що наданий позивачем витяг з Умов та правил надання банківських послуг Приват Банку, не є складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, не підтверджує обґрунтованість використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, як не містить і прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем 1 і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28.10.1999 у справі "Брумареску проти Румунії", заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29.11.2016 у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії", заява № 76943/11, § 123).

Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який міститься в матеріалах даної справи, не містить підпису відповідача 1, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 17.01.2018 шляхом підписання заяви-анкети. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відсутні визначені законом підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відсотки у вигляді щомісячної комісії та відповідальність у вигляді неустойки (пені) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вимоги позивача в частині стягнення 4 988,14 грн. заборгованості за відсотками у вигляді щомісячної комісії та 2 530,07 грн. пені - задоволенню не підлягають, а доводи скаржника у наведеній частині не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, зроблені у рішенні.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим підстави для скасування або зміни рішення господарського суду Київської області від 04.09.2019 у справі № 911\1389\19 - відсутні.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене Північний апеляційний господарський суд визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на рішення господарського суду Київської області від 04.09.2019 у справі №911/1389/19 - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 04.09.2019 у справі №911/1389/19 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Акціонерним товариством "Комерційний банк "Приватбанк".

4. Матеріали справи №911/1389/19 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 11.12.2019 року

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Є.Ю. Пономаренко

Л.В. Кропивна